Предмет земельного права

Поняття земельного права

Принципи земельного права

Методи земельного права

ЬьььььььььььььПредмет земельного права

2. Поняття "земля", "земельна ділянка" як об’єкти правового регулювання

- Поняття "земля" у законодавстві та правовій доктрині

- Поняття "земельна ділянка" у законодавстві та правовій доктрині

- Співвідношення понять "земля", "земельна ділянка"

- Співвідношення понять "земля", "земельна ділянка" з іншими об'єктами: Простір. Водні об'єкти, ліси. Надра. Поверхневий (ґрунтовий) шар. Будівлі і споруди. Багаторічні насадження.

- Чи є земля (земельна ділянка) майном?

- Категорії земель. Чи відповідає існуючий поділ земель на категорії реаліям сьогодення?

У теорії права є загальновизнаним, що наявність особливого предмету правового регулювання (кола однорідних суспільних відносин, що регулюються) є обов'язковим критерієм виділення окремої галузі права[1].

Предметом земельного права, за загальним визнанням, є земельні відносини[2].

У ст. 2 Земельного кодексу (далі - ЗК) України земельні відносини визначені як "суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею", тобто відносини власності на землю. Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель[3], здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо.

Таким чином, більш вірною видається загальновизнана в доктрині земельного права точка зору, за якою земельними вважаються відносини, що пов'язані із використанням, охороною та відтворенням земель (земельні відносини).

У правовій доктрині, особливо російській, можна зустріти широке розуміння предмету земельного права (або "права нерухомості"), як такого, що охоплює, окрім земельних, ще й містобудівні, гірничі, водні та лісові відносини[4].

2. ПОНЯТТЯ "ЗЕМЛЯ", "ЗЕМЕЛЬНА ДІЛЯНКА"

ЯК ОБ’ЄКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Поняття "земля" у законодавстві та правовій доктрині.

Ключовим у визначенні предмету земельного права як галузі права (земельних правовідносин) виступає поняття "земля".

Поняття "земля" в залежності від контексту використовується у багатьох розуміннях: (1) як планета, (2) як суходіл, (3) як грунти - верхній шар земної поверхні, придатний для життя рослин, (4) як економічна категорія - загальний засіб праці і основний засіб виробництва у сільському господарстві, (5) як територія з угіддями, якою хтось володіє, територія з правовим режимом, тощо[5]. В межах одного розуміння можуть також існувати різні підходи до наповнення поняття "земля" конкретним змістом.

Тому визначення предмету земельного права, в якому ключовим терміном є поняття "земля", потребує уточнення.

Ст. 1 Закону України "Про охорону земель" визначає землю як

"поверхню суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею ".

ГОСТ 26640-85[6] містить дещо інше визначення:

"земля - найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, надрами, водами, є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства ".

Власне визначення землі пропонує В. В. Носік. На його думку, в юридичному значенні земля (як об'єкт права власності Українського народу) - це

"розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий шар земної кори, який є основою ландшафту і просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об'єктів природно-заповідного фонду з урахуванням економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, належить народу на праві абсолютної власності, і складає, частину національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави [7]

Поняття "земельна ділянка" у законодавстві та правовій доктрині

Поряд із поняттям земля, у ч. І ст. 79 ЗК України визначається поняття "земельна ділянка": це "частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами ".

За визначенням В. В. Носіка, земельна ділянка -

"це розташована над надрами частина земної поверхні, що є основою ландшафту, нерухома за місцем знаходження, індивідуально визначена в конкретній місцевості за розмірами, межами, цільовим (функціональним) призначенням, встановленими законом, адміністративним актом чи договором правами та обов 'язками на неї громадян та юридичних осіб та інших суб 'єктів земельного права [8].

У іншій праці науковець дає більш розгорнуте тлумачення поняття "земна верхня" (ключового у визначенні земельної ділянки): це

"ґрунтовий шар разом з усією рослинністю, лісами, багаторічними насадженнями, які знаходяться у визначених на місцевості межах ділянки, а також поверхня, зайнята водоймами. Крім поверхневого шару земельна ділянка як об'єкт права власності включає також простір над та під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. [9]

М. В. Шульга визначає земельну ділянку як

"частину поверхні земного грунту, яка є основою ландшафту, має фіксовану площу, межі та місцезнаходження, а також: характеризується певним якісним станом і притаманним їй правовим статусом [10] ".

Н. В. Ільницька вважає, що земельна ділянка - це

"частина земель, яка як безпосередній об'єкт земельних правовідносин має фіксовану площу, межі, місце розташування, характеризується якісним станом, що відповідає її цільовому призначенню та притаманним їй правовим режимом [11].

В. К. Гуревський пропонує визначати земельну ділянку як

"обміряну частину земної поверхні, яка має бути зафіксована в державному кадастрі і яка характеризується притаманним їй правовим режимом використання, є визначальним виміром при застосуванні права приватної власності" ^[12] .

У практиці ООН можна зустріти визначення земельної ділянки як

"окремої замкненої площі або багатокутника, що географічно визначається її (його) межами, і включає землю, на яку поширюються однорідні майнові права та яка перебуває, в одній і тій самій власності" ("land parcel, here defined as a single closed area or polygon that is determined geographically by its boundaries, contains land under homogeneous property rights and is held in one ownership. ") [13].

Співвідношення понять "земля", "земельна ділянка" з іншими об'єктами.

У деяких країнах Європи (див., напр., § 1 ст. 552 Кодексу Наполеона у Франції[14]) законодавство розглядає поняття "земельна ділянка" (і, відповідно, "земля") як таке, що охоплює простір від центру Землі до "неба" (включно з усіма об'єктами нерухомості, що розташовані в межах цього простору - рослинністю, водами, будівлями тощо), хоча деякі країни встановлюють "вертикальні межі" поняття "земельна ділянка" [15]. Саме до таких країн належить Україна, що зумовлює необхідність з'ясування "вертикальних" меж понять "земля" та "земельна ділянка", а також розв'язання питання про співвідношення цих понять із об'єктами, що знаходяться в межах земельної ділянки (на землі).

Простір. Ч. З ст. 79 ЗК України передбачає, що "[п]раво власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд" (це положення продубльоване у ч. З ст. 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Виходячи із системного тлумачення норм ЗК України, дане формулювання слід, на наш погляд, розуміти розширено: право власності поширюється не лише на простір, необхідний для будівництва, а і на простір, необхідний для використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На наш погляд, це означає, що поняття земельної ділянки включає в себе відповідний простір.

Водні об'єкти, ліси. Ч. 2 ст. 79 ЗК України (див. також ч. З ст. 373 ЦК України) передбачає, що "пpaeo власності на земельну ділянку поширюється в її межах на... водні об'єкти, ліси..., які на ній знаходяться". Крім того, ст. 13 Лісового кодексу (далі - ЛК) України передбачає, що право власності на ліси посвідчується державним актом на право власності на землю, а право власності на ліси виникає з моменту одержання цього документу. На перший погляд, це свідчить про те, що поняття "земля" та "земельна ділянка" охоплюють не лише відповідний простір, а і згадані природні ресурси, що розташовані у відповідних межах. Проте нам видається, що процитовані положення законодавства слід тлумачити інакше. Оскільки води та ліси є окремими природними ресурсами, мають відмінний від землі правовий режим, для їх використання закон зазвичай вимагає отримувати спеціальні дозволи незалежно від наявності у користувача прав на земельну ділянку, вважаємо, що слід розмежовувати землі, земельні ділянки, з одного боку, та ліси та води, з іншого. Тому проголошення власника земельної ділянки "автоматично" власником зазначених природних ресурсів фактично є декларацією, не наповненою реальним змістом: власник земельної ділянки (за деякими незначними виключеннями, що підтверджують правило) не має можливості на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися водами та лісами, розташованими в межах земельної ділянки. Отже, вважаємо, що води та ліси не охоплюються поняттями "земельна ділянка", "земля".

Надра. Ст. 23 Кодексу України про надра ^[16] надає землевласнику та землекористувачу право без окремого дозволу та внесення плати здійснювати обмежене використання надр під його ділянкою:

"Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб".

На перший погляд, це також може означати, що надра є складовими земель. Проте, на нашу думку, немає достатніх підстав навіть для того, щоб вважати надра не лише складовою, але хоча б приналежністю земельної ділянки (як пропонує Р. С Кірін[17]). До такого висновку слід дійти тому, що надра можуть перебувати виключно у власності народу України (ст. 4 Кодексу України про надра), а право надрокористування землевласників та землекористувачів обмежується лише кількома видами обмеженого користування вичерпним переліком копалин. Термін же "приналежність" вживається зазвичай для того, щоб показати, що якийсь об'єкт (річ) має спільний правовий режим з "основною" річчю. У випадку із надрами та земельною ділянкою це не так, отже, надра не охоплюються поняттями земля, земельна ділянка.

Поверхневий (ґрунтовий) шар. Ч. 2 ст. 79 ЗК України (див. також ч. З ст. 373 ЦК України) передбачає, що "пpaвo власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар...". На противагу водам, лісам та надрам, ґрунти мають спільний режим із земельною ділянкою, землею, їх використання, охорона та відтворення регламентуються саме земельним законодавством. Виходячи із цього, вважаємо, що поняття "земельна ділянка" та "земля" охоплюють не лише простір над та під земною поверхнею, але й розташований в межах цього простору ґрунтовий покрив. Отже, ґрунти -складові земель (земельних ділянок).

У випадку, коли ґрунтовий покрив буде вилучено із природного середовища, тобто грунт перестане утворювати ґрунтовий покрив і буде поміщений, наприклад, у горщик із квіткою, він не буде охоплюватися ні поняттям "земля"', ні ''земельна ділянка", і відносини, об'єктом яких буде грунт у горщику, не будуть належати до предмету земельного права. Проте якщо ґрунтовий покрив буде знятий для зберігання і подальшого нанесення на малопродуктивні угіддя в порядку ст. 168 ЗК України, дані відносини все-таки будуть земельними, оскільки їхнім об'єктом, окрім знятого грунту, будуть відповідні землі (малопродуктивні угіддя).

Цікаво, що законодавство Російської Федерації (п. 2 ст. 6 Земельного кодексу РФ) прямо вказує, що поверхневий (ґрунтовий) шар входить до поняття "земельна ділянка" ("земельна ділянка - частина поверхні землі (у тому числі ґрунтовий шар)

Будівлі і споруди. Межові споруди законодавство фактично відносить до приналежностей земельної ділянки (ст. 108 ЗК України). Питання ж про співвідношення земельної ділянки та інших капітальних будівель та споруд, що на ній розташовані, є цікавим та неоднозначним.

У римському цивільному праві будівлі та споруди вважалися невід'ємною частиною земельної ділянки, діяв принцип "superficies solo cedit" (наземне майно приростає до земельної ділянки)[18]. Проте в подальшому, з ускладненням обороту, суспільних відносин, у правових системах багатьох європейських країн існування будівель на чужій землі стало реальністю[19]. У більшості сучасних країн будівлі та споруди визнаються приналежностями земельної ділянки, в Україні ж тривалий час було навпаки: ЗК України 1990 р.[20] передбачав, що земельна ділянка "автоматично" слідувала юридичній долі будівель і споруд, розташованих на ній (ст. 30). Судова практика розуміла це таким чином, що перехід права відбувався навіть незалежно від посвідчення державним актом права наступника[21].

Цікаво, що у Російській Федерації (далі - РФ) судова практика тлумачила положення, аналогічні ст. 30 ЗК України в редакції 1992 p., як такі, що також передбачають "автоматичний" перехід права. Проте Голіченков А. К. вважає такий

підхід помилковим і вважає, що відповідне право і в цьому випадку виникає з [22] моменту його посвідчення ЗК України 1990 р. Приєднуємося до цієї думки і по відношенню до ст. 30

На сьогодні за земельним законодавством України земельна ділянка та капітальні будівлі і споруди мають незалежний правовий режим (див. ст. 120 ЗК України), хоча є й низка винятків, за яких земельна ділянка розглядається як приналежність будівлі або споруди: (1) відчуження будинку (його частини) за договором довічного утримання (ч. З ст. 120 ЗК України), (2) іпотека будівлі і споруди (ч. 4 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003^j0), (3) оренда будівлі або іншої капітальної споруди (ст. 796 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає слідування земельною ділянкою долі будівлі або споруди у випадку їх будь-якого відчуження (ст. 377 ЦК України), але це правило не може сьогодні застосовуватися як таке, що суперечить ст. 120 ЗК України.

Таким чином, за діючим законодавством України земельна ділянка та розташовані на ній будівлі та споруди є різними об'єктами, зазвичай мають роздільний правовий режим, крім визначених законом винятків, коли земельна ділянка розглядається як приналежність будівлі або споруди.

ПРОБЛЕМНЕ ЗАПИТАННЯ.

1. Підземні споруди та земельні ділянки.

Ситуація. Будуються підземні споруди - магазини (гарний приклад - наша столиця). Земля повинна бути у користуванні. Але, зазвичай, договір оренди передбачає користування земельною ділянкою на поверхні. Законодавець передбачає приватизацію ділянки під спорудами, будівлями. А якщо земельна ділянка над спорудою?

2. Как приватизировать намытый участок?

«Мой участок примыкает к водоёму. Я хочу намыть с помощью земснаряда ещё несколько гектар, но возникает вопрос, как приватизировать намытый участок?»

Багаторічні насадження. Відповідно до ч. 2 ст. 79 ЗК України (див. також ч. З ст. 373 ЦК України), "[n]paeo власності на земельну ділянку поширюється в її межах на... багаторічні насадження, які на ній знаходяться". Вважаємо, що це дозволяє вважати багаторічні насадження приналежністю земельної ділянки, яка зазвичай слідує її юридичній долі. Проте є і винятки, прямо передбачені законодавством: так, при паюванні земель та майна колективних сільськогосподарських підприємств законодавство відносить багаторічні насадження до майна, яке не підлягає паюванню (п. 21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України (далі - KM України) від 28.02.2001 № 177), земельні ж ділянки під насадженнями паюються між суб'єктами права на земельну частку (пай).

Виходячи із згаданих вище положень законодавства, а також із підходів, що висловлюються у науці земельного права, видається, що в земельному праві поняття "земля" вживається у розумінні земної поверхні та простору над та під нею на висоту та глибину, необхідну для використання земельної ділянки за цільовим призначенням (у тому числі її забудови), включаючи ґрунтовий покриву межах цього простору.

У свою чергу, земельна ділянка - це частина землі із визначеними межами.

Розуміння земельної ділянки як простору характерне для практики ООН: "ділянка реєструється у кадастрі чи системі реєстрації нерухомого майна та зазвичай подається як частина площини, хоча фактично є певним об'ємом простору" ("The parcel is registered in a cadastre or real property registration system and is usually shown as an area although in fact it represents a volume of space") [23].

Чи є земля (земельна ділянка) майном?

З формальної точки зору земельна ділянка підпадає як під законодавче визначення речі ("предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов'язки" - ст. 179 ЦК України), так і під визначення майна (окрема річ, сукупність речей, а також: майнові права та обов'язки" - ст. 190 ЦК України). Ст. 181 ЦК України прямо і категорично відносить земельні ділянки до нерухомих речей, а отже - до майна.

Дані положення законодавства не викликають заперечення також з етимологічної точки зору. Слово "майно" походить від дієслова "мати" (синонім - "володіти"). Тобто етимологічно майно - це те, що можна мати, чим можна володіти. Поза усяким сумнівом, володіти можна і земельною ділянкою (як частиною землі). Навіть за радянських часів, коли земельні ділянки були вилучені з цивільного обігу, концепція, за якою земельні ділянки слід визнавати майном, переважала[24]. На наш погляд, земельна ділянка - це, справді, специфічний різновид майна. Причому йдеться не лише про земельну ділянку у вузькому, землевпорядному розумінні - як ділянку із чітко встановленими межами, присвоєним кадастровим номером тощо, а про будь-яку частину земної поверхні, що може бути індивідуалізована (наприклад, об'єктом права державної власності можуть бути земельні ділянки лише із дуже приблизно визначеними межами, яким не присвоєно кадастрових номерів).

Категорії земель

Перелік категорій земель закріплений у ч. 1 ст. 19 ЗК України:

"1. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

є) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. "

Земельний фонд України становить 5.7 % території Європи. Станом на 01.01.2006 у складі земель країни із 60,3 млн. га майже 71,2% (41,2 млн. га) займають сільськогосподарські землі, 17,4 % (10,5 млн. га) - ліси та інші лісовкриті площі[25].

На наш погляд, існуючий поділ земель на категорії вже не відповідає реаліям сьогодення і потребує перегляду [26]. Необхідність такого перегляду зумовлюють наступні міркування:

(1) Незважаючи на формулювання ст. 19 ЗК України, що проголошує поділ земель на категорії саме за критерієм цільового призначення, це не завжди відповідає дійсності. Насправді в багатьох випадках земельні ділянки відносяться до певної категорії не за їх цільовим призначенням, а, наприклад, за суб'єктом використання (див., наприклад, положення ст. 68 ЗК України, ст. 23 Закону України "Про транспорт[27]" щодо земель транспорту, 77 ЗК України щодо земель оборони), або ж з використанням критерію територіального розміщення (див. ст. 38 ЗК України щодо визначення земель житлової та громадської забудови).

(2) На даний момент слід констатувати, що правові режими окремих категорій земель не наповнені реальним нормативним змістом. Законодавець, проголосивши правило, за яким землі використовуються лише відповідно до їх цільового призначення (ст. ст. 91, 96 ЗК України), цим самим взяв на себе обов'язок охопити переліком категорій земель увесь земельний фонд України і детально врегулювати правовий режим кожної з категорій земель. Задача дуже серйозна, і, на наш погляд, незважаючи на багаторічну правотворчість, на сьогодні не виконана. У спеціальній юридичній літературі неодноразово зверталася увага на прогалини у правовому режимі різних категорій земель: населених пунктів, рекреаційного призначення, оборони, тощо[28].

(3) Крім того, існуюча класифікація земель на категорії не охоплює всіх земель. Наприклад, взагалі поза межами існуючої класифікації земель залишаються землі загального користування населених пунктів (згадуються у ст. ст. 14, 16 Закону України "Про планування та забудову територій[29], ч. З ст. 83 ЗК України). Не знайшли адекватного відображення у легальному поділі земель на категорії і землі "культового (церковного) фонду,... космічного забезпечення, державного матеріального резерву, водно-болотних угідь та торф яного фонду, родовищ корисних копалин, мисливського фонду та підвищеної екологічної небезпеки ', та ін., на що зверталася увага акад. В. І. Андрейцевим[30]. Навряд чи можна вважати задовільним те, що всі ці землі "ховаються" за формулою "землі іншого призначення" (п. "ж" ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Вважаємо, що слід повністю підтримати В. В. Носіка в тому, що ''поділ земель на чітко визначену кількість категорій з особливим правовим режимом для кожної з них створює реальні перешкоди у здійсненні громадянами та юридичними особами суб'єктивних земельних прав' [31], а правовий режим землі має визначатися "на основі планування територій з урахуванням вимог чинного законодавства України щодо формування національної екологічної мережі» [32].

Регулювання земельних відносин за таким підходом створює масу непорозумінь та незручностей, стримує раціональне та економічно ефективне використання земель. Вважаємо, що правовий режим земель має визначатися за іншим принципом: "дозволене те, що не заборонене, обов'язкове те, що прямо передбачене". Законодавство повинно встановлювати перелік основних обмежень і приписів щодо використання найбільш типових земельних ділянок (категорій земель), причому законодавчо встановлений перелік категорій земель можна і слід залишити відкритим. Система законодавчо встановлених обмежень може доповнюватися обмеженнями, встановленими планувальною документацією, зокрема, в порядку зонування (ст. 180 ЗК України, Закон України "Про планування і забудову територій[33]).

[1] Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум. 2001. - С. 240; Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; за заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 199: Кельман М. С, Мурашин О. Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. - К.: Кондор, 2002. - С. 103. 107: Марчук В. М., Ніколаєва Л. В. Нариси з теорії права: Навч. посіб. - К.: Істина, 2004.-С. 166.

[2] Див., наприклад. Земельне право України: Підручник / М. В. Шульга (кер. авт. кол.). Г. В. Анісімова. Н. О. Багай. А. П. Гетьман та ін.: За рел. М. В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. -С. 10, та ін.

[3] Див., зокрема, коментар до ст. 2 ЗК України М. В. Шульги: Земельний кодекс України. - X.: ТОВ "Одіссей", 2002.-С. 15

[4] Крассов О. И. Экологическое право: Учебник. - М.: Дело, 2001. - С. 53.

[5] Мунтян В. Л. Правова охорона природи УРСР. - К: "Вища школа", 1972. - С. 86.

[6] Государственный стандарт Союза ССР. Земли. Термины и определения. ГОСТ 26640-85 // Издание официальное. - Москва, Издательство стандартов. - 1989. - С. 2.

[7] Носік В. В. Земля як об'єкт права власності // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Юридичні науки. 2000. Вип. 38.- С 34; див. також Носік В. В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. - К.: Юрінком Інтер. 2006. - С 496.

Носік В. В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. 2006.-С 497.

[8] Носік В. В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 188; див. також Носік В. В. Земля як об'єкт права власності // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Юридичні науки. 2000. Вин. 38.- С. 3.

[9] Носік В. В. Самовільне зайняття земельних ділянок: теорія і практика // Земельне право України. -2006.- № 5.- С. 50.

[10] Шульга М. В. Актуальные проблемы правового регулирования земельных отношений в: їггменньїх условиях: Дис. докт. юрид. наук. 12.00.06. - Харків, 1998. - С. 29.

[11] Ільницька Н. В. Оренда земель сільськогосподарського призначення: правові аспекти: автореф...... канд. юрид. наук. 12.00.06 / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. -2001.-С. 8.

[12] Гуревський В. К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського [значення // Землі сільськогосподарського призначення: Права громадян: Наук.-навч. посібник /: а ред. Н. 1. Титової. -Львів: ПА1С, 2005. – С. 110.

[13] Guidelines on Real Property Units and Identifiers. - New York and Geneva: United Nations, 2004. - P. 9-10.

[14] hltp://www.legifrance.gouv.fr

[15] Guidelines on Real Property Units and Identifiers. - New York and Geneva: United Nations, 2004. - P. 12.

[16] Відомості Верховної Ради України. - 1994. - N 36. - Ст. 340

[17] Кірін Р. С Поняття надр: еколого-правові аспекти // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2001. - Випуск 44. – С. 54.

[18] Кассо Л. Здания на чужой земле. "Правоведение", 1905. - С. 3.

[19] Там само. - 42 с.

[20] Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - N 10. - Ст. 98.

[21] Див., наприклад: Ткаченко Е. Переход прав на участок при реорганизации // Юридическая практика. - № 6 (372). - 2005. - 8 февраля. Одним з останніх рішень судів вищих інстанцій, що підтверджують даний підхід, є ухвала Вищого адміністративного суду України від 26.04.2006 у справі за позовом ВАТ "Західенерго" до Шацької районної державної адміністрації Волинської області про визнання частково недійсним розпорядження N 96 від 12.06.2002 // http://mvland.ore.ua/ukr/13/213/183/4754.

[22] Голиченков А. К. Эколого-правовой словарь // Экологическое право. - 2005. - № 2. - С. 51.

[23]Guidellnes on Real Property Units and Identifiers. - New York and Geneva: United Nations, 2004. - P. 9-10

[24] Ерофеев Б. В. Основы земельного права (теоретические вопросы). - «Юридическая литература». - М, 1971.-С. 11-13.

[25] Поточний архів Держкомзему України

[26] Детальніше див.: Мірошниченко А. М. Проблемні правові питання поділу земель на категорії //

Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - № 12 (50). - С. 42-51.

[27] Відомості Верховної Ради України. - 1994. - N 51. - Ст. 446

[28] Див. Андрейцев В. 1. Суверенній Україні - нову "Земельну Конституцію" (концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України про землю) // Право України. - 1999. - № 9. - С 59

[29] Відомості Верховної Ради України. - 2000. - N 31. - Ст. 250.

[30] Андрейцев В. І. Суверенній Україні - нову "Земельну Конституцію" (концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України про землю) // Право України. - 1999. - № 9. - С. 60.

[31] Носік В. В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. - К: Юрінком Інтер. 2006.-С. 168-169.

[32] Там само. - С 178.

[33] Відомості Верховної Ради України. - 2000. - N 31. - Ст. 250

Дата добавления: 2013-12-14