Поняття регіону, території, простору та їх класифікація

Перед початком розгляду та визначення вихідних положень і по­нять регіональної політики необхідно з'ясувати суть поняття "тери­торія", "регіон" і "простір".

Територія – частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй природни­ми та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором і розташованими під нею надрами, що харак­теризується певною площею, географічним положенням й іншими ознаками.

Окреслюючи термін "територія", відомий радянський економіко-географ Е. Алаєв у своєму понятійно-термінологічному словнику (який ще за радянських часів став класичним) наголосив, що будь-яка територія:

– є місцем зосередження (носієм) всіх або майже всіх ресурсів, і чим більші розміри території, тим, як правило, вона багатша на ресурси;

– має особливий "просторовий" ресурс (як операційний базис діяльності суспільства);

– має, крім кількісних, якісні характеристики (наприклад, гео­графічне положення, особливості рельєфу, розчленованість берегової лінії та ін.); рівні за площею території можуть мати різну цінність для суспільства.

Тобто територія – це не тільки земля та природні ресурси, при­родне надбання, а увесь просторовий базис, де відбуваються всі види людської виробничої та соціальної життєдіяльності – соціально-еко­номічний потенціал, середовище своєрідної взаємодії природи та суспільства, що розвивається як процес перетворення ресурсів.

Водночас у теорії та практиці організації внутрішнього життя дер­жави широко використовують категорію "простору". Не випадково у практиці політичного аналізу застосовують поняття "економічного", "політичного", "культурного", "інформаційного", "правового" простору тощо.

Організація території – процес тривалий, еволюційний, який набуває різних форм. "Простори" з'являються в політичній практиці, коли необхідно розвивати організацію тери­торій і діяльність людини на них. Поняття "території" характеризує фізико-географічну та природно-біологічну реальність. Але поняття "простору" стосується переважно соціальної реальності (економічної, політичної, культурної, правової, інформаційної тощо). Ці явища взаємопов'язані, але їх не можна ототожнювати.

За О. Гранбергом, економічний простір – це насичена територія, що охоплює безліч об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, економічно освоєні та рекреаційні площі, транспортні й інженерні мережі. Кожен регіон має свій внутрішній простір та зв'язки із зовнішнім простором. Близькі поняття: "просто­рова (територіальна) структура економіки", "просторова організація господарства систем".

Просторову структуру регіону можна розглядати у двох вимірах: 1) за розміщенням об'єктів на території та зв'язки між ними у про­сторовому контексті; 2) за облаштуванням, упорядкуванням, тобто правилами та нормами розміщення об'єктів на транскордонній тери­торії.

Неоднорідність території відповідно до природно-кліматичних, соціально-економічних, екологічних особливостей зумовлює необхідність її поділу на частини, якими є регіони. Регіон, на відміну від території, є сукупністю взаємопов'язаних ознак і явищ, які визначають його межі. Існує, кілька визначень поняття "регіон".

1. Регіон – це особливий вид території, що характеризується специфічною цілісністю, велика територіальна одиниця (група земель, штатів чи держав). У цьому значенні "регіон" тотожний "району". Виокремлюють економічні райони.

Визначень поняття "економічний район", близьких за своїми сутнісними ознаками, є кілька. Чітке визначення економічного району дає В. Поповкін: "Це територіальна частина народного господарства краї­ни, якій органічно притаманні географічна цілісність та економічна спільність".

Економічні райони поділяють на галузеві й інтегральні. Галузеві райони характеризуються зосередженням на певній території підпри­ємств окремих галузей (паливної, металургійної тощо). Інтегральні райони вирізняються спільними внутрішніми економічними зв'язка­ми, територіальною, адміністративною цілісністю.

2. Регіон – це соціокультурна "множинність в єдності", що забезпечує оптимальну якість життя з урахуванням різних зовнішніх і місцевих чинників. У європейському розумінні "регіон" розглядають як категорію внутрішнього поділу держави, наступну територіальну таксономічну одиницю між державою та індивідуумом. Регіон тлумачать як територіальне утворення, встановлене, згідно з законо­давством, на рівні, нижчому за державний, яке наділене правом політичного самоврядування. Регіон завжди самодостатній і са­мобутній, тобто він має внутрішній соціокультурний код, який є домінуючим чинником виокремлення регіону.

3. Регіон – територія краї­ни зі специфічними природно-кліматичними та економічними умо­вами і характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил з урахуванням демографічних, історичних, соціальних особливостей, яка розвивається на основі законів національної та регіональної еко­номіки, у результаті чого формуються регіональні економічні відно­сини. Основний критерій виокремлення регіону – спільність народ­ногосподарських і регіональних завдань, техніко-економічні особли­вості розвитку промисловості та сільського господарства, наявність суб'єктів господарювання, об'єднаних регіональними економічними, політичними, соціальними, культурно-етнічними інтересами, у ре­зультаті яких утворюється регіональний тип відтворення соціальної системи.

Отже, у загальному значенні, регіон – це певна територія, що від­різняється від інших характерними ознаками, взаємозв'язком її еле­ментів і має певну цілісність. Конкретизація й змістова інтерпретація терміна "поняття" здійснюється при виділенні окремих типів регіонів. Найбільше використовують визначення: "регіон" – це частина тери­торії зі спільністю природних, соціально-економічних, національно-культурних та інших умов.

У системі міжнародних відносин регіон – це геоторія (територія, акваторія або сукупність останніх), що відповідає таким ознакам: 1) наявність внутрішньої цілісності, єдності або генетичного взаємо­зв'язку між її частинами; 2) наявність особливих ознак; 3) специфіч­на роль у структурі міжнародних відносин і визнання цієї ролі всіма (або майже всіма) основними учасниками зовнішньополітичного процесу. Сьогодні регіон – це фактично визнаний елемент системи міжнародних відносин у великих політико-географічних зонах (Близькосхідний регіон, Балканський регіон та ін.). Географічні кор­дони регіону, як правило, не є константою і можуть змінюватися залежно від динаміки міжнародних відносин або під впливом інших факторів (наприклад, зіткнення інтересів декількох країн).

Отже, межі регіону не завжди збігаються з існуючими адміністра­тивно-територіальними кордонами. Наприклад, у документах Євро­пейського Союзу регіон визначається як територіальна спільність зі спадкоємністю, чиє населення поділяє певні загальні цінності й праг­не зберегти та розвинути свою самобутність з метою стимулювання культурного, економічного й соціального прогресу.

З наведених трактувань регіону очевидно, що дати універсальне його визначення для розуміння регіональної політики ЄС неможливо. Тому під терміном "регіон" розуміємо таку територіальну одиницю, яка відповідає визначенню Асамблеї європейських регіонів, а саме: " Регіон – це територіальне утворення, яке сформовано у законодавчому порядку на рівні, що є безпосередньо нижчим після загально державного, та наділене політичним самоврядуванням" '. Регіон визнається національною конституцією або законом, які гарантують його автономію, самобутність, владні повноваження та організацій­ний устрій. Він має власну конституцію, статут автономії або інший закон, який є частиною загальнодержавної правової системи на най­вищому рівні і встановлює, щонайменше, його владні повноваження та устрій. В одній державі можуть бути регіони з різним статусом відповідно до їх історичних, політичних, соціальних та культурних особливостей. Регіон є вираженням певної політичної самобутності, яка може набувати різних політичних форм, що відображають його демократичну волю. Тут формують і фінансують свою адміністрацію та встановлюють власну представницьку символіку.

Нині в Україні немає офіційного визначення поняття "регіон". Проте в Концепції державної регіональної політики України та в Законі України "Про стимулювання розвитку регіонів" зазна­чено, що під терміном "регіон" у цих документах розуміють території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Саме в такому значенні термін "регіон" набув поширення у повсяк­денній практиці державного управління та наукових дослідженнях в Україні.

Основні характеристики регіону включають:

1. Основні системні аспекти регіону.

2. Підсистеми регіону.

3. Процеси та стадії формування та розвитку регіону.

Основні системні аспекти регіону характеризуються складом, оточенням, структурою відносин (зв'язків).

Основними складовими регіону є його населення та територія, які формуються з національних частин та спільнот. Такий підхід стосу­ється всіх нижченаведених характеристик, якщо необумовлене інше.

Населення розглядають у таких трьох вимірах: 1) демографічному; 2) екологічному; 3) соціальному.

1) демографічний. Оцінка: демографічна структура, природний приріст та міграція, зокрема, прикордонна, етнічна структура. Важ­ливими характеристиками населення є робоча сила, її кількість та кваліфікація;

2) екологічний. Населення є елементом екологічної системи. Насе­лення і природне середовище (довкілля), тобто територіально виділе­ний пласт матеріальної основи, природної та штучної, який є пред­метом впливу населення і сам впливає на населення;

3) соціальний. У соціальному вимірі населення оцінюється з пози­цій його активності та діяльності. Активність проявляється у чоти­рьох площинах: поведінковій, функціональній, нормативно-інституціональній та ідеологічній.

У поведінковій площині активність людей виявляється у їхній поведінці в житті, особливо у взаємовідносинах з іншими особами та співпраці з ними, їхній толерантності відносно сусідів тощо.

У функціональній площині – через їх суспільну роль в економіч­ній, політичній та культурній сферах, тобто у створенні структурної мережі регіону.

У нормативно-інституціональній площині – через створення за­конодавчих та інституціональних форм діяльності, у тому числі спіль­них підприємств, міжнародних об'єднань та єврорегіонів.

В ідеологічній площині активність виражають через формування засад регіональної свідомості, національної та інтернаціональної іден­тифікації.

Територія регіону охоплює виділений простір поверхні землі з її ресурсами в матеріальному, природному та штучному вигляді, що включає національні частини, та підлягає можливості вибору, участі та контролю зі сторони його населення через регіональні інституції, що формувалися історично та через спільні інституції.

Оточення. Для регіону необхідно розрізняти внутрішнє та зовніш­нє оточення.

Внутрішнє оточення – це середовище проживання населення ре­гіону. Внутрішнє оточення, або природне середовище проживання, становить частина епігеосфери, між якою і населенням відбувається реальна або потенційна діяльність, тобто довкілля створюється як органічними, так і неорганічними об'єктами, а також різного роду еко- та біосистемами. Разом з природним існують штучно створені об'єкти в результаті людської діяльності з різною метою, інакше ка­жучи, штучне середовище.

Природне середовище є матеріальною основою проживання людей, багатством або природними ресурсами, а також джерелом енергії (вітру та сонця) для фізичних та хімічних процесів.

Штучне середовище складається з об'єктів, створених людиною, і є технічними системами, що довготривало-пов'язані із землею або в неї закладені, які певною мірою забезпечують незалежність розвит­ку людини та її діяльності від природних ресурсів.

Зовнішнє оточення регіону – це або регіони того самого рівня, або вищого порядку.

Оточенням того самого рівня є регіони, з якими певний регіон по­в'язаний взаємними впливами. Такі взаємовпливи можуть створю­вати дві системи: 1) суміжні регіони країни; 2) усі регіони суміжних держав або держави в цілому.

Оточення регіону вищого порядку – це держави.

Звичайно, радіус та склад оточення визначають рівнем відкритості регіону. Високий рівень замкненості регіону звужує сферу його діяль­ності та знижує вплив оточення. Це стосується природних та штучних кордонів регіону, рівня їх проникності та пропускної здатності.

Структура відносин регіону. Основні відносини регіону створюють: суспільні відносини; трансформаційна діяльність; природно-еколо­гічні впливи.

Суспільні відносини охоплюють:

а) відносини, що базуються на біологічному походженні, або правові відносини;

б) комунікаційні відносини за допомогою визначених мов або кодів;

в) відносини в отримуваних благах та послугах;

г) відносини участі в суспільній діяльності (економічній, політичній, культурній).

Ці стосунки та діяльність реалізують за допомогою різних ма­теріальних ресурсів, а саме, технічного устаткування, продуктивність й ефективність яких може змінювати їхню потужність та характер.

Трансформаційна діяльність охоплює:

а) перетворення природного середовища або створення доступніших чи перетворених матеріальних об'єктів чи їх станів в об'єкти споживання (матеріальні блага) та їх переміщення;

б) перетворення людських знань та створення культурних цінностей і благ, надання послуг (навчання);

в) управління, розпорядження, планування, організація діяльності людей.

Природно екологічні впливи – це вплив природного середовища на людей, їх етнос та існування. На сучасному етапі цивілізаційного розвитку зміни довкілля під впливом людської діяльності формують зворотній вплив на умови існування людини.

Класифікація регіонів. Різноманітність підходів до визначення регіону спричинила й розмаїтість класифікацій. Серед них можна виділити чотири основні групи.

1. Прості регіони, які виділяють за одиничними ознаками. У регіональній економіці такими ознаками найчастіше є:

—обсяг валового регіонального продукту;

—темпи економічного зростання;

—тип територіальної структури господарства (поляризований або гомогенний);

—коефіцієнт густоти населення;

—характер господарської спеціалізації регіону.

2. Складні регіони, що виділяють за сукупністю ознак. Наприклад, на основі двох інтегральних показників: інвестиційного потенціалу й інвестиційного ризику.

3. На основі виділення ключових проблем регіонального розвитку. Тут можна виділити такі типи регіонів, як:

—депресивні;

—стагнаційні – вирізняються вкрай низькими або нульовими темпами розвитку;

—піонерні – регіони нового освоєння;

—програмні (планові) – регіони, на які поширюються цільові програми соціально-економічного розвитку й контури яких не збігаються з наявними межами територіального районування.

4. Цю групу класифікації проводять з точки зору можливостей регіону здійснювати самостійну соціально-економічну політику.

Дата добавления: 2013-12-14