Інші угоди, що становлять систему міжнародної охорони промислової власності

1. Мадридська угода про запобігання хибним або таким, що вводять в оману, вказівкам походження товару. Дана угода була прийнята ще 11.04.1891 р. і після цього декілька раз переглядалася: 02. 06. 1911 р. (Вашингтон); 06. 11. 1925 р. (Гаага); 02. 06. 1934 р. (Лондон); 31. 10. 1958 р. (Лісабон) та 14. 07. 1967 р. (Стокгольм, де було прийнято Стокгольмський акт, що доповнює дану Угоду). Вона є відкритою для всіх держав-учасниць Паризької конвенції.

Згідно з Угодою, на всі товари, які містять хибні позначення місць походження або вказівки, що вводять в оману стосовно такого походження, які прямо чи непрямо вказують на країну чи місто походження в одній з держав-учасниць, повинно бути накладено арешт при ввозі, або, якщо це не дозволяється відповідним національним законодавством, цей ввіз має бути забороненим, а якщо ні те ні інше не дозволяється таким законодавством, то до зміни цього законодавства зазначені заходи замінюються такими позовами та способами правового захисту, які у подібних випадках надаються законом власним громадянам.

Угодою передбачені випадки та підстави для вимоги щодо зазначеного арешту та його накладання. Вона забороняє також використання у зв'язку з продажем, демонстрацією або пропозицією до продажу товарів будь-яких позначень рекламного характеру, які здатні ввести в оману публіку щодо джерела походження товару.

Сенс даної Угоди розкриває ст. 4, за якою судам кожної держави-учасниці надається право вирішувати, які саме позначення як родові найменування не підпадають під дію цієї Угоди. Проте, регіональні найменування, які зазначають місце походження продуктів виноробства, не охоплюються застереженням, що передбачається даною статтею. Саме цим пояснюється, по-перше, склад держав учасниць Угоди. Він не є великим. Станом на 15. 07. 2002 р. в Угоді брали участь 33 держави, більшість з яких (Франція, Іспанія, Німеччина, Болгарія та ін.) є традиційними виробниками вин та інших алкогольних напоїв, що виготовляються з винограду. По-друге, цим же пояснюється й те, що цілий ряд держав - членів СНД, зокрема РФ та Україна, не мають особливого бажання приєднуватись до зазначеної Угоди, бо це зробить неможливим або, щонайменше, сумнівним використання на відповідних ринках таких позначень товарів, як «Шампанське», «Коньяк» та деяких інших.

2. Найробійський договір про охорону олімпійського символу. Цей Договір було прийнято 26. 09.1981 р. і станом на 01. 09. 2002 р. у ньому бере участь 41 держава. Договір набув чинності 25. 09. 1982 р. Україна бере участь у цьому Договорі згідно з Указом Президента України від 13. 03. 1998 р., і цей Договір набув для неї чинності 20. 12. 1998 р. Договір є відкритим для будь-якого члена ВОІВ, Паризького союзу, ООН або члена однієї з її спеціалізованих установ.

За ним всі держави-учасниці зобов'язані «відмовляти в реєстрації або визнавати недійсною реєстрацію у якості знака та забороняти відповідними засобами використання у якості знака чи іншого позначення у комерційних цілях будь-якого позначення, яке складається з олімпійського символу або містить його», окрім тих випадків, коли на це є дозвіл МОК. Договір передбачає також, що у всіх випадках, коли МОК сплачується ліцензійне мито (збір) за дозвіл на використання олімпійського символу у комерційних цілях на території певної держави-учасниці, частина доходів повинна надходити на користь зацікавлених НОК. Якщо проаналізувати склад учасників Договору (Алжир, Барбадос, Білорусь, Болгарія, Гватемала тощо), то неважко побачити, що вони не є великими промислово розвинутими країнами. Мабуть, це пояснюється наступним: коли держава здатна самостійно отримати за надання дозволу на використання олімпійського символу та, відповідно, відрахувати на користь НОК більше, ніж ті відрахування, що можуть надійти з МОК за отриману ліцензію, вона не буде зацікавленою у приєднанні до цього Договору.

3. Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних мікросхем. Договір укладено 26. 05. 1989 р., він є відкритим для будь-якої держави-учасниці ВОІВ або ООН, а також для певних міждержавних організацій, що задовольняють встановленим цим Договором критеріям. Він набуде чинності після того, як Генеральний директор ВОІВ отримає 5 ратифікаційних грамот або документів про прийняття, схвалення чи приєднання, але цієї кількості документів поки ще не зібрано (відповідний документ надійшов лише від Єгипту). Україна до цього Договору не приєдналася.

Згідно з договором, кожна держава-учасниця повинна забезпечити на своїй території охорону інтелектуальної власності щодо оригіналів топологій інтегральних мікросхем (так званих «чипів») незалежно від факту включення відповідної мікросхеми у виріб. Зазначена охорона повинна здійснюватись шляхом надання заінтересованим особам національного режиму. Визначено, що для цілей Договору терміном «інтегральна мікросхема» позначається виріб у остаточній або проміжній формі, призначений для виконання елементарної функції, у якому елементи, щонайменше один з яких є активним елементом, і деякі або всі взаємозв'язки між ними неподільно сформовані у/або на шматку матеріалу. «Топологія» означає тримірне розташування елементів, щонайменше один з яких є активним, та деяких чи всіх взаємозв'язків інтегральної мікросхеми, у якій би формі воно не було виражене, чи таке тримірне розташування, яке підготовлене для інтегральної мікросхеми, що призначена для виробництва.

Держави-учасниці домовились, що будуть визнаватися неправомірними, щонайменше, такі дії, якщо вони здійснюються без дозволу володаря прав:

• відтворення топології;

• ввіз, продаж чи інші види розповсюдження у комерційних цілях топологій або інтегральних мікросхем, які містять топологію.

Проте, деякі такі дії можуть здійснюватись вільно у приватних цілях, а також з метою оцінки, аналізу, досліджень чи навчання. Більш того, передбачається можливість надання примусової ліцензії за умови сплати справедливої винагороди (і лише після судового розгляду відповідної справи), коли спроба отримати дозвіл володаря права відповідно до звичайної практики не привела до успіху і коли відповідним виконавчим або судовим органом, що надає ліцензію, буде визнано це за необхідне для забезпечення життєво важливих національних інтересів, свободи конкуренції та попередження зловживань з боку володаря прав.

Хоча, як зазначалося, Договір чинності не набрав, його, шляхом відсилання, включено до Угоди ТРІПС, а остання Угода є чинною для держав-учасниць СОТ. У ній, щоправда, охорона відповідних прав навіть дещо посилена. Так, строк охорони права збільшено з 8 до 10 років; виключне право розповсюджено на вироби, що містять інтегральні мікросхеми, до яких включено топології, що охороняються; нарешті, дещо обмежено перелік обставин, за яких можливе примусове використання топологій без згоди володаря прав.

За таких умов стає ще більш проблемним питання про можливе набрання чинності цим Договором.

4. Договір про закони щодо товарних знаків (TLT). Цей Договір було прийнято у Женеві 27. 10. 1994 р., а чинності він набув 01. 08. 1996 р. Даний договір був ратифікований Законом України від13. 10. 1995 p., він став чинним для України з того ж 01. 08. 1996 р. Україна увійшла до першої п'ятірки держав, ратифікація яких забезпечила набуття Договором загальної чинності). Нині у цьому Договорі бере участь 29 держав-учасниць. Метою Договору є спрощення та гармонізація адміністративних процедур стосовно національних заявок і охорони знаків.

До Договору можуть приєднатися окремі держави, а також міждержавні організації, які мають власне відомство з реєстрації товарних знаків своїх держав-членів (наприклад, ЄС). Він застосовується до знаків на товари і послуги, за винятком географічних та таких, які не сприймаються візуально (наприклад, звукових). Тобто, він стосується візуальних та об'ємних знаків. З іншого боку, він не стосується матеріально-правових норм, які становлять законодавство щодо товарних знаків.

Встановлена за Договором процедура може бути дещо умовно поділена на три стадії:

• заявка на реєстрацію;

• зміна заявки після реєстрації;

• строк дії реєстрації та його поновлення.

У ст. 3 Договору міститься виключний перелік відомостей, які можуть вимагатись відомством щодо заявки на реєстрацію товарного знака. Ними є, наприклад, прізвище та адреса заявника та його повіреного (якщо він є), заявка про пріоритет (якщо це вимагається), одне чи декілька зображень знака залежно від його кольору та розміру, назву товарів або послуг, стосовно яких вимагається реєстрація знака або заява про намір використовувати знак чи про фактичний стан використання цього знака. Відомство не має права вимагати надання відомостей, не передбачених цим Договором, таких, наприклад, як виписки з торгового реєстру, вказівки щодо здійснення діяльності, яка відповідає товарам і послугам, перерахованими у заявці, а також надання відповідних доказів і т. ін.

Слід зазначити, що положення Договору доповнюється Інструкцією, яка містить правила, що полегшують застосування приписів та адміністративних процедур, які встановлюються на підставі Договору. Окрім чіткого зазначення вимог щодо заявки та її реквізитів, в Інструкції передбачено 8 типових міжнародних бланків: зконкретних питань подання заявки; заяв про поновлення строку дії реєстрації; вчинення записів про зміну прізвища або адреси володаря прав; виправлення помилок; призначення повіреного; свідоцтв про передачу права та документів про передачу права.

Завдяки цьому встановлено, що відомство не вправі відмовити у прийнятті заявки, якщо її оформлено відповідно до типового бланку, передбаченого зазначеною Інструкцією. Особливе значення має заборона вимагати будь-якого засвідчення, нотаріального посвідчення або засвідчення в іншій формі (легалізації, наприклад), за винятком тих випадків, коли йдеться про відмову від реєстрації (якщо тільки така вимога встановлена у відповідному національному законодавстві).

Друга стадія процедури має відношення саме до зміни прізвищ, адрес або володарів реєстрації. Тут також формальні вимоги, які може зажадати відомство, ретельно перелічені і висування інших вимог заборонено. Щоправда, це не стосується випадків, коли у відомства виникають обґрунтовані сумніви щодо достовірності отриманої інформації (наприклад, коли воно вважає, що зміна прізвищ та адреси має на меті зміну володаря права). Встановлено також, що коли зміна стосується декількох, навіть багатьох заявок (можлива їх кількість - сотні), достатньо лише однієї заявки про внесення змін.

Третя стадія (ст. 13 Договору) передбачає загальний строк дії 10 років для первісної реєстрації товарного знака з можливістю поновлення на подальші десятирічні періоди. В ній, знов-таки, передбачено максимум вимог, що можуть висуватися відомством (відповідають зазначеним вище вимогам, встановленим щодо заявки), висування будь-яких інших вимог заборонено.

Слід мати на увазі, що Перехідні положення Договору дозволяють відкласти державі-учасниці приведення свого національного законодавства у відповідність з Договором до 28. 10. 2004 р.

5. Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин. Паризька конвенція прямо не передбачає можливості захисту зазначеного об'єкта промислової власності. Проте, посилаючись на відкритість переліку об'єктів права промислової власності, що міститься у ст. 2 Паризької конвенції, деякі автори виокремлюють дану сферу захисту у якості підгалузі права промислової власності¹. З урахуванням того, що 02. 12. 1961 р. було укладено спеціальну Міжнародну конвенцію по охороні нових сортів рослин (переглянута 23. 10. 1978 р.), подібна точка зору не справляє враження безпідставної. Україна приєдналася до цієї Конвенції згідно із Законом від 02. 06. 1995 р.

Принципи охорони, за цією Конвенцією (ст. 3), зводяться до національного режиму та взаємності за умови дотримання селекціонерами вимог та формальностей, що запропоновані власним громадянам відповідних держав без нанесення будь-якої шкоди правам, спеціально передбаченим цією Конвенцією. Що стосується громадян держав - членів Конвенції, місцем проживання або місцем перебування яких не є жодна з цих держав, то вони також користуються – за умовою виконання ними обов'язків, які можуть бути на них покладені з метою надання можливості для вивчення як самих виведених ними сортів, так і розмноження цих сортів – цими правами рівною мірою.

Конвенція може бути застосована до всіх ботанічних родів та видів. Кожна держава, в разі набуття чинності Конвенції на її території, застосовуватиме положення цієї Конвенції принаймні щодо п'яти родів або видів, поширюючи її застосування до загальної кількості 10 родів або видів – протягом подальших трьох років, до 18 – протягом шести років і, принаймні, до 24 – протягом восьми років з моменту зазначеного набуття чинності.

Право охорони, надане селекціонеру, полягає в тому, що для:

• виробництва з метою комерційного збуту;

• пропонування для продажу;

• продажу матеріалу статевого або вегетативного розмноження є необхідним одержання попереднього дозволу відповідного селекціонера. Ця охорона надається в тому разі, коли виконані такі умови:

а) яким би не було походження - штучним або природним - різновиду, який був вихідним матеріалом при його одержанні, виведений сорт повинен відрізнятись однією або більше явно вираженими істотними ознаками від будь-якого іншого сорту, існування якого на момент подачі заявки та надання правової охорони є загальновідомим;

c) в) на день подачі заявки даний сорт не повинен бути (або, якщо це передбачається законодавством відповідної держави, не повинен бути протягом більш як один рік) виставленим на продаж або використовуватись у комерційних цілях з дозволу селекціонера на території цієї держави, або більш ніж 6 років, якщо це стосується винограду, лісових дерев, плодових та декоративних дерев, включаючи у кожному випадку їх підщепи, і протягом більш ніж 4 роки щодо будь-яких інших рослин; виведений сорт повинен бути достатньо гомогенним, у тому числі стосовно особливостей, характерних для його статевого або вегетативного розмноження;

d) виведеному сорту повинна бути властива стабільність його істотних ознак, тобто, після здійснення серії послідовних розмножень в кінці кожного циклу новий сорт повинен зберігати відповідність своєму опису;

є) виведеному сорту повинна бути дана назва згідно з положеннями статті 13 цієї Конвенції.

6. Євразійська патентна конвенція. Держави СНД 09. 09. 1994 р. підписали у Москві Євразійську патентну конвенцію, яка набула чинності 12. 08. 1995 р. До цієї Конвенції увійшли Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан та Україна. Конвенція має відношення тільки до винаходів і засновує Євразійську патентну систему, метою якої є видача єдиного патенту, що діє на території всіх держав-учасниць. Для виконання адміністративних функцій щодо обслуговування цієї системи та видачі патентів створена Євразійська патентна організація.

Строк дії євразійського патенту - 20 років від дати подання заявки, причому вибір патенту (євразійського чи тільки національного) залишено на розсуд заявника. Заявка на євразійський патент, згідно з Конвенцією, подається через національне патентне відомство, якщо це передбачено національним законодавством відповідної держави, хоча вона може подаватись до Євразійської патентної організації безпосередньо.

Дата добавления: 2013-12-14