Місце макроекономіки в системі економічних наук. Предмет, об’єкт та суб’єкти макроекономіки

Механізм господарювання економічних суб'єктів розглядається на двох рівнях — у рамках фірми (закономірності її поведінки вивчаються мікроекономікою) і в рамках національної економіки, як цілісної системи (вивчаються макроекономікою). Макро....(від грецького macroos) у складних словах означає «великий», «крупний». Макроекономіка – це галузь науки, що досліджує закономірності функціонування й тенденції розвитку національної економіки в цілому, а також інструменти й методи її регулювання. Інакше кажучи, це наука про агреговану поведінку суб'єктів в економіці. Саме сукупні економічні тенденції є об'єктом дослідження макроекономіки.

Макроекономічний підхід дослідження економічних процесів та явищ має ряд особливостей:

- він спрямований на вивчення принципів формування агрегованих показників, що характеризують рівень або тенденції розвитку економіки в цілому: національний доход, загальний рівень цін, загальні обсяги зайнятості та обсяги інвестицій, темпи економічного росту. Основні суб'єкти ринкової економіки (виробники та споживачі) також розглядаються як агреговані сукупності. Це означає, що мотиви поведінки та дії економічних агентів інтерпретуються таким чином, начебто усі взаємозалежні виробники об'єднані в особі одного, що випускає національний продукт, а всі споживачі представлені на ринку як сукупний споживач, що пред'являє попит на цей продукт в обмін на доход, отриманий від продажу факторів виробництва.

- на відміну від мікроекономічного аналізу, при якому рішення виробників і споживачів та їх дії на окремих ринках розглядалися як незалежні, вивчення економіки в цілому припускає необхідність розгляду взаємодії між економічними суб'єктами через систему взаємозалежних ринків.

- при макроекономічному підході розширюється число економічних суб'єктів, що визначають стан і розвиток економіки. До складу цих суб'єктів крім виробників і споживачів входить держава, вплив яких на економіку стає об'єктом вивчення. Крім того, у відкритих моделях функціонування національної економіки до складу суб'єктів макроекономічного аналізу включаються сукупні виробники й споживачі, а також уряд інших країн.

Об'єктом аналізу в макроекономіці виступають наступні глобальні проблеми, пов'язані з її рівновагою й нестабільністю:

• інфляція;

• безробіття;

• динаміка й розвиток;

• якість і джерела росту;

• рівень доходів усіх суб'єктів та їх використання.

З макроекономічної точки зору народне господарство складається цз чотирьох макроекономічних суб'єктів:

1) сектора домашніх господарств, який формує пропозицію робочої сили й попит на блага, споживає частину отриманого доходу, а іншу його частину зберігає.

Домашні господарства прагнуть максимізувати корисність, тобто досягнути максимального споживання при мінімумі витрат.

2)підприємницького сектора - сукупності всіх фірм у країні, які пред'являють попит на фактори виробництва, створюють пропозицію благ і інвестують. У своїй діяльності підприємницький сектор, як правило, прагне до максимізації прибутку.

3)державного сектора, який створює такі специфічні блага, як безпеку, науку, послуги інфраструктур. Державний сектор, як правило, не переслідує мети максимізації прибутку, а створює умови для оптимального функціонування народного господарства. При цьому як макроекономічний суб'єкт – держава виробляє і закуповує блага, стягує податки, виплачує трансферти, формує пропозицію грошей.

4) закордонного сектора, що представляє сукупність економічних суб'єктів за кордоном та іноземних державних інститутів. Закордонний сектор досліджується головним чином для визначення стану національного платіжного балансу й валютного курсу.

Як самостійна наука макроекономіка сформувалася з початку 30-х років ХХ століття, у період світової економічної кризи, коли отримала можливість впливати на економічну практику. Але дослідження загальноекономічних тенденцій на макрорівні є центральним уже багато століть. Так, ще в ХVІ ст. французький економіст Жан Боден обґрунтував вивчення рівня цін як результат зміни співвідношення кількості грошей і товарів.

Макроекономічний напрямок досліджували У. Петі (1623-1687), Г. Кінг (1648-1712), які зробили оцінку національного доходу Франції та Англії.

Подальший розвиток макроаналізу продовжився у ХVIII столітті в роботах французької школи фізіократів. Засновник цього напрямку Ф. Кене(1694-1774) розробив макроекономічну модель господарського кругообігу, названу «Економічна таблиця». Він зробив спробу провести аналіз суспільного відтворення визначення балансових пропорцій між натуральними та вартісними елементами суспільного продукту. Ця таблиця відображала загальну картину кругообігу товарів і послуг для основних секторів економіки та класів суспільства.

Представник англійської школи А.Сміт відповів на запитання про ринкове саморегулювання за допомогою механізму ціноутворення.

Девід Юм (1711-1776) – аналізував підхід до платіжного балансу.
Макроекономічний підхід до аналізу суспільного відтворення використовував К.Маркс (1818-1883) у своїй моделі, що була викладена їм у другому томі «Капіталу» (1885), у якому він виходив із відповідності між натурально-речовинною й вартісною структурами сукупного суспільного продукту. Важливу роль у теоретичній спадщині Маркса грає його робота «До критики політичної економії» (1859), яка містить виклад трудової теорії вартості Маркса, її аналіз товару й грошей. Маркс досліджував економічні закони, що визначають долі капіталізму. Вирішальну роль при цьому він відводив закону додаткової вартості. Також він побудував двосекторну модель простого та розширеного відтворення сукупного суспільного продукту, яку виклав у другому томі «Капіталу» (1885).

Криза 1929-1933 років порушила основний постулат класичної теорії - здатність економіки до швидкого саморегулювання. Виникла потреба у новій макроекономічній теорії. Її засновником є англійський економіст Дж. М. Кейнс (1883-1946). Дж. Кейнс у своїй роботі «Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей» (1936) довів можливість існування в ринковій економіці стійкого стану високого безробіття й недовикористаних виробничих потужностей. При цьому правильна податково-бюджетна й грошово-кредитна політика держави може впливати на виробництво, скорочуючи тим самим безробіття й зменшуючи тривалість економічних криз. Отже, Кейнс обґрунтував необхідність державного регулювання економіки як єдиного цілого. Кейнсианська економічна теорія стала домінуючої в сфері макроекономіки й державної політики.

Починаючи з післявоєнного періоду й аж до 60-х років, будь-який аналіз макроекономічної політики ґрунтувався на кейнсианських постулатах. Ідеї, сформульовані Кейнсом, були розвинені його послідовниками - Дж. Хіксом, А. Хансеном, П. Самуельсоном.

Однак нові теоретичні розробки підірвали колишнє значення
кейнсианської макроекономічної теорії. Найбільш вагома критика кейнсианства була представлена монетаристським напрямком, лідером якого був М. Фрідмен.

Монетаристи відстоювали думку, що правильна грошово-кредитна політика, вільна від довільних змін курсу й некомпетентного втручання уряду, найбільш ефективна в боротьбі з інфляцією. Така політика буде оптимальної на довгострокових тимчасових інтервалах, якщо ріст грошової маси складе три відсотки від збільшення реального обсягу виробництва. Монетаристи, як і економісти-класики, виступали проти втручання держави в регулювання ринку.

У 80-90 ті роки представники некласичного та неокенсианського напрямків почали приділяти особливу увагу проблемам мікроекономічного обумовлення макроекономічних закономірностей функціонування національної економіки. Такий аспект дослідження отримав назву «Нова макроекономіка».

Дата добавления: 2013-12-13