Вірусний гепатит

Навчальна

Тема: №23. Вірусний гепатит. Поліомієліт. ВІЛ - інфекція.

Лекція

з навчальної дисципліни: «Медсестринство в педіатрії»

Для студентів відділення

сестринська справа

Запоріжжя – 2013

Лекцію підготувала: Носенко Валентина Григорівна, спеціаліст.

Схвалено на засідання циклової комісії _____________________.

Протокол №___ від _______ 2013 року.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1.Вірусний гепатит. Поліомієліт. ВІЛ – інфекція.

Визначення, етіологія, епідеміологія, класифікація.

2.Медсестринський процес при цій патології.

3. Заходи неспецифічної профілактики, тестування донорів.

Література:

1. Невідкладні стани в педіатрії: навч. посіб. / За ред. Р.І. Поцюрка. — К.: ВСВ “Медицина”, 2010.

2. Педіатрія з курсом інфекційних хвороб та основами імунопрофілактики: підручник / За ред. С.К. Ткаченко, Р.І.Поцюрка. — К.: Медицина,2011. — 552 с.

3. Практикум з педіатрії в модулях: навч. посіб. / Н.О. Курдюмова, Т.Г. Поліщук. — К.: Медицина, 2011. — 160 с.

Література для поглибленого вивчення:

1. Интенсивная терапия в педиатрии. Практическое руководство / Под ред. В.А. Михельсона. — М., 2003.

2. Медсестринство в педіатрії / За ред. В.С. Тарасюка. — К.: Здоров’я, 2001.

Мета лекції:

Дидактична:

Вивчити

Визначення, причини виникнення вірусних гепатитів, поліомієліту, віл- інфекції.

Класифікацію та епідеміологію, дотримання правил безпеки під час роботи з кров’ю, іншими біологічними рідинами.

.

Виховна:

виховати у студентів чуйне ставлення до дітей хворих

на дані інфекції, усвідомити роль медичної сестри в профілактиці цих інфекцій, в догляді за тяжкохворими дітьми, здатність використовувати теоретичні знання на практиці.

Гепатит А (ГА) — гостра циклічна інфекція з фекально-пероральн механізмом передачі збудника, характеризується порушенням функції печінки і нерідко жовтяницею.

Етіологія. Збудником ГА є hepatitis A virus (HAV) — РНК-умісний вірус. Відомо 7 генотипів HAV, із них 4-й, 5-й і 6-й патогенні щодо тварин. Збудник стійкий у зовнішньому середовищі, може зберігатися у воді декілька місяців, чутливий до ультрафіолетового опромінення і до стандартних дезінфекційних засобів.

Епідеміологія. ГА — антропонозна кишкова інфекція. Джерелом інфекції є хворі з інапарантними і маніфестними формами хвороби. Виділення хворими НAV із калом зазвичай триває упродовж 2—3 тиж. і починається наприкінці інкубаційного періоду, інтенсивно відбувається весь продромальний (переджовтяничний) період і зберігається в перші дні жовтяниці (у розпал хвороби).

Фекально-пероральний механізм зараження ГА реалізується через водний, харчовий і контактно-побутовий шляхи передачі вірусів. Особливе значення має водний шлях передачі вірусу ГА, унаслідок чого виникають епідемічні спалахи інфекції. Великі водні епідемії і спалахи пов'язані із забрудненням водоймищ, які слугують джерелом водозабезпечення, фекаліями.

Контактно-побутовий шлях передачі інфекції зумовлений низьким рівнем санітарної культури, часто трапляється в дитячих колективах. ГА належить до "хвороби брудних рук". Зараження може відбуватися через контаміновані побу­тові предмети, іграшки.

Клінічна картина. ГА характеризується поліморфізмом клінічних про­явів. Розрізняють інапарантну (субклінічну) і маніфестні форми — стерті, безжов­тяничні і жовтяничні, за тяжкістю — легку, середньої тяжкості і тяжку. За пере­бігом виділяють гостру і затяжну форми. При маніфестних формах виокремлюють такі періоди хвороби: інкубаційний, продромальний (переджовтяничний), період розпалу хвороби (жовтяничний) і період реконвалесценції.

Інкубаційний період ГА становить у середньому 21—28 днів (7—50 днів), про­дромальний — 5—7 днів. За провідним синдромом є декілька варіантів перебігу продромального періоду: грипоподібний (гарячковий), диспептичний, астеновегетативний і змішаний. Найчастіше трапляється гарячковий варіант у поєднанні зі скаргами на диспепсію. Початок хвороби гострий, температура тіла підвищуєть­ся до 38—39 °С і зберігається впродовж 1—3 днів. Хворих турбують біль голови, загальна слабість, погіршення або відсутність апетиту, біль у надчерев'ї і в право­му підребер'ї, нудота і блювання.

Астеновегетативний синдром супроводжується загальною слабістю, підвищеною втомлюваністю, зниженням працездатності, сонливістю, запамороченням.

Через 2—4 дні змінюється колір сечі, вона стає темно-коричневою (колір міцного чаю). Наприкінці переджовтяничного періоду випорожнення знебарвлюються (ахолія), набувають вигляду білої глини, можуть бути неоформленими цей період під час огляду хворого виявляють важливу діагностичну ознаку хвороби — збільшення розмірів печінки, причому пальпація її може бути болючою. Іноді збільшується селезінка.

Період розпалу триває в середньому 2—3 тиж. (з коливаннями від 1 ти 1,5—2 міс). При хворобі середньої тяжкості, яка перебігає з жовтяницею, виникнення жовтяниці зазвичай супроводжується поліпшенням самопочуття пацієнта нормалізується температура тіла, зменшується вираженість або зникає біль голови та інші прояви інтоксикації, що слугує важливою диференціально-діагности ознакою ГА. У розпал хвороби зберігаються загальна слабість, астенія, диспептичний синдром. Характерні відчуття тяжкості в надчерев'ї і правому підребер’ї які посилюються після вживання їжі, нудота, рідше блювання.

Ускладненнями ГА є загострення і рецидиви хвороби, а також ознаки ураження жовчних шляхів (дискінезії, запальні процеси). Рецидиви виникають у період реконвалесценції через 1—6 міс. після клінічного одужання з нормалізаі функціональних печінкових тестів, і характеризуються поверненням клінічних біохімічних симптомів розпалу хвороби. Затяжні форми ГА, загострення і рецидиви хвороби потребують пильного спостерігання і лабораторно-морфологічі обстеження для виключення можливої асоційованої інфекції (ГВ, ГС тощо).

90 % хворих на ГА повністю одужують, у решти з'являються залишкові явищ гепатофіброз, астеновегетативний (постгепатитний) синдром.

Діагностика. Діагноз ГА встановлюють на підставі епідеміологічних даних (розвиток хвороби після контактування з хворим на ГА або перебування у несприятливому районі у період, який відповідає інкубаційному ГА), клінічних симптомів (циклічний розвиток хвороби з виникненням характерних синдромів) і результатів лабораторних досліджень.

Найбільш постійним лабораторним показником, який підтверджує наявність гепатиту (цитолітичного синдрому), є підвищення активності печінково-клітин­ного ферменту АлАТ у 10 разів і вище. Підвищення активності АлАТ відбуваєть­ся вже у продромальний (переджовтяничний) період і зберігається у розпал хво­роби. Нормалізація показників відбувається після згасання клінічних симптомів хвороби.

Лікування. Більшість хворих на ГА не потребують активних лікувальних заходів, їм треба створити сприятливі умови для функціонування ураженої печін­ки—це щадний режим і раціональне харчування. У період розпалу хвороби по­казаний постільний режим. З поліпшенням самопочуття режим поступово розширюють, обмежуючи фізичну активність. Дієта передбачає їжу високої енергетичної цінності (відповідно до фізіологічної норми), що містить повноцінні білки жири (за винятком тяжкоперетравлюваних: баранячого, свинячого, яловичого) і вуглеводи. Несприятливо діють на печінку гострі приправи, маринади, гриби часник, копченості. Об'єм рідини (у тому числі й мінеральні води) має становити 2—3 л на добу. У раціон рекомендується додавати свіжі овочі, фрукти, соки, віта міни. Протягом 6 міс. Після перенесеної хвороби обмежують фізичні навантаження, дотримуються дієти, тому що клінічне одужання випереджує патоморфологічне відновлення печінкової тканини.

При формах середньої тяжкості і тяжкій проводять дезінтоксикаційну терапію. У період реконвалесценції призначають метаболічну терапію, комплекс вітамінів (групи В, С, жиророзчинні А, Е), а також гепатопротектори (карсил, легалон есенціале тощо), за показаннями — спазмолітики, жовчогінні препарати (холекінетики).

Профілактика. Проводять комплекс санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. Інфіковані особи підлягають ізоляції на 28 днів. Контактних пацієнтів спостерігають і лабораторно обстежують протягом 50 днів. У осередках проводять дезінфекцію.

За епідеміологічними показаннями проводять імунопрофілактику ГА за допомогою донорського імуноглобуліну (Globuman). Препарат уводять одноразово внутрішньом'язово не пізніше 10—14-го дня після контактування з хворим. Захисна дія пасивної імунізації обмежується 3—5 міс. Для профілактики ГА застосовують комерційний імуноглобулін з відомим умістом специфічних антитіл л вірусу ГА.

СИРОВАТКОВИЙ ГЕПАТИТ, АБО ГЕПАТИТ В (HEPATITIS В)

Гепатит В (ГВ) — антропонозна вірусна інфекція з гемоконтактні механізмом інфікування, перебігає з переважним ураженням печінки і різь манітними проявами — від вірусоносійства до прогресивних форм гепатиту з розвитком гострої печінкової недостатності, цирозу печінки і печінково-клітинного раку.

Етіологія. Збудник гепатиту В — hepatitis В virus (HBV) — ДНК-уміск вірус (віріон — частинка Dane). Його поява в крові відображує ДНК-полі разну активність і вказує на реплікативну активність збудника, підтверджуючи наявність HBcAg у гепатоцитах. Особи з HBeAg в крові є найнебезпечнішими епідеміологічної точки зору. Персистенція HBeAg більше ніж 3—4 тиж. Від початку хвороби може свідчити про перехід гепатиту в хронічну форму.

Епідеміологія. Збудник ГВ — антропонозна вірусна інфекція з гемоконтактним (нетрансмісивним) механізмом зараження.

Джерелом інфекції є хворі на гострі і хронічні форми ГВ. При гострій ф хворий стає заразним із середини інкубаційного періоду, увесь продромальний (переджовтяничний) і період розпалу до повної санації організму від збудника. Після перенесеної хвороби можлива тривала персистенція вірусу. Найбільш деміологічно небезпечними є хворі з безсимптомними формами ГВ, особливо носії вірусу з хронічним перебігом хвороби. Окрім того, усі варіанти маніфестної хронічної інфекції, включаючи цироз печінки, можуть супроводжуватися персистенцією HBV і бути небезпечними як джерело зараження.

Механізм зараження ГВ — нетрансмісивний гемоконтактйий, відбув. природним і штучними шляхами.

Природними шляхами зараження є статевий і вертикальний.

Статевий шлях реалізується під час статевих контактів з інфікованими нерами.

Вертикальна передача вірусу ГВ відбувається переважно під час пологів, випадків — внутрішньоутробно. За наявності у матері реплікативної фази інфекції ризик зараження дітей значно підвищується. Можлива побутова гемоконтактна передача інфекції — у сімейних осередках з активним джерелом інфекції (контакт з кров'ю у разі використання загальних приборів для гоління, ножиць, зубних щіток, гребінців).

Зараження ГВ можливе у ході хірургічних операцій, під час стоматологічних, гінекологічних, інструментальних лікувально-діагностичних маніпуляцій, різноманітних паренте­ральних процедур, якщо їх проводять недостатньо простерилізованим інструмен­тарієм багаторазового використання, контамінованим кров'ю.

Сприйнятливість до вірусу ГВ висока. До груп високого ризику зараження належать реципієнти донорської крові — хворі на гемофілію, інші хворі гемато­логічного профілю, пацієнти із центрів хронічного гемодіалізу, трансплантації органів і тканин, хворі з хронічною недугою, які отримують різноманітну медичну допомогу (хворі на ВІЛ-інфекцію/СНІД, туберкульоз, онкологічні захворювання тощо).

Клінічна картина. Виокремлюють гострий гепатит — субклінічна, безжовтянична, жовтянична (з переважанням цитолізу або холестазу) форми; го­стрий ГВ з холестатичним синдромом, а також ациклічними прогресивними фор­мами: блискавичний (фульмінантний, злоякісний) гепатит. За тяжкістю хвороби виділяють легку, середньої тяжкості і тяжку форми.

Хронічна форма HBV-інфекції включає хронічний ГВ — фаза реплікативна й інтегративна різного ступеня активності, цироз печінки, гепатоцелюлярну карциному.

У перебігу хвороби виокремлюють такі періоди: інкубаційний, продромаль-ний (переджовтяничний), жовтяничний і період реконвалесценції.

Тривалість інкубаційного періоду становить від 50 до 180 днів, продромального(переджовтяничного) — у середньому 4—10 днів, рідше збільшується до З—4 тиж., має різноманітні прояви. Інтоксикація і диспептичні явища виражені по­мірно.

Наприкінці переджовтяничного періоду збільшуються печінка і селезінка, темніє сеча і знебарвлюється кал. Під час лабораторного дослідження в сечі виявяють уробіліноген, іноді жовчні пігменти, у крові — підвищення активності АлАТ, наявність HBsAg.

Спочатку жовтяниця з'являється на склерах, слиз оболонці ротової порожнини в ділянці твердого піднебіння, пізніше зафарбовується шкіра. Інтенсивність жовтяниці відповідає ступеню тяжкості хвороби. У період з'являються симптоми інтоксикації: загальна слабість, дратівливість, голови, поверхневий сон, погіршення апетиту до анорексії при тяжких формах нудота, іноді блювання. Хворих турбує тяжкість у правому підребер'ї і надчерев’ї особливо після іди.

Язик укритий білим або бурим нальотом. Спостерігають гепатомегалію, часто спленомегалію, пальпація печінки помірно болюча, консистенція еластична, верхня гладенька. Зменшення розмірів печінки на тлі прогресивної інтоксикації жовтяниці часто вказує на розвиток гострої печінкової недостатності.

При тяжкій формі ГВ значно виражений синдром інтоксикації. Часто з'являються ознаки геморагічного синдрому в поєднанні з яскравою жовтяницею. Різко порушені всі функціональні тести печінки. У разі неускладненого перебігу тяжка форма завершується одужанням через 10—12 тиж. і більше.

Безжовтяничні і стерті форми ГВ нагадують переджовтяничний період строї циклічної жовтяничної форми, часто є дебютом хронічних форм інфекції.

Найсерйознішим ускладненням тяжкої форми ГВ є гостра печінкова недостатніс ть (печінкова енцефалопатія), яка характеризується розвитком психоневрологічної симптоматики, вираженого геморагічного синдрому, артеріальною гіпотензією, тахікардією, часто значним зменшенням розмірів печінки і появою "печінкового запаху" з рота. Залежно від ступеня неврологічних порушені окремлюють 4 стадії енцефалопатії: прекома І, прекома II, кома і глибока кома з арефлексією, тривалість яких різна (від декількох годин до декількох днів).

Прогноз при ГВ переважно сприятливий — 80—85 % хворих одужують. При муцьо клінічне одужання випереджує морфологічне, що потребує диспансеризації реконвалесцентів. Летальність становить близько 1 % і зумовлена розвитком гострої печінкової недостатності, масивних крововиливів, асоційованих інфекцій. У 10— 15 % хворих розвивається хронічний гепатит.

Діагностика. Важливе значення мають відомості епідеміологічного анамнезу (медичні і немедичні парентеральні втручання, контактування з хворими в міни, відповідні періоду інкубації), результати клінічного і лабораторного обстеження (виявлення характерної стадійності хвороби і клініко-біохімічних синд­хів), а також результати специфічних методів дослідження.

Лікування. Головним у лікуванні ГВ, як і інших видів гепатиту, є дотримання дієти, обмеження рухового режиму, дезінтоксикаиійна терапія (збільшення кількості питва), прийом ентеросорбентів, інфузії розчинів глюкози, Рінгера що. Використовують засоби метаболічної терапії (аскорбінову кислоту, вітаміни групи В, жиророзчинні вітаміни Е, А), рибоксин. У період реконвалесценції стосовують есенціале, гепатопротектори (карсил, легалон, силібор).

Профілактика включає комплекс заходів, спрямованих на виявлення джерела інфекції і запобігання гемоконтактному інфікуванню, а також вакцино- і серопрофілактику. Для активної імунізації, передусім контингентів високої зику зараження (діти, народжені HBsAg-позитивними матерями, хворі на гемофілію, пацієнти і персонал центрів гемодіалізу, медичні працівники, ін’єкційні наркомани тощо), застосовують різні типи генно-інженерних вакцин (Enge H-B-Vax тощо), що їх уводять зазвичай триразово (за схемою — 0, 1, 6 міс). Протективна відповідь зберігається протягом 5—10 років. Ревакцинацію проводять через 7 років

Дата добавления: 2014-01-04