Ліквідація більшовицького режиму в Україні

Наступ німецьких і австрійських військ поставив під загрозу більшовицький режим. Тоді Раднарком Росії зажадав від Народного Секретаріату організації опору. Так, при Радах утворилися мобілізаційні відділи, Київ було оголошено в стані облоги, а Київська, Подільська і Волинська губернії переведені на воєнний стан. Усе це уповільнило наступ німців, але не могло його зупинити. З України на схід почалася евакуація матеріальних цінностей, створювався єдиний фронт оборони від Криму до Росії.

У березні 1918 р. у Катеринославі відбувся II Всеукраїнський з’їзд Рад. На ньому було обрано новий склад ЦВК, до якого увійшли російські та українські ліві есери, ліві українські більшовики, соціал-демократи; створено новий Народний Секретаріат на чолі з М. Скрипником, а також прийнято рішення про формування армій на чолі з головнокомандувачем В. Антоновим-Овсієнком. Проте сил було не достатньо, тому обрано новий шлях боротьби з окупаційними військами: поєднання фронтових дій з партизанською боротьбою в тилу. Підписання УЦР Брестського миру і наступ німецько-австрійських військ було використано більшовиками як привід до розколу України.

9 лютого 1918 р. у Харкові відбувся обласний з’їзд Рад, на якому було проголошено Донецько-Криворізьку радянську республіку, яка входила до складу РСФРР. Більшовики сподівалися тим самим не допустити окупації промислово розвинутих регіонів України, на тій підставі, що це не Україна. Проте німецьке командування на це не зважало. До того ж сам В. Ленін виступив проти розчленування України. Ще одна регіональна радянська республіка була проголошена в Криму 19 березня 1918 р. — Соціалістична Радянська Республіка Таврида. Метою її створення було теж не допустити німецьку окупацію. Зацікавленість у приєднанні Криму до УНР проявила і УЦР. Командувач українськими військами Болбачан отримав таємний наказ випередити німців і захопити Крим, що він блискуче і виконав. УЦР проголосила Чорноморський флот 20 квітня флотом УНР. Але під тиском Німеччини українські частини були змушені залишити Крим. Участь радянських військ Росії у бойових діях в Україні дала привід німецькому командуванню просунути свої війська значно далі на схід та південь за кордони України, захопивши Бєлгород, Ростов та інші міста. Щоб припинити наступ німців, було укладено угоду про припинення воєнних дій і утворено «нейтральну зону» на ділянці від Рильська до Суджі.

З приходом союзників Україна фактично була окупована. Австро-Угорщина зайняла південь — західну Волинь, Подільську, Херсонську і Катеринославську губернії, а Німеччина — решту території. У Миколаєві, Маріуполі, Ростові-на-Дону стояли змішані гарнізони. Управління залізницями і водним транспортом контролювало німецьке командування, кам’яною і залізорудною промисловістю союзники управляли спільно.

Хоча союзники проголошували єдиною метою відновлення в Україні законної влади — Центральної Ради, фактично встановлювався окупаційний режим.

Разом із військами центральних держав 7 березня 1918 р. до Києва повернулася і УЦР. Але її повернення було зустрінуто без особливого ентузіазму. Політика Центральної Ради в нових умовах не змінилася, а це не влаштовувало практично усі верстви суспільства.

Командувач збройними силами Німеччини Людендорф пізніше так визначив їхні головні цілі: «На Україні треба було придушити більшовизм і створити там такі умови, щоб мати можливість видобувати з неї воєнні вигоди й вивозити хліб і сировину».

Дата добавления: 2014-01-04