Технологія соціальної допомоги молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі

На практиці технологія соціальної допомоги молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, за рядом складових може дещо відрізнятися від роботи з іншими категоріями клієнтів. Так, вона включає на першому (підготовчому) етапі дві фази: а) підготовка до повернення потенційного клієнта; б) процес особистого знайомства і встановлення контакту, який завершується розробкою плану соціального супроводу клієнта. Другий етап (безпосередньої реалізації втручання) власне стає етапом реалізації соціального супроводу; третій (підсумковий) – етапом припинення надання соціальної допомоги і оціночних заходів.

Перший етап, перша фаза ‑ підготовка до повернення потенційного клієнта

На відміну від інших категорій клієнтів, етап знайомства й аналізу ситуації може починатися заочно, ще до встановлення особистих контактів. Тобто робота починається ще до звільнення молодої людини, з ініціативи соціального працівника, а не внаслідок звернення клієнта. Доцільність цього зумовлена не лише тим, що клієнти цієї категорії можуть не мати бажання контактувати із соціальною службою, а ще й тим, що перші дні після повернення часто виявляються критичними для клієнта, такими, що значною мірою визначають подальше життя. Адже, як свідчить практика ЦССМ, велика частина клієнтів цієї категорії є вихідцями з асоціальних родин або вихованцями інтернатів, і саме в перші дні після повернення в місця попереднього проживання підпадають під негативний вплив обставин і оточення.

Соціальний працівник має бути готовим до цього заздалегідь, тому що втрата часу на організацію допомоги уже після повернення клієнта може вкрай негативно позначиться на його подальшому житті. Якщо попередня підготовка до роботи з клієнтом на час повернення не проведена, можливі такі варіанти розвитку подій.

1. Повернення клієнта до асоціальної родини стає приводом до групового тривалого зловживання алкоголем. Після цих “свят” з’ясовується, що ні документів, ні грошей на їх оформлення, одягу і харчування у клієнта і в родині немає. Коли клієнт звертається до ЦССМ по допомогу (або це відбувається з ініціативи інших), організація роботи вимагає витрат часу. Протягом цього часу клієнт пасивно очікує допомоги, не будучи зайнятий корисними справами, що провокує пошук засобів і способів проведення дозвілля. Або він одразу намагається вирішити фінансові проблеми самостійно, але, не маючи документів і підтримки у працевлаштуванні, найчастіше вдається до рецидиву кримінальних вчинків.

2. Повернення клієнта, у минулому – вихованця інтернату, до родини опікунів ускладнює їх матеріальне становище. Опікуни, як правило – люди літні (бабусі, дідусі), живуть на пенсію, часто на мають достатнього соціального статусу, впливових зв’язків і знайомств, щоб допомогти колишньому засудженому. До того ж не дуже освічені, слабо орієнтуються в законодавстві, не знають, куди звернутися по допомогу, якої і самі інколи потребують. За час, поки соціальний працівник організує допомогу, сценарій життя молодої людини, у якої інколи немає навіть пристойного одягу (зі старого за час ув’язнення вона виросла) розвивається за попереднім варіантом.

3. Найбільш сприятливий випадок, коли клієнт повертається в нормально соціалізовану рідну родину, де батьки беруть на себе функції допомоги щодо ресоціалізації та адаптації колишнього засудженого. Але вирішуючи матеріальні проблеми, батьки далеко не завжди мають достатню психолого-педагогічну підготовку, щоб убезпечити дитину від негативних наслідків вимушеної незайнятості, яка триватиме певний час, до вирішення проблем продовження навчання, працевлаштування тощо. Запобігти цьому може своєчасне підключення фахівців ЦССМ до соціально-педагогічного процесу, але і в цьому разі його потрібно організувати заздалегідь.

Природно, наведені варіанти розвитку подій після повернення з місць позбавлення волі не вичерпують усі можливі випадки, ‑ життя набагато різноманітніше будь-яких схем, але принциповим положенням соціальної допомоги цій категорії клієнтів на першому етапі стає необхідність попередньої підготовки до повернення потенційного клієнта.

Отже оптимальна послідовність дій соціального працівника, який опікуватиме клієнта, передбачає заочне вивчення ситуації, до початку особистого знайомства. Цьому сприяє чинний порядок співпраці ЦССМ і підрозділів Держдепартаменту виконання покарань, яким передбачено, що за місяць до звільнення у ЦССМ за місцем попередньої прописки молодої людини, яка звільнюється, надається інформація з місця позбавлення волі, де майбутній клієнт відбуває покарання. На підставі цієї інформації соціальний працівник може починати підготовчу роботу.

На цьому етапі виникає потреба вивчити родину, куди повертається молода людина. Якщо це родина нормальна, члени якої здебільшого ведуть соціально прийнятний спосіб життя, соціальний працівник може вдатися до таких дій:

· ознайомити членів сім’ї із законодавчою базою стосовно можливостей допомоги у вирішенні першочергових проблем з боку державних установ і організацій;

· у разі потреби, організувати попередні заходи щодо оперативного забезпечення документальної легалізації статусу клієнта, надання матеріальної допомоги;

· вивчити можливості зайнятості клієнта (продовження навчання, працевлаштування тощо);

· вивчити позасімейне соціальне оточення, що існувало до ув’язнення клієнта, у разі потреби вжити соціально-педагогічних заходів до членів оточення, в разі доцільності – надати їм соціальну допомогу;

· за наявності негативного соціального оточення, імовірності його впливу на майбутнього клієнта, організувати співпрацю з правоохоронними органами з метою належної профілактики рецидиву;

· надіслати листа в установу, де відбуває покарання клієнт, для інформування його щодо можливостей співпраці, яка пропонується після повернення.

Якщо клієнта очікує асоціальна сім’я, варто починати роботу з організації соціальної допомоги родині. З практики відомо, що така позитивна подія, як повернення дитини з місць позбавлення волі, інколи може стати стимулом для зміни стилю родинного життя загалом. Якщо в цій родині хоча б один з членів не страждає хронічною алкогольною або наркотичною залежністю, має позитивні життєві орієнтації, існує ймовірність доцільності допомоги. Якщо ця родина не є асоціальною, а може бути визначена лише як неблагополучна, імовірність ефективності допомоги значно підвищується. Тоді до вище перелічених дій із вивчення родини у зв’язку з проблемами клієнта додається перша за послідовністю – вивчення ситуації в родині, члени якої можуть стати клієнтами соціальної допомоги.

Особливо складна ситуація виникає у колишніх вихованців інтернатів, які не мають родин і житла. Вони можуть звертатися по допомогу до інтернатної установи, де перебували до ув’язнення, тому соціальному працівникові доцільно установити контакти з адміністрацією інтернату, яка може вчасно поінформувати про такі звернення. Адже для цієї категорії клієнтів необхідно завчасно шукати місце проживання (гуртожитки, кризові центри для певних категорій молоді, притулки громадських та релігійних організацій). Досвід останніх років доводить ефективність притулків традиційних релігійних конфесій, де молоді можуть запропонувати житло, харчування, зайнятість, моральну підтримку. Подібний варіант поселення клієнта можна застосувати й у тому випадку, коли він змушений повертатися в асоціальну родину, яка не має перспектив позитивної зміни.

Загалом підсумком роботи ЦССМ на етапі підготовки до повернення клієнта з місць позбавлення волі має бути розуміння того:

· де буде жити клієнт;

· як будуть вирішені термінові соціально-економічні потреби (одяг, харчування, гроші на необхідні першочергові витрати, зокрема, оформлення документів тощо);

· яка перспектива зайнятості (навчання, роботи тощо) існує в місці повернення, що потрібно для її реалізації;

· наскільки найближче соціальне оточення (родина, друзі тощо) сприятимуть адаптації і ресоціалізації клієнта, яких заходів потрібно вжити, щоб сприяти цьому процесу.

Перший етап, друга фаза – особисте знайомство з клієнтом і встановлення контакту

Зв’язок з правоохоронними органами дозволяє вчасно довідатися про повернення молодої людини з місць позбавлення волі, і, якщо вона сама не звертається по допомогу, відвідати її за місцем проживання. Доцільно поінформувати клієнта про сутність допомоги, яку можна одержати в ЦССМ, поцікавитися його власним баченням перспективи.

Варто особливо звернути увагу на те, щоб уже при першому контакті обіцянки соціального працівника бути реалістичними. Але при цьому вони не можуть бути песимістичними (мовляв, ніхто тобі не допоможе, нікому ти не потрібен). Потенційний клієнт повинний зрозуміти, що позитивний вихід можливий, але для його досягнення необхідно докласти чимало власних зусиль.

Цьому особливо сприяє залучення до співбесід людей, що пройшли у своєму житті колонії і в’язниці, але знайшли в собі сили повернутися до нормального життя (їхні громадські організації функціонують у ряді міст і районів). Представник такої організації є ефективним джерелом впливу на клієнта, і хоча не може підмінювати функції соціального працівника, але в змозі охарактеризувати потенційному клієнту працівника як партнера, а головне, – показати власний приклад позитивного виходу із ситуації. Як правило, якщо перший контакт виявився вдалим, клієнт надалі не заперечує співробітництва.

Зазвичай соціальних працівників, які мають справу з цією категорією клієнтів, хвилюють два типові питання:

· Чи варто пропонувати допомогу, якщо клієнт не виявляє бажання співпрацювати?

· Чи всім клієнтам потрібна допомога?

Стосовно першого питання слід зауважити, що одержати відмову від допомоги нескладно, для цього вистачає першої бесіди, якщо вона побудована невдало, формально, відбулася в несприятливих умовах, клієнт налаштований недоброзичливо, має поганий настрій тощо. Натомість домогтися згоди на співпрацю незрівнянно важче, можливо знадобиться кілька зустрічей, застосування різних методів психолого-педагогічного арсеналу, копітка роз’яснювальна робота.

Стосовно другого питання можна прийняти ту точку зору, що тим родинам, де власний потенціал уможливлює ефективні дії щодо ресоціалізації клієнта, соціальний супровід, принаймні у повному обсязі, справді не потрібен. Але з практики відомо, що й цим батькам можуть бути корисні разові поради й консультації з окремих питань. Крім того, далеко не завжди молода людина з досвідом ув’язнення розкриває батькам власні думки й наміри. Інколи вона може більше сказати сторонній людині, якщо відчуватиме певну довіру. Тому вважається корисним, коли соціальний працівник періодично влаштовує “випадкові” зустрічі з клієнтом у невимушених обставинах (на вулиці, дискотеці тощо) і в такий спосіб намагається з’ясувати дійсні події його життя, наявні турботи і труднощі.

Одним з важливих підсумків роботи другої фази (особистого знайомства) першого етапу стає розроблений план соціального супроводу. Цей план повинен включати такі напрями роботи:

· психодіагностика та психокорекція стану клієнта;

· правова допомога у формі групових та індивідуальних консультацій;

· медична допомога (у зв’язку з проблемами здоров’я значної частини колишніх ув’язнених, особливо щодо захворювань на туберкульоз, інфекції, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІД);

· заходищодопропагандиздорового способу життя (безпечний секс, відмова від алкоголю, куріння тощо);

· робота з родиною;

· робота з позасімейним соціальним оточенням;

· робота з влаштування навчання, працевлаштування, змістовного дозвілля.

Другий етап – реалізація соціального супроводу клієнта

Процес соціального супроводу стандартизований тим, що соціальний працівник виступає в ролі соціального менеджера, який виконує ряд типових функцій, зокрема:

1. Оцінююча – визначення конкретних потреб клієнтів і наявних ресурсів.

2. Допоміжна – забезпечення послуг клієнтам, що не здатні самостійно вирішувати свої проблеми.

3. Організаційна – ініціювання зусиль різних установ і фахівців з метою задоволення потреб клієнтів і забезпечення якості послуг.

4. Освітньо-виховна – забезпечення клієнта необхідними знаннями і навичками.

5. Консультативна – надання клієнтам інформації про наявні ресурси і допомогу інших фахівців щодо вибору найбільш ефективного методу допомоги.

6. Посередницька – спрямування клієнтів у відповідні установи і до конкретних фахівців.

7. Координаційна – об’єднання і розподіл зусиль щодо допомоги з боку різних установ і фахівців.

8. Адвокатська – захист прав та інтересів клієнта.

9. Адміністративна – планування, облік і контроль заходів із надання допомоги клієнтам та оцінки її ефективності.

10. Аналітична – збір і аналіз інформації, необхідної для прийняття рішень.

Третій етап – припинення надання соціальної допомоги

На підставі аналізу результатів соціального супроводу робиться висновок про його припинення або доцільність продовження ще на певний термін.

Припинення може бути здійснено як у разі досягнення очікуваних результатів, так і в разі невиконання умов угоди з боку клієнта.

Часові межі надання послуг. Якщо започатковується робота ще під час перебування клієнтів у місцях позбавлення волі, то після звільнення найбільш гостру потребу в соціальній допомозі клієнти відчувають протягом перших трьох місяців перебування на волі. Загалом протягом шести місяців, як правило, можна вирішити основні соціальні проблеми цієї категорії клієнтів.

Оцінка ефективності послуг. Критерії оцінки розрізняють в залежності від місця реалізації соціальної роботи з неповнолітніми і молоддю. Коли соціальна робота ведеться в місцях позбавлення волі, до основних показників оцінки можна включити:

· кількість неповнолітніх та молоді, охоплених соціальною роботою у виховних колоніях, інших установах;

· кількість і види соціально-психологічної допомоги, послуг, що реалізуються;

· результати соціально-психологічного тестування ув’язнених;

· результати роботи із сприяння підтримці соціально-значущих зв’язків (кількість і різноманітність соціально-значущих контактів, листування, зустрічі, заходи тощо).

Коли соціальна робота відбувається на волі, до основних показників оцінки можна включити:

· для оцінки ефективності консультування (соціального, юридичного, психологічного тощо) – кількість наданих послуг; кількість клієнтів, які ними скористалися;

· для оцінки ефективності соціальної допомоги – кількість звертань за категоріями клієнтів; різноманітність видів соціальних проблем, що вирішуються; видів наданої соціальної допомоги; результати соціальної допомоги клієнту;

· для оцінки ефективності соціального супроводу – кількість клієнтів, щодо яких він здійснюється; кількість, різноманітність, значимість соціальних проблем клієнтів; застосовані шляхи їх вирішення; терміни вирішення проблем, відповідність результату соціального супроводу визначеній меті.

Дата добавления: 2014-01-04