Контракти своп та їх особливості

Своп – це угода між двома або більше сторонами про обмін ряду грошових потоків за визначений період часу в майбутньому.

Своп-контракт (від англ. swap – обмін) – це угода між контрагентами про обмін (один або кілька) певної кількості базо­вих інструментів на визначених умовах у майбутньому. Як і більшість інших фінансових деривативів, своп-контракти частіше за все укладаються в розрахунку на умовну суму, що передбачає лише обмін різницями в цінах базових інструментів, а не самими інструментами. Як правило, за умовами угоди проводиться серія зустрічних платежів протягом періоду дії або один обмін у момент відкриття контракту з умовою проведення зворотної операції на час закінчення свопу. Умовні суми, які обмінюються в свопі, мо­жуть бути однаковими або змінюватися.

Основною особливістю свопів є взаємовигідність, коли за­вдяки проведенню операцій обміну обидві сторони досягають тієї мети, яку вони перед собою поставили. Угоди своп укладаються тоді, коли потенційні учасники мають намір скористатися такими можливостями іншої сторони, яких самі вони не мають. Отже, від своп-контракту переваги отримують обидва учасники, жодний з них не програє і не виграє, завдяки чому вдається знизити вартість операції своп. Своп-контракти є порівняно недорогими інструментами хеджування ризиків і за здійснення операції зацікав­лена сторона сплачує комісійну винагороду в розмірі близько 1% від суми угоди.

У порівнянні з іншими деривативами свопи мають ряд пе­реваг:

− обидві сторони контракту отримують можливість досягти поставленої мети: хеджування ризику або зниження вит­рат із залучення коштів;

− вартість свопів значно нижча за вартість інших інстру­ментів хеджування, наприклад опціонів, крім того в разі взаємної домовленості комісійні за угодами своп можуть взагалі не стягуватися;

− угоди укладаються на будь-який період і базовий інструмент, вони є позабіржовими;

− ринок свопів добре розвинутий, і тому процедура укладан­ня своп-контрактів легко реалізується, умови обговорю­ються, як правило, по телефону;

− можливість достроково вийти з операції своп кількома способами. Для цього укладаються зворотні свопи, коли новий контракт компенсує дію вже існуючого. Крім того, під час підписання угоди можна обумовити випадки при­пинення її дії, які дозволяють кожній зі сторін за певну платню розірвати контракт;

− зниження ризику за даним видом операцій. У випадку невиконан­ня зобов'язань однією зі сторін втрати іншої сторони обмежу­ються контрактними відсотковими платежами або різницями валютних курсів, а не поверненням основної суми боргу.

Проте своп-контракти мають деякі недоліки і серед них існування кредитного ризику, хоча й невеликого. Якщо угода ук­ладається за умови реального обміну сумами, ризик значно збільшується. Оскільки свопи — це довгострокові похідні фінан­сові інструменти, то рівень ризику протягом дії контракту безпе­рервно змінюється і потребує постійного контролю. З метою зни­ження кредитного ризику використовуються гарантії третьої сто­рони, резервні акредитиви, заставу або інші види забезпечення. З цією самою метою угоди своп можуть укладатися за допомогою посередників, котрі діють як клірингова палата і гарантують вико­нання всіх умов контракту.

Розрізняють два види своп-контрактів – валютний своп і своп відсоткових ставок, кожен з яких має на меті хеджування відповідного виду ризику – валютного чи процентного. На практиці валютні та процентні свопи часто поєднуються в одній угоді.

Процентний своп – це угода між двома контра­гентами про обмін процентними зобов’язаннями протягом певного періоду часу. Їх використовують з метою:

− залучення коштів за фіксованою ставкою, коли доступ на ринки облігацій неможливий;

− залучення коштів за ставкою нижчою, ніж та, що склалася на даний момент на кредитному ринку чи на ринку облігацій;

− реструктуризації портфеля зобов’язань або активів без залучення нових коштів.

Розрізняють 2 види процентних свопів:

1) простий (чистий) або ванільний своп, який передбачає обмін процентного зобов’язання з фіксованою ставкою на зобов’язання з плаваючою ставкою, і навпаки. При цьому учасники свопу обмінюються процентними платежами, а не зобов’язаннями у повному обсязі. Однак процентний своп не є кредитною угодою, тобто кожен позичальник (кожна сторона контракту своп) повертає своєму кредитору як проценти, так і основну суму боргу, яку він залучив раніше, ще до укладення угоди своп;

2) базисний своп, в результаті якого плаваюча процентна ставка по боргу, розрахована на одній основі, обмінюється на плаваючу, але розраховану на іншій основі, процентну ставку. Наприклад, плаваюча ставка, розрахована на основі LIBOR, може обмінюватись на процентну ставку за комерційними паперами. Платежі з обміну процентними ставками можуть також розраховуватись на одній ціновій основі, але для різних цінових періодів, наприклад, обмін 6-місячної LIBOR на місячну LIBOR, а також на різних цінових основах та періодах. Базисні свопи застосовуються переважно для переходу на потрібний ринок фінансових інструментів або для покриття зобов’язань з плаваючою процентною ставкою за іншими свопами і використовуються значно рідше, ніж прості свопи.

Валютний своп або своп з крос-курсами валют, полягає в обміні процентних платежів та номіналу в одній валюті на про­центні платежі та номінал в іншій валюті.

Валютний своп – це валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж валюти на умовах спот із одночасним продажем-купівлею тієї самої валюти на певний термін на умовах форвард, тобто здійснення комбінації двох протилежних конверсійних угод на однакові суми з різними датами валютування. Дата виконання найближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання більш віддаленої за терміном зворотної угоди – датою завершення свопу. Свопи, як правило, укладаються на термін до 1 року. Якщо найближча конверсійна угода є купівлею валюти (базової, як правило), а більш віддалена – продажем валюти, такий своп називається «купив/продав», а якщо навпаки, то «продав/купив».

Валютні свопи застосовуються для управління валютним та процентним ризиками. Операція своп здійснюється з метою придбання валюти, необхідної для міжнародних розрахунків, підтримки певних залишків на поточних рахунках, диверсифiкацiї валютних резервів (переведення резервів з однієї валюти в іншу). Головна мета використання валютних свопів полягає у:

− забезпеченні фінансування довгострокових зобов’язань в іноземній валюті;

− хеджуванні довгострокового валютного ризику;

− заміні валюти, в якій надходять прибутки від інвестицій, на іншу за вибором інвестора;

− забезпеченні конвертації експортованого капіталу в іноземну валюту.

Класичні свопи залежно від послідовності виконання операцій спот та форвард поділяються на репорт і депорт.

Репорт (франц. report) є терміновою угодою, при якій власник валюти продає її банку (на біржі) із зобов’язанням наступного викупу через певний строк за новим, вищим курсом, тобто продаж валюти на умовах спот і одночасна купівля на умовах форвард. Різниця між ціною купівлі та продажу складає фактичну плату за кредит. Ця різниця також називається репорт.

Депорт (франц. deport) є терміновою угодою, протилежною репорту. Депорт укладається (як правило, на бiржi) у розрахунку на зниження курсу валюти з метою отримання прибутку у вигляді курсової різниці. Тобто валюта купується на умовах спот і оформлюється одночасно продаж її на умовах форвард.

Дата добавления: 2014-01-04