Мета (завдання) морального богослов’я

Всі джерела моральної теології можна поділити на дві групи: релігійні та позарелігійні

Релігійні джерела:

· Святе Письмо Старого і Нового Завіту;

· Традиція (місце і спосіб передання Божої науки скерованої до людства);

· Патристичні твори (Отці Церкви – головні свідки Традиції);

· Діяльність Вчительського Уряду Церкви, надзвичайне вчення (документи соборів, урочисте вчення Папи) та звичайне (енцикліки, декрети римських конгрегацій, листи єпископів окремих країн).

Позарелігійні джерела стосуються емпіричної дійсності, яка має бути піднесена через життя благодаті (gratia perficit naturam). Це факти з обсягу досвіду: дані психології, суспільні явища, які підлягають оцінці і моральному нормуванні. Такими джерелами для моральної теологї є психологія, соціологія, медицина, психопатологія, релігієзнавство, література, мистецтво).

1. Вказати ідеал християнського релігійно-морального життя людини у світлі Божого Об’явлення.

2. Вказати шлях досягнення ідеалу.

Моральна теологія в Святому Письмі шукає цінностей і норм людської поведінки, які подані у вигляді наказів та заборон. Але Біблія не є підручником моральної теології, хоча безсумнівно моральна проблематика займає в ній важливе місце. Треба ці норми і принципи віднайти, вказати, впорядкувати, систематизувати. Саме це і є завданням моральної теології. Якщо моральна теологія здійснюватиме два аспекти свого завдання, вона відповідатиме соборовому спрямуванні, яким є: виходити з Святого Письма і показувати велич покликання вірних в Христі і їх обов’язок приносити плід любові

Викладання теології у світських ВНЗ повинно бути позаконфесійним (чи, якщо завгодно, надконфесійним) і носити світський характер; воно не може ставити собі за мету підготовку служителів культу, будь-яку індоктринацію, проповідь чи розповсюдження будь-якої релігійної віри. Релігійна віра і конфесійне визнання мають залишатися особистими справами викладачів і студентів, без жодного прямого зв’язку з викладанням і навчанням. Практично це означає, що теологічні предмети розподіляються на ті, зміст яких у своїй переважній частині є спільним для всіх трьох головних християнських конфесій (герменевтика і екзегетика Св. Письма, давні мови, історія Церкви, патристика, церковне мистецтво, біоетика тощо), і ті, що є специфічними для кожної конфесії (догматична теологія, літургика, екклезіологія, канонічне право тощо). Викладання перших здійснюється фахівцем з певної дисципліни незалежно від його конфесії, а останні доцільно викладати представникам кожної конфесії (і, відповідно, ці предмети потроюються, напр., православна догматика, католицька догматика, протестантська догматика, як це вже реалізовано в Острозькій академії), хоча ніщо не заперечує іноді представникам однієї конфесії викладати предмети іншої (так, один із найкращих у світі знавців православної літургики — єзуїт о. Роберт Тафт).

На яких джерелах базується теологічне пізнання і якою методологією користується? Може постати питання, чи взагалі можлива така дивна справа, як наукове дослідження Бога, раціональне пізнання його і міркування про нього, та ще й передача цього знання іншим. Це питання стосовно джерел і методів теології. Воно вирішується, перш за все, зазначеною вище візією теології як синтези даних об’явлення і філософії, а також розумінням віри як духовного досвіду. До останнього треба додати ще містичний досвід, переважно аскетів і відлюдників, як особливе джерело, що слід відрізняти від власне віри, хоча воно має ту саму природу. Отже можна вказати три витоки теології: 1) віра в «теїстичного» Бога та її продовження і поглиблення — містичний досвід; 2) визнання Божого об’явлення, перш за все, у Св. Письмі разом і з традицією його тлумачення в патристиці і далі у Переданні (Традиції) і магістеріумі Церкви (для історичних церков — римсько-католицької і православної); 3) греко-римська філософія і/або взагалі філософський підхід, особливо філософська термінологічна база.

Що ж до теологічної методології, то вона переважно така сама, як і в інших гуманітарних науках. Теологія послуговується даними всіх інших наук і дисциплін, перш за все, гуманітарних: класичної і близькосхідної філології, філософії, історії, літературознавства, мистецтвознавства, археології тощо — і, відповідно, застосовує методи цих наук, — а також даними природознавства. Звісно, вона має свої особливі об’єкти дослідження — Св. Письмо, твори отців і вчителів Церкви (патристика) та інших християнських авторів, богослужіння, церковне мистецтво тощо. Але методи вивчення цих об’єктів хоч і мають деякі особливості у порівнянні з методами інших гуманітарних наук, суттєво не відрізняються від них.

Дата добавления: 2014-01-04