Інструменти реалізації політики в сфері туристичних послуг

Економічне регулювання туристичної сфери на державному рівні здійснюється з метою:

Ø збільшення валового національного доходу від туристичної діяльності;

Ø захисту прав споживача туристичних послуг;

Ø організації туристичної діяльності в цивілізованих межах.

Збільшення валового національного доходу за рахунок туризму регулюється податковим законодавством.

Поповнення місцевих бюджетів за рахунок туризму досягається додатковими місцевими податками, зборами і платежами (туристичний податок, готельний податок, курортний податок тощо).

Захист споживачів туристичних послуг на державному рівні здійснюється: для фізичних осіб у межах Закону України "Про захист прав споживача", а також в судовому порядку, а для юридичних осіб - в судовому порядку через арбітражний суд.

Організація туристичної діяльності в цивілізованих межах регулюється:

ü нормативно-правовими актами про реєстрацію юридичних та фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю;

ü законодавчими актами про сертифікацію туристичних послуг і ліцензування туристичної діяльності;

ü податковим законодавством;

ü нормативними актами про зовнішньоекономічну діяльність;

ü митними нормативно-правовими актами.

ü Про важливість туристичного сектора свідчить його частка і динаміка кількості зайнятого населення, валютних надходженнях, його загальний внесок в прогрес розвитку. Туризм сприяє процесу розвитку, здійснюючи побічний вплив.

ü Економічні методи регулювання розвитку туристичного бізнесу реалізуються через фінансування сфери туризму за допомогою державних і місцевих організацій та відомств - міністерств, міністерських фондів, бюджетів муніципальних властей, округів, областей - через розподіл коштів фондів, одержаних від міжнародних організацій та іноземних держав на розвиток туризму, та пряме виділення коштів на функціонування державних органів з туризму.

ü Теоретична та практична можливість збитковості туризму вимагає втручання державних органів. Це втручання проявляється у виплаті дотацій туристичній індустрії, участі в експлуатації, підтримці малорентабельних підприємств. Держава покриває і витрати на негативні явища, що можуть виявитися не одразу (погіршення екологічного середовища, стану пам'яток історичного та культурного минулого, антисоціальні явища). Державні органи та місцева влада несуть частину витрат на організацію соціального туризму, тобто туристичних поїздок для малозабезпечених соціальних верств населення. Найбільшого поширення набули такі види підтримки здійснення поїздок в період відпусток, як виділення спеціальних фінансів і надання щорічних пільг чи знижок на поїздки та компенсація туріндустрії за розміщення по зниженим тарифам. Як правило, в субсидуванні соціального туризму приймають участь, поряд з державними органами профспілки, суспільні організації.

ü Нерідко державні витрати здійснюються прямою участю державних органів в експлуатації туристичних об'єктів і підприємств - готельних чи транспортних компаній: авіаційних, залізничних та морських, що потребують субсидій та дотацій.

ü Майже всі країни, як розвинуті, так і ті, що розвиваються, здійснюють ті чи інші заходи з стимулювання розвитку туризму. Зокрема, в підготовленому ВТО економічному огляді світового туризму наведено 11 видів заходів, що використовують уряди 90 обстежених країн. Це: субсидії, дотації, надання довгострокових позичок за низькими процентними ставками, гарантії, спільне володіння, зниження або скасування податків, різні засоби стимулювання для залучення іноземних вкладників, надання державної землі під будівництво тощо.

ü Аналіз розвитку туризму в країнах Карибського басейну показує, що саме державі належить вирішальний внесок у створення державних органів в цьому регіоні. Серед головних напрямів діяльності державних органів можемо виділити: проведення сприятливої податкової політики, розвиток інфраструктури та об'єктів загального користування аеропортів, доріг, систем водопостачання тощо; підготовка персоналу і реклами тощо.

Дослідження туризму як специфічної сфери господарства дозволяє зробити висновок про тенденцію росту ролі та значення капіталовкладень у неї.

Як свідчить зарубіжний досвід, держава, як правило, бере активну участь у фінансуванні будівництва споруд з тривалим строком окупності. В цілому вважається, що "без стимулювання державного розвитку туризму й особливо готельного сектора вони не змогли б досягнути сучасного рівня операці

Витрати держбюджету на туризм теоретично можуть і практично в усіх країнах досягають значних розмірів. Можливе і перевищення витрат над доходами, внаслідок чого держави зацікавлені в підвищенні ефективності діяльності індустрії туризму.

Одним з інструментів державного регулювання у сфері туристичних послуг є процес ліцензування.

З 1994 року з метою захисту інтересів споживачів туристичних послуг і створення рівних можливостей для суб'єктів підприємництва на туристичному ринку України введено ліцензування окремих видів туристичної діяльності.

Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 рр.

Програма передбачає планомірний і швидкий розвиток туристичної галузі, як однієї з ключової серед галузей народного господарства України. Вона висвітлює економічні та соціальні передумови розвитку туризму в Україні, зазначені джерела фінансування практичної реалізації проектів, передбачених програмою. Програма висвітлює умови сертифікації, стандартизації та ліцензування суб’єктів туристичної індустрії.

Аналіз положень нового закону «Про туризм».

У 1995 році прийнятий новий закон «Про туризм». У пресі була порушена дискусія, в якій піддавались критиці деякі положення нового закону, зокрема, ст. 15 і частина 3 ст 5 (про фінансове забезпечення і виключну діяльність туроператорів. Остання стаття створювала значні проблеми для приймаючих компаній, оскільки більшість курортів у Криму і Карпатах мають яскраво виражену сезонність. Багато спеціалістів зазначали необхідність внесення змін у тільки що внесені зміни в закон «Про туризм». Тому згодом до розгляду у Верховній Раді був внесений законопроект, автором якого була народний депутат України Т.С. Прошкуратова. Разом із внесеними змінами Закон України про внесення змін до Закону України „Про туризм” має низку позитивних і негативних моментів.

Прогресивні моменти.

Дано чітке визначення термінів «туристичний продукт», «характерні туристичні послуги та товари», «супутні туристичні послуги та товари», інших.

Розширено і водночас конкретизовано коло суб’єктів туристичних відносин. Ними можуть бути:

Ø туристичні оператори та туристичні агенти, які підлягатимуть ліцензуванню;

Ø інші суб’єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення, харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг, які не потребуватимуть ліцензії;

Ø гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори та інші фахівці туристичного супроводу, які отримали право на здійснення туристичного супроводу;

Ø інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення, харчування тощо.

Ø Чітко визначені заходи забезпечення безпеки туристів, які повинні вживатися суб'єктами туристичної діяльності.

Значно розширено права об’єднань суб’єктів туристичної діяльності та неприбуткових організацій у галузі туризму. З 1 січня 2003 року вони можуть спрямовувати свою діяльність на:

ü розробку власних стандартів туристичного, готельного, екскурсійного обслуговування, схвалення кодексів усталеної практики та правил професійної етики;

ü впровадження власних систем контролю якості здійснення туристичної діяльності;

ü саморегулювання в галузі туризму.

Негативні моменти:

Статтею 15 Закону впроваджено фінансове забезпечення відповідальності туроператора та турагента мета якого - покриття відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом. Законом передбачено, що це може бути покриття витрат, пов’язаних із поверненням туриста в місце
постійного проживання, відшкодування вартості ненаданих послуг.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму в еквіваленті неменшу, ніж 20 000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в’їзного туризму, має становити суму, еквівалентну, не меншу ніж 10 000 євро. Мінімальний розмір фінансового забезпечення турагента має становити суму, еквівалентну, не менше 2000 євро.

В таких умовах працювати на ринку туристичних послуг зможе не так уже й багато туристичних фірм, оскільки розмір фінансового забезпечення для переважної кількості фірм надзвичайно великий.

Невизначений механізм фінансового забезпечення. В Законі сказано тільки, що це має бути гарантія банку або іншої кредитної установи.

Замість 4-х видів туристичної діяльності, як практикувалося до цього часу (іноземний, зарубіжний, внутрішній туризм, екскурсійна діяльність), новою редакцією Закону організаційними формами туризму визнано міжнародний і внутрішній туризм. Натомість додатково виділено ще 17 інших видів туризму (серед яких, очевидно, суб'єктам турдіяльності доведеться вибирати „свої").

Слід звернути увагу на доцільність внесення змін новим законопроектом запропонованим депутатом України Прошкуратовою Т.С. Він передбачає, що розмір фінансового забезпечення для туроператора, який надає послуги з виїзного туризму, має визначатися в залежності від річного обсягу наданих послуг за попередній звітний період: до 500 тис. грн. - у сумі, еквівалентній 10000 євро, до 3 млн. грн. - у сумі, еквівалентній 30000 євро, до 5 млн. грн. - у сумі, еквівалентній 50000 євро, більше 10 млн. грн. - 100000 євро. Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10000 євро.

Як свідчить міжнародна практика, виїзний туризм для країн світу економічно невигідний, оскільки відбувається відтік валютних коштів за межі держави. Згідно з даними Державного комітету статистики України, тільки в минулому році з України виїхало понад 12 млн. громадян-туристів, які вивезли за її межі значні валютні суми, а отже, вони працюють на економіку зарубіжних держав, збільшують кількість робочих місць туристичної та суміжних галузей.

За своїм туристсько-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристською державою світового рівня. Розширення міжнародних зв'язків відкриває великі можливості для просування національного туристського продукту на світовому ринку, а також залучення до українського інформаційного простору світового передового досвіду організації туристської діяльності. Україна відкрита для міжнародного співробітництва. Цілеспрямована й системна діяльність щодо розвитку міжнародних туристських зв'язків є чинником інтеграції нашої країни до європейської спільноти, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання туристських ресурсів, розбудови транскордонної інфраструктурної мережі.

У рекомендаціях Газької міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристського форуму сучасності - зазначено: „Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в „ієрархії” таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів”.

Рекомендації конференції містять також тези, що мають винятково важливе значення для розвитку туризму.

Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших державних інституцій в організації туристської діяльності, а також планування розвитку туризму:

ü необхідна активізація ролі державної влади на всіх рівнях у справі створення сприятливих умов для туризму, зокрема надання фінансових та інших ресурсів для реалізації всеохоплюючих програм з туризму;

ü активна підтримка з боку уряду в плані інформації та просування туризму, забезпеченні інфраструктури, освоєнні нових ринків, забезпеченні співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектору туризму;

ü планування туризму на комплексній основі, беручи до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін.

Першочерговим напрямом діяльності у цій сфері залишається розбудова договірно-правової бази зовнішніх зносин, укладання міжнародних угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму. Пріоритетним є встановлення договірних відносин з країнами, що є перспективними для України туристськими ринками, вивчення та впровадження практики створення нормативно-правової бази туризму, організаційних засад функціонування високорентабельної туристської індустрії країн розвиненого туризму, прогресивного досвіду державного регулювання та стимулювання галузі.

Безумовною складовою міжнародних зв'язків є розвиток інституційного співробітництва. Через безпосередню участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів практично реалізуються договірні відносини, активізується входження України до світового туристського простору.

У жовтні 1997 р. на 12-й сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристської організації (ВТО), що відбулася у м. Стамбулі (Туреччина), Україна стала дійсним членом цієї організації. А вже через два роки, у вересні 1999 р., на 13-й сесії Генеральної асамблеї ВТО, що проходила у м. Сантьяго (Чилі), Україну було обрано до Виконавчої ради ВТО.

Членство України у Всесвітній туристській організації, то є головною міжнародною міжурядовою організацією у галузі подорожей і туризму, виконавчим органом ООН, відповідальним за активізацію та розвиток туризму, розробку та впровадження світової туристської політики, значно підвищило імідж і авторитет нашої держави у туристському співтоваристві, створило передумови подальшого розвитку національного туризму відповідно до тенденцій світового туристського ринку із залученням до інформаційної мережі, інвестиційних пропозицій, системи підготовки кадрів, науко­вих досліджень, відкрило нові можливості налагодження взаємовигідної співпраці з країнами-членами на всіх рівнях - двосторонньому, багатосторонньому, регіональному, ознайомлення з передовим надбанням найбільш розвинених туристських держав світу.

Виконавча рада ВТО є керівним органом цієї організації, що формує світову туристську політику, активно впливає на її впровадження, контролює бюджетні питання. Включення України до складу Виконавчої ради ВТО має стратегічне значення з огляду на можливості використання механізмів цієї організації для підвищення ефективності національної туристської галузі з урахуванням процесів глобалізації, що відбуваються в світі, просування українського турпродукту на міжнародному ринку, збільшення надходжень до державного бюджету, підвищення авторитету й впливо­вості України у світі, розширення державно-приватного партнерства, впровадження передових методів підготовки і підвищення кваліфікації туристських кадрів відповідно до світових стандартів.

У 1999 р. щорічному Міжнародному туристському салону «Україна» - найбільшому виставковому заходу на теренах нашої країни - надано статус заходу, що проходить під егідою Всесвітньої туристської організації, з використанням символіки ВТО, а також включено до Календаря міжнародних туристських заходів ВТО.

Розвиток співробітництва України з країнами-членами Чорноморського економічно­го співробітництва (ЧЕС) відбуватиметься на основі багатосторонньої Угоди про співробітництво в галузі туризму між країнами ЧЕС 1994 р. і Декларації Ялтинського саміту, підписаної 5 червня 1998 р.

Стратегічною метою розвитку туристського співробітництва України з ЧЕС є створення додаткових можливостей використання туристсько-рекреаційного потенціалу регіону ЧЕС, створення конкурентоспроможного туристського продукту країн-учасниць, його просування на міжнародному ринку, збільшення туристських потоків, підвищення економічної ефективності туризму як передумови соціально-економічного розвитку країн Чорноморського басейну.

Співробітництво України з Центрально-Європейською ініціативою (ЦЕІ) в галузі туризму здійснюється відповідно до Комплексного плану співробітництва України з ЦЄІ в 1996 р. (проекти ЦЄІ „Стратегічний туристський маркетинг”, „Мережа центрів туристичної інформації у країнах ЦЄІ”, „Розвиток сільського туризму в країнах ЦЄІ”, „Розвиток культурного туризму в країнах ЦЄІ”).

Результатом такої співпраці є зростання обсягів туристського обміну між Україною та іншими країнами - членами Центрально-Європейської ініціативи через удосконалення спільної діяльності щодо використання природно-рекреаційного потенціалу Балканського регіону.

Останніми роками відбувається розширення зв'язків з міжнародними, регіональними й національними туристськими асоціаціями, зокрема з РАТА (Російська асоціація туристських агентств), ТААТР (Туристська асоціація Азіатського та Тихоокеанського регіону), АSТА (Американська асоціація туристських агентств), НАТА (Грецька асоціація туристських агентств), БАТА (Болгарська асоціація туристських агентств), АБТА (Асоціація британських туристських агентств), FIJЕТ (Всесвітня асоціація журналістів і письменників, які працюють у галузі туризму) та ін.

Зарубіжний досвід свідчить про децентралізацію, підвищення ролі місцевих органів влади в розвитку туристських регіонів багатьох країн, тому саме регіони мають більше усвідомлювати важливість розширення міжнародних зв'язків, укладання обласними й місцевими адміністраціями міжнародних і міжрегіональних договорів і угод.

Невід'ємною складовою розбудови міжнародних відносин у сфері туризму є поглиблення співпраці з іншими міжнародними органами в галузі туризму.
Для підвищення ефективності туристських зв'язків України з іншими країнами доцільним є:

Ø регулярна участь у чергових засіданнях міжнародних органів в галузі туризму для узгодження основних напрямів туристської політики;

Ø створення конкурентоспроможного туристського продукту та його ефективне просування на міжнародному ринку;

Ø розроблення проектів освоєння туристських регіонів;
узгодження дій щодо оптимізації туристської інфраструктури;;

Ø аргументування форм і методів стимулювання інвестицій у сферу туризму;

Ø формування єдиної інформаційної туристської мережі;

Ø відкриття постійно діючих представництв за кордоном з метою розвитку співробітництва, спрямованого на ефективне освоєння туристських ресурсів, формування спільного туристського простору, просування національного турпродукту на міжнародному ринку, надання оперативної інформації щодо наявної туристської інфраструктури й туристських можливостей своєї країни;

Ø укладання міжурядових і міжвідомчих угод з іншими країнами про співробітництво у сфері туризму;

Ø спрощення прикордонних та митних формальностей;

Ø забезпечення особистої безпеки туристів й збереженості їхнього майна;
впровадження єдиних стандартів обслуговування туристів;

Ø здійснення гнучкої податкової політики для туристських підприємств, що займаються дитячим, молодіжним, соціальним та екологічним туризмом;

Ø здійснення комплексу заходів щодо відродження соціально спрямованих видів туризму: лікувального, спортивно-оздоровчого, молодіжного, дитячого, пізнавального, інших;

Ø розширення виставкової діяльності й участі у міжнародних рекламно-інформаційних заходах: туристичних біржах, ярмарках, салонах;

Ø обмін досвідом у сфері організації туристсько-екскурсійної діяльності, ліцензування, стандартизації та сертифікації туристських послуг.

Розвитку міжнародного туристського співробітництва сприяє активне створення в Україні різноманітних недержавних громадських туристських організацій, а саме асоціацій у різних напрямах туристської діяльності (турагентства, туроператори, виставкові організації, підприємства готельного господарства, туристські видання, навчальні заклади тощо), їх входження до світових об'єднань, міжнародних організацій та асоціацій різного спрямування, результатом чого є розширення туристських обріїв, запровадження міжнародних стандартів якості туристських послуг, розвиток рекламної діяльності та бізнесових партнерських стосунків.Рекламно-інформаційна діяльність визначена одним із основних напрямів реалізації державної політики в галузі туризму.

Розвиток виставкової діяльності, планомірна й систематична участь Держкомтуризму, українських туристських підприємств у міжнародних виставках, організація туристських салонів, ярмар­ків, бірж в Україні є важливим засобом підвищення економічної ефективності індустрії туризму, проведення широкомасштабної та комплексної реклами туристського потенціалу України, просуван­ня українського туристського продукту на міжнародному ринку, входження нашої країни до світової туристської спільноти.

Практичний досвід країн з розвиненим туризмом доводить необхідність створення єдиної загальнодержавної інформаційно-рекламної і маркетингової системи, що передбачає належну організацію виставково-ярмаркової справи та є передумовою розвитку внутрішнього й міжнародного туризму, створення високоякісного та конкурентоспроможного туристського продукту.
Виставки, ярмарки, салони, біржі є засобами встановлення цивілізованих договірних відносин між туристськими бізнес-партнерами, вивчення та освоєння туристських ринків, визначення перспектив розвитку туристської пропозиції, збільшення обсягів туристських обмінів, валютних надходжень до державних бюджетів, соціально-економічного розвитку країн.
Специфіка туристського потенціалу і ринків країн зумовила певну класифікацію рекламно-інформаційних заходів за масштабом і цілями:

v всесвітні;

v міжнародні;

v національні;

v регіональні.

Вони є місцем реалізації туристського продукту, спілкування представників туристського бізнесу, формування туристської стратегії та стандартів обслуговування, цінової політики конкретного сезону тощо. Участь у міжнародних туристських виставках та ярмарках забезпечує вихід на міжнародний ринок, дає можливість залучитися до інформаційного простору, передового досвіду організації туристської діяльності.

Аналіз принципів організації туристської галузі країн, які мають розвинену індустрію туризму, доводить необхідність надання державної підтримки розвитку туризму, зокрема у сфері інформаційно-рекламної діяльності.
Цікавим є приклад Великобританії, де існує державна структура, що займається дослідженнями туристського ринку та рекламно-інформаційною діяльністю, пропагуванням Великобританії як туристської країни на світовому ринку. Її складовою є мережа з 70 туристських представництв Великобританії у різних країнах світу, що є найперспективнішими ринками для реалізації британського турпродукту.

Подальший розвиток індустрії туризму України вимагає створення конкурентоспроможного національного туристського продукту, організації ефективної системи його просування на внутрішньому й міжнародному туристському ринках, забезпечення з цією метою якісно нового рівня виставково-ярмаркової діяльності, зосередження її на двох основних напрямах:

ü підвищення ефективності рекламно-інформаційних туристських заходів усіх рівнів, що проводяться в Україні;

ü активізація участі в міжнародних туристських заходах, що проводяться в зарубіжних країнах.

Активізації участі України в міжнародних туристських заходах, що проводяться в зарубіжних країнах, сприяє:

v визначення пріоритетних міжнародних туристських заходів, участь в яких якісно вплине на розвиток українського туристського ринку („ІТВ” (Берлін), „WТМ” (Лондон), „FITUR” (Мадрид), „ВІТ” (Мілан), „МІТТ” (Москва), складання графіка участі в них представників туристської галузі України єдиним національним стендом;

v надання підтримки участі, переважно єдиним стендом, українських турпідприємств у міжнародних регіональних туристських біржах і виставках (у Варшаві, Салоніках, Санкт-Петербурзі, Акапулько, Празі (або Брно), Жиліні, Варні, Ташкенті, Тель-Авіві, Вільнюсі тощо), що мають стратегічне значення з огляду на розширення ділового партнерства, вивчення кон'юнктури світового туристського ринку та розповсюдження інформації про туристські можливості України;

v закріплення за кожним міжнародним туристським заходом відповідального працівника та призначення однієї з українських турфірм, у тому числі на тендерній основі, технічним організатором участі у заході представників туристської галузі України.

Традиційними для України стали туристські виставки світового й міжнародного значення: „ІТВ” (Берлін), „WТМ” (Лондон), „МІТТ” (Москва), „FITUR” (Іспанія) „ВІТ” (Італія), „ТТ WARSAW ТОUR + ТRAVEL” (Варшава).
Для підвищення ефективності участі в міжнародних заходах, конкурентоспроможності національного турпродукту, його маркетингу на світовому ринку доцільно:

ü створити систему організаційних і економічних важелів залучення до цієї справи всіх суб'єктів туристської діяльності України; використовувати можливості світової інформаційної мережі, маркетингових досліджень;

ü здійснювати економічне обґрунтування та аналіз результативності заходів;

ü кількісно і якісно поліпшувати стан рекламно-інформаційної (друкованої, аудіо-, відео-, електронної) продукції, що презентує туристські можливості України на міжнародних туристських заходах;

ü впровадити єдину національну систему інформаційно-рекламної та виставкової діяльності туристської галузі України, що займалася б дослідженнями туристського ринку, пропагуванням України як туристської держави у світі;

запровадити державне цільове фінансово-економічне забезпечення єдиної інформаційно-рекламної системи туристської галузі України, організаційну підтримку її функціонування через залучення усіх суміжних туризму сфер національної економіки та культури.

Відкриття туристських представництв України за кордоном підвищує економічну ефективність туристської індустрії.

Туристське представництво за кордоном - це дієва система просування національного туристського продукту на міжнародному ринку, проведення реклами туристських можливостей України, розширення зв'язків з туристськими відомствами та підприємствами країни перебування, налагодження прямих контактів українських туристських підприємств із зарубіжними партнерами. Нагальність потреби створення туристської представницької структури зумовлюється і можливістю залучення більшої кількості іноземних туристів в Україну, забезпечення захисту прав та інтересів українських туристських підприємств і вітчизняних туристів за кордоном, залучення іноземних інвестицій у туристську галузь нашої країни.

Вплив міжнародного туризму на економічний розвиток виявляється у підвищенні ділової активності і розширенні виробництва товарів і послуг у результаті збільшення платоспроможного попиту за рахунок іноземних відвідувачів. Ділова активність посилюється із збільшенням обсягів активного туризму і відповідного розширення індустрії туризму.

Країни-члени ЄС використовують податковий механізм для стимулювання розвитку індустрії гостинності, вважаючи, що туристський продукт країн з високим рівнем податку на додаткову вартість (ПДВ) менш привабливий. Розмір ПДВ для готелів у цих країнах коливається від 5,5% (Франція) до 22% (Данія), при цьому використовується „стандартний” розмір 14-20%, який сплачують висококласні 4- та 5-зіркові готелі й „скорочений” - 4-9%, що встановлений для невеликих підприємств. Із 12 країн ЄС у 9 країнах застосовується скорочений ПДВ для готелів та у 73 з них він зменшений для підприємств ресторанної індустрії. Якщо у Франції для готелів установлено скорочений розмір ПДВ, рівний 5,5%, то для ресторанної індустрії він становить стандартний розмір, рівний 18,6%. В Іспанії, що сприяє розвитку свого туризму, встановлено скорочений ПДВ на рівні 6% для підприємств як готельної, так і ресторанної індустрії.

Такі середземноморські країни, що не є членами ЄЕС, як Кіпр та Мальта, існуючи за рахунок туризму, зовсім не обкладають продукт гостинності ПДВ. В Ізраїлі для підтримки в'їзного туризму для іноземних туристів зовсім не застосовується цей податок.
Позитивний досвід пільгового ставлення до туристських підприємств має наш чорноморський сусід - Туреччина. Розроблений тут на парламентському й урядовому рівнях комплекс заходів, як-то: виділення земельних ділянок під будівництво готелів, пільгові кредити (у т. ч. валютні), звільнення від податків, дали феноменальні результати. Частка туризму в експорті країни збільшилася з 3 до 25%. Якщо в 1990 р. галузь принесла Туреччині 3,225 млрд. дол., то в 1996 р. дохід становив 6,536 млрд. дол. Тобто за шість років дохід від туризму збільшився вдвоє. Порівняємо: якщо частка прибутку Туреччини у світових доходах від туризму становить 1,55%, для України ця цифра становить лише 0,13%. Враховуючи унікальні можливості туристських ресурсів України, можна зробити сумний висновок про те, які величезні резерви ми не використовуємо. Наведений приклад досить переконливо підтверджує високу рентабельність та мінімальні строки окупності витрат.

То ж мало декларувати потребу розвитку туризму в Україні, треба створити необхідні економічні й правові умови для функціонування туристських організацій як державних, так і комерційних з тим, щоб у перспективі вони могли зайняти належне місце на цивілізованому світовому туристському ринку. Туризм цього вартий.

Вплив міжнародного туризму па економіку окремих країн залежить від їх масштабів, рівня розвитку, особливостей структури, а також від природнокліматичних та культурно-історичних умов.

Дата добавления: 2014-01-04