Види аудиторських процедур за їх типом

Для того щоб провести процедури, які відрізняються за своїм хара­ктером (процедури оцінки ризиків, або тести контролю чи процедури по суті) аудитор виконує послідовність дій. Сукупність та послідовність певних дій (типів аудиторських процедур) і визначає конкретний харак­тер процедури.

МСА 500 «Аудиторські докази» визначає такі типи аудиторських процедур:

- перевірка записів або документів,

- перевірка матеріальних активів,

- спостереження,

- запити,

- підтвердження,

- перерахування,

- повторне виконання,

- аналітичні процедури.

Перевірка записів або документів. Перевірка складається з ви­вчення записів та документів як внутрішніх, так і зовнішніх, що зберіга­ються на папері, електронних та інших носіях інформації.

Прикладом перевірки є перевірка записів або документів на під­твердження їх санкціонованості.

Під час перевірки збираються докази у вигляді документів, які створені: на самому підприємстві, на інших підприємствах і самим ауди­тором. Наприклад, накладні на відвантаження продукції, прибуткові ка­сові ордери, платіжні відомості і платіжні доручення і т.д. - документи, створені на самому підприємстві. Документи, створені на інших підпри­ємствах - документи, які підтверджують отримання ТМЦ або послуг від інших підприємств. Документи, які створені самим аудитором - це аналі­тичні записки, розрахунки, пояснення.

Для того щоб мати власний примірник документа, що створений на самому підприємстві, або отриманого від третьої особи, аудитор може робити копії первинних документів. Проте масив первинних документів, що фіксують факти господарських операцій, дуже великий, тому недоре­чно робити копії всіх досліджених документів підприємства в процесі ау­диту. Як правило, аудитор робить позначки на перевірених документах і заносить їх назву та номер у власний реєстр, який служить внутрішнім доказом того, що відповідні первинні документи було розглянуто під час проведення аудиту.

Всі документи досліджуються за формою та змістом. Формальна перевірка документа (за формою) означає вивчення та аналіз первинного документа з точки зору його можливості мати юридичну чинність для здійснення записів у бухгалтерському обліку.

У Законі "Про бухгалтерський облік в Україні», а також спеціаль­ним положенням "Про документальне забезпечення записів у бухгалтер­ському обліку» встановлено, що первинний документ обов'язково пови­нен мати такі реквізити:

1. Назва документа.

2.Місце складання і дата складання.

3. Назва підприємства, яке складає цей документ, його реквізити.

4.Назва підприємства, що отримує цей документ.

5.Зміст господарських операцій.

6. Кількісні та якісні виміри операції.

7. Посада, прізвище та підпис особи, що склала документ, або осо­би, яка має право здійснювати господарські операції, що зафіксовані в документі.

Після формального вивчення документів досліджується їх зміст, тобто вивчається законність операцій та їх реальність у зіставленні з ін­шими документами.

Перевірка матеріальних активів. Перевірка матеріальних активів полягає у фізичній перевірці активів. Перевірка матеріальних активів мо­же надати достовірні докази щодо їх існування, але не обов'язково докази прав та зобов'язань чи оцінки вартості активів.

Процедура перевірки матеріальних активів може здійснюватися за допомогою різних прийомів, таких як:

> прийом фактичного огляду (обстеження),

> контрольні обміри,

> контрольні запуски сировини і матеріалів у виробництв, У лабораторний аналіз.

Прийом фактичного огляду (обстеження) допомагає визначити напрями більш глибокої документальної перевірки операцій, які викону­ються на конкретних робочих місцях з порушенням.

Особливо ефективним і тому найбільш широко використовуваним прийомом натурального контролю є інвентаризація.

Інвентаризація - це спосіб виявлення фактичної наявності матері­альних цінностей, фактичного стану розрахунків, обсягів незавершеного виробництва шляхом поштучного перерахунку, зважування, обмірювання та зіставлення фактичних залишків з даними бухгалтерського обліку на певну дату. У результаті проведення інвентаризації виявляються нестачі, залишки, помилки в обліку. Процедури інвентаризації матеріальних цін­ностей також можуть бути направлені на визначення їх технічного стану та якості, виявлення пошкоджених, зіпсованих матеріальних цінностей, з'ясування причин і винних осіб, які допустили матеріальні втрати.

У процесі інвентаризації можна виявити активи, які знаходяться на підприємстві, але йому не належать, майно, яке використовується у неза­конних цілях окремими матеріальновідповідальними або посадовими особами (транспортні засоби, холодильники, телевізори, газові плити та інші побутові речі). Крім того, виявляються активи, які не використову­ються протягом тривалого часу, так звані неліквіди, що свідчать про не­доліки в організації матеріально-технічного постачання, безгосподар­ність, марнотратство.

Інвентаризація дозволяє періодично здійснювати оцінку умов збе­рігання матеріальних активів підприємства, інвентаризаційна комісія здійснює огляд місць зберігання матеріальних цінностей і встановлює по­рушення правил складування, невідповідність складських приміщень ви­могам. Наприклад, пошкодження холодильників, тари, недотримання правил пожежної безпеки тощо може призводити до втрат продукції і ма­теріалів.

Інвентаризація є, передусім, важливим засобом внутрішньо­господарського контролю і проводиться в обов'язковому порядку на кожному підприємстві, в організації, установі згідно з планом-графіком відповідно до інструкції про проведення інвентаризації. Аудитори перевіряють дотримання цього положення для оцінки стану внутрішнього контролю.

Під час аудиту в більшості випадків проводять вибіркову інвента­ризацію, що пов'язано з обмеженням часу на перевірки. У зв'язку з цим потрібно виробити найраціональніші підходи до організації вибіркових інвентаризацій, зокрема з таких питань:

- обсяг вибірки,

- визначити перелік цінностей, які підлягають вибірковій інвен­таризації,

- період проведення.

Важливою умовою забезпечення високої ефективності інвентари­зації є поєднання її з іншими прийомами як натурального, так і докумен­тального контролю.

Контрольні обміри проводять для визначення фактичного обсягу виконаних будівельно-монтажних, ремонтних, наукових, транспортних робіт. Вони дають можливість виявити необгрунтоване списання будіве­льних, ремонтних матеріалів, коштів тощо.

Цей прийом використовують найчастіше при перевірці операцій, пов'язаних з будівництвом. Специфічною формою цього прийому в сіль­ськогосподарських підприємствах є контрольні доїння корів, збирання яєць, стриження овець, забої худоби, які проводять з метою перевірки по­вноти оприбуткування продукції та її якості. Контрольні обміри робіт до­речно проводити за участю галузевих спеціалістів.

П рийом контрольних запусків сировини і матеріалів у виробницт­ ву полягає у тому, що певну партію сировини переробляють у присутнос­ті комісії, зважують кількість одержаної з неї продукції і встановлюють таким чином фактичний вихід продукції з одиниці сировини, який зістав­ляють з даними обліку у відповідних документах і бухгалтерських реєст-

рах. За допомогою цього прийому встановлюють повноту оприбуткуван­ня продукції та обґрунтованість списання сировини як фактичну кількість оприбуткованої продукції.

Лабораторний аналіз використовують для визначення якості сиро­вини, матеріалів, готової продукції, дотримання рецептури тощо, а також технічних умов і державних стандартів при виготовленні продукції. Ла­бораторні аналізи мають можливість виявити факти недовкладення сиро­вини, що веде до погіршення якості продукції, зловживань шляхом «зеко­номленої» сировини тощо.

Лабораторний аналіз проводять спеціальні лабораторії та спеціалі-сти-технологи. Необхідність і доцільність широкого використання лабо­раторних аналізів викликана тим, що якість сировини визначає вихід про­дукції або її витрати на одиницю продукції.

Спостереження. Спостереження охоплює нагляд за процесом або процедурою, що виконується іншими особами, наприклад, спостереження за здійсненням інвентаризації запасів.

Спостереження дозволяє отримувати докази, які дозволяють зро­бити висновки щодо ефективності процедур контролю, а отже, й оцінити можливий ризик суттєвого викривлення на рівні твердження.

Наприклад. Для того, щоб отримати докази стосовно твердження повноти суми доходів, аудитор повинен прослідкувати, як здійснюється операція відвантаження готової продукції покупцеві: зважування, визна­чення вартості для відповідного асортименту, процес оформлення доку­ментів на відвантаження і т.д. Тільки в тому випадку, коли можна буде отримати впевненість, що операція відвантаження фіксується системою внутрішнього контролю вчасно й здійснює правильну оцінку (у відповід­ності до встановленої цінової політики), можна говорити про те, що інфо­рмація на рахунках обліку доходів буде містити повний обсяг даних про виручку від реалізації.

Найчастіше процедура спостереження застосовується для оцінки надійності результатів інвентаризації активів. МСА 501 «Аудиторські до­кази: міркування стосовно окремих статей» має спеціальний розділ, який розкриває правила присутності аудитора під час проведення інвентариза­ції запасів.

Як правило, на підприємстві перед складанням річного звіту (про­тягом четвертого кварталу) проводиться інвентаризація запасів.

Тому якщо величина запасів є суттєвою для фінансових звітів, ау­дитор повинен одержати достатні та відповідні аудиторські докази щодо існування і стану запасів та (за можливості) бути присутнім при їх інвен­таризації. Така присутність аудитора сама по собі є тестом системи внут­рішнього контролю або процедурою по суті стосовно запасів залежно від аудиторської оцінки ризиків та запланованого підходу.

Якщо інвентаризація на підприємстві була проведена до початку аудиторської перевірки, як альтернатива може бути вибіркове проведення інвентаризації окремих позицій запасів, аналіз операцій, що були здійсне­ні після інвентаризації. Крім того, аудитор вивчає документи, якими під­приємство зафіксувало результати річної інвентаризації.

Запити. Запит - це процес звернення за інформацією як фінансо­вою, так і нефінансовою, до обізнаних осіб як суб'єкта господарювання або поза його межами. Процедура запиту широко застосовується в ході аудиторської перевірки та часто доповнює виконання інших аудиторсь­ких процедур (наприклад, стосовно деяких питань аудитор отримує пись­мові пояснення управлінського персоналу для підтвердження відповідей на усні запити).

Як правило, аудитор формує перелік необхідних запитів ще до початку аудиторської перевірки й визначає бажані терміни їх отримання. Це можуть бути, наприклад, запити до підприємства щодо переліку пов'язаних сторін, інформація про залишки неліквідних запасів, реєстр справ, які знаходяться у судовому розгляді, і т.д. Запити можуть бути різного роду: від офіційних письмових запитів до неофіційних усних запитів.

До недоліків цієї процедури слід віднести:

запит не надає достатніх аудиторських доказів для виявлення суттєвого викривлення на рівні тверджень;

- запит не є достатнім для перевірки операційної ефективності процедур контролю.

Підтвердження. Підтвердження є особливим видом запитів. МСА 505 «Зовнішні підтвердження» визначає спеціальні вимоги і надає реко­мендації щодо застосування зовнішніх підтверджень як засобу отримання аудиторських доказів.

Підтвердження - це процес отримання інформації щодо пояснень управлінського персоналу чи існуючих умов безпосередньо від третіх сторін.

Підтвердження застосовуються щодо:

залишків на рахунках та їх компонентів;

- угод або операцій, які суб'єкт господарювання має з третіми сторонами;

- відсутності певних умов (наприклад, відсутність "побічних угод", які можуть вплинути на визнання доходу).

Зовнішні підтвердження можуть забезпечити отримання аудитор­ських доказів щодо окремих тверджень фінансових звітів, проте можли­вість зовнішнього підтвердження надати аудиторські докази стосовно конкретного твердження не є однаковою.

Наприклад, зовнішнє підтвердження стосовно дебіторської забор­гованості надає достовірні та відповідні аудиторські докази щодо її стану на конкретну дату. Також підтвердження надає аудиторські докази стосо­вно правильності перенесення сальдо рахунків з кінця минулого звітного періоду на початок наступного. Якщо дебітор (покупець) підтвердить свою заборгованість перед підприємством станом на 31 грудня звітного року, тим самим завдяки зовнішньому підтвердженню аудитор отримує доказ стосовно твердження існування, тобто така заборгованість існувала на звітну дату. Однак, отримане зовнішнє підтвердження від дебітора не надає всіх необхідних аудиторських доказів стосовно твердження про оцінку вартості, оскільки недоцільно просити дебітора підтвердити інфо­рмацію щодо його платоспроможності, і, як наслідок, неможливо оцінити правильність нарахування резерву сумнівних боргів.

Аналогічно в разі наявності у підприємства товарів, які передані іншому підприємству за договором комісії, зовнішнє підтвердження на­дасть достатні та відповідні аудиторські докази щодо тверджень про існу­вання, права та обов'язки, але не надасть доказів щодо твердження про оцінку вартості, тобто аудитор не може визначитися, за якою ціною по­винні відображатися такі товари у балансі: чи за вартістю придбання, чи за чистою вартістю реалізації, залежно від того, яка з цих величин буде меншою.

Аудитор може застосовувати зовнішнє підтвердження у двох фо­рмах:

- запити про позитивні підтвердження,

- запити про негативні підтвердження.

Іноді доцільно поєднувати обидві форми запитів.

Запит про позитивне зовнішнє підтвердження пропонує респон­дентові дати відповідь аудиторові (у всіх випадках) або із зазначенням згоди респондента з наведеною інформацією, або із проханням до респондента надати інформацію. Тобто коли аудитор надсилає зовнішній запит на підтвердження інформації, відповідь очікується обов'язкова.

Передбачається, що відповідь на запит про позитивне підтвер­дження надасть достовірні аудиторські докази. Проте існує ризик того, що респондент може відповісти на запит про підтвердження без перевірки правильності інформації (особливо коли мова йде про підтвердження конкретної суми дебіторської заборгованості). Як правило, аудитор не може перевірити якості відповіді респондента. Однак аудитор може зме­ншити ризик цього, застосовуючи запит про позитивне підтвердження без наведення суми (чи іншої інформації") та пропонуючи респондентові за­значити суму (або надати іншу інформацію). З іншого боку, відповідь на "незаповнении" запит про підтвердження може надійти від респондента через певний час, навіть після закінчення часу проведення аудиту.

Запит про негативне зовнішнє підтвердження вимагає від респо­ндента відповіді лише в разі незгоди з інформацією, наведеною в запиті. Тобто якщо інформація підтверджується, то відповідь не надсилається. Проте в цьому випадку немає чіткого аудиторського доказу, що, по-перше, відповідні треті сторони отримали запити про підтвердження, а по-друге, респонденти перевірили правильність наданої в запитах інфор­мації. Саме цьому використання запитів про негативне підтвердження, як правило, надає менш достовірні аудиторські докази, а аудитор розглядає виконання інших процедур по суті, щоб доповнити негативні підтвер­дження.

Запити про негативне підтвердження можна застосовувати для зменшення ризику суттєвого викривлення до прийнятного рівня у випад­ках, коли:

а) оцінений ризик суттєвого викривлення є низьким;

б) мова йде про значну кількість невеликих за обсягом залишків;

в) не очікується значної кількості помилок;

г) аудитор не має причин вважати, що респонденти не нададуть
відповідей на ці запити.

Можна застосовувати поєднання позитивних та негативних зовні­шніх підтверджень. Так, наприклад, коли загальний залишок на рахунках дебіторської заборгованості складається з невеликої кількості великих залишків та великої кількості невеликих залишків, аудитор може виріши­ти, що доцільно підтвердити всі великі залишки (або деякі з них) запита­ми про позитивне підтвердження та деякі невеликі залишки запитами про негативне підтвердження.

Пе рерахування. Перерахування полягає в перевірці арифметичної точності документів чи записів.

Цю процедуру доречно застосовувати тоді, коли формування пер­винного документа, або регістру синтетичного бухгалтерського обліку здійснюється ручним способом. Зрозуміло, що немає сенсу перевіряти арифметичну правильність визначення суми чи підсумків за комп'ютерною програмою.

Техніка процедури перерахування передбачає проводити:

перевірку правильності таксування - правильність визначення

суми по горизонталі,

перевірку правильності підсумків - правильність визначення

суми по вертикалі. Повторне виконання. Повторне виконання полягає в незалежному виконанні аудитором процедур чи заходів контролю, які початково вико­нувалися як частина системи внутрішнього контролю суб'єкта господа­рювання, або вручну, або з застосуванням КМА, наприклад, повторне ви­конання класифікації зобов'язань на поточні та довгострокові.

Ця процедура обов'язково виконується підчас кожної аудиторської перевірка, коли складаються пробний (аналітичний) баланс та пробний (аналітичний) звіт про фінансові результати. Пробний баланс складається аудитором на підставі залишків по балансових рахунках підприємства з урахуванням інформації про залишки на цих рахунках. Потім проводить­ся порівняння статей пробного та звітного балансу з подальшим аналізом відхилень по статтях. Аналогічна процедура повторного виконання здійс­нюється і для пробного звіту про фінансові результати.

Аналітичні процедури. Аналітичні процедури складаються з оцін­ки фінансової інформації шляхом дослідження важливих зв'язків між фі­нансовими і нефінансовими даними. Аналітичні процедури охоплюють також подальше вивчення визначених відхилень та зв'язків, які супере­чать іншій релевантній інформації або відрізняються від прогнозованих сум.

Аналітичні процедури виконуються аудитором на всіх етапах про­цесу аудиту. Саме тому, стандарти аудиту мають у своєму складі спеціа­льний МСА 520 «Аналітичні процедури», який розкриває специфіку за­стосування цих процедур.

Аналітичні процедури передбачають порівняння фінансової інфо­рмації підприємства, наприклад, з:

зіставною інформацією за попередні періоди;

передбачуваними результатами діяльності підприємства (на­приклад, бюджети) чи прогнозами аудитора (такими як, оцінка амортизації);

аналогічною галузевою інформацією, такою, як порівняння відношення виручки від реалізації до суми дебіторської забор­гованості підприємства із середніми галузевими показниками або іншими підприємствами приблизно такого самого розміру в тій самій галузі. Аналітичні процедури включають також аналіз зв'язків:

- між елементами фінансової інформації, що, як очікується, відпо­відатимуть прогнозам, які ґрунтуються на досягнутих результатах роботи підприємства (наприклад, відсоток валового прибутку);

- між фінансовою інформацією і відповідною нефінансовою інфо­рмацією, наприклад, витратами на оплату праці і чисельністю працівни­ків.

Для виконання аналітичних процедур можуть використовуватися різні методи, починаючи від простих порівнянь і до комплексного аналізу із застосуванням складних статистичних методів.

Аналітичні процедури можна застосовувати до: Вибір аудитором відповідних процедур, методів та обсягу їх застосу­вання є винятково справою його професійного судження. Практичне за­стосування аналітичних процедур передбачає використання загальнові­домих методів економічного аналізу. Але цілз, які досягаються в процесі аналізу результатів діяльності підприємства та цілі застосування аналіти­чних процедур в аудиті докорінно відмінні. Головна мета проведення економічного аналізу результатів діяльності підприємства - це встанов­лення факторів, що впливають на результати такої діяльності та виявлен­ня резервів для підвищення її ефективності. Метою здійснення аналітич­них процедур в аудиті є виявлення незвичайних або неправильно відо­бражених у фінансовій звітності результатів господарських операцій, а також установлення причин помилок та викривлень.

Найпоширеніші (але далеко не вичерпні) фінансові коефіцієнти, які можуть використовуватися в процесі проведення аналітичних проце­дур наведено у таблиці

Таблиця Найпоширеніші фінансові коефіцієнти, які використовуються для

аналізу фінансової звітності

Назва показника	Розрахункова формула	Економічний зміст
Показники ліквідності (короткострокові платоспроможності)
Робочий капітал	Оборотні активи -- Поточні зобов'язання	Частина оборотних акти­вів, що фінансується зарахунок довгострокових зобов'язань або власного капіталу
Маневреність робочо­го капіталу	Запаси	Частка запасів у загальній сумі робочого капіталу
Робочий капітал
Коефіцієнт загальної ліквідності	Оборотні активи Поточні зобов'язання	Здатність підприємства покрити оборотними ак­тивами усі свої поточні зобов'язання
Коефіцієнт швидкої ліквідності	Ліквідні активи	Здатність підприємства виконати свої поточні зобов'язання за рахунок високоліквідних активів (Грошові кошти + Дебітори)
Поточні зобов'язання

		Продовження таблиці
1 1
Коефіцієнт абсолют­ної ліквідності	Грошові кошти	Здатність підприємства терміново розрахуватися з короткостроковими зо­бов'язаннями
Поточні зобов'язання
Інтервал захищеності	Ліквідні активи	Період часу, протягом якого підприємство може здійснювати поточну господарську діяльність на базі ліквідних активів, не залучаючи додаткових надходжень
Щоденні грошові витрати Щоденні грошові витрати = =(Річні операційні витрати - - Амортизація)/365
1 Показники довгострокової платоспроможності
Коефіцієнт фінансо­вого ризику (співвід­ношення зобов'язань і власного капіталу)	Зобов'язання Власний капітал	Ступінь захищеності інвесторів
1 Коефіцієнт авгономії	Власний капітал	Ступінь захищеності інве- 1 сторів і кредиторів.
Усього активів
1______ Показники ефективності використання активів(ділової активності)
Оборотність запасів		Скільки разів у середньому поповнювалися запаси підприємством протягом звітного року
Коефіцієнт оборотно­сті запасів	Собівартість реалізованої продукції
Середня вартість запасів
Середня тривалість одного обороту запа­сів		Кількість днів, що була необхідна підприємству для поповнення його запа- І сів
Коефіцієнт оборотності запасів
1 Коефіцієнт обгфотно-	Продажі у кредит	Скільки разів у середньо­му дебіторська заборгова­ність протягом року пере­твориться у грошові кош­ти
сті дебіторської забо­ргованості	Середня дебіторська заборгова­ність
Середній період інка­сації дебіторської за­боргованості		Середня кількість днів, не­обхідних для погашення заборгованості дебіторами (замовниками), тобто сере­дній розрахунковий період кредиту, що надається замовникам |
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

Продовження таблиці

	___	_________ 3_________ 1
Оборотність креди­торської заборговано­сті	Купівля в кредит	Скільки разів у середньому протягом звітного періоду підприємство розраховува­лося зі своїми кредиторами
Середня величина кредиторської 1 заборгованості
Середня тривалість погашеної кредитор­ської заборгованості		Середня кількість днів, не­обхідних для оплати під­приємством своєї закупівлі, тобто середній розрахунко­вий період кредиту, отри­маного від кредиторів
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості
Операційний цикл	Середня тривалість обороту запа­сів + Середній період погашення дебіторської заборгованості	Середній період часу з моменту придбання запасів (сировини, товару) до мо­менту надходження грошей за реалізовану продукцію
1 Оборотність активів Коефіцієнт оборотно­сті активів	Продажі	Ефективність використан­ня усіх ресурсів підпри­ємства незалежно від джерела їх покриття. Кі­лькість повних циклів ви­робництва і обігу, що здійснюються на підпри­ємстві. Дохідність грошо­вої одиниці активів
Середня вартість активів
1 Коефіцієнт оборотно-сті власного капіталу	Продажі	Швидкість обертання вла- 1 сного капіталу. Надлишок (чи нестача) продажів
Середня величина власного капіталу
1 Коефіцієнт оборотно­сті робочого капіталу	Продажі	Швидкість обертання ро­бочого капіталу.
Середня величина робочого капіталу
Оборотність довго­строкового капіталу	Продажі	Ефективність довгостро­кового капіталу (сума до­ходу на одиницю вартості довгострокового капіталу)
Довгострокові зобов'язання + + Власний капітал
1 Оборотність (фондо­віддача) основних засобів	Продажі	Дохідність на одиницю вартості основних засобів
Середня вартість основних засобів
Прибутковість
Прибутковість (рента­бельність) капіталу Норма прибутковості | на інвестований капітал	Прибуток	Сума прибутку на одини­цю вартості активів (рен­табельність інвестицій)
Середня вартість активів

		Продовження таблиці
Норма прибутковості довгострокового капі­талу	Прибуток	Сума прибутку на одини­цю довгострокового капі­талу
Довгострокові зобов'язання + вла­сний капітал
Норма прибутковості власного капіталу	Чистий прибуток Середня величина акціонерного капіталу	Сума чистого прибутку на одиницю вартості власно­го капіталу
Рентабельність про­дажів	Валовий прибуток Продажі	Здатність підприємства контролювати собівар­тість реалізованої продук­ції, зміни у політиці ціно­утворення
Коефіцієнт чистого прибутку	Чистий прибуток Продажі	Сума чистого прибутку на одиницю вартості реалізо­ваної продукції

Аналітичні процедури використовуються:

а) на переддоговірному етапі та етапі планування - як процедури
оцінки ризиків для отримання розуміння підприємства та його середовища;

б) на етапі зменшення ризику суттєвого викривлення на рівні твер­джень (на етапі підтвердження залишків на рахунках) у фінансових звітах
до прийнятно низького рівня - як процедури по суті, коли їх застосування
може бути більш результативним або ефективним, ніж детальні тести;

в) наприкінці аудиту, на етапі обґрунтування аудиторського ви­сновку - для загального огляду фінансових звітів.

Аналітичні процедури на етапі планування

Під плануванням аудиту традиційно розуміють два аспекти:

планування обсягів послуг, які надається аудиторською фір­мою, їх розподіл у часі;

планування конкретної аудиторської перевірки. Метою аудиту фінансової звітності є формування судження щодо достовірності та об'єктивності інформації, яку містить така фінансова звітність. Така мета може бути досягнутою лише в результаті того, що аудитором буде отримано достатні та якісні докази. З іншого боку, для замовника аудиту збільшення обсягів перевірки має наслідком підви­щення її вартості. Отже, на етапі планування актуальним становиться питання визначення найбільш ризикованих зон та формування системи адекватних програм та процедур аудиту.

У кожному конкретному випадку аудитор може знаходитися у різ­них ситуаційних обставинах, які визначають точку початку здійснення процесу аудиту, і, як наслідок, його планування, а саме: процес аудиту починається до дати балансу; процес аудиту починається після дати балансу.

До цього можуть бути додані ще дві обставини: планування проце­дур проводиться для клієнта, з яким раніше укладалися договори, або з клієнтом аудиторська фірма буде мати справу вперше. Втім, ці обстави­ни можуть лише впливати на процедури оцінки складників аудиторсько­го ризику.

Оптимальною визначається ситуація, коли планування процесу ау­диту здійснюється для клієнта, який певний час знаходиться в полі зору аудитора, а процес аудиту починається до дати складання річної звітнос­ті. Саме з урахуванням таких обмежень нами будуть розглянуті питання застосування аналітичних процедур на стадії планування аудиту та скла­дання програм перевірки.

Напрямами застосування аналітичних процедур можуть виступати:

1) узгодженість показників різних форм фінансової звітності;

2) зміни абсолютних значень показників фінансової звітності;

3) зміни структури значень в окремих формах фінансової звітно­сті;

4) зміни у співвідношеннях показників однієї форми звітності;

5) зміни у співвідношеннях показників різних форм звітності.
Перша група аналітичних процедур дозволяє ще на перших етапах

процесу аудиту отримати формальні докази щодо складання Балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про власний капітал, Звіту про рух грошових коштів, інформації, яка розкривається у примітках вимогам діючих Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (надалі -П(С)БО). Наприклад, зміни у значенні показника: "Нерозподілений при­буток (непокритий збиток)» Балансу повинні зіставлятися з показниками Звіту про фінансові результати та Звіту про власний капітал. З метою проведення узгодження показників різних форм фінансової звітності можна застосовувати розроблені міністерством фінансів України спеціа­льні таблиці.

Попереднє тестування звітності на узгодженість показників фінансо­вої звітності проводиться тоді, коли планування аудиту здійснюється пі­сля дати балансу. У протилежному випадку така процедура виконується на заключних етапах перевірки.

Аналітичні процедури на етапі підтвердження залишків на рахун­ках.

Друга група аналітичних процедур здійснюється шляхом аналізу ди­намічних рядів абсолютних значень по найбільш суттєвих для даного підприємства показниках, які містяться у фінансовій звітності. Цей на­прямок дуже тісно пов'язаний з дослідженням бізнесу підприємства. Ва­жливим є встановлення внутрішніми стандартами аудиторської фірми "сигнальних» або базових показників для підприємств-клієнтів.

У процесі планування цей напрямок використовується з метою вияв­лення "нетипових» змін, що дозволить визначити загальні пріоритети ау­диторської перевірки. Наприклад, у підприємства легкої промисловості різко скорочується маса обігових коштів, залишки запасів, незавершеного виробництва та готової продукції. Такі зміни відбулися внаслідок укла­дання договорів із замовниками на переробку давальницької сировини. Отже, традиційні питання програми аудиту промислового підприємства необхідно відкоригувати: замість перевірки порядку формування залиш­ків готової продукції та незавершеного виробництва до програми вно­сяться питання перевірки формування собівартості наданих послуг та до­ходів від надання послуг по переробці давальницької сировини.

Застосування аналітичних процедур на етапі обґрунтування ауди­торського висновку.

Наступні напрямки застосування аналітичних процедур можна об'єднати в один блок тому, що вони дозволяють у багатьох випадках ви­явити найбільш ризиковані зони для застосування тестів підтвердження, а отже, й раціонально спланувати розподіл часу здійснення аудиторської перевірки.

Фінансова звітність, щодо якої аудитор повинен висловити своє су­дження, характеризує ресурси підприємства та результат їх споживання протягом звітного року. Стан ресурсів підприємства на відповідну дату розкривають показники Балансу та Звіту про власний капітал. Результат споживання ресурсів за звітний рік розкривається у показниках Звіту про фінансові результати та Звіту про рух грошових коштів. Таким чином, очевидним є той факт, що зміни значень показників однієї форми звітнос­ті мають наслідком зміни показників інших форм. Необхідно зауважити, що найважливішою умовою, яка повинна виконуватися при проведенні аналізу змін показників, є забезпечення зіставності показників, оскільки можна зіставляти лише якісно однорідні значення. Тому застосування однакових облікових оцінок та елементів облікової політики у порівнюва­них періодах має ключове значення.

Аналіз змін структури значень в окремих формах фінансової звітності дозволяє додатково визначити пріоритети напрямків застосування тестів підтвердження. Разом з тим необхідно враховувати деякі особливості змін структури значень: якщо показники Балансу за своїм змістом є момент-ними, тобто характеризують стан активів, зобов'язань та власного капіта­лу на певну дату, то показники Звіту про фінансові результати є інтерва-льними - показують обсяг доходів та витрат за певний проміжок часу (звітний фінансовий рік). Структура активів, зобов'язань та власного ка­піталу, як правило, не має різких коливань, тому необхідно визначити фа­ктори, які мали наслідком відповідні зміни, та в процесі перевірки дослі­дити їх вплив на оцінку значень статей звітності.

Зміни, які відбуваються у структурі активу та зобов'язань Балансу, як правило, повинні адекватно зіставлятися зі змінами у структурі доходів та витрат Звіту про фінансові результати.

Зіставлення може здійснюватись, наприклад, за такими напрямками:

> зміни залишків статті "Виробничі запаси» та зміни у розмірі статті "Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги» у Бала­нсі;

> зміни у статті "Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» Звіту про фінансові результати та зміни залишків статей запасів, статті "Дебіторська заборгованість за товари, робо­ти, послуги» Балансу.

Наприклад, сталий обсяг реалізації або його скорочення відбува­ється на фоні накопичення (незмінності) залишків статей запасів. У такій ситуації можна очікувати наявності неліквідів і як наслідок, оцінки запа­сів за ціною, що перевищує їх можливу ціну реалізації.

Також при такому співвідношенні може бути вірогідним завищен­ня собівартості незавершеного виробництва та готової продукції.

Додатково в цьому контексті використовуються й інші показники, такі як середня тривалість операційного циклу, середній термін обороту оборотних активів, середній термін погашення дебіторської заборговано­сті. Найбільш прийнятною можна вважати ситуацію, коли темп росту об­сягів доходів основної діяльності випереджає темп росту середнього за­лишку дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги.

Якщо накопичення залишків дебіторської заборгованості за това­ри, роботи, послуги відбувається поряд зі скороченням середнього терміну и погашення, то можна очікувати, що підприємство застосовує надійні процедури оцінки резервів сумнівних боргів. Виявлені інші співвідно­шення підвищують ризик системи внутрішнього контролю та вимагають планування більшого обсягу тестів.

> зміни у статті "Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» та статті "Витрати на збут» Звіту про фінансові ре­зультати;

> зміни обсягу операційних витрат, їх структури у Звіті про фінансо­ві результати та зміни у залишках статей запасів Балансу.

Дата добавления: 2014-01-04