Становлення асоціативної психології

Панування емпіризму й асоціанізму в психології XVII століття

XVII століття ознаменувалося подальшим зміцненням і розвитком капіталістичних відносин у передових країнах. Відбулася індустріальна революція, що перетворила Англію в могутню державу. Глибокі економічні зміни привели наприкінці століття до політичної революції у Франції. Розхитувалися феодальні підвалини в Німеччині. Соціально-економічні зрушення породжували ідеологічні форми, що протистояли теологічному світогляду. У боротьбі з ним розширювався рух, що одержав назва "Освіта". Воно було спрямовано проти усього, що перешкоджало росту науки і наукового світогляду. Зміцнювалася концепція "природної людини", що склалася в XVII в. і втілила принцип формальної буржуазної рівності. Сенсуалізм і емпіризм стають у противагу раціональному й апріорізму головними методологічними заповідями. У цій атмосфері і складалася психологічна думка. Зразки для своїх детерміністських схем вона черпала в методології ньютонівської механіки.

Вперше асоціація перетворюється в універсальну категорію, що пояснює всю психічну діяльність, в англійського лікаря Гартлі (1705-1757).

Гартлі вказував, що саме ньютонівські праці "Оптика" і "Початку..." привели його до основної ідеї - навчанню про вібрації, на якому базується навчання про асоціації. Нервова система - це система, підлегла фізичним законам. Відповідно і продукти її діяльності включалися в строго причинний ряд, нічим не відрізняється від дії причин у зовнішньому, фізичному світі. Цей ряд охоплював поводження всього організму - від сприйняття вібрацій у зовнішнім середовищі (ефірі) через вібрації нервів і мозкової речовини до вібрацій м'язів. Тим самим, так само як і в Декарта, об'єктом пояснення ставало поводження цілісного організму, а не окремих чи органів частин. І оскільки психічні процеси визнавалися невіддільними від своєї фізіологічної основи, вони також ставилися в однозначну залежність від характеру вібрацій.

Усі нервові вібрації Гартлі розділяв на два види: великі і малі. Малі виникають у білій речовині головного мозку як мініатюрні копії (чи сліди) великих вібрацій у черепно-мозкових і спинномозкових нервах. Навчання про малі вібрації пояснювало виникнення ідей у їхній відмінності від відчуттів. Оскільки ж первинними вважалися великі вібрації в нервовій системі, що виникають під впливом на неї "пульсацій" зовнішнього ефіру, "внутрішній світ" ідей виступав як мініатюрна копія реальної взаємодії організму зі світом зовнішнім. Один раз виникнувши, малі вібрації зберігаються і накопичуються, утворити "орган", що опосередковує наступні реакції на нові зовнішні впливи. Завдяки цьому організм на відміну від інших фізичних об'єктів стає навчальною системою, що має власну історію.

Теорія Гартлі - вершина матеріалістичного асоціанізму 17 ст. Її вплив, як на континенті, так і в самій Англії було винятково велике, причому воно поширювалося не тільки на психологію, але і на багато інших галузей знання: етику, естетику, біологію, логіку, педагогіку. Асоціанізм стає в другій половині 17 в. пануючим напрямком.

Активними захисниками матеріалістичного асоціанізму виступили наприкінці XVII в. німецькі просвітителі Ірвінг, Абель, Маас і ін.

Механізм і сенсуалізм своєрідно переломилися в суб'єктивно-ідеалістичних навчаннях Берклі і Юма. Якщо в Локка "ідеї відчуття" служили посередниками між свідомістю і фізичним світом, то в Берклі і Юма з посередників вони стають об'єктами, за яких ніякої іншої пізнаваної реальності і не існує. Реально тільки те, що дано свідомості у виді безпосередньо сприйманих феноменів. З них Берклі і Юм розраховували вивести світ ньютонівської механіки. Цей світ рухається в просторі, що існує поза і незалежно від свідомості. Берклі (1685-1753) починає з аналізу представлення про фізичний простір з метою довести його походження від свідомості. Реальність, що постигається за допомогою відчуттів, ототожнюючи із самими цими відчуттями. У праці "Нова теорія зору" (1709) Берклі протиставив геометричний простір почуттєвому знанню про просторові відносини. Таке знання, за Берклі, складається з різних відчуттів - чисто зорових, м'язових, дотикальних. Відносини між ними і створюють протяжний світ, прийнятий за об'єктивно даний.

Аналіз почуттєвих ознак, що необхідно беруть участь у побудові образа речі, її форми, руху і т.д., торкати мало вивчені в колишніх теоріях особливості сприйняття, але цей аналіз служив у Берклі підставою його ідеалістичної доктрини (бути - значить бути в сприйнятті). Філософська концепція Берклі, відродивши у формі махізму, уплинула на західноєвропейську й американську психологію періоду імперіалізму.

Давид Юм (1711-1776), зайнявши послідовно скептичну позицію, проголосив єдиним об'єктом пізнання досвід. Він відкинув рефлексію як джерело пізнання. Коли ми безпосередньо вдивляємося в себе, писав він у "Дослідженні в людському пізнанні", те ніяких вражень ні про субстанцію, ні про причинність, не про інші поняття, ніби-то виведених, як учив Локк, з рефлексії, зовсім не одержуємо. Єдине, що зауважуємо, - це комплекси перцепцій, що переміняють один одного. Досвід, за Юмом, побудований, по-перше, із вражень, до яких відносяться (по сучасній термінології) відчуття, емоції (пристрасті), і, по-друге, з "ідей" - копій вражень.

Дата добавления: 2014-01-04