Міфічний хронотоп

Міф має свій особливий хронотоп – міфологічний простір-час. Час міфу – це або вічне теперішнє, або епоха першотворення, тобто період, коли часу ще не існувало; вік міфічних героїв незмінний (вічна юність або вічна старість). Міф замінює причинні зв'язки прецедентом (випадок, що став зразком для відтворення), видаючи походження предмета за його сутність, пояснює будову через спосіб виготовлення, описує світ через його походження. Міф розмежовує «сакральний» (лат. sacer — священний) і «профанний» (побутовий, звичайний) час. Міфологічне минуле — особлива епоха першотворення, першопредметів та першодій: перший вогонь, перший спис, перший шлюб. Відповідно до цього все стає прецедентом. Міф є розповіддю про минуле (діахронічний аспект) і засобом пояснення сучасного, майбутнього (синхронічний аспект). У ньому все постає як розгортання первинного прецеденту. Цим зумовлений етіологізм (грец. aitia — причина) міфу — уявлення про устрій світу, яке передається як розповідь про походження тих чи інших його частин.

При міфологічному сприйнятті реального часу виникає уявлення про щасливі й нещасливі періоди. Щасливий час – час минулого, «золотого віку», священні дні – час контактів із іншими світами, простір також поділяється на сакральний і профанний (хата, поріг). Міфічний простір – це простір «свого» світу, він уособлює поняття про «своє» як центр, з усіх боків оточений ворожим світом (Мідгард – світ людей, у серединці – в золотій скриньці, серединний обгороджений простір. Образ межі, границі, «міфологічної огорожі» виник у результаті необхідності захисту від чужого, ворожого, Космосу від хаосу. Роль огорожі виконує і банальний тин з перелазом, і гори, й ріка, і криниця, і рушники, якими обв’язують церкву чи нитка, зсукана 12-річною дівчиною, якою огороджують поселення під час мору, тощо. Уособленням сил порядку у вертикальному вимірі є світова гора, велет, Світове дерево або світова вісь, що підтримує небо чи драбина, по якій герой мандрує в інші світи. Часто світова огорожа й світова вісь ототожнюються (хатка на курячих ніжках стоїть на краю або в центрі лісу як потойбічного світу).

У мовних даних ряду архаїчних традицій можна виявити чимало свідчень висхідних тотожностей у визначенні простору і часу, як і у визначенні всього об'єму простору і всього об'єму часу — коло землі і коло часу як вираження ідеї Всесвіту і Року, так і у визначенні просторово-часових точок—тут і зараз. Міфологічна концепція в принципі дуже тісно і органічно співвідносить простір і час один з одним. У критичній ситуації, наприклад, на стику Старого і Нового року — і простір і час втрачають свою попередню структуру, “розриваються”. Залишається лише злита воєдино просторово-часова точка, в якій все і вирішується і яка стає зародком майбутнього простору і майбутнього часу, що створюються знову і знову в кожному новому циклі творення.

Та точка в просторі і часі, де і коли здійснився акт творення, володіє найвищою цінністю — максимумом сакральності. Це центр світу, місце, де проходить світова вісь, де стоять різні варіанти земного образу космічної структури — “світового дерева” (дерево життя, шаманське дерево), де знаходяться світова гора, трон, столи, вівтар, вогнище—все те, що зв'язує землю і людину з Небом і Творцем; це—“на початку”, час творення, відмічений найвищим піднесенням творчої енергії. Ці сакральні точки (просторова і часова) вписані в серію просторів, які все збільшуються і один в одного входить. Віддаляючись від центру, вони стають дедалі менше сакральними (жертва на вівтарі — храм — поселення — своя країна і т. д.).

Виходячи із сказаного можна виділити ще одну характерну особливість міфопоетичного розуміння простору і часу. Вона полягає в тому, що простір (як і час) у міфі не гомогенний і не нейтральний. Він “якісний” (переважно), і його “якість” визначається об'єктами, які в ньому знаходяться, що в свою чергу певною мірою співвідноситься з положенням даної частини простору щодо центру. Але і ця диференційованість простору не залишається незмінною: в певній ситуації, яка припадає на певний визначений час, вказана просторова картина динамізується і, більше того, змінює якісні характеристики і поєдинок з хаотичним началом ведеться вже не на периферії простору, а в самому сакральному центрі, який за цих умов стає і центром хаотичних, ворожих людині сил.

Дата добавления: 2014-01-04