Проблема симуляції репрезентації та реальності.

Якщо в моделі знака Сосюра позначувальник та позначуване існують нерозривно, то постструктуралісти заперечують сталі відношення між елементами знака.

Ж. Лакан обґрунтовує «неперервне висковзування позначуваного з-під позначувальника» (Lacan 1977, 154).

Жак Деріда характеризує позначувальник як вільно плаваючий: він не фіксується зі своїми позначуваними, але вказує на поза себе до інших позначувальників. З цим переконанням пов’язана його концепція «деконструкції»; вона стосується перегляду всієї західної семіотичної системи в аспекті заперечення будь-якої остаточної обумовленості значення. «Якщо Сосюр виводить значення знаків з їхньої відмінності (differ) між собою, то Деріда викарбував термін «увідмінюваність» (différance), щоб відсилати також до способу, завдяки якому значення є нескінченно відмінюваним (meaning is endlessly deferred)».

Такі поняття були передбачувані Пірсом у його концепції «необмеженого семіозу», хоча він зазначав, що на практиці цей потенційно безмежний процес неминуче переривається під тиском щоденного життя.

На відміну від Пірса, постмодерністи запевняють, що не існує жодного доступу до реальності поза сигніфікацією.

Ж. Деріда стверджує, що «не існує нічого поза текстом», хоча це ствердження не має прийматися буквально. Йдеться не про те, що поза знаками, сигніфікацією й текстами більше нічого не існує; йдеться про те, що без участі знаків ніщо не може бути сприйнятим.

Зворотною стороною репрезентації через сигніфікацію є те, в конотаційних контекстах витлумачення знаків може виникати й виникає «дійсність», явища та події якої існують лише через уявлення, тобто існують винятково ментально й ідеологічно. В такому разі маємо справу з «псевдо-подіями» ((Boorstin 1961) та соціальними конструкціями, які не мають так званого «обєктивного» існування, але існують винятково як історії, продуковані уявою.

6.8. Симулякр. Термін запроваджений Ж. Бодріяром для позначення існування «копій без оригіналу», тобто «копій інших копій». Симулякри – це найпоширеніші знаки, які ми зустрічаємо в сучасній культурі, що окреслюється як постмодерна ситуація. У ширшому застосуванні терміна, симулякр вказує на репрезентацію, яка позбавлена відношення чи зв’язку з реальністю.

Жан Бодріяр висунув концепцію про те, що серед репрезентаційних повідомлень багато є таких, які стають засобами приховування відсутності реальності. Він назвав такі рерпезентаційні знаки симулякрами (або копіями без оригіналів). Приклад «георгієвської стрічки» – належить саме до таких симулякрів: ця нинішня копія «ГС» справді немає реального оригінала, первинно нею позначуване давним давно не існує у тому сенсі, в якому воно існувало в царській імперській Росії.

За Бодріяром, поширення симулякрів є примноженням порожніх значень; такий репрезентаційний спосіб осягнення реальності неминуче веде до її збіднення і дегенерації не лише текстів та наративів, але й життєвого середовища.

( Джудіт Батлер: семіотика допомагає нам не приймати репрезентацію на віру як «відображення реальності», а навпаки, вона дає можливість подивитися на репрезентацію окремо від реальності й проаналізувати, чию реальність вона представляє. Таким чином, розуміємо, що не існує якоїсь соціальної дійсності поза специфічною й конгруентною до неї формою її репрезентації.

Проблема, яку ми відкриваємо на цьому шляху дослідження, полягає в тому, що гуманітарна репрезентація може майже повністю відходити від зовнішньої до людини реальності й фактично зливатися тоді з соціальною дійсністю як певною системою життя (умвельт) певного суспільного об’єднання. У такому разі одержуємо дійсність, яка перебуватиме у конфлікті з загальним спрямування семіозу, або ж – можливостями «доброго життя» членів цієї суспільної системи. Прикладами такий системних дійсностей, спорідненими з репрезентаційними особливостями сприймання та інтерпретації (гумнітаристикою) були соціально-політичні утворення комунізму й гітлеризму. Нагадаю, що репрезентаційна система реальності була настільки всемогутньою, що навіть подекуди підкоряла собі науково природничі тенденції. Це стосується, наприклад, ставлення до генетики й кібернетики в СССР, а також претензій створити арійську фізику в гітлерівській Німеччині (в цьому відзначилися кілька провідних фізиків експериментаторів, лауреатів Нобелівської премії).

Проблема репрезентації – це проблема дослідження того, яким чином у репрезентативних формах осягнення світу зберігається референція до реальності, яка лежить не просто поза людиною, але лежить поза ментальною чи мисленнєвою сферою. Тобто, наскільки репрезентація дійсності відривається від референції з позаментальною реальністю й перетворюється на продукт уявлення й фантазії, що означає знову і знову мостити ґрунт дуалізму й протистояння ідеалізму-матеріалізму, людини і природи, духу і тіла.

У будь-якому разі, наша, людська, репрезентація реальності не може носити якийсь позалюдський характер; природа говорить з нами нашим голосом і через наше сприймання. Інша річ, що цей голос і саме сприймання перебувають в постійному процесі зміни, чинником чого є зміна й розвиток самих знакових систем, якими людина репрезентує себе у світі. І в нашому голосі, і в нашому сприйманні дійсності присутні як елементи тілесні й природні, так і елементи ментальні й штучні. Загалом цей процес іменується семіозом, що означає природну, еволюційну взаємодію усього з усім на основі й через посередництво знакових систем репрезентації.)

VII. РЕАЛЬНІСТЬ і ДІЙСНІСТЬ.

Дата добавления: 2014-01-04