Платник ПДВ. Операції, що підлягають оподаткуванню ПДВ. Ставки податку

План

Платник ПДВ. Операції, що підлягають оподаткуванню ПДВ. Ставки податку.

План

ТЕМА 8. Непрямі податки

Питання для закріплення матеріалу.

1. В яких умовах відбувався розвиток культури на Україні в 1917 – 1921 рр.?

2. Які заходи гетьманського уряду сприяли розвиткові культури?

3. Як впливав на культуру прихід більшовиків до влади на Україні?

4. Коли було творено Українську академію наук, академію мистецтв?

Лекція – 2 години

1. Сутність непрямого оподаткування та його правове регулювання. Податок на додану вартість (ПДВ), його характеристика. Поняття непрямих податків. Види непрямого оподаткування. Поняття додаткової вартості та порядок її утворення. Поняття та сутність ПДВ. Переваги та недоліки ПДВ.

3. Акцизний збір, як один із видів непрямих податків, його податкове регулювання. Поняття акцизного збору. Види товарів, що підлягають оподаткуванню акцизних збором. Відмінність акцизного збору і ПДВ. Платники акцизного збору та об’єкт оподаткування. Ставки акцизного збору.

4. Порядок сплати акцизного збору. Порядок нарахування акцизного збору. Порядок сплати акцизного збору. Порядок нарахування акцизного збору. Порядок сплати акцизного збору.

Семінар – 2 години

1. ПДВ, його характеристика.

2. Платник ПДВ, порядок їх реєстрації в органах державної податкової служби.

3. Об’єкти оподаткування ПДВ.

4. Ставки податку. Застосування нульової ставки.

5. Податкова накладна.

6. Правове регулювання оподаткування акцизного збору. Характеристика основних елементів податкового механізму акцизного збору.

7. Акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вибори. Марки акцизного збору.

Самостійна робота – 2 години

Реєстрація платників ПДВ в органах державної податкової служби. Добровільна та обов’язкова реєстрація. Порядок видачі та анулювання свідоцтва платника ПДВ. Порядок застосування «0» ставки при оподаткуванні ПДВ. Акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби. Особливості акцизного збору алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Поняття марок акцизного збору, правове регулювання їх використання. Пільги при оподаткування акцизного збору. Пільги при оподаткуванні ПДВ. Операції, що звільнені від оподаткування.

1. Сутність непрямого оподаткування та його правове регулювання. Податок на додану вартість (ПДВ), його характеристика.

В Україні податок на додану вартість був уведений тільки на початку 90-років. Справа в тому, що в податковій системі Радянського Союзу діяло два непрямі податки: податок з обігу й податок із продажів. Податок на додану вартість був введений в Україні Законом від 20 грудня 1991 р. «Про податок на додану вартість». Справляння податку на додану вартість здійснюється на підставі розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України.

Непрямі податки — податки на продаж, з обігу, на додану вартість, на продаж цінних паперів, на переказ коштів за кордон, на дарування і успадкування, на передачу власності, на матеріально-технічні запаси та обладнання, на монопольне право та привілеї, а також акцизи, гербові збори, прикордонні збори та всі інші податки (збори), крім прямих податків і податків з імпорту. Слід відмітити, що подібне визначення є чисто юридичним і дещо обмеженим з точки зору економічної теорії, однак саме воно використовується у вітчизняному законодавстві.

Hепрямі податки, на відміну від прямих мають свої переваги і недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них тяжко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Hепрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення. Крім того, за допомогою специфічних акцизів можна впливати на структуру споживання. З іншого боку структура споживання у різних верств населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливого оподаткування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі товари, роботи та послуги. Однак тут теж є певні обмеження. Встановлення більш високих податків тільки на так звані товари не першої необхідності й розкоші звужує сферу непрямого оподаткування і скорочує надходження доходів до бюджету. Навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів повсякденного попиту забезпечує державі сталі й значні доходи, бо сталим і значним у масштабах суспільства є таке споживання.

Механізм податку на додану вартість характеризується найбільш чіткою державною визначеністю й прив'язкою. Дійсно, податок на додану вартість — один з податків у податковій системі України, що повністю надходить у Державний бюджет. Інші податки, віднесені законодавством до загальнодержавних, можуть надходити як у місцеві бюджети, так і розподілятися міждержавним і місцевим бюджетами. При цьому надходження від податку па додану вартість здійснюються за допомогою чітких імперативних наказів. Майже всі деталі застосування цього податку закріплені Кодексом. Цей податок справляється при реалізації більшості товарів, робіт і послуг і визначається як різниця між сумою нарахованої доданої вартості й сумою податку на додану вартість, сплаченої постачальникам за матеріальні ресурси (включаючи імпортовані). Таким чином, податок на додану вартість є непрямим податком, що виступає частиною новоствореної вартості, родить у ціну реалізації товарів (робіт, послуг) і сплачується споживачем у Державний бюджет на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

Платник податку — особа, зобов'язана здійснювати утримання внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Платники розділені на дві групи залежно від того, здійснюють вони від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України або ввозять (розмитнюють) в Україну товари як для власних, так і для виробничих потреб, з метою реалізації у вільному обороті, а також на правах комісії, лізингу й тимчасово. При цьому в обох випадках плтниками є: суб'єкти підприємницької діяльності; адвокати; міжнародні об'єднання й організації; іноземні юридичні особи й громадяни. Відновлений також кількісний ценз для обороту реалізації товарів.

Відповідно до Податкового кодексу України платниками ПДВ є:

— будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник по-датку;

— будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстра¬ції як платник податку;

— будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків;

— особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

— особа — управитель майна, яка веде окремий податковий облік і податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном;

— особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави.

Стаття 181 Податкового кодексу України передбачає, що коли загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 грн. (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) і дотриманням вимог, передбачених ст. 183 Податкового кодексу України. крім особи, яка є платником єдиного податку. Якщо особи, не зареєстровані як платники податку, ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під час митного оформлення товарів без реєстрації як платники такого податку.

Якщо особи, не зареєстровані як платники податку, ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під час митного оформлення товарів без реєстррації як платники такого податку.

Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташовано на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користуван- ня лізингоотримувачу/орендарю;

б) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі імпорт);

в) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі експорт);

г) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів автомобільним, морським, річковим та авіаційним транспортом.

До основних елементів податку на додану вартість належать н ні ник, об'єкт, ставка.

Згідно з п. 180.1 ст. 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платником податку визнається:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації ни платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію Унрнииі в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається ні і повідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу Укріпим, й також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимі, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених мінним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарі митну територію України, податкову пільгу не за цільовим при ченням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із Кодексом а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільї у, ми для них не призначено;

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором при спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном;

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернулися власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у ст. 172 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної визначеної суми операцій із постачання товарів/послуг, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

7) особа, яка уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткуння, що виникають унаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У випадках, коли особа, яка провадить оподатковувані операції і не є платником податку у зв'язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій є меншими від встановленої суми та обсяги постачання товарів/послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше 50 % загального обсягу постачання, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою (ст. 182 Податкового кодексу).

Ґрунтуючись на критерії платника, податок на додану вартість необхідно віднести до категорії платежів, що передбачають змішаного платника. Як видно з викладеного, законодавець при виділенні зобов'язаних осіб не пов'язує принципово виникнення податкового обов'язку з типом учасника відносин. Як зобов'язані учасники виступають як юридичні, так і фізичні особи.

Об'єкт оподаткування. Законодавче регулювання об'єкта оподаткування перетерпіло істотні зміни з моменту появи податку на додану вартість у системі оподаткування України. Концептуально об'єкта оподаткування покликаний був охопити деякі основні складові, які б породили податковий обов'язок з даного податку. Незалежно від виду складових всі вони були пов'язані з реалізацією товарів (робіт, послуг), передачею їх від однієї особи іншій. У кожному разі йшлося про об'єкт, що відображав різновид підприємницької активності, форму оборогу при переході права власності або майнових прав від одного суб'єкта до іншого.

Важливо мати на увазі, що податок на додану вартість не тільки змінив податок з обігу, але й став певним різновидом податку пов'язаного саме з оборотом. Виходячи із цього, склалося кілька різновидів елементів, використовуваних законодавцем як об'єкт оподатвання. До них належить:

а) оборот від реалізації товарів (робіт, послуг) з повною оплатою

б) оборот від реалізації товарі в (робіт, послуг) із частковою оплатою

в) оборот від реалізації товарів (робіт, послуг) без оплат їхньої вартості усередині підприємства;

г) оборот від передачі товарів (робіт, послуг) в обмін на інші без оплати їх вартості;

д) оборот по передачі товарів (робіт, послуг) безкоштовно або із частковою оплатою іншим підприємствам або особам;

е) митна вартість.

З огляду на це абсолютно логічним є зауваження, що податок на додану вартість являє собою багатооб'єктний податок. Законодавець у цьому разі виділяє не один родовий об'єкт оподаткування, а кілька різновидів його. Необхідно при цьому розмежовувати об'єкі ні кування, базу оподаткування й джерело сплати цього податку, оскільки додана вартість насамперед створює орієнтири й передумови саме сплати податку.

Поняття об'єкта оподаткування при обчисленні й сплаті податку на додану вартість закріплено ст. 185 Податкового кодексу України. Є кілька особливостей законодавчого регулювання даного поняття. По-перше, Податковий кодекс України містить родове визначення об'єкта оподаткування у ст. 22. По-друге, понятгя об'єкта оподаткування по податку на додану варість вартість передбачає взаємозв'язок норм статей 185 і 14 Податкового кодексу України. Остання поряд з визначенням основних термінів, що вживаються в законодавстві з податку на додану вартість, стосується й понять, що визначають зміст об'єкта оподаткування (постачання товарів, постачання послуг, супутні послуги й т.ін.).

Обєктом оподаткування відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власносності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передбачаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта.фінансового лізингу в користування лізиніоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України цінному режимі імпорту або реімпорту;

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту і реекспорту;

д) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюються постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину без митної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони;

е) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму режиму безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони для їх подальшого вільного обігу на території України;

є) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу типажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Ставки податку на додану вартість Податок на додану вартість і тиками 28 і 22 % введено в Україні в 1991 р. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» сплата податку на додану вартість мала місце за ставкою в розмірі 28 % до оподаткову­ваного податком обороту. При реалізації товарів (робіт, послуг) за врегульованими цінами й тарифам, що включають податок, застосовувалася ставка в розмірі 22 %. Закон України «Про податок на додану вартість» закріплював два види ставок податку на додану вартість. Об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, й тих, до яких застосовувалась нульова ставка, оподатковувались за ставкою 20 %. Сума податку становила 20 % бази оподаткування й додавалася до ціни товарів (робіт, послуг). При експорті товарів і супутньому такому експорту послуг ставка податку становила «нуль» відсотків до бази оподаткування.

Відповідно до п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України. ми ки податку встановлюються від бази оподаткування у розмірах 17% та 0 %.

За нульовою ставкою оподатковуються операції з:

1) експортк товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства;

2) постачання товарів:

а) для заправки або забезпечення морських суден, що:

- використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, промислової, риболовецької або іншої господарської діяльності, що провадиться за межами територіальних вод України;

- використовуються для рятування або подання допомоги у нейтральних або територіальних водах інших країн;

- входять до складу Військово-Морських Сил України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

б) для заправки або забезпечення повітряних суден, що:

- виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи іи>|§ везення пасажирів або вантажів за плату;

- входять до складу Повітряних Сил України та відправляються за межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового базування;

в) для заправки (дозаправки) та забезпечення космічних кораблів, космічних ракетних носіїв або супутників Землі;

г) для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту військових сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством;

д) постачання товарів/послуг підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (без- митних магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України;

3) постачання таких послуг:

а) міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів заліз­ничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспор­том. Перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом;

б) послуги, що передбачають роботи з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником, що виконував такі роботи, або отримувачем-нерезидентом. До робіт з рухомим майном належать роботи з переробки товарів, що можуть включати власне переробку (обробку) товарів — монтаж, збирання, монтування та налагодження, в результаті чого створюються інші товари, у тому числі постачання послуг з переробки давальницької сировини, а також модернізацією та ремонт товарів, що передбачає проведення комплексу операцій з частковим або повним відновленням виробничого ресурсу обєкта (або його складових частин), визначеного нормативно-технічною документацією, в результаті виконання якого передбачається поліпшення стану такого об'єкта;

в) послуги з обслуговування повітряних суден, що виконують міжнародні рейси. До послуг з обслуговування повітряних суден, які виконують міжнародні рейси, відносяться послуги, які комплексно необхідні та безпосередньо пов'язані з виконанням міжнародного рейсу, а саме: обслуговування повітряних суден та пасажирів в аеропорту (посадка-зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, наднормативна стоянка повітряного судна); послуги з наземного обслуговування повітряних суден та пасажирів в аеропортах; оренда аеропортових приміщень у частині використання для обслуговування міжнародних рейсів (офіси, стійки реєстрації та інші службові приміщення, які орендуються авіаперевізниками, що виконують міжнародні рейси); послуги персоналу з обслуговування повітряних суден.

Використання декількох ставок податку на додану вартість є традиційним. Як підкреслює Г. В. Бех, багато європейських країн установлюють кілька видів ставок: знижену, підвищену й стандартну. При цьому знижена застосовується, як правило, до продовольчих товарів і медичних послуг, підвищена -до предметів розкоші. Використовується також і нульова ставка, застосування якої найчастіше повязується з експортними операціями.

Дата добавления: 2014-01-04