Психологічні основи виховання

Розглянуті в лекції питання засвідчують, що пересування підрозділів буде завжди мати актуальний характер, як в бойовій обстановці так і в повсякденній діяльності. Тому командири усіх рівнів повинні вміти організовувати та здійснювати марші, як на малі, так і на великі відстані, в різноманітних умовах обстановки.

Від вміння командира підрозділу в стислі терміни вміло організувати марш, підтримати високу бойову готовність підрозділу буде залежить виконання бойового завдання. Тому необхідно зробити висновок, що тверде знання основ маршу, послідовності роботи командира взводу по організації маршу у складі головних сил механізованої роти та при діях у похідній охороні дозволить студентам при проведенні наступних занять по даній темі вдосконалити свої практичні навички на посаді командира механізованого взводу при організації маршу та в ході управління підрозділами взводу в ході здійснення маршу.

2. Порядок роботи командира механізованого взводу по організації маршу і похідної охорони.

3. Дії механізованого взводу на марші і в похідній охороні.

Клюєва	Основні поняття психології виховання Наведемо кілька визначень поняття виховання, що є в педагогічній літературі. Виховання - процес цілеспрямованого формування особистості в цілому або окремих її якостей (80-і рр..). Рожков: Виховання - цілеспрямоване управління процесом соціального розвитку особистості через включення дитини в різні види соціальних відносин у навчанні, спілкуванні, грі, практичній діяльності [] Підкасистий: Виховання - це цілеспрямована, змістовна професійна діяльність педагога, яка сприяє максимальному розвитку особистості дитини, входженню дитини в контекст сучасної культури, становленню його як суб'єкта та стратега власного життя, гідного людини Смірнов: Виховання - процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально організованої системи, що забезпечує взаємодію вихователів і виховуваних. Щуркова: Виховання - це цілеспрямоване формування відносин до системи найвищих цінностей гідного життя гідного людини і формування у дитини здібності вибудовувати індивідуальний варіант власного життя у межах гідного життя Представлені визначення мають істотні відмінності у змісті та відображають тенденцію до гуманізації процесу виховання, до посилення ролі особистості вихованця в цьому процесі. 1. Підласий: Поняття виховання нерозривно пов'язане з поняттями «соціалізація», «навчання», «освіта», «розвиток». Взаємозв'язки між цими поняттями також тлумачаться по-різному. Наприклад, І.П. Підласий [9] пропонує наступну умовну схему Співвідношення між ними і визначення цих понять. · Формування. Процес становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх, без винятку, факторів. · Розвиток. Процес і результат кількісних і якісних змін в організмі людини. · Виховання. Спрямований вплив на людину з боку громадських інститутів з метою формування у нього знань, поглядів, переконань, моральних цінностей, політичних орієнтації, підготовки до життя. · Освіта. Результат навчання, обсяг систематизованих знань, умінь, навичок, способів мислення, якими оволодів, кого навчають. · Навчання. Спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії вчителів та учнів, спрямований на засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей учнів. Кожному поняттю відповідає самостійний процес, який може вивчатися як окремий (процес навчання, процес виховання тощо), а також виступати як засіб ефективного функціонування наступного за ним в ієрархічному ряді процесу (хоча в реальній педагогічній практиці ці взаємозв'язки переплетені). Дотримуючись вказаною схемою, навчання - засіб отримання освіти, навчання і освіта - засоби виховання та навчання, освіту і виховання - засоби розвитку особистості, навчання, освіта, виховання і розвиток - засоби формування людини. 2. У літературі представлений і інший варіант співвідношення між розглянутими поняттями. На вершині ієрархічного ряду стоїть поняття освіти, яке визначається як «процес педагогічно організованої соціалізації». Інші поняття Російська педагогічна енциклопедія тлумачить наступним чином: · Соціалізація - розвиток і самореалізація людини протягом усього життя в процесі засвоєння і відтворення культури суспільства. · Виховання - зміна потребностно-ціннісної сфери особистості. · Навчання - зміна норм діяльності. · Розвиток-зміна здібностей (у вузькому сенсі). У такій інтерпретації виховання, навчання і розвиток виступають засобами освіти людини. 3. Айсмонтас: Незважаючи на відмінність у підходах до визначення виховання та його взаємозв'язки із суміжними поняттями, в них зафіксовано як загальне, що їх об'єднує, так і нові тенденції, характерні для сучасного етапу розвитку педагогічної науки: ü Спрямованість на розвиток особистості кожного вихованця, опора на його індивідуальні особливості, а не на заданий зразок (орієнтація на індивідуальність); ü Орієнтація на взаємодію з особистістю вихованця, а не на пряме вплив на нього (ідея діалогу); ü Активізація внутрішніх ресурсів самого вихованця (ідея суб'єктності); ü Посилення уваги до створення необхідних умов для здійснення цих процесів (ідея науково обґрунтованого психологічного забезпечення педагогічної діяльності).
Скрипченко, Долинська	Загальне поняття про психологію виховання Виховання складає важливу функцію суспільства. Економічне й національно-духовне відродження України неможливе без переосмислення його складових — виховання нової людини як особистості.-Виховання становить головну внутрішню сутність навчання і ґрунтується на трьох складових: діяльності, спілкуванні, взаєминах. Однозначного підходу до виховання сьогодні немає ні у вітчизняній науці, ні у практиці. Дослідників цікавить вирішення таких завдань. Можливість активного і цілеспрямованого формування особистості. Тут найбільш чітко розрізняються погляди вчених на суть особистості, і перш за все, співвідношення соціального і біологічного в становленні особистості і її розвитку. Закономірності і механізми формування моральної сфери особистості, можливості, умови і механізми активного впливу на цей процес. Принципи і умови вивчення і організації системи впливів на процес формування особистості. В цьому плані особливе значення надається положенню психологічної науки про вікову періодизацію психологічного розвитку і провідних типів діяльності. Оптимальні форми, умови і засоби організації виховного процесу, які забезпечують найбільш широкі можливості психологічної перебудови особистості. Предметом психології виховання є вивчення психологічних закономірностей формування свідомості людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу. Психологія виховання розглядає виховання як процес, що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання. Розкриваючи психологічні механізми формування морально-вольової сфери особистості, моральної свідомості, моральних уявлень, понять, принципів, переконань, моральної основи вчинків, моральних почуттів, звичок і способів поведінки, в яких проявляється ставлення до інших людей, суспільства, психологія виховання виявляє загальні закони активного "проектування" підростаючої особистост і, принципи, умови і специфіку організації виховного процесу на різних вікових етапах. Розкриваючи закономірності психічної діяльності учнів в умовах виховного впливу, психологічні основи самовиховання школярів, психологія виховання вивчає механізми цих впливів на формування рис особистості. Ідеї особистісно зорієнтованого виховання особливо актуальні для нашої країни (І.Д. Бех, 1998, В. Кремень, 1999). Особистісно зорієнтований підхід до виховання певною мірою ґрунтується на методологічних принципах західної гуманістичної психології: самоцінності особистості, глибокої поваги до особистості та емпатії до неї, врахування її індивідуальності.
Айсмонтас	Р.С. Немов: без психології основні проблеми виховання не тільки не можуть бути вирішені, але навіть і правильно поставлені. Однією з найважливіших проблем педагогічної психології є психологічне обгрунтування виховного процесу, забезпечує повноцінний розвиток особистості кожної дитини. Сюди входять: ü Виявлення психологічних закономірностей формування людини як особистості; ü Вивчення психологічних механізмів формування морально-вольової сфери особистості (моральної свідомості, моральних почуттів, моральних вчинків); ü Виявлення закономірностей психологічної діяльності учнів в умовах виховних впливів; ü Дослідження психологічних основ самовиховання, сімейного виховання, специфіки виховного процесу на різних етапах соціалізації дитини; ü Вивчення психологічних механізмів формування різних якостей особистості, психологічних особливостей «важких» дітей і надання їм допомоги; ü Виявлення умов ефективності впливу колективу на особистість. Мета сучасного виховання - «зробити дітей високоморальними, духовно багатими, внутрішньо«вільними і відповідальними людьми»(Р. С. Немов). Засоби виховання [2] - це способи організованого і неорганізованого впливу вихователів на вихованців з метою вироблення у них певних якостей і форм поведінки. У психології виховання широко використовуються поняття діяльності та спілкування, які розглядаються і як засобу, і як фактори, і як сутнісні характеристики процесу виховання, в залежності від контексту. Свою позицію щодо співвідношення виховання і розвитку пропонує В.Д. Шадріков [5]. Він диференціює ці поняття наступним чином: «Розвиток і виховання впливають на один і той самий предмет (індивіда) з однією і тією ж метою - повної реалізації себе в суспільстві, однак розвиток привернуто до того, що вже притаманне індивіду, а виховання до того, чого у нього немає, а що дане в суспільній моралі, у моральних нормах і моральних якостях. Виховання як би обрамляє розвиток, надає якостям індивіда моральний вектор». У сучасній психології все виразніше позначається тенденція до дослідження духовності. В.П. Зінченко[7] пропонує тришарову структуру свідомості. До неї входить крім буттєво-діяльнісного, рефлексивно-споглядального шару ще й духовний шар, який повинен відігравати провідну роль, «одушевляти і надихати» буттєвий і рефлексивний шари

Логвінов, Саричев	Психологія виховання особистості школяра 1. Поняття мети виховання Головною метою виховання є формування та розвиток дитини як особистості, яка володіє корисними якостями, необхідними їй для життя в суспільстві. Мета і завдання виховання не можуть встановлюватися раз і назавжди в будь-якому суспільстві. Зміна суспільного устрою і соціальних відносин веде до зміни і цілей виховання. Вони задаються кожен раз у вигляді вимог, що висуваються новими тенденціями розвитку суспільства до особистості людини. Цілі виховання залишаються відносно стійкими лише в стабільні періоди розвитку суспільства. За часів значних соціально-економічних перетворень вони стають невизначеними. Завдання виховання на всіх етапах соціальної історії визначаються в першу чергу так званими загальнолюдськими і моральними цінностями. До них ми відносимо поняття добра і зла, порядності, гуманності і любові до природи, духовності, свободи, відповідальності особистості за те, що від-ходить з нею і навколо неї, скромності, доброти і безкорисливості. Під духовністю ми розуміємо пріоритет моральних ідеалів над сьогохвилинними потягами і потребами, вона проявляється у прагненні особистості до самовдосконалення. Під свободою ми розуміємо прагнення особистості до внутрішньої і зовнішньої незалежності. Воно обов'язково супроводжується визнанням відповідних прав за будь-який інший особистістю, незалежно від релігійної, національної, соціальної та іншої приналежності. Відповідальність ми визначаємо як внутрішню готовність людини добровільно взяти на себе зобов'язання за долі інших людей і суспільства в цілому. Загальна мета сучасного виховання - зробити дітей високоморальними, духовно багатими, внутрішньо вільними і відповідальними особистостями. Крім загальної виділяють ще й спеціальні цілі виховання, які вчені описують лише приблизно. Це цілі виховання, які можуть стати іншими, коли суспільство, завершивши один етап свого розвитку, починає рухатися далі. Спеціальні цілі виховання, відповідні сучасним тенденцій суспільного прогресу полягають в тому, щоб виростити школярів ініціативними, заповзятливими людьми, які честолюбно прагнуть до досягнення успіхів.
	2. Психологічні компоненти процесу виховання
Логвинов, Саричев	У перелік основних понять психології виховання необхідно включити компоненти процесу виховання: цілі - протиріччя - закономірності - принципи - методи - форми - контроль - оцінка результату. Розглянемо один з варіантів змістовного наповнення цих понять [Підласий]. 1. Мета. Сприяти розумовому, моральному, емоційному і фізичному розвитку особистості, всіляко розкривати її творчі можливості, формувати гуманістичні відносини, забезпечувати різноманітні умови для прояву індивідуальності дитини з урахуванням її вікових особливостей. 2. Суперечності. Внутрішнє протиріччя між новими потребами особистості та можливостями їх задоволення. Зовнішні суперечності між школою і родиною, словом і ділом; зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями особистості; вимогами дорослих і рівнем підготовленості вихованців. 3. Закономірності (деякі). Ефективність виховання залежить: від сформованих виховних відносин; від активності учасників у педагогічній взаємодії; від інтенсивності впливу на "внутрішню сферу» особистості, тобто на систему мотивів, потреб, емоцій, інтелекту особистості; від поєднання педагогічного впливу та рівня розвитку вербальних і сенсомоторних процесів вихованців; від інтенсивності та якості взаємин (спілкування) між вихованцями. 4. Принципи виховання: 1. Принцип суспільної спрямованості виховання. 2. Принцип зв'язку виховання з життям, працею. 3. Принцип опори на позитивне в вихованця, людину. 4. Принцип гуманізації виховання. 5. Принцип особистісного підходу у вихованні. 6. Принцип єдності виховних впливів. ü Айсмонтас: ü Власова:Зазначені психологічні особливості мають місце в будь-яких конкретних обставинах виховного процесу. З метою їх активного використання необхідно усвідомити наступні загальні психологічні вимоги (методичні принципи) виховання (А. Асмолов, І. Бех[1]): n Принцип включення особистості у значущу для неї діяльність (найчастіше провідну для певного віку, але не обов`язково!). Оскільки лише в такий спосіб педагог може сподіватись на повноцінну активність вихованця, яка в умовах організованого виховного процесу забезпечить його саморозвиток. n Принцип зміни соціальної позиції учня передбачає закладання в соціальну технологію виховного процесу умов, які дозволяють вихованцю обирати різні соціальні позиції (різні ролі та статусні відносини з іншими), вільно переходити від однієї з них до іншої. Ідеальні умови для реалізації зазначеного принципу виникають при застосуванні ігрових методів виховання, де зміна ігрової ролі відповідає і зміні соціальної позиції вихованця. n Принцип демонстрації наслідків вчинку вихованця для референтної групи (особи), тобто людей, ставлення та оцінка з боку яких для нього важливі. Емпірично встановлено, що дієва демонстрація бід та радощів значущих людей, тих, до кого не байдужий вихованець, усвідомлення ним того зла або добра, джерелом якого для них він став, тягне за собою перетворення його смислових установок та ціннісних орієнтацій. n Принцип цілеспрямованого створення емоційно збагачених ситуацій приписує, насамперед, стимулювання співпереживань дитини як психологічного механізму, найбільш комплементарного формуванню її соціальних установок та ціннісних орієнтацій. n Принцип розвитку особистісної та соціальної рефлексії вихованця передбачає систематичне спонукання його до усвідомлення та аналізу своїх намірів і характеру поведінки, її впливу на почуття та ставлення оточуючих, прогнозування їх соціальних експектацій (очікувань) зустрічних дій з метою подальшої саморегуляції своєї соціальної поведінки, оптимізації взаємовідносин з іншими людьми. 5. Зміст виховання. Зміст виховання розкривається як «базова культура особистості», куди входять: економічна культура і культура праці; політична, демократична і правова; моральна та екологічна; художня і фізична культура, культура сімейних відносин, культура життєвого самовизначення (тобто готовність бути суб'єктом власної життя). 6. Методи виховання. Методи формування свідомості: розповідь, пояснення, роз'яснення, лекція, етична бесіда; умовляння, навіювання, інструктаж, диспут, доповідь, приклад. Методи організації діяльності і формування досвіду поведінки: вправу, привчання, педагогічне вимога, громадська думка, виховують ситуації. Методи стимулювання: змагання, заохочення, покарання. 7. Форми виховання. Індивідуальні, мікрогрупповой, групові (за кількістю учасників) (колективні - від 5 до 40 осіб), масові. 8. Контроль і оцінка результату. Постійна діагностика рівня вихованості на основі критеріїв вихованості (показників рівня сформованості різних якостей особистості і колективу). Інші автори представляють структуру процесу виховання у відповідності зі своїми позиціями, які в значній мірі збігаються з представленим варіантом.
	3. Управління вихованням особистості дитини та її психологічний зміст
	1.Психологічні умови формування властивостей особистості За яких психологічних умов формування властивостей особистості буде найбільш успішним? • Виховний вплив на емоційну сферу має торкатися всю особистість, весь суб'єктивний світ людини Мистецтво вихователя полягає в тому, щоб встановити зв'язок між тим, що ми хочемо сформувати у школяра і тим, що суб'єктивно значуще для нього. • Активність і самостійність самих учнів. • Принцип розвитку в діяльності. Діяльність дитини - необхідна умова формування особистості. При цьому треба пам'ятати, що для формування потрібних мотивів, діяльність дитини повинна бути організована відповідним чином. У діяльності формуються і звичні способи поведінки. • Підкріплення. Відсутність підкріплення, заохочення або по-ріцанія заважає дитині правильно орієнтуватися в ситу-ації, призводить до згасання мотиву. Виховання школяра немислимо без знання вікового, гендерного та індивідуальної своєрідності його особистості. Індивідуальний підхід у вихованні до учнів передбачає врахування їх диференційно-психологічних особливостей (пам'яті, уваги, типу темпераменту, розвитку тих чи інших здібностей, і т.д.), тобто з'ясування того, чим цей учень відрізняється від своїх однолітків і як у зв'язку з цим слід будувати виховну роботу. Індивідуальний підхід у вихованні має педагогічний і психологічний аспекти. У першому випадку індивідуальний підхід є частиною педагогічного такту. Психологічний аспект індивідуального підходу Вира-жається у вивченні своєрідності особистості школяра з метою ор-ганізації педагогічно доцільного процесу виховання. Психологію виховання в цьому випадку цікавлять індивідуаль-ні прояви загальних психологічних закономірностей у школярів, вивчення лише тільки їм притаманних і неповторних сполучень даних закономірностей і особливостей. Діяльність, спрямованість особистості та її формування Діяльність є основою формування людини як особистості. Визначальною умовою існування, розвитку людини як істоти соціального є сукупність різного виду діяльностей, в які включена людина. Освоєння діяльності та її ускладнення є важливою умовою розвитку психіки людини. Тому рішення виховних завдань має спиратися на психологічні закономірності з-підпорядкованості людських діяльностей, їх динаміку. При побудові виховних впливів треба враховувати характер і особливості різних видів діяльності, до яких залучений дитина, їх значення, обсяг і зміст. У вітчизняній психології поняття особистість і діяльність розглядаються як внутрішньо пов'язані явища. Розробляючи проблему діяльності та активності особистості, психологія спирається на ідею про активний характер відображення, про походження - свідомості з трудової діяльності, про провідну роль праці в поведінці і діяльності людини. Джерелом активності особистості є потреби. За своїм походженням потреби поділяються на природні та культурні. Потреби характеризуються наступними ознаками. По-перше, будь-яка потреба має свій предмет, тобто вона завжди є усвідомлення потреби в чомусь. По-друге, будь-яка потреба набуває конкретного змісту в залежності від того, в яких умовах і яким способом вона задовольняється. По-третє, потреба має здатність відтворюватися. Потреби виражаються в мотивах, тобто в безпосередніх спонукань до діяльності. Так, потреба в їжі може призвести до зовні зовсім різних видів діяльності по її задоволенню. Цим різних видів діяльності і відповідних-ють різні мотиви. Важливе місце в системі спрямованості особистості належить світогляду, переконань та ідеалів особистості. Світогляд має такі характеристики, як науковість, систематичність, логічна послідовність і доказовість, ступінь узагальненості та конкретності, зв'язок з діяльністю і поведінкою. Переконання- важливий усвідомлений мотив поведінки, що надає всій діяльності особистості особливу значимість і ясну спрямованість. Переконання характеризуються, по-пер ¬ вих, високої усвідомленістю і, по-дру ¬ ге, своєї найтіснішого зв'язком зі світом почуттів. Це система стійких принципов. Важливим усвідомленим мотивом яв ¬ ляется ідеал. Ідеал - це образ, ко ¬ менту, котрим керується особистість у даний час і який визначає план самовиховання. До неусвідомлюваним спонуканьвідносяться установки і потяги особистості. Розвиток діяльності людини призводить до появи її різних видів і форм (гра, навчання, праця), які об'єднуються, підпорядковуються. При цьому встановлюється ієрархічне співвідношення мотивів, що є побудниками до різних видів діяльності. Єдина, взаємопов'язана система мотивів діяльності, яка виникає у їхньому розвитку, і становить психологічну основу особистості. Розвиток моральної сфери особистості Формування моральної сфери особистості передбачає формування моральної свідомості і поведінки школяра. Під моральною свідомістю ми будемо розуміти відображення в свідомості людини принципів і норм моральності, регулюються-ючий взаємини людей, їхнє ставлення до суспільного справі, до суспільства (тобто знання моральних норм і ставлення до них). Дитині необхідний великий обсяг моральних перед-уявлень, запас моральних знань як орієнтири при виборі способів поведінки у виникаючих нових для них ситуаціях. Але засвоєння моральних понять саме по собі ще не забезпечує формування моральної поведінки. Психологічні дослідження показали, що нерідко діти добре знаючи моральні норми, не виконують їх у своїй поведінці. Тому процес виховання не можна зводити лише до словесного від дії, дуже важлива організація діяльності учнів. Неприпустимо, щоб вербальні методи виховання навчаючи-трудящих переважали над їх конкретною діяльністю. Перетво-щення моральних знань, понять в переконання вимагає їх закріплення у системі мотивів поведінки та відповідних їм моральних звичок. Цілеспрямоване побудова діяль-ності дітей, здійснюване на основі моральних понять і пронизане моральними емоціями, становить основу формування моральної поведінки. Формування вдачу-ного поведінки передбачає формування моральних звичок (звички до праці, товариської допомоги і т.д.). Моральна сфера особистості (єдність свідомості, поведе-ня, почуттів і звичок) найбільш успішно формується в спеціально організованій системі виховання, де не тільки соче-ються моральне просвітництво та практична діяльність школярів, але де в цій діяльності спеціально проектую-ються, координуються моральні відносини дітей один з одним, з колективом, із суспільством. У цих умовах діти не просто засвоюють суму приведених правил і норм, але й накопичують особистий досвід моральної поведінки, моральних звичок, які перетворюються в мотиви поведінки, в вдачу-дарські переконання. Проблеми управління вихованням особистості Питання про управління навчально-виховним процесом встав порівняно не давно - з моменту розповсюдження ки-бернетіческой теорії управління на соціальні явища і процеси. Управління передбачає не тільки діяльність вос-живильника, воно включає все, що може так чи інакше впливати на вихованця, формувати у нього погляди, переконання, якості особистості, позиції. Управління вихованням включає в себе такі елементи, як: • проектування розвитку особистості, планування необхідних виховних впливів; • організацію виховних впливів; • регулювання і коригування ходу виховних впливів,-наслідком на основі поточного збору інформації; • підсумковий облік і контроль відповідності кінцевих воспита-них результатів проекту розвитку. Психологічний аспект в цій схемі представлений у вигляді кінцевого результату - сформувався властивості й особистості в цілому. Психологічний механізм управління вихованням в даний час не можна охарактеризувати в завершеному вигляді, уявлення про нього тільки складається. Більшість вітчизняному дарських психологів при розгляді даного питання виходять з теоретичного положення про те, що зовнішня дія пре-обертається у внутрішнє. Стало загальноприйнятим думку про те, що управління ззовні поведінкою вихованця в ході воспита-ного процесу перетворюється у внутрішній механізм само-регулювання, самоврядування і самовиховання. Розрізняють зовнішнє (здійснюване через зовнішні фактори) і внутрішнє управління. Розглянемо механізм перетворюється-щення зовнішнього виховного управління у внутрішню си-стему самоврядування і самовиховання. На першому етапі формування особистісної властивості зовнішнє управління здійснюється: • вихователем, керівником, колективом, які вибирають «педагогічний зразок»; • через організацію тривалої дії зразка; • за рахунок носія педагогічного зразка (яскравість, популяр-ність, авторитетність і т.д. мають вплив на прийняття зразка вихованцем). На цьому етапі внутрішнє управління - це готовність сприймати і привласнювати зразок. Елементом самоврядуванням тут є інтерес, що забезпечує легкість присвоєння об-зразка. На другому етапі формування особистісної властивості (перетворення стимулу в мотив) зовнішнє управління здійснюва-ляется в тому, що: • вихователь підбирає педагогічний зразок і тим самим програмує мотиви; • актуалізується вже сформований мотив, але з якихось причин заглушений; • здійснюється корекція мотивації. Самоврядування мотиваційної сферою проявляється в са-морегуляціі вибору мотивів з вже наявних. Внутрішнє управління тотожне саморегуляції. На третьому етапі здійснюється вибір форми поведінки на основі мотиву. Зовнішнє управління включає в себе: • вибір та пропозиція прийнятною для школяра форми по-відання; • припинення розгортання мотиву в дію, поведінку. Саморегуляція проявляється у співвідношенні школярем адекватності мотивації і форми поведінки, співвідносить їх один з одним. На четвертому етапі здійснюється реалізація мотиву в поведінці і перехід останнього в звичку. Зовнішнє управління створює: • умови для успішного початку та завершення обраної форми поведінки (це робить вихователь, колектив); • умови для неодноразового виконання даної дії; • позитивний емоційний настрій по відношенню до початої дії; • коректування дії. Через внутрішнє управління (самоврядування): учень спонукає себе почати і закінчити дію, яке вже мно-гократно виконувалося. На цьому етапі самоврядування стає зовнішнім по відношенню до ланок-етапах. (1-5 етапи форми-вання властивості особистості). На п'ятому етапі відбувається перетворення звичної форми поведінки у властивість особистості. Тут зовнішнє управління і самоврядування нівелюються. Успіх формування особистості школяра визначається співвідношенням зовнішнього і внутрішнього управління. Самий бла-гоприятной варіант, якщо зовнішнє управління і самоврядування замикаються в одному і тому ж змісті, тобто цілі, прийоми виховання, пропоновані стимули (педагогічні зразки), види управління адекватні мотивами, видами самоврядування школяра. Наприклад, виховується вольове властивість - наполегливість. При цьому використовується деякі педагогічні зразки (наполегливий учень, спортсмен і т.д.), застосовуються по-різному-образні види управління на всіх етапах. Все це може соче-тися з мотивом школяра формувати в собі наполегливість, проявляти її там, де вона потрібна, може поєднуватися з викорис-танням всіх видів самоврядування з моменту дії стимулу до оформлення звички та властивості. Другий варіант співвідношення зовнішнього і внутрішнього - ан-тогоністіческое протистояння, такий варіант в процесі вос-живлення небажаний. Вища форма самоврядування - самовиховання. Само-виховання - це свідома, систематична робота школь-ників щодо формування у себе суспільно цінних якостей особистості, подолання недоліків поведінки, негативних рис і якостей. Самовихованням школярів треба керувати, при цьому вихователь повинен вирішувати 4 завдання: • порушити (підтримати) прагнення школяра розвивати у себе позитивні риси особистості і позбутися від тих чи інших поганих сторін поведінки; • допомогти школяреві критично поставитися до своєї особистості; • допомогти намітити школяреві програму самовиховання; вчи-тель повинен вказати розумні шляхи самовиховання. Самовиховання як фактор виховання проявляється, як правило, починаючи з підліткового віку. Показники та критерії вихованості школярів Перед психологією виховання стоїть питання про критерії вихованості школяра. М.В. Гамезо, наприклад, виділяє 2 критерію вихованості: 1. Рівень сформованості моральних потреб, почуттів, звичок (в даному випадку мається на увазі зміст моральної сфери: то чим керується людина). 2. Рівень навмисності, довільності поведінки: мо-ральная стійкість людини, вміння долати важко-сті неможливі без уміння управляти своїми бажаннями, своєю поведінкою. Здатність людини діяти під впливом наміри, долати всі інші безпосереднім-жавні спонукання, бажання, які заважають виконувати намір, говорить про те, що людина свідомо керує своєю мотиваційною сферою. А.К. Маркова вказує, що надзвичайно важливим для оцінки ефективності праці вчителя є ті психічні зміни у розвитку учнів, які відбуваються в резуль-таті праці вчителя: навченість і здатність до навчання, виховуваність і вихованості. Вихованість учня включає: • запас моральних уявлень (те, що воно знає про норми поведінки і відношення до суспільства); • моральні переконання (як учень сприймає вдачу-жавні норми для себе особисто, тобто особисте, упереджене ставлення до моральних норм - особистісні смисли, мотиви, цінності); • реальне моральну поведінку (як знання і переконання реалізуються у поведінці). Виховуваність є узгодженість знань, переконань і поведінки, - це можливості учня до подальшого особистісного зростання разом з дорослими, сприйнятливий-с-до виховання, потенційний рівень вихованості.