Супровід системи

Моделювання системи як етап її дослідження

На цьому кроці система розглядається з точки зору зручного відображення її властивостей для створення описання системи, придатного для передбачення її поведінки та виведення неочевидних властивостей. Точність моделювання повинна бути мінімальною, що ще забезпечує відображення усіх важливих особливостей системи. Відсутність надлишкових деталізацій – це зменшення об’єму вхідних даних, вимог до ресурсів моделюючого комп’ютера, але з іншого боку занадто проста модель не описує суттєві якісні особливості системи (є неадекватною) та приведе до формування неправильних висновків про її поведінку. Знаходження межі розумної складності моделі є далеко не тривіальним завданням, й практично вона остаточно визначається у процесі моделювання на конкретних прикладах.

Отже, ставиться мета – створити таке описання системи, що дозволило б передбачити її поведінку та виявляти неочевидні властивості.

При супроводі системи виконується перевірка та дослідна експлуатація знань про неї, їх достатності та відповідності у процесі роботи з системою та її моделлю. При виявленні невідповідностей між передбачуваною та дійсною поведінкою системи можливий перегляд її структури та ієрархії компонент для знаходження неправильно визначених елементів та відношень і доповнення новими. Ще раз перевіряється ступінь адекватності моделі системі. Накопичення досвіду аналітиків має ще й значний психологічний ефект для користувачів.

Працездатність системи перевіряється її діагностуванням. Процеси діагностування тісно пов’язані із типами систем. Так, для технічних систем існує самостійна дисципліна – технічна діагностика, для медичних систем – медична діагностика (мається на увазі процес діагностування із використанням математичних методів опрацювання психофізіологічних даних та комп’ютера), системне діагностування людино-машинних комплексів.

Розроблення комп’ютеризованих діагностичних пристроїв є також проблемою системного дослідження і є його самостійним конструктивним розділом.

Набір діагностичних прийомів може бути достатньо складним і сам утворювати систему, що включатиме опрацювання та розшифрування результатів діагностування, їх комплексний аналіз. Відмови та інші незаплановані явища вивчаються з точки зору імовірності їх виникнення, попереджуючих заходів та варіантів реагування на них.

Реалізується часткова зміна призначення системи та пов’язана з цим перебудова процесу її функціонування. Необхідно визначити усі відмінності нової ситуації, її вплив на наявну структуру та властивості елементів, систему керування, та як можна їх модифікувати.

Розгляд системи в якості елемента певної надсистеми вимагатиме перегляду основних зв’язків з „не-системою” (макросистемою та оточенням). Формулювання вимог з боку макросистеми може викликати необхідність перегляду усіх основних системних понять стосовно даної системи та зачепити усі етапи системного дослідження.

Ця ж методологія може застосовуватися й у процесі створення нової системи. Послідовність етапів залишається такою ж, але змінюється їх спрямованість – по суті вони будуть етапами „попереднього проектування”, після чого, власне, створюється нова система.

Отже, оскільки системне дослідження застосовується для розв’язання найрізноманітніших задач із застосуванням різноманітного інструментарію, послідовність загальних етапів дослідження фіксується у вигляді методології. Однак, аналіз робіт різних авторів виявляє, що й на рівні методології пропонуються різноманітні послідовності дій, хоча слід відзначити спільність поглядів та принципову єдність підходів до поділу процесу системного дослідження на етапи.

Дата добавления: 2014-01-04