Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тільки національна держава може дати своїм членам нічим не обмежену змогу всебічного розвитку, матеріального добробуту та «розцвіту індивідуальності», плекання якої є її метою




М. Міхновський вважав, що українська нація не національна, не має національної свідомості, як її мають, зокрема, польський, чеський, хорватський та інші народи, що й є причиною того, що «вона перебуває в найтяжчому рабстві... і хилиться до своєї конечної гибелі». Водночас в Україні немає соціальної верстви, яка б змогла об'єднати суспільство на засадах націоналізму, визволитись від поневолення і створити незалежну державу. Він піддавав критиці українську інтелігенцію, вважав її індиферентною, такою, що не має чітких світоглядних і політичних поглядів, «прилучаючися до тієї чи іншої верстви суспільства пануючої московської нації, тонучи в її суспільних ліберальних та революційних течіях, плекаючи консервативне українофільство для задоволення.

М. Міхновський відкидав державно-правові теорії побудовані на засадах космополітизму (від грец. Kosmopolites – космополіт, громадянин світу – ідеологія так званого «світового громадянства», за якого національна держава втрачає свій сенс), вважав їх недосконалими, «смертю для людського поступу».

Тільки національні держави мислитель вважав найбільш прогресивними, оскільки в них «...індивідуальність кожної людини, кожної нації не затерта, а навпаки набирає нової сили, краси й розквіту».

Тому, закликав М. Міхновський, «уникаючи національного шовінізму пануючих націй, треба плекати здоровий націоналізм поневолених народів, бо він є джерелом творчості, і тільки в тому зараховуються зародки народної свободи і ясної майбутності».

Водночас, крім ідеї унітарної національної держави, М. Міхновський припускав можливість її федеративного устрою. В проекті Конституції України, співавтором якої він був, передбачалось, що держава мала називатися Всеукраїнською спілкою, очолюваною президентом. Джерелом влади є народ, який формує орган представницької демократії — двопалатний парламент (Раду представників і Сенат), органи місцевого самоврядування, бере участь в управлінні економічною сферою суспільства.

Інноваційні правові погляди М. Міхновського знайшли своє втілення в розділах зазначеного проекту щодо формування судової гілки влади, забезпечення прав і свобод громадян, певних прав національних меншин, що проживали в Україні. Пропонувалося запровадити суд присяжних, касаційну судову інстанцію, виборність суддів.

 

Поява в 1900 році концептуальної праці «Самостійна Україна», яка проголошувала та обґрунтовувала право української нації на самовизначення, було закономірним результатом еволюції форм національного руху, а разом із нею – і суспільно-політичної думки. Так, чеський дослідник М. Грох виділяє в історії кожного національного руху три основні етапи, кожен з яких може виявитися кінцевим, без переходу в наступну фазу: дослідницький, коли певна етнічна спільнота виокремлюється етнографами, мовознавцями, фольклористами, як об’єкт наукового інтересу; просвітницько-патріотичний — на цьому етапі національна свідомість як свідомість своєї окремості вноситься інтелігенцією вглиб етнічного масиву (через постання національної школи, преси тощо); на третій стадії відбувається перехід в сферу політики та боротьби за політичне самовизначення [13, p.22-23].

Тому можна констатувати, що «Самостійної України» М.Міхновського, яка водночас стала і політичною програмою (принаймні на етапі її організації) першої української політичної організованої сили в Російській імперії – Революційної української партії, засвідчила перехід вітчизняного національного руху до третьої стадії розвитку.

Саму роботу Миколи Міхновського можна поділити на декілька взаємопов’язаних частин (слід зауважити, що оскільки в самому тексті такий поділ відсутній, він здійснюється суто умоглядно, за напрямком аргументації автора): теоретична основа права української нації на самовизначення, її формально-юридична та природно-правова підстави, механізм практичної реалізації.

Перш за все, на початку твору виокремлюється його центральна ідея - теоретична формула права націй на самовизначення: «…кожна нація з огляду на міжнародні відносини хоче виливатись у форму незалежної, самостійної держави, …тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу усестороннього розвитку духового і осягнення найліпшого матеріального гаразду; … розцвіт індивідуальності можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальності є метою», і як підсумовуюча максима – «державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин».

Власне, більша частина роботи і присвячена ствердженню наведеної конструкції на українському емпіричному матеріалі. В роботі Міхновській наводить достатньо велику кількість аргументів на користь національної незалежності, які, в свою чергу, можна поділити на дві групи: перша – пов’язана із незаконністю анексії України, а друга – із недотриманням як особистих, так і колективних прав українців в Російській імперії.

Узагальнення вищенаведеного дає можливість вичленити в «Самостійній Україні» дві підстави реалізації права української нації на самовизначення. Першу можна окреслити як формально-юридичну. В контексті її обґрунтування, автор аналізує формальні причини припинення державної незалежності України та юридичну можливість її відновлення у майбутньому. Друга підстава національного самовизначення може бути охарактеризована як природна-правова. Така назва цілком прийнятна, оскільки Міхновським цілком слушно робиться висновок, що порушення природних прав людини за національною ознакою може бути припинено лише у власній державі цієї нації.

Формально-юридично підстава права української нації на самовизначення випливають із першої тези формули Міхновського - «…кожна нація з огляду на міжнародні відносини хоче виливатись у форму незалежної, самостійної держави…» та обґрунтовується шляхом історично-правового аналізу еволюції української державності.

М.Міхновський зазначає, що «через увесь час свого історичного існування нація наша з найбільшими зусиллями пильнує вилитися у форму держави самостійної і незалежної». Прикладами вітчизняної державності для М.Міхновського є князівства Київської Русі, «галицько-руське князівство», «литовсько-руське князівство», гетьманати Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.

Таким чином, як зазначає автор, «головніший закид, який роблять нам наші суперники, …ніби ми ніколи не складали держави і через те не маємо під собою історичної підстави» є проявом незнання ані історії, ані права.

Що стосується Переяславського договору, за яким нібито Україна добровільно відмовилася від власної державності на користь Московського царства, М.Міхновський здійснює юридичний аналіз форми та змісту вказаного документу для спростування наведеного аргументу.

Для реалізації поставленої мети автор «Самостійної України» використовує тогочасні теоретичні положення науки міжнародного права. За ними, держави поділяються на прості та складні. Різновидом складних є т.зв. «спілки держав» - «форма злучення, при якій шанування і підлягання спільним інституціям не тільки не виключає внутрішньої і надвірної самостійності злучених держав, але навпаки, оберігання тієї самостійності стає метою злучених держав». До ознак «спілки держав» належать: можливість її утворення країнами з різними формами правління, підставою об’єднання є добровільна згода сторін, за суб’єктами новоутворення зберігається право на міжнародні відносини.

Наведені риси з очевидністю говорять про те, що М.Міхновський має на увазі конфедерацію (історичні приклади яких він і приводить: Північно-Американські сполучені штати, Швейцарська спілка, та Германський союз), і саме така форма міждержавного об’єднання, за його логікою, випливає із змісту статей Переяславського договору (самостійне формування вищої державної влади, наявність власних збройних сил, права міжнародних відносин, невтручання московського уряду у внутрішні справи України тощо). Таким чином, козацька Україна виступає повноцінним суб’єктом міжнародного права – членом конфедерації з Московським царством.

Всі ж наступні дії останньої з приводу інкорпорації України до складу російської монархії не мають для неї жодного юридичного наслідків, так як Переяславський договір мав двосторонній характер, був укладений між українським народом та московським царем, тому усі потенційні його зміни можливі лише за обопільної згоди, якої з боку української сторони ніколи не було.

В подібному ракурсі мислить і Микола Міхновський, - якщо «Переяславська конституція» перетворилася лише на «історичний акт», коли «один із контрагентів …переступив контракт, то другому контрагентові лишається на вибір: або вимагати від свого контрагента виконання контракту в тому розмірі й напрямку, в якому він був прийнятий обома ними, або узнавши контракт зламаним у всіх його частинах, зірвати усякі зносини з контрагентом».

В продовження свого обґрунтування, автор критично оцінює аргумент про давність набуття українських територій як легальну підставу їх перебування під юрисдикцією Росії. М.Міхновський формулює наступні заперечення до такого підходу: по – перше, не може бути набуте на підставі давності те, що було отримане злочинним шляхом. Давність може мати місце лише у відносинах, оформлених правом, але аж ніяк у безправних стосунках України із Росією; по-друге, термін давності не може поширюватися на злочини проти свободи.

Таким чином, М.Міхновським обґрунтовані формально-юридичні підстави для можливості реалізації українською нацією права на самовизначення аж до утворення власної держави: одностороннє недотримання російською стороною Переяславського договору та інкорпорація України у склад Росії в протиправний спосіб. Відсутність дійсно правового зв’язку між Російською імперією та українською нацією дозволяє останній визначати політичний статус на власний розсуд.

Природно-правова підстава української нації на самовизначення. Безпосередньою ж причиною, яка робить вкрай актуальною здійснення права на самовизначення – є системне порушення колективних прав української нації. Стан їх дотримання російським урядом М.Міхновський виклав доволі ємко: «Смерть політична, смерть національна, смерть культурна…». Кожне положення автор намагається докладно пояснити.

В царині політичної свободи Міхновський робить цілком логічний висновок, що «коли в української держави відібрано право бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних політичних прав людини»: український підданий має менш прав, аніж російський; на керівні посади призначаються виключно представники російської нації або асимільовані українці; для опонентів режиму сталою практикою є заслання до Сибіру; на законодавчому рівні порушується основні права людини.

Національний гніт набув радикальних репресивних форм, «коли українцеві не вільно признаватись до своєї національності, і коли любити вітчизну рівнозначно, що бути державним зрадником». В умовах дії Емського указу від 17 травня 1876 року про заборону української мови, з «.. дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові», і «не тільки панує над Україною цар-чужинець, але й сам Бог зробився чужинцем і не вміє української мови». Таким чином, зазначає автор «Самостійної України», українська нація платить «данину» за свій бездержавний стан не лише матеріальними ресурсами, але й «інтелект та психіка стали є засобами експлуатації». Така ситуація повторюється не вперше в історії України: вітчизняна еліта ще від часів польського панування обслуговує інтереси держав-окупантів, - змінюється їх назва, а стан речей - ні.

Вказане зумовлює песимістичний висновок про культурну деградацію української нації. Але саме цей висновок і є, на думку М.Міхновського, найголовнішим аргументом про необхідність національної державності: «Доки ми не здобудемо собі політичних й державних прав, доти ми не матимемо змоги уладнати стан речей у себе дома до нашої вподоби, бо інтерес наших господарів є цілком супротилежний нашим інтересам, бо розплющення очей у рабів є небезпечне для панів».

Через призму наведеного стає зрозумілим сенс другої та третьої тези М.І.Міхновського в його формулі права національного самовизначення, - лише національна держава може дати своїм громадянам особисту та економічну свободу; розвиток особистості можливий лише в державі, для якої вона є метою.

Втім, наш аналіз був би неповним, якби окрім розгляду формально-юридичної та природно-правової підстав права української нації на самовизначення, ми не дослідили ще один елемент теоретичної моделі Миколи Міхновського, - механізму практичної реалізації цього права.

Так, рушійною силою національного визволення має стати нова еліта – «українська інтелігенція третьої формації». Якісна ознака, що її відрізнятиме від перших двох (що перебували на службі Польщі та Росії) - відданість українському народові. На відміну від попереднього українофільського руху, що мав «характер недоношеної розумом етнографічної теорії» нова еліта повинна бути організатором та виразником загальносуспільних інтересів, володіти політичною волею до боротьби за національні права.

Необхідність такої боротьби випливає як з права окремої людини на життя, так і подібного, заперечуваного царатом, колективного права цілої нації. Боротьба за національну свободу може набувати різних форм – від культурної аж до збройного повстання – «ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою».

Разом з тим, Микола Міхновський розуміє, що на 1900 рік, рік написання «Самостійної України», практична можливість здобуття державної незалежності дорівнювала нулю, тому він визначає її як стратегічну мету, а тактичним завданням висуває «повернення… прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії».

Слід зазначити, що ідеї М. Міхновського в абсолютної більшості тогочасної інтелігенції сприймалися як фантастичні (про що красномовно свідчить той факт, що окрім «Самостійної України» існувало лише економічне обґрунтування національної державності галицького вченого Ю. Бачинського «Україна irredenta», але мине всього 18 років, і вже його критики самі проголосять незалежність України в ІV Універсалі Центральної Ради.

Втім, як зазначає польський філософ Є.Шацький, за свого зародження жодна велика ідея не варта здійснення, проте, щоби зберегти за нею можливість перемогти в майбутньому, треба перш за все дозволити їй жити, наскільки б дивною вона на перший погляд б не здавалася. Логіка історичного розвитку багато в чому підтвердила правоту видатного харківського юриста, прикладом якої є як і реалізований факт самовизначення української нації, так і міжнародне гарантування цього права.

Незважаючи на певні розбіжності поглядів М. Міхновського та лідерів українського руху другої половини XIX ст., вони ґрунтувалися на основних положеннях його ідейних попередників. Аналогічно до М. Костомарова, Д. Антоновича, М. Драгоманова він прагнув до демократичних перетворень в українському суспільстві, наголошував на необхідності створення політичних, економічних умов для забезпечення національних, соціальних, громадських релігійних, прав людини.

Заслуга М. Міхновського полягає в тому, що він, залучаючи юридичні, економічні, політичні аргументи, створив із уже існуючих елементів самостійницької ідеї нову політичну ідеологію, яка ставила за мету створення незалежної Української держави. При цьому здобуття незалежності не було самоціллю запропонованої ним ідеології, а лише шляхом досягнення максимального захисту національних інтересів. Тим самим політик пропонував новий погляд на принципи та ідеологію українського суспільно-політичного руху в цілому. Виклавши у праці „Самостійна Україна” політичну концепцію створення незалежної Української держави з її подальшим вдосконаленням у наступні роки, М. Міхновський розробив нову ідеологію, в основі якої лежали національна єдність та національні інтереси. Завдяки такому підходові він стає основоположником нової політичної течії – українського націоналізму як руху за захист національних прав та інтересів.

На переконання лідера українських самостійників, Україна мала розвиватись як унітарна держава з президентсько-парламентською формою правління. Основою нової держави мали стати широкі громадянські права, розвиток яких забезпечувався реальною незалежністю трьох гілок влади та широким місцевим самоврядуванням, а також захистом прав, інтересів національних меншин. Активні пошуки М. Міхновським шляхів негайного вирішення суспільних проблем призвели до захоплення ідеями соціалізму, які були популярними у період, що досліджується. Це помітно позначилося на його працях, зумовивши насичення соціалістичними ідеями видань УНП.

Ідеї соціалізму у поєднанні із закликами до національно-визвольної боротьби зумовили появу цілком нового для української політики підходу – національного визволення заради соціального добробуту. Це дозволяє відокремити соціалізм М. Міхновського від інших тогочасних соціалістичних теорій та ідентифікувати його як окремий національно-соціалістичний напрямок українського національно-визвольного руху.

Внаслідок еволюції, теоретичні ідеї М. Міхновського набули виразніших рис, відображаючи потреби суспільства у демократичних правах та свободах, соціальному розвитку, становленні національних збройних сил. Та все ж наскрізною ідеєю всієї теоретичної спадщини М. Міхновського залишалася боротьба за політичну незалежність України як єдиний шлях до її всебічного розвитку.

у своїх працях М. Міхновський виклав концепцію докорінного реформування суспільного устрою на українських землях. Вона передбачала запровадження нової організації суспільства, яка ґрунтувалася б на широких демократичних засадах. Досягнути поставленої мети, на думку М. Міхновського, можна було шляхом створення незалежної Української держави. Таким чином, побудова незалежної національної Української держави стала ключовим і незмінним елементом у політичній ідеології, виробленій ним. На думку політика, нова держава мала будуватися на принципах національної єдності, соціальної справедливості, рівності прав усіх її громадян, незалежно від статі та походження.

М. Міхновський став не тільки теоретиком нової політичної течії, а й її безпосереднім лідером. Його активність зумовила появу організованого українського самостійницького руху із яскраво вираженою державно-національною ідеологією.

Діяльність створених Миколою Міхновським громадсько-політичних організацій безпосередньо впливала на розвиток українського суспільно-політичного руху, призвівши до його певної радикалізації та розмежування на дві течії: самостійницьку та федералістську. Вона стала основою для подальшого розвитку українського націоналізму як окремого політичного явища.

М.Міхновський перший у ХХ ст. запропонував гасло: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі”. На той час більшість українського політикуму вважала це передчасним і нездійсненим. Головним у розбудові держави він вважав опору на власні сили українського народу.

Політичні партії, громадські товариства, лідером яких був М.Міхновський, об’єднали прихильників державної самостійності України. Усі ці інституції діяли в умовах гострого політичного протистояння з боку офіційної влади, соціалістичних і ліберальних партій. Це зумовило їх недостатню структурованість і нечисленність. Щоб привернути увагу суспільства до своїх політичних програм і гасел, М.Міхновський використовував різноманітні форми політичної боротьби. Ці інституції сприяли еволюції національного руху, їх діяльність мала величезний резонанс серед українства.

М.Міхновський був лідером конструктивної опозиції. В умовах гострої політичної боротьби за часів Української Центральної Ради, Гетьманату, Директорії М.Міхновський намагався досягти політичного компромісу, неодноразово ініціював примирення ворогуючих сторін. Він не піддався на політичну кон’юнктуру, не прагнув до одноосібної влади.

М.Міхновський одним із перших серед тогочасних політичних діячів зрозумів важливу роль агітації і пропаганди в активізації суспільно-політичних процесів.

Створення національних збройних формувань М.Міхновський вважав одним з основних факторів досягнення незалежності України. Погодившись на співпрацю з Центральною Радою, він визнає її першість у всіх питаннях державного будівництва. М.Міхновський був професійним політиком, харизматичним політичним лідером, якому було притаманне відчуття політичного часу. Він постійно продукував нові ідеї або вдосконалював уже апробовані. На всіх етапах своєї політичної діяльності М.Міхновський намагався об’єднати інтереси всіх верств українського народу, подолати індивідуалізм національної еліти і політичний регіоналізм. Стійкі переконання, прагматизм, тактика довершених фактів, гнучкість форм і методів боротьби вирізняють політичну діяльність М.Міхновського. Проте він не завжди знаходив і приймав оптимальні рішення, йому був властивий популізм і конфліктність.

М.Міхновський одним із перших започаткував вироблення української національної ідеї в сучасному розумінні. Для нього визначальним було питання нації та її ролі в суспільних процесах. Діяльність М.Міхновського мала значний вплив на розвиток політичних процесів в Україні кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 453; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.037 сек.