Спорт вищих досягнень. Резервний спорт. Дитячо-юнацький спорт

Вступ

Вступ

2. Державна політика у сфері фізичної культури і спорту

спрямовується на створення необхідних умов для.

3. Основні проблеми у сфері фізичної культури і спорту.

4. Пріоритети державної політики

у сфері фізичної культури і спорту

5. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту

6. Міжнародна діяльність у сфері фізичної культури і спорту

Саме на сучасному етапі розвитку України завершується процес формування новоїм демократичної держави, у якій визнається право громадян на заняття фізичною культурою й спортом і встановлюється обов’язок держави в особі її органів сприяти розвиткувідповідних суспільних відносин. Тому ця тема є дуже актуальною.

Фізична культура – складова загальної культури суспільства, спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної й трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних і творчих запитів, життєво важливих потреб взаємного спілкування, розвитку дружніх відносин між народами йфактором зміцнення миру. Спорт є органічною складовою фізичної культури, особливою сферою виявлення й уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної,інтелектуальної й іншої підготовки шляхом проведення змагань. Соціальна цінність спорту визначається його дієвим стимуляційним впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення.

Державна політика у сфері фізичної культури і спорту

спрямовується на створення необхідних умов для:

1. забезпечення оптимальної рухової активності кожної людини впродовж усього життя як важливого чинника здорового способу життя, профілактики захворювань, організації змістовного дозвілля;

2. максимальної реалізації здібностей обдарованих осіб у спорті вищих досягнень, формування у громадян почуття гордості за свою країну, підвищення авторитету держави у світовому спортивному русі.

Основні проблеми у сфері фізичної культури і спорту

Аналіз рівня охоплення населення масовим спортом у світі засвідчує, що українці у декілька разів поступаються за цим показником провідним країнам. За даними державної статистики, 13 % наших співгромадян залучено до занять фізичною культурою і спортом.

Відповідно до результатів спеціальних досліджень, під керівництвом тренера або інструктора у спортивних клубах, фітнес-центрах із сплатою наданих послуг займається 4 % населення. Лишекожен п'ятдесятий мешканець України бере участь у спортивних змаганнях. Гіподинамія характерна для більшості людей працездатного та похилого віку (відповідно 92-94 % та 96-97 %). Лише кожна десята дитина 6-18 років займається у системі дитячо-юнацьких спортивних закладів.

Результативність виступів вітчизняних спортсменів на міжнародних змаганнях характеризується відсутністю достатньої стабільності та стійкої тенденції до покращення. Особливе занепокоєння викликає результативність підготовки резерву для національних збірних команд України.

Ризики нації від проблем у сфері фізичної культури і спорту

Низький рівень оздоровчої рухової активності населення стримує формування здорового способу життя, від якого на 60 % залежить стан здоров'я людини. Роль медицини – 8-10%.

Загострення екологічного становища, вади соціального захисту, проблеми охорони здоров’я та низький рівень фізичної культури населення зумовлюють напружену демографічну ситуацію в Україні.Різниця у тривалості життя в Україні і країнах західної Європи складає для чоловіків майже 13, жінок - 8 років. Показники смертності від хвороб системи кровообігу в українців найвищі серед європейців.

Такий стан здоров'я нації обумовлює значні безпосередні та побічні втрати для вітчизняної економіки. Для довідки: канадські експерти вважають, що витрати на лікування захворювань, які пов'язані з недостатньою фізичною активністю канадців, складають приблизно 2,5 млрд. канадських доларів на рік. Втрати від передчасної смерті працездатного населення в США оцінюються в 25-30 млрд. американських доларів на рік. Аналогічні тенденції характерні і для України.

Велика кількість дітей (до 80 %) має відхилення у фізичному розвитку та стані здоров'я. Різко прогресують у молодого покоління хронічні хвороби серця, неврози, артрити, сколіози, ожиріння тощо. Ситуація загострюється через зростаючу популярність у дитячому та молодіжному середовищі привабливих видів нефізичної діяльності (ігрові автомати, комп'ютерні ігри тощо).

У зв'язку з відсутністю традицій здорового способу життя та активного дозвілля, виховання молоді на прикладах уславлених вітчизняних спортсменів, для українського суспільства гострою проблемою залишається широке розповсюдження тютюнопаління, зловживання алкоголем, вживання наркотичних засобів. Як наслідок, зростають антигромадські прояви та загострюється криміногенна ситуація, особливо у молодіжному середовищі.

Проблеми спорту вищих досягнень стримують утвердження позитивного міжнародного іміджу Українияк спортивної держави та не сприяють патріотичному вихованню населення.

Основні причини проблем у сфері фізичної культури і спорту

Нормативно-правова база розвитку фізичної культури і спорту застаріла та недосконала. Базовий Закон України "Про фізичну культуру і спорт" прийнятий 13 років тому і не відповідає сучасним вимогам та гальмує врегулювання складних проблем сьогодення.

В Україні не сформовано необхідну інфраструктуру фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку населення.

У державі відсутня чітка система централізованої підготовки національних збірних команд України відповідно до міжнародних стандартів та низьким є рівень ресурсного забезпечення функціонування системи дитячо-юнацького та резервного спорту.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації ще мало уваги приділяють питанню створення умов для розвитку фізичної культури і спорту. Відповідний рейтинг замикають Тернопільська область, Автономна Республіка Крим, Львівська, Черкаська та Житомирська області.

Слабкою є матеріально-технічна база сфери фізичної культури і спорту.На даний час за рівнем забезпеченості населення фізкультурно-спортивними залами (із розрахунку на 10 тис. осіб) Україна у 2-3 рази поступається провідним країнам, щодо басейнів - відставання у З0 разів.

Вперше проведений в минулому році моніторинг стану спортивних майданчиків дає підстави для ствердження, що більша половина з них побудована ще 15 років тому, а 80 % не відповідають вимогам сьогодення. Наявні державні будівельні стандарти щодо спортивних споруд застарілі та у більшості випадків ігноруються.

У державі практично відсутні сучасні спортивні споруди для потреб спорту вищих досягнень. У зв'язку з цим в Україні рідко проводяться масштабні міжнародні змагання з популярних видів спорту. Через гострий дефіцит сучасних баз спортсмени національних команд України часто вимушені проходити тренувальні збори за кордоном. У більшій половині дитячо-юнацьких спортивних шкіл відсутня власна спортивна база.

З-поміж 73 тисяч фахівців сфери фізичної культури і спорту лише 4 % є інструкторами з фізичної культури, які безпосередньо надають фізкультурно-оздоровчі послуги населенню. За рівнем забезпеченості кадрами базового рівня (тренери, інструктори, вчителі та викладачі фізичного виховання) Україна у більше як два рази поступається провідним країнам.

Крім цього, існує розбалансованість між обсягами підготовки та реальними потребами у фахівцях з фізичної культури і спорту. Зазначена сфера є чи не єдиною, де відсутня система підвищення кваліфікації кадрів.

Знижується престижність роботи у сфері фізичної культури і спорту через недоліки в оплаті праці та низький рівень соціальних гарантій. У результаті "старіє" тренерський корпус: середній вік працюючих тренерів – 50 років.

За роки незалежності з України виїхало понад 220 тренерів міжнародного рівня, які готують (і, до речі, успішно) конкурентів для наших спортсменів на офіційних міжнародних змаганнях. Порівняння розмірів середньомісячних грошових виплат тренерам штатних збірних команд України, Росії та Білорусі вказує, що праця наших фахівців оцінюється найнижче. Аналогічна ситуація і щодо виплат спортсменам штатних збірних команд України.

На розвиток фізичної культури і спорту традиційно виділяється з державного бюджету 0,5 %, а з регіональних – 1,5-2 % від їх видаткової частини, що у 3-4 рази менше середньоєвропейських показників. За обсягами річних видатків з усіх джерел фінансування з розрахунку на одну особу Україна майже у ЗО разів поступається Фінляндії, у 15 разів - Японії та Австралії, у 10 разів - Німеччині.

У державі відсутня система державних преференцій для позабюджетного фінансування сфери фізичної культури і спорту. Якщо в Італії, Німеччині, Франції, Польщі та інших країнах доходи від спортивних лотерей є суттєвим джерелом асигнувань для спорту, то в Україні така система відсутня. Не використовується механізм фінансування спорту вищих досягнень за рахунок частини прибутків від ігорного бізнесу, як це робиться у багатьох країнах світу. Вітчизняні виробники алкогольної та тютюнової продукції не спрямовують частини своїх прибутків на фінансування програм з розвитку масового спорту як важливого компенсатора негативних наслідків для здоров'я від зазначеної продукції.

Рівень наукового забезпечення сфери фізичної культури і спорту не відповідає сучасним вимогам. У державі відсутня мережа науково-дослідних лабораторій, укомплектованих необхідною апаратурою та обладнанням. Обсяг фінансування спортивної науки складає 0,42 % від загальних видатків державного бюджету на фізичну культуру і спорт. Низка вітчизняних провідних вчених виїхала за кордон.

В Україні практично відсутня система пропаганди масового спорту. Аналіз вітчизняних засобів масової інформації показав, що 95 % інформації про спорт - це повідомлення про результати різноманітних змагань. ЗМІ виховують здебільшого лише „вболівальника спорту", а не активного учасника спортивного руху. Масова реклама тютюну та алкоголю або відповідних торгових марок зводить нанівець незначні пропагандистські акції стосовно здорового способу життя.

Пріоритети державної політики

у сфері фізичної культури і спорту

1. Удосконалення нормативно-правового забезпечення сфери. Підготовка і подання на розгляд Верховної Ради України законопроектів про нову редакцію Закону України "Про фізичну культуру і спорт" та про державну спортивну лотерею. Підготовка та затвердження Державної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні на 2006 -2010 роки.

2. Забезпечення розвитку інфраструктури фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку населення.

3. Підвищення ефективності підготовки спортсменів національних збірних
команд шляхом формування мережі національних, регіональних та інших центрів олімпійської підготовки та формування штатних спортивних командфізкультурно-спортивних товариств, відомств та регіонів.

4. Створення у 2006 році 7 Національних центрів олімпійської підготовки:"Конча-Заспа", "Заросляк" в умовах середньогір'я, з плавання у Харкові та Дніпропетровську, "Олімпійське селище" з льодових видів спорту у Києві, із зимових видів спорту в Сколе Львівської області, з літніх видів спорту в Автономній Республіці Крим, з ігрових видів спорту в с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області. Забезпечення розвитку Національного центру паралімпійської і дефлімпійської підготовкита реабілітації інвалідів в Євпаторії та створення Західного реабілітаційно-спортивного центру із зимових видів спорту.

5. Удосконалення системи дитячо-юнацького та резервного спорту, яка об'єднує 1756 закладів спортивної спрямованості: дитячо-юнацькі спортивні школи, центри олімпійської підготовки, спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю, школи вищої спортивної майстерності.

6. Збільшення обсягів видатків з бюджетів усіх рівнів та позабюджетного фінансування сфери фізичної культури і спорту.

7. Удосконалення системи кадрового, матеріально-технічного, наукового-методичного, медико-біологічного та інформаційного забезпечення розвитку фізичної культури і спорту.

Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту

Поняття національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту

Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту - це система концептуальних ідей і поглядів на роль, організаційну структуру та завдання фізичної культури і спорту в Україні на період до 2016 року з урахуванням стратегії розвитку держави та світового досвіду.

Метою Доктрини є орієнтація українського суспільства на поетапне формування ефективної моделі розвитку фізичної культури і спорту на демократичних та гуманістичних засадах.

В основу Доктрини покладено ідею задоволення потреб кожного громадянина держави у створенні належних умов для занять фізичною культурою і спортом.

Фізична культура як складова загальної культури, суспільними проявами якої є фізичне виховання та масовий спорт, є важливим чинником здорового способу життя, профілактики захворювань, організації змістовного дозвілля, формування гуманістичних цінностей та створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини.

Спорт сприяє досягненню фізичної та духовної досконалості людини, виявленню резервних можливостей організму, формуванню патріотичних почуттів у громадян та позитивного міжнародного іміджу держави.

Держава реалізовує заходи, спрямовані на формування та дальше вдосконалення сфери фізичної культури і спорту. Важливим завданням є забезпечення оптимальної рухової активності громадян у повсякденній діяльності, подолання недооцінки можливостей фізичної культури у формуванні здорового способу життя та зміцненні здоров'я (передусім серед молоді) та у розв'язанні інших важливих соціально-економічних проблем.

Підлягає вдосконаленню система масового залучення дітей до початкових занять спортом, відбору найбільш обдарованих спортсменів та підвищення їхньої майстерності на етапах багаторічної підготовки, забезпечення належного рівня участі національних збірних команд у найпрестижніших світових змаганнях та проведення міжнародних, всеукраїнських спортивних заходів, створення розгалуженої мережі сучасних спортивних споруд як для потреб спорту вищих досягнень, так і для потреб масового спорту. Необхідно усунути розбалансованість між обсягами підготовки та реальними потребами у фахівцях з фізичної культури і спорту, потребує вдосконалення кваліфікація кадрів. Держава стимулює об'єднання зусиль заінтересованих державних, громадських, приватних організацій та широких верств населення для визначення стратегічних напрямів розвитку сфери фізичної культури і спорту, прогнозування перспективних процесів, використання системного і програмно-цільового підходів у розробленні та здійсненні практичних заходів.

Мета та завдання розвитку фізичної культури і спорту

Метою розвитку фізичної культури і спорту є: створення умов для забезпечення оптимальної рухової активності кожної людини впродовж усього життя, досягнення нею достатнього рівня фізичної та функціональної підготовленості, сприяння соціальному, біологічному та психічному благополуччю, поліпшенню стану здоров'я, профілактиці захворювань і фізичній реабілітації; залучення до дитячо-юнацького та резервного спорту обдарованих осіб, створення умов для максимальної реалізації їхніх здібностей у спорті вищих досягнень, задоволення видовищних запитів населення, формування у громадян почуття гордості за свою країну, підвищення авторитету держави у світовому спортивному русі.

Державна політика у сфері фізичної культури і спорту спрямовується на вирішення таких завдань:

формування у населення сталих традицій та мотивацій щодо фізичного виховання і масового спорту як важливого чинника забезпечення здорового способу життя;

удосконалення форм залучення різних груп населення до регулярних та повноцінних занять фізичною культурою і спортом;

удосконалення на науково обґрунтованих засадах системи дитячо-юнацького спорту;

підвищення якості відбору обдарованих осіб до системи резервного спорту, створення умов для розвитку індивідуальних здібностей спортсменів на етапах багаторічної підготовки;

удосконалення системи формування та підготовки національних збірних команд, передусім з олімпійських видів спорту;

переорієнтування системи керівництва сферою фізичної культури і спорту на забезпечення поєднання зусиль організацій фізкультурно-спортивної спрямованості;

сприяння поширенню клубної системи у сфері фізичної культури і спорту;

будівництво за підтримки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування сучасних спортивних споруд, належне їх обладнання та використання;

удосконалення економічних засад у сфері фізичної культури і спорту, запровадження ефективних моделей її кадрового, фінансового, матеріально-технічного, наукового, медичного та інформаційного забезпечення.

Фізичне виховання та масовий спорт (спорт для всіх) у формуванні здорового способу життя

Здоровий спосіб життя є визначальним чинником забезпечення тривалості активного життя, соціального, біологічного та психічного благополуччя громадян і передбачає оптимальну рухову активність, раціональне харчування, здоровий сон, додержання гігієнічних правил, відмову від тютюнокуріння, вживання наркотиків та зловживання алкоголем. Фізичне виховання і масовий спорт є важливою складовою процесу повноцінного розвитку людини та її виховання, дієвим засобом профілактики захворювань, підготовки до високопродуктивної праці, захисту Батьківщини, забезпечення творчого довголіття, організації змістовного дозвілля, запобігання антигромадським проявам.

Формування та реалізація бажання використовувати рухову активність у повсякденній діяльності відбувається на підставі індивідуальних особливостей і потреб кожної людини.

Першочергового значення набуває формування у громадян переконання у необхідності регулярного використання різноманітних форм фізичного виховання та масового спорту. Зміст і обсяг відповідних занять визначається на підставі науково обґрунтованих норм для окремих груп населення, наявних мотивів і цінностей, з урахуванням характеру рухової активності людини у професійній діяльності, навчанні та побуті.

В основу вітчизняної системи фізичного виховання покладається комплекс показників обсягу щотижневої рухової активності, рівень спеціальних знань про особливості рухової активності сучасної людини, її фізичний розвиток, стан функціональних систем організму, фізичної працездатності та рухових здібностей.

Завданнями держави у сфері фізичного виховання і масового спорту є:

розроблення та реалізація концепції сімейного активного дозвілля; удосконалення системи фізичного виховання у закладах дошкільної, загальноосвітньої, професійно-технічної та вищої освіти;

реформування системи фізичної підготовки та масового спорту на підприємствах, в установах та організаціях;

підвищення ефективності фізичної підготовки у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах;

стимулювання розвитку ринку оздоровчих, рекреаційних та реабілітаційних послуг, гарантування їх доступності та якості;

створення умов для залучення до масового спорту інвалідів та соціально незахищених громадян, членів їхніх сімей;

заохочення розвитку ветеранського руху у сфері фізичної культури і спорту; створення умов для розвитку дитячого спорту: охоплення всіх дітей системою короткочасного навчання основних елементів певних видів спорту для ознайомлення з цінностями спорту та виявлення схильності до подальших занять;

забезпечення органічного взаємозв'язку між фізичним вихованням, масовим спортом та спортом вищих досягнень.

Дітям, які засвоїли основи окремих видів спорту, слід надавати можливість використовувати ці навички протягом усього життя для оптимізації своєї рухової активності, а найбільш обдаровані повинні переходити в систему дитячо-юнацького і резервного спорту та спорту вищих досягнень. Громадянам, які в процесі багаторічної підготовки не досягли достатнього рівня для переходу на наступний етап спортивного вдосконалення, мають створювати умови для повноцінного використання їхнього потенціалу у масовому спорті.

Держава сприяє дальшому розвитку олімпійського, паралімпійського, дефлімпійського спорту, а також тих видів спорту, які не входять до програм Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських ігор та професіонального спорту. Основу розвитку спорту вищих досягнень становить система централізованої підготовки спортсменів, яка поступово наповнюється сучасними формами та технологіями.

З цією метою здійснюється активне співробітництво з відповідними організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості, надається підтримка для забезпечення ефективної навчально-тренувальної та змагальної діяльності. Водночас вживаються заходи до запобігання розвиткові в України видів спорту, пов'язаних з антигуманними проявами.

Одним з головних напрямів державної політики у сфері фізичної культури і спорту є розвиток олімпійського, паралімпійського та дефлімпійського спорту.

Держава на основі принципу пріоритетності здійснює заходи з фінансового, кадрового, матеріально-технічного, наукового, медичного та інформаційного забезпечення підготовки українських спортсменів до участі в Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських, Всесвітніх студентських іграх, чемпіонатах світу, Європи та інших офіційних міжнародних змаганнях. Органи виконавчої влади заохочують діяльність федерацій із зазначених видів спорту в реалізації їх статутних завдань.

Розвиток видів спорту, які не входять до програм Олімпійських, Паралімпійських та Дефлімпійських ігор, забезпечується, як правило, зусиллями спортивних федерацій (асоціацій, спілок, об'єднань тощо), які мають державну підтримку.

Держава створює умови для дальшого розвитку професіонального спорту на комерційних засадах. На законодавчому рівні регулюються економічні та трудові відносини у професіональному спорті, розробляються заходи щодо захисту інтересів спортсменів-професіоналів.

Національні збірні команди України формуються за спортивним принципом з числа спортсменів, які мають високу міжнародну конкурентоспроможність у відповідних видах спорту. Підготовка таких спортсменів здійснюється в центрах олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, школах вищої спортивної майстерності з урахуванням особливостей багаторічного вдосконалення їх спортивної майстерності.

Система резервного спорту забезпечує підготовку спортсменів, які закінчили спортивні школи і мають реальні можливості для досягнення високих результатів міжнародного рівня та успішної участі у Всесвітніх студентських іграх. Ця система об'єднує спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю, спортивні команди міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також товариств, федерацій.

Система дитячо-юнацького спорту об'єднує спортивні школи всіх типів, що забезпечують відбір обдарованих осіб із системи дитячого спорту, поступову спеціалізацію юних спортсменів, які мають високий рівень підготовленості, для участі в європейських та всесвітніх спортивних змаганнях дітей та школярів, а також для дальшого переходу в систему резервного спорту.

Держава забезпечує розвиток, фінансову та матеріально-технічну підтримку мережі сучасних спортивних споруд з метою здійснення високоякісного навчально-тренувального процесу і змагальної діяльності спортсменів, використання спортсменами необхідного спортивного обладнання та екіпіровки, сприяє вдосконаленню системи підготовки та підвищення кваліфікації тренерських кадрів вищого рівня, застосуванню новітніх педагогічних, медико-біологічних і психологічних засобів, науково обґрунтованих технологій підвищення ефективності діяльності спортсменів.

Міжнародна діяльність у сфері фізичної культури і спорту

Міжнародна діяльність у сфері фізичної культури і спорту базується на засадах зовнішньої політики України. Пріоритетним напрямом роботи на міжнародній арені залишається зміцнення зв'язків з провідними міжнародними спортивними організаціями, іноземними державами.

Вдосконалюється договірна база та підвищується ефективність міжнародного співробітництва шляхом зміцнення контактів у межах міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод.

Підтримується входження України до міжнародних спортивних організацій та продовження діяльності в організаціях, у яких країна вже представлена.

Проводиться аналіз ефективності співробітництва та визначення дієвого механізму впровадження в Україні міжнародних програм, досвіду роботи іноземних держав з розвитку фізичної культури і спорту. Розвиваються прикордонні (місцеві) зв'язки, налагоджується робота з українською діаспорою.

Європейська інтеграція України передбачає приєднання до конвенцій Ради Європи, які стосуються розвитку спорту. Держава здійснює заходи, спрямовані на підвищення ефективності виконання вимог зазначених конвенцій.

Розвиток міжнародних зв'язків забезпечується також на рівні відповідних підрозділів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, всеукраїнських спортивних федерацій, спілок, товариств, спортивних клубів та інших суб'єктів. Основною формою цієї роботи є укладення угод про двостороннє спортивне співробітництво з аналогічними структурами в інших державах, організацію навчання та підвищення кваліфікації фахівців, проведення міжнародних молодіжно-спортивних обмінів, турнірів, матчевих зустрічей з різних видів спорту, розроблення спільних проектів та їх реалізація.

Висновки

У нестабільному світі державне управління виступає стабілізаційною силою. Основною функцією управління у сфері фізичної культури та спорту залишається розвиток організаційних процесів і системи в цілому.

Реалізація Національної доктрини розвитку фізичної культури й спорту надасть змогу забезпечити перехід до нової, гуманістичної моделі розвитку фізичної культури і спорту, в центрі уваги якої інтереси, потреби та мотиви конкретної людини, що сприятиме соціальній активності громадян.

Це дасть змогу забезпечити доступність,якість та різноманітність форм оздоровчих, рекреаційних, реабілітаційних і спортивних послуг для різних соціальних верств населення; підвищити конкурентоспроможність українського спорту, що сприятиме утвердженню патріотичних почуттів у громадян та зростанню міжнародного авторитету держави.

З урахуванням світової практики суб’єктам господарської діяльності у сфері фізичної культури і спорту в Україні мають надаватися інвестиційні, податкові, митні та інші переваги. З метою захисту прав споживачів фізкультурно-спортивних послуг держава використовує відповідні механізми ліцензування, сертифікації та стандартизації. Широкого впровадження повинні набути державні спортивні лотереї, кошти від яких мають використовуватися виключно на розвиток фізичної культури і спорту.Перспективи подальших наукових досліджень – подальше вивчення специфіки взаємозв’язку державного управління й системи фізичної культури та спорту.

Література

1. Нормативно-правовое и программно-методическое обеспечение сферы физической культуры и спорта. – М.: Советский спорт, 2004. – 1264 с.

2. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / [за заг. ред. В. Зубка]. – К.: Akademia, 1997. – 290 с.

3. Указ Президента України “Про Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту” від 28.09.2004 р. № 1148/2004.

4. Україна спортивна в цифрах і коментарях. – К.: Держкомспорт України, 2005. – С. 181–185.

5. Україна спортивна в цифрах і коментарях. – К.: Держкомспорт України, 2008. – 142 с.

6. Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації” / Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту. – К., 1998. – 24 с.

7. Шкребтій Ю.М. Напрями реформування системи фізичної культури і спорту в Україні / Ю.М. Шкребтій // Актуальні проблеми фізичної культури і спорту. – 2004. – № 4. – С. 5–11.

8. Экономика физической культуры: учеб.пособ. / [под общ. ред. В.Ж. Кузина]. –

М., 2004. – 496 с.

9. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.miur.it.

Дата добавления: 2014-01-04