Все це в сукупності, в нерозривному зв'язку та взаємодії складає управління

Управління, його рівні та основні закони.

Лекція № 11. Тема: УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМ КОЛЕКТИВОМ. СОЦІАЛЬНІ РЕЗЕРВИ І ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ

(2 год)

1. Управління, його сутність та основні закони.

2. Соціологічний підхід до управління. Принципи соціального управління. Функції соціального управління, методи соціального управління.

3. Соціальні резерви: локальні, системні, стратегічні. Компоненти соціальних резервів. Резерви трудового колективу.

4. Соціальна технологія. Система розробки соціальних технологій. Впровадження соціальних технологій.

5. Соціальна діагностика. Система моніторингу. Соціальне проектування.

6. Соціальне планування.

Управління має місце всюди, де необхідно впливати на об'єкт, або на систему з метою упорядкування або переведення її з одного стану в інший.

У суспільстві як системі – управління багатолике і здійснюється в різних видах:

Технічне управління різного роду природними та технологічними процесами: рух автомобіля, літака, обробка деталей, управління розвитком рослин та тварин і багато ін.

Державне управління соціально-економічними процесами в суспільстві через різні інститути — правову систему, міністерства, відомства, місцеві органи влади тощо.

Ідеологічне управління. Воно полягає втому, щоб довести до свідомості членів суспільства, різних організацій певні концепції їх розвитку.

Господарське управління здійснюється виробничою та економічноюдіяльністю різних організацій, які функціонують в системі ринкових відносин. Воно враховує складність і стохастичність соціально-ринкових систем, різнобічність факторів, які впливають на їх організацію, здатність до самоудосконалення, підвищення організаційного рівня.

Отже, будь-яким підприємством, чи то промисловим гігантом чи сімейним магазином, необхідно управляти. Коли говорять «управління підприємством», мають на увазі дії його керівника (керівництва), які направлені на досягнення якоїсь певної мети.

У функціональному плані управління найбільш часто визначають як процес, за допомогою якого керуючі впливають на керованих і спрямовують їх дії до загальних цілей.

Отже, управління — це вплив на колектив, який направлений на досягнення мети, і включає необхідні для цього взаємопов'язані заходи:

- організація,

- важелі та регулювання цього процесу за допомогою зворотного зв'язку;

- керівництво людьми,

- розробка, прийняття та реалізація рішень;

- ефективний розподіл ресурсів та цілеспрямована переробка інформації.

Про те, що керувати – складно й важко – знали, ще древні. Але тільки наприкінці ХІХ – початку ХХ століття про управління заговорили як про науку.

Під науковими основами управління розуміють систему наукових знань, яка становить теоретичну базу практики управління, а точніше забезпечення практики управління науковими рекомендаціями.

Першим етапом методології наукового управління був аналіз змісту праці і визначення її основних компонентів.

Потім була обґрунтована необхідність систематичного використання стимулювання з метою зацікавленості робітників у підвищенні продуктивності праці та зростанні обсягу виробництва.

У зарубіжній науці управління склалися чотири найважливіші концепції, які внесли суттєвий вклад у розвиток сучасної теорії і практики управління. Це:

- теорія наукового управління (Ф. Тейлор «Принципи наукового управління»),

- теорія адміністративного управління,

- теорія управління з позицій психології і людських відносин,

- теорія управління з позиції науки про поведінку.

Крім теорій управління існують три наукових підходи до управління, які одержали розвиток у сучасних умовах:

- підхід до управління як до процесу,

- системний підхід,

- ситуаційний підхід.

Підхід до управління як до процесу визначає його як процес, в якому діяльність направлена на досягнення цілей організації і розглядається не як одночасна дія, а як серія безперервних взаємопов'язаних дій-функцій управління (планування, організація, розпорядчий вплив, мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, підбір персоналу).

При системному підході керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких я к люди, структура, завдання й технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах середовища, яке змінюється.

При ситуаційному підході придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує багато факторів як у самій організації, так і в навколишньому середовищі, то не існує єдиного найкращого способу управління організацією. Найефективнішим у конкретній ситуації є метод, який найбільш відповідає даній ситуації. Під ситуацією розуміється конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації в даний час. Використовуючи ситуаційний підхід, керівники можуть зрозуміти, які методи і засоби будуть найкраще діяти щоб досягти цілей організації в конкретній ситуації.

В управлінській діяльності виділяють суб'єкт і об'єкт управління.

Суб'єктом управління може бути окрема людина або група людей. До суб'єктів управління відносяться також відповідні суспільні інститути (організації, установи), працівники апарату управління.

Суб'єкт управління повинен:

- володіти здатністю свідомо визначати цілі;

- розробляти і вибирати способи впливу та засоби досягнення прийнятих цілей;

- володіти здатністю реєстрації самого факту досягнення цілі;
здійснювати процес управління.

Суб'єктами управління не можуть бути предмети неживої природи.
Об'єктом управління знову-таки виступає людина в процесі її виробничої діяльності. Об'єкт управління завжди має конкретні значення, свої властивості та характеристики.

Об'єкт управління — це керована ланка, елемент системи управління, який сприймає дію управління з боку інших елементів. У виробничих системах об'єкти управління є організаційно відокремленими підрозділами, дільницями, цехами, філіалами підприємств.

За допомогою управлінської праці здійснюється взаємодія між суб'єктом та об'єктом управлінця, яка реалізує управлінські відносини. Щоб така взаємодія була ефективною, необхідне виконання цілого ряду умов:

1. Суб'єкт та об'єкт управління повинні відповідати один одному. Без такої відповідності буде важко реалізувати їх потенційні можливості.

2. Суб'єкт та об'єкт управління повинні бути сумісними в процесі функціонування. Якщо керівник і підлеглий несумісні психологічно, то рано чи пізно між ними почнуться конфлікти, які негативно вплинуть на результати роботи.

3.У рамках єдності суб'єкту і об'єкту управління останні повинні мати відносну самостійність. Суб'єкт управління не в змозі передбачити всі інтереси об'єктивного і можливі варіанти його дій у тій чи іншій ситуації, особливо, якщо вона непередбачена. Суб'єкт управління може затримати з тих чи інших причин саме рішення, що тягне за собою втрату часу і всі пов'язані з цим негативні результати для об'єктивного управління. Якщо об'єктом управління виступають живі люди, які мають свої власні інтереси, намагання, погляди на ситуацію, вони повинні мати можливість реалізував їх на практиці. При відсутності такої можливості люди перестануть проявляти активність, або застосують всі заходи, щоб добитися свого. Якщо цього всього не врахувати, наслідки можуть бути непередбачуваними.

4. Суб'єкт та об'єкт управління повинні взаємодіяти між собою, ґрунтуючись на принципах зворотного зв'язку і реагуючи певним чином на управлінську інформацію, отриману один від одного. Така реакція служить орієнтиром для коригування наступних дій, які забезпечують адаптацію суб'єктивного та об'єктивного управління не тільки до змін зовнішнього середовища, але й до нового стану один відносно одного.

5. Як суб'єкт так і об'єкт управління повинні бути зацікавлені в чіткій взаємодії: одне — давати необхідні команди, інше — забезпечувати їх своєчасне та точне виконання.

Дата добавления: 2014-01-04