Захист цивільних прав

Поширення про особу недостовірної інформації, заподі­яння фізичній або юридичній особі майнової чи немайнової (моральної) шкоди, продаж товару неналежної якості — усі ці та багато інших випадків є проявом порушення цивільних прав. Як діяти, коли цивільне право особи порушено? Яких за­ходів уживає держава, щоб захистити цивільні права фізичних і юридичних осіб?

Захист цивільних прав здійснюється у встановленому по­рядку судовими органами, а також в адміністративному по­рядку (тобто коли справа до суду не подається, а вирішується податковий або іншим державним органом). Захист цивільних прав здійснює Президент України.

Відповідно до Цивільного кодексу України особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Респу­бліки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Захист цивільних справ здійснює нотаріус.

Цивільний кодекс України передбачає також право особи на самозахист свого цивільного права.

До виключних способів захисту цивільних прав належать необхідна оборона і крайня необхідність. Необхідна оборона — це нанесення шкоди іншим особам або майну в ході захисту своєї честі, гідності, життя, здоров'я, якщо особі загрожує не­безпека. Крайня необхідність — це нанесення шкоди майну з метою попередження більших негативних наслідків.

Поняття і значення строків позовної давності

Здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з чин­ником часу. Цивільні правовідносини виникають, змінюються та припиняються. Для регулювання цивільних відносин вико­ристовують певні проміжки часу, які називають строками.

Під строком у цивільному праві визнається певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Так, якщо протягом трьох років фізична особа відсутня у місці постійного проживання і її місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою заінтересованої особи, може оголосити особу та­кою, що померла. Саме цей проміжок часу (три роки) і є строком.

Поряд з поняттям «строк» (визначається роками, місяця­ми, тижнями, днями чи годинами) вживається поняття «термін»,:і яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати.

Поняття «термін» у цивільному праві означає певний момент у часі.

Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певними правами та обов'язками, законодавець водночас піклується і про охорону цих прав і обов'язків. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим. Час надає право одному, водночас позбавляючи прав іншого. Наприклад, за­кінчення великого строку після правопорушення породжує певні негативні наслідки і в судочинстві. За давністю важко встановити дійсні обставини справи — втрачено документи, померли або виїхали свідки, забуто окремі факти тощо. Крім того, тривале незвернення позивача за захистом свого права породжує певну невизначеність у правових відносинах.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встанов­люватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Дата добавления: 2014-01-04