Поясно-кліматичних умов

ЗНИЖЕНОГО АТМОСФЕРНОГО ТИСКУ І ПРИ ЗМІНІ

СПОРТИВНА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ В УМОВАХ

Оперативне планування оптових закупівель товарів

Основою організації закупівельної роботи є маркетингової тактики її здійснення, тобто її планування.

Метою оперативного планування є правильна організація оптових закупівель і посилення особистої відповідальності комерційного працівника за виконання планових завдань.

Планують оптові закупівлі товарів у два етапи.

Вихідним етапом оперативного планування є визначення в оптових закупівлях товарів, тобто складання плану надходження товарів на підприємство. Він розробляється для кожної товарної групи на новий період (рік, квартал). Розрахунок здійснюється за формулою:

Н = Р + З_к - З_п,

де Н - план надходження товарів;

Р - план реалізації товарів;

З_к - норматив запасів на кінець планового періоду;

З_п - очікувані запаси на початок планового періоду.

Найбільш складним завданням під час розроблення плану надходження товарів на підприємство є визначення плану продажу товарів. Для його визначення на підприємствах оптової торгівлі служать замовлення роздрібних підприємств та інших споживачів зони діяльності, укладені з ними договори на постачання товарів. На підприємствах дрібної торгівлі - матеріали вивчення і прогнозування попиту населення. Для прогнозування попиту населення найбільше використовуються такі методи прогнозування попиту:

- метод екстраполяції ряду динаміки;

- нормативний метод;

- прогнозування попиту з використанням коефіцієнта еластичності;

- метод економіко-математичного моделювання;

- метод експертних оцінок.

На другому етапі складається план оптових закупівель товарів. Якщо план надходження товарів покликаний визначити, які товари і в якій кількості треба закупити, то план закупівель має містити вказівки щодо джерел цих закупівель, строки їх здійснення та відповідальних за проведення закупівель. План надходження товарів на підприємство і план оптових закупівель затверджуються керівником підприємства або начальником комерційного відділу.

Ефективність закупівельної роботи прямо залежить від правильного вибору джерел оптових закупівель і конкретних постачальників товарів.

ПЛАН

1. Гострі фізіологічні ефекти зниженого атмосферного тиску

2. Гірська акліматизація (адаптація до висоти)

3. Спортивна працездатність в середньогір'ї і після повернення на рівень моря

4. Зміна поясно-кліматичних умов

Характеристика умов середньогір'я. Із збільшенням висоти знаходження над рівнем моря зниження барометричного тиску з висотою створює гіпобаричні умови. Але головне значення для людини має зниження парціального тиску кисню і пов'язане з цим зменшення числа його молекул у об'ємі повітря, що вдихається, тобто гіпоксичні умови. На висоті людина потрапляє в умови наростаючої гіпобаричної гіпоксії. Такі ж умови можуть бути створені в герметичній барокамері шляхом пониження тиску в ній. Іноді їх моделюють шляхом дихання газовою сумішшю зі зниженим вмістом О2 при нормальному загальному барометричному тиску суміші.

Таблиця 1. Барометричний тиск, парціальний тиск О2 в

атмосферному і альвеолярному повітрі на різних висотах

Висота	Барометричний тиск	Парціальний тиск О2 в атм. повітрі, мм рт. ст	Парціальний тиск О2 в альвеолярному повітрі в умовах спокою, мм рт. ст
мм рт. ст.	АТМ
		1,0
		0,9
		0,8
		0,7
		0,6
		0,5
		0,4
		0,3

Із збільшенням висоти дефіцит кисню в атмосферному повітрі викликає зниження парціального тиску кисню в альвеолярному повітрі, зменшення вмісту його в артеріальній крові і як наслідок погіршення забезпечення тканин киснем.

Інший ефект зниженої щільності атмосфери на висоті - зменшення зовнішнього опору повітря тілу, що рухається. Тому при переміщенні з однаковою швидкістю зовнішня робота на висоті менша, ніж на рівнині.

Температура повітря тим нижче, чим більше висота. Якщо середня температура на рівні моря дорівнює 15°, то по мірі підйому вона може зменшуватися на 6,5° через кожні 1.000 м, аж до висоти близько 11 000 м.

На висоті знижується також відносна вологість повітря. Оскільки в горах повітря більш сухе, втрати води з повітрям, що видихається в цих умовах більше, ніж на рівні моря. Якщо на великій висоті виконується тривала робота, то великі втрати води можуть призвести до дегідратації, і відчуття сухості в роті.

Сонячна та ультрафіолетова радіація в горах більш інтенсивна, ніж на рівнині, що може зумовити додаткові труднощі (викликати опіки, осліплення снігом).

В усіх видах спорту, за винятком альпінізму, тренування і змагання проводяться на висоті до 2500-3000 м. Тому для спортивної практики найбільш важливо знати, який фізіологічний вплив на організм висоти середньогір'я - від 1500 до 3000 м.

1. Гострі фізіологічні ефекти зниженого атмосферного тиску

Відразу після прибуття на висоту або у відповідь на "підйом" в барокамері виникає ряд фізіологічних змін в організмі, викликаних умовами гіпобаричної гіпоксії.

Щоб адекватно забезпечити організм киснем, зменшення кількості молекул О2 в одиниці об'єму розрідженого повітря на висоті компенсується відповідним збільшенням легеневої вентиляції. Це основний функціональний механізм швидкого пристосування організму до гіпоксичних умов висоти.

На висоті до 3000-3500 м легенева вентиляція в спокої посилюється спочатку вкрай незначно. Тому відразу часто спостерігається особливо велике зниження парціального тиску О2 в альвеолярному повітрі. При виконанні м'язової роботи на висоті легенева вентиляція з самого початку суттєво більше, ніж на рівнині. У однієї і тієї ж людини при однаковому абсолютному навантаженні (однаковому споживанні О2) легенева вентиляція тим сильніше, чим більше висота.

У цілому максимальні можливості дихального апарату на висоті більше, ніж на рівні моря. Під час максимальної роботи на великій висоті легенева вентиляція може досягати 200 л / хв.

Пропорційно падінню парціального тиску О2 в атмосферному і альвеолярному повітрі знижується парціальна напруга О2 в артеріальній крові (гіпоксемія). Це один з найважливіших стимулів посилення легеневої вентиляції в умовах спокою.

Висотна гіпервентиляція викликає посилене виведення СО2 з крові з повітрям, що видихається. У результаті по мірі підйому на висоту напруга СО2 в артеріальній крові зменшується, тобто розвивається гіпокапнія, яка може викликати розвиток м'язових спазмів і розгорнуту вазоконстрикцію. Особливо несприятливі для організму наслідки звуження судин головного мозку. Вторинним ефектом висотної гіпервентиляції є зміщення реакції крові в лужний бік - підвищення рН (дихальний алкалоз). Зниження парціальної напруги СО2 і підвищення рН в артеріальній крові здійснює гальмуючий вплив на дихальний центр.

Рівень легеневої вентиляції на висоті слід розглядати як фізіологічний компроміс між вимогою адекватного постачання організму киснем в гіпоксичних умовах і необхідністю підтримувати кислотно-лужну рівновагу в нормі.

Падіння парціальної напруги О2 в артеріальній крові в умовах висотної гіпоксії веде до зниження відсоткового насичення гемоглобіну киснем і, отже, до зменшення вмісту О2 в крові. На висоті 2000-3000 м парціальний тиск О2 в альвеолярному повітрі дорівнює приблизно 80-60 мм рт. ст., що гарантує відносно високе насичення киснем крові в легеневих капілярах - більше 90% гемоглобіну у формі оксигемоглобіну. На більш значних висотах падіння насичення артеріальної крові киснем до 80% від нормальної величини викликає комплекс симптомів тяжкої гіпоксії, відомої під назвою "гірська хвороба": головний біль, стан втоми, порушення сну, травлення та ін.

У зв'язку зі зниженням парціального тиску кисню в альвеолярному повітрі системна артеріовенозна різниця по кисню при виконанні однакової роботи в гірських умовах менше, ніж в рівнинних. Чим більше висота (сильніше ступінь гіпоксії) і чим інтенсивніше навантаження, тим значніше падіння напруги і насичення О2 в артеріальній крові.

При виконанні м'язової роботи на висоті збільшення концентрації молочної кислоти в м'язах і крові відбувається при більш низьких навантаженнях, ніж на рівні моря (зниження анаеробного порогу). При одному і тому ж навантаженні концентрація молочної кислоти в м'язах і крові при роботі на висоті більше, а рН крові нижче, ніж на рівні моря. Підвищена на висоті лактація при виконанні субмаксимальних аеробних навантажень служить додатковим стимулом для посилення легеневої вентиляції.

Максимальна концентрація лактату в крові при роботі в перші дні на висоті така ж, що і на рівні моря. Отже, максимальна анаеробна потужність, принаймні та її частина, яка визначається лактатною (гліколітичною) системою, на висоті не знижується. Про це також свідчить той факт, що максимальний кисневий борг в перші дні на висоті такий же, що і на рівні моря.

Таблиця 2. Показники кісневотранспортной системи при максимальній аеробійї роботі у тренованих чоловіків на рівні моря і

через 2 тижні перебування на висоті

Показаники	Рівень моря (до 500 м)	Висота
2300 м	4000 м
Барометричний тиск (мм. рт. ст.)
Парціалний тиск О2 (мм. рт. ст.):
у повітрі, що вдихається
в альвеолярному повітрі
в артеріальній крові
Різниця між альвеолярним повітрям і артеріальною кров’ю
Зовнішнє дихання:
Легенева вентиляція (л/мин, ВТР5)
Вентиляційний эквивалент
Дифузна здатність легень для О2 (л/мин/мм рт. ст., 5ТРО)
індекс дихального обміну (VСО2/VО2)	1,20	1,22	1,30
Кров: об’єм циркулируючої крові (л)	6,42	6,19	5,77
Об’єм циркулюрующої плазми (л)	3,16	2,95	2,55
Об’єм циркулюрующих еритроцитов (л)	3,26	3,24	3,22
Вміст О2 в артериальній крові(об.%)	18,5	16,8	13,5
Вміст О2 в змішаной венозной крові (об.%)	1,8	1,8	1,8
Артеріовенозної різниціО2 (об.%)
рН артеріальной крові	7,30	7,25	7,20
напруга СО2 в артеріальній крові (мм рт. ст.)
бікарбонат плазми (мМ/л)	9,7	7,2	5,8
лактат (мМ/л)	11,0	11,0	11,0
Кровообіг:
макс, серцевий викид (л/мин)	30,0	30,0	30,0
макс. ЧСС (уд/мин)
макс, систолічний об’єм (мл)
макс, кисневий пульс (млО2/уд)
МПК (л/мин)	4,81	3,60	1,51

Функція кровообігу. Зниження насиченості крові киснем на висоті компенсується при виконанні субмаксимальної аеробної роботи збільшенням серцевого викиду, яке забезпечується виключно за рахунок підвищення ЧСС. Систолічний об'єм при цьому такий же або навіть дещо менше, ніж у нормальних умовах. Максимальна ЧСС і максимальний серцевий викид досягаються в гіпоксичних умовах при більш низькій інтенсивності роботи, ніж на рівні моря. При цьому максимальні величини серцевого викиду, ЧСС та систолічного об'єму при граничних аеробних навантаженнях однакові на рівні моря і на висоті.

Показники артеріального кров'яного тиску помітно не відрізняються від рівнинних, хоча досить часто на висоті спостерігається невелике зниження діастолічного тиску. Це пов'язано, зокрема, зі зменшенням периферичного судинного опору.

Щоб покрити витрати кисню серцевим м'язом під час напруженої роботи, коронарний кровотік на висоті повинен бути більше, ніж на рівні моря (приблизно на 10% на висоті 2500 м і на 30% на висоті 4000 м).

Важливим механізмом збільшення серцевого викиду при роботі на висоті служить посилена веноконстрикція, завдяки якій збільшується центральний об'єм крові, а отже, і венозне повернення. Вона виникає у відповідь на зниження напруги СО2 в артеріальній крові (гіпокапнію).

Крім збільшення серцевого викиду кисневотранспортні можливості організму при виконанні м'язової роботи в умовах гіпобарічної гіпоксії підвищуються за рахунок посилення робочої гемоконцентрації, що призводить до збільшення вмісту О2 в артеріальній крові.

Таким чином, зниження тиску (вміст) кисню у вдихуваному повітрі під час роботи на висоті викликає додаткове посилення легеневої вентиляції, збільшення серцевого викиду і ступеня робочої гемоконцентрації порівняно з умовами на рівні моря. Ці додаткові механізми підсилюють транспорт О2 до працюючих м'язів і інших тканин тіла. Однак навіть в умовах середньогір'я ці адаптаційні реакції не можуть повністю компенсувати зниження парціального тиску та вмісту О2 в альвеолярному повітрі та артеріальній крові. Тому в умовах гіпобаричної гіпоксії знижується максимальна аеробна потужність (МПК) і зростає значення анаеробного енергоутворення для забезпечення напруженої м'язової роботи.

Швидкість споживання О2 на початку роботи зростає повільніше, ніж у нормальних умовах. В значній мірі це обумовлено сповільненим впрацюванням системи кровообігу. Тому для роботи в гірських умовах характерний підвищений кисневий дефіцит.

Посилена робота дихального апарата і серця, а також порушення в координації рухів призводять до того, що в цих умовах енергетична вартість роботи вища, ніж на рівні моря. Так, на висоті 3500 м споживання О2 на 5% більше, ніж при виконанні тієї ж роботи на рівнині.

Посилена діяльність систем дихання і кровообігу по забезпеченню м'язової роботи на висоті створює передумови для більш швидкого, ніж на рівні моря, розвитку втоми.

Зниження МПК. Відразу після прибуття на висоту (або при підйомі в гіпобаричній камері) виявляється зниження МПК в прямій залежності від барометричного тиску або від парціального тиску О2 у вдихуваному повітрі. Помітне зниження МПК відбувається лише починаючи з висоти 1500 м (барометричний тиск нижче 650 мм. рт. ст.). Після цього рівня МПК зменшується приблизно на 1% через кожні 100 м висоти, або на кожні 5 мм рт, ст. падіння парціального тиску О2 у вдихуваному повітрі. На висоті 2000 - 2300 м (рівень Цахкадзор, Мехіко-сіті) МПК знижується в середньому на 10 - 17%, на висоті 3000 м - на 20%, на висоті 4000 м - на 30% по відношенню до "рівнинного" МПК. Ні висоті 6000 м, де барометричний тиск складає близько половини нормального атмосферного тиску на рівні моря, МПК в середньому вдвічі нижчі, ніж на рівні моря.

Зниження МПК на висоті визначається зменшенням вмісту О2 в артеріальній крові.

Дуже великі індивідуальні відмінності в МПК, які виявляються і на рівні моря, наростають із збільшенням висоти. У більш тренованих людей відразу після прибуття на висоту може відбуватися навіть більше зниження МПК, ніж у менш тренованих.

2. Гірська акліматизація (адаптація до висоти)

Терміном "гірська акліматизація" позначається сукупність специфічних фізіологічних пристосувань (адаптації), які виникають у процесі більш або менш тривалого безперервного перебування на висоті. Ці адаптації зменшують вплив зниженого тиску О2 у вдихуваному повітрі (гіпоксії) на організм людини і підвищують його працездатність в цих специфічних умовах.

Основні механізми природної адаптації до гірських - умов можна розділити на дві категорії. Перша забезпечує посилення транспорту О2 до тканин тіла, друга діє на тканинному рівні і спрямована на посилення ефективності використання О2 клітинами для аеробного утворення енергії.

Мінімальний період часу, необхідний для висотної акліматизації, залежить насамперед від висоти: на висоті 2000-2500 м приблизно 7-10 днів, на висоті 3600 м - 15-21, на висоті 4500 м - 21-25. Це лише приблизні терміни, адже багато залежить від індивідуальних особливостей людини. Разом з тим при будь-якій тривалості перебування в горах рівень працездатності, характерний для даної людини на рівні моря, не досягається.

По тривалості перебування на висоті розрізняють 4 ступеня акліматизації: 1) гостра - до 30 хв., 2) короткочасна - кілька тижнів, 3) тривала - кілька місяців, 4) постійна - постійне проживання на висоті.

Основні механізми адаптації до умов гіпобаричної гіпоксії включають:

- Збільшення легеневої вентиляції і супроводжуючі її зміни у киснево-лужній рівновазі в крові та інших тканинах;

- Посилення дифузійної здатності легенів;

- Підвищення вмісту еритроцитів і гемоглобіну в крові; зміни на тканинному рівні.

Адаптаційна гіпервентиляція відзначається вже в перші кілька годин перебування на висоті. Протягом декількох днів відбувається подальше збільшення легеневої вентиляції при виконанні того ж навантаження. Після тижневого перебування на даній висоті підвищений рівень легеневої вентиляції стабілізується.

Дифузійна здатність легенів змінюється в процесі гірської акліматизації вкрай повільно. Так, навіть після 6 місяців перебування на висоті 5800 м не виявляє помітних змін в дифузійній здатності легень. Разом з тим у постійних жителів і довгожителів великих висот вона помітно вище, ніж у жителів рівнини.

Вміст еритроцитів і гемоглобіну в крові в перші дні перебування на висоті підвищується в зв'язку з гемоконцентрацією, викликаною втратою частини циркулюючої в судинному руслі плазми. Гемоконцентрація забезпечує підтримку нормального вмісту О2 в артеріальній крові і тому відіграє важливу роль у швидкій адаптації організму до гіпоксичних умов.

У перші ж дні перебування в горах посилюється еритропоез, який призводить до істинного збільшення числа еритроцитів у крові (Н. Н. Сиротинін). Воно стає помітним вже на 3 - 4-й день перебування на висоті понад 3000 м. Ступінь збільшення загальної кількості і відповідно концентрації еритроцитів на висоті до 4800 м знаходиться в лінійній залежності від висоти і тривалості перебування в горах. При збільшенні висоти до 6000 м еритропоез падає. У альпіністів після декількох днів перебування на висоті більше 7000 м вміст еритроцитів досягає 8,5 млн/мм3. У постійних жителів гір воно тим більше, чим більше висота проживання:

Висота (м)
Склад еритроцитів (млн/мм3)	5,3	5,4	5,5	5,8	6,2	6,6	7,3	8,2

За рахунок збільшення загальної кількості (маси) еритроцитів у акліматизованої до висоти людини підвищений об'єм циркулюючої крові.

Гемоконцентрація, яка відбувається на початку висотної акліматизації, і подальше справжнє збільшення числа еритроцитів в циркулюючій крові призводять до підвищення гематокриту і в'язкості крові, що, в свою чергу, веде до підвищення периферичного судинного опору і тим самим впливає на гемодинаміку. Невеликі зміни вмісту еритроцитів (гематокрита) не роблять помітного впливу на в'язкість крові. Тільки значне збільшення їх концентрації, що спостерігається, наприклад, у жителів високогірних районів, може чинити певний негативний вплив на циркуляцію крові.

Утворення додаткової кількості гемоглобіну спочатку трохи затримується у порівнянні з ростом числа еритроцитів, але в процесі акліматизації поступово посилюється, зростає концентрація гемоглобіну в крові і, таким чином, підвищується киснева ємність крові (табл. 3). Середня концентрація гемоглобіну в еритроцитах при цьому не змінюється. Підвищення концентрації гемоглобіну дозволяє підтримувати нормальний або навіть кілька підвищений вміст О2 в артеріальній крові, незважаючи на знижений відсоток насичення її киснем.

Таблиця 3. Показники крові в спокої у акліматизованих

людей на різних висотах

Висота, м	ОЦК, мл/кг маса тіла	Концентрація гемоглобіна, г %.	Киснева ємкість крові, об%	% насиченість крові О2, %	Вміст О2 в артер. крові, об %
0 (рівень моря)	79,6	15,3	20,0		20,0
	83,0	16,8	22,5		20,5
	96,0	18,8	25,2		21,9
	104,0	20,7	27,8		22,4
	-	24,8	33,3		21,7

Таблиця 4. Показники крові в спокої і при максимальній аеробній

роботі на різних висотах (по Д. Фолкнер, 1971)

Висота (м) і барометрич. тиск, мм рт. ст.	Умови	Концентрація гемоглобіна, г %	Парціальний тиск О2 в артеріальній крові, мм рт. ст	% насиченість артеріальної крові О2, %	Вміст О2 в артеріальній крові об %
0 (760)	Спокій Макс. робота	15,1	105 98	97 96	19,6 19,4
2300 (580)	Спокій Макс. робота	16,6	75 70	93 87	20,6 19,3
3100 (520)	Спокій Макс. робота	17,2	67 57	80 75	20,7 19,6
4300 (420)	Спокій Макс. робота	18,2	52 46	84 70	20,5 17,1

Збільшення числа еритроцитів і концентрації гемоглобіну відбувається в умовах середньогір'я дуже повільно. Воно тим більше, чим більше висота і триваліше перебування на ній. На дуже великій висоті концентрація гемоглобіну в крові наростає швидко і значно. У постійних жителів гір вона становить понад 20%. На кожні 300 м приросту висоти концентрація гемоглобіну в крові збільшується в середньому на 2,1% у чоловіків і на 1,8% у жінок.

Зміни в системі кровообігу. Перші дні перебування в горах серцевий викид при виконанні субмаксимальної аеробної роботи більше, ніж на рівні моря. Потім він поступово знижується і протягом декількох тижнів досягає величини, характерної для рівнинних умов.

ЧСС при відносно невеликих навантаженнях в перший період перебування в горах підвищена, але на пізніх етапах акліматизації стає такою ж, що і на рівні моря. При виконанні роботи дуже великої потужності у акліматизованих людей вона навіть нижча, ніж на рівнині.

Максимальний серцевий викид в умовах середньогір'я спочатку не змінюється, але по мірі перебування в горах дещо знижується, що є результатом зменшення систолічного об'єму, так як максимальна ЧСС залишається зазвичай незмінною. У той же час на великій висоті максимальний серцевий викид помітно знижується - як за рахунок зменшення систолічного об'єму, так і за рахунок зниження ЧСС. Зменшення максимальної ЧСС в умовах гірської гіпоксії пов'язане з посиленням парасимпатичної активності, як одного з механізмів, гірської адаптації.

Основні зміни в тканинах, які відбуваються в умовах зниженої парціальної напруги О2, спрямовані на підвищення ефективності отримання і утилізації кисню для аеробного утворення енергії.

Ці адаптаційні зміни полягають в наступному:

- Посилення капіляризації тканин (збільшення числа і щільності капілярів);

- Підвищення концентрації міоглобіну в скелетних м'язах;

- Збільшення вмісту мітохондрій;

- Збільшення вмісту і активності окисних ферментів.

На відміну від описаних фізіологічних механізмів адаптації ці зміни потребують тривалого часу і тому виявляються лише у людей, які довго проживають на великих висотах.

Чим менше вік, з якого людина проживає в горах, тим більше адаптаційні зміни. Оптимальний час акліматизації до тривалого проживанню в горах - період росту і розвитку дитини.

Зміни МПК. По мірі акліматизації МПК зазвичай поступово збільшується, так що через кілька тижнів перебування на висоті воно вище, ніж у перші дні. Більш помітно це збільшення МПК на середніх, ніж на великих, висотах. Після 3-5 тижнів перебування в середньогір'ї зниження МПК становить лише 6-16% по відношенню до рівнинного МПК. При однаковій мірі гіпоксії зниження МПК у жителів гір менше, ніж у тимчасово проживаючих в горах жителів рівнини. Тренування на висоті сприяє процесу висотної акліматизації: у тренованих в горах людей приріст МПК вище, ніж у нетренованих. Однак навіть після тривалої активної акліматизації МПК на висоті залишається зниженим у порівнянні з рівнинним, вихідним МПК на рівні моря.

Так, у спортсменів високого класу після прибуття в Мехіко-сіті (2300 м) МПК знизився на 14%. Через 19 днів зменшення ще становило 6% по відношенню до вихідного МПК: у 8 спортсменів міжнародного класу початкове зниження МПК становило в середньому 16% (індивідуальні коливання від 9 до 22%), а через 19 днів - 11% (від 6 до 16%).

Навіть постійно проживаючі в горах треновані спортсмени мають більш низький показник МПК на своїй висоті, ніж на рівні моря. Наприклад, у спортсменів, що проживають постійно на висоті 3100 м, МПК було на 27% нижче, ніж на рівні моря.

Збільшенню (відновленню) МПК на висоті сприяють різноманітні механізми компенсаторної адаптації до гіпоксичних умов: посилення легеневої вентиляції, підвищення дифузійної здатності легень, збільшення кисневої ємності крові, загального об'єму циркулюючої крові, серцевого викиду, посилення капіляризації скелетних м'язів і міокарда, підвищення вмісту міоглобіну в скелетних м'язах, мітохондрій в м'язових клітинах, зростання активності окисних ферментів і т. д.

Коли людина повертається на рівнину, вона протягом декількох тижнів поступово втрачає ту адаптацію до умов гіпобаричної гіпоксії, яка сталася у нього в горах.

3. Спортивна працездатність в середньогір'ї і після повернення на рівень моря

Фізична працездатність людини знижується по мірі підйому на висоту. Перш за все, і головним чином це стосується аеробної працездатності (витривалості) зниження якої відзначається вже на висоті 1200 м. В цьому відношенні немає жодних відмінностей між тренованими і нетренованими людьми. Як у тих, так і в інших на початку перебування в горах працездатність знижується приблизно однаково по відношенню до рівнинного рівню. На значній висоті симптоми гірської хвороби настільки ж часто і навіть у більш вираженому ступені спостерігаються у спортсменів.

Спортивна працездатність при виконанні швидкісно-силових (анаеробних) вправ. М'язова сила і потужність, а також координація рухів при короткочасних максимальних зусиллях практично не змінюються при підйомі в гори або при диханні газовою сумішшю з низьким вмістом кисню. Тому в нетривалих (до 1 хв.) спортивних вправах швидкісно-силового характеру і вправах на координацію, виконуваних в гірських умовах, не спостерігається явного зниження результатів у порівнянні з рівнинними. Більш того, на висоті через знижену щільність повітря (опору переміщенню) результати на спринтерських дистанціях (особливо в велоперегонах) можуть бути навіть вище, ніж на рівні моря.

Слід мати на увазі, що відновні процеси в організмі протікають на висоті уповільнено. Тому повторне виконання навіть короткочасних вправ в цих умовах викликає більш швидке настання стомлення (зниження працездатності), ніж на рівні моря.

Для участі в змаганнях, що проводяться на висоті в швидкісно-силових і координаційних вправах, не потрібно спеціальної попередньої акліматизації спортсмена до цієї висоти. Якщо спортсмен не страждає гірською хворобою, термін його прибуття на змагання може бути вибраний довільно.

Спортивна працездатність при виконанні вправ на витривалість. Результати в спортивних вправах з граничною тривалістю більше 1-ої хв. на висоті нижче, ніж на рівні моря.

У деяких межах, чим більше дистанція (гранична тривалість вправи), тим значніше зниження результату. Чим більша висота, тим сильніше падіння фізичної аеробної працездатності, що йде паралельно зі зменшенням МПК. Зниження аеробної продуктивності є головною причиною зменшення витривалості на висоті.

По мірі розвитку механізмів, які адаптують організм людини до висотної гіпоксії, поліпшується, хоча і не дуже значно і не у всіх випадках, його фізична працездатність на даній висоті. При цьому для адаптації до виконання більш тривалих вправ на висоті потрібно і більш тривалий період акліматизації. Добре треновані люди не акліматизуються до великих висот швидше або більш ефективно, ніж нетреновані.

Безсумнівно, що люди, які постійно проживають в гірських умовах, мають переваги в змаганні на витривалість, якщо воно проводиться в тих же умовах, перед спортсменами, які постійно живуть на рівні моря. З іншого боку, постійне або тривале проживання на великій висоті не дає переваги в відношенні аеробної витривалості, що проявляється на рівнині. У добре тренованих спортсменів проживання та інтенсивне тренування в середньогір'ї протягом кількох тижнів не завжди дають додатковий ефект у порівнянні з еквівалентним тренуванням на рівні моря. Навіть тривале перебування на дуже великій висоті не чинить достовірного впливу на рівнинні показники аеробної працездатності.

При аналізі впливу підготовки в середньогір'ї на результати виступу в рівнинних умовах необхідно мати на увазі значні індивідуальні варіації: в одних спортсменів така підготовка призводить до підвищення рівнинних результатів, в інших - до зниження, на третіх взагалі не робить помітного впливу. Крім того, важливо враховувати, що функціональний стан і спортивна працездатність у період реакліматизації носять виражений фазний характер: підвищення спортивної працездатний чергується з тимчасовим її зниженням. Ймовірно, важливу роль для підвищення рівнинної працездатності грає спеціальна організація тренувального процесу в гірських умовах, а також період реакліматизації.

У процесі тривалого перебування в гірських умовах в організмі виникають адаптаційні зміни, які сприяють підвищенню працездатності в цих специфічних умовах. Разом з тим ці зміни не дають помітної переваги при виконанні роботи в інших специфічних умовах, зокрема на рівні моря. Все це означає, що спортивне тренування повинне проводитися переважно (якщо не винятково) в тих же умовах, в яких проводяться змагання.

5.Зміна поясно-кліматичних умов.

Вироблений в процесі еволюції взаємозв'язок організму із зовнішнім середовищем - необхідна умова його існування, матеріалістично обґрунтована ще в роботах І. М. Сєченова. Природні чинники піддаються періодичним змінам. Всі прояви життєдіяльності організму людини також не залишаються постійними і мають ритмічний характер. Провідне положення при цьому займає добовий ритм, який еволюційно зумовив добову періодику фізіологічних функцій у живих організмів.

Добова циклічність більшості функцій у людини виявляє себе в перші ж дні після народження. Це виражається в неоднаковому функціональному стані насамперед нервової системи, крайні форми прояву якого людина переживає у вигляді сну і неспання. Неоднаковий стан ЦНС протягом доби визначає різну активність інших фізіологічних систем організму. У дорослої людини показники кровообігу, дихання, температури тіла і інших функцій мінімальні вночі, з 2 до 4 год. Оптимально активними фізіологічні процеси зберігаються до 13-14 год. Після деякого зниження у денні години їх рівень підвищується знову до вечора, потім прогресивно знижується до мінімальних значень.

Добовий ритм фізіологічних відправлень - температури тіла, обмінних реакцій, сну і неспання досить стійкий. Ритм фізичної працездатності у різні періоди доби менш чіткий і може істотно змінюватися під впливом змагальних або надзвичайно напружених тренувальних навантажень. Ритм цих змін зазвичай відповідає стереотипності способу життя. Як правило, працездатність виявляється вище в денні години і нижче в ранкові та нічні. При цьому до найбільших коливань (до 7-10%) схильні показники у вправах швидкісно-силового характеру: легкоатлетичних стрибках, метаннях і т. д. Менш значні зміни спостерігаються в результатах вправ на витривалість. В офіційних змаганнях кращі результати в більшості випадків спортсмени показують у ранні вечірні години.

При швидкому переміщенні (перельоті) зі сходу на захід або навпаки, після перетину декількох часових поясів, відбувається неузгодженість добових ритмів психофізіологічних функцій з новим поясним часом. При цьому в перші дні після перельоту вони не узгоджуються зі зміною дня і ночі нового місця проживання (зовнішній десинхроноз), а пізніше в результаті неоднакової швидкості перебудови відбувається їх взаємна неузгодженість - внутрішній десинхроноз.

Виразність десинхронозу, характер і швидкість адаптаційної перебудови функцій в нових поясно-кліматичних умовах залежать від величини поясно-часового зсуву, напрямку перельоту, контрастності погодно-кліматичного режиму в пунктах постійного і тимчасового проживання, специфічних особливостей рухової діяльності спортсменів.

Помітна зміна функціонального стану організму людини спостерігається вже при перетині 2-3 часових поясів. Істотне порушення добового ритму функцій відбувається при швидкому переміщенні в місцевість з 4-5 - і особливо з 7-8-годинний поясною різницею.

Особливість перебудови в значній мірі визначається співвідношенням ендогенного та екзогенного ритмів. При перельоті на 7-8 часових поясів в західному напрямку екзогенний ритм, поєднуючись з ендогенним протягом певного періоду доби (включаючи фази мінімуму і максимуму активності функції), сприяє "розмиванню" добової ритміки, що обумовлює відносно швидке формування нового добового стереотипу функціонального стану. При перельоті на 7-8 часових поясів в східному напрямку екзогенний ритм в основному знаходиться в протифазі по відношенню до ендогенного. Дана обставина є чинником, що ускладнює, гальмує адаптаційну перебудову організму до нових умов життя.

При поверненні в місце постійного проживання реадаптація протікає в більш короткий період, ніж адаптація.

Істотний вплив на адаптаційні процеси надає специфіка рухової діяльності. У представників швидкісно-силових видів спорту та спортивних ігор адаптаційні реакції виражені більше, але протікають швидше, ніж у представників видів спорту, що вимагають прояву витривалості.

Так, у перших відразу після перельоту в західному напрямку значне підвищення температури тіла (з 36 до 36,8-37,2°), швидкості осідання еритроцитів (до 200%), ЧСС (на 12-20 уд. / хв..), максимального АТ (на 10-15 мм рт. ст.) змінюється швидким (протягом 6-9 діб) відновленням початкової реактивності та добового біоритму. У других менше підвищення швидкості осідання еритроцитів (до 150-160%), ЧСС (на 10-15 уд. / хв.), максимальне АТ (на 6 - 10 мм рт. Ст.) і температура тіла (з 35,7 до 36,3-36,5°) супроводжується більш тривалою (до 13-15 діб) їх перебудовою.

Динаміка спеціальної працездатності спортсменів у нових поясно-кліматичних умовах являє собою послідовну зміну фаз: зниження на 0,7-5,5% (на 2-5-у добу після перельоту), неповного відновлення (на 6-10-а доба) і перевищення в подальшому її вихідного рівня на 1-3,5%. Розрахункове визначення МПК показує, що на 2-3-й добі тимчасового проживання у віддаленій місцевості цей показник знижується на 1,5 мл / кг*хв., потім зростає (щодо вихідного рівня) в період з 7-го по 13-й день адаптації на 2,9 мл / кг *хв. і практично відновлюється на 18-20-ту добу адаптації. Відповідно до цього змінюється працездатність і пульсова сума за 3 хв. відновного періоду. Даний феномен являє собою результат мобілізації функціонального резерву організму в ускладнених умовах діяльності. Одним з механізмів цієї мобілізації є посилення адаптаційно-трофічної функції симпатичної нервової системи.

Дата добавления: 2014-01-04