Поняття про учіння та научіння

ЛЕКЦІЯ №10

ТЕМА: ПСИХОЛОГІЯ УЧІННЯ

ПЛАН

1. Поняття про учіння та научіння.

2. Основні теорії учіння.

3. Структура учбової діяльності.

4. Навчальність та її властивості. Класифікація школярів з низьким рівнем навчальних досягнень.

Література

1. Вікова та педагогічна психологічна: Навч.посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416с.

Додаткова:

6; 23; 24; 33; 42-46; 67; 73; 79; 81.

Учіння - це здобуття конкретного досвіду, а саме, знань, умінь та навичок, видів поведінки та діяльності. В зарубіжній науці аналогічний зміст вкладений в термін “научіння”, що використовується як аналог “учіння”. У вітчизняній психології термін “научіння” використовується стосовно тварин.

В людини виділяють декілька видів научіння, що об’днують її з усіма іншими живими істотами, які володіють розвинутою ЦНС:

1) научіння, основою якого виступає механізм імпринтінгу.

Імпринтінг - швидке, майже миттєве пристосування організму до конкретних умов його життя з використанням практично готових з народження форм поведінки.

2) умовно-рефлекторне научіння - це виникнення нових форм поведінки як умовних реакцій на початковий нейтральний стимул, що раніше такої реакції не викликав.

3) оперантне научіння (метод спроб і помилок). Організм автоматичне оцінює дію кожної з реакцій (рефлекс, навичка), повторюючи ту, що призводить до позитивного результату (оптимального пристосування організму до ситуації), і закріплює таку дію у власному досвіді.

4) вікарне научіння відбувається засобом спостереження за поведінкою та діяльністю інших людей, внаслідок якого людина переймає і засвоює відповідні типи поведінки.

5) вербальне научіння - набуття людиною нового досвіду засобом мови та спілкування.

Учіння доцільно розглядати як активну цілеспрямовану діяльність школярів, яка полягає у засвоєнні знань, навичок та умінь, способів їх набуття, форм поведінки та видів діяльності.

Виходячи з того, що учіння має місце там, де дії людини підпорядковуються свідомій меті засвоїти досвід, його слід вважати специфічно людською діяльністю. Здатність до регуляції своїх дій свідомою метою виникає у дітей 4-5 років. Виникнення її зумовлено попередніми видами діяльності.

Учіння, як і будь-яка діяльність, є зовнішньою та внутріш­ньою активністю. Зовнішня активність характеризується наявністю в ній фізичних дій, а внутрішня є особливою гностичною діяльністю, що спрямована на пізнання, збір та переробку інформації.

Учіння може протікати по-різному, - наприклад, при відносно малій психічній активності та більш вираженій зовнішній активності, навпаки, зовні не виявляється актив­ність, а лише у внутрішньому плані. Часто буває так, що зов­нішня та внутрішня активність взаємопереходять одна в одну. Домінування одного виду активності над іншим залежить від засвоєння суб’єктом учіння способів оволодіння досвідом. Якщо вони сформовані, то переважає внутрішня активність (гностична діяльність), а коли потрібні дії не сформовані, то для формування потрібні зовнішні предметно-практичні дії як джерело внутрішніх гностичних дій. Останні утворюються на основі предметних зовнішніх дій шляхом їх ідентифікації.

Зовнішню (предметно-практичну) діяльність вчені назива­ють первинним учінням, а внутрішню гностичну активність називають вторинним учінням.

Своєрідністю учіння є те, що воно спрямоване не тільки на засвоєнння суб’єктом знань, умінь та навичок, а й на формуван­ня якісних змін у самого суб’єкта учіння, зокрема, прийомів, способів здобуття ним досвіду, його пізнавальної потреби, інтелектуальних почуттів, волі тощо.

Учіння є необхідною умовою всебічного психічного розвитку людини і триває у різних формах протягом життя.

Особливо важливу роль воно відіграє у дітей шкільного періоду дитинства. Під впливом учіння виникають зміни у різних підструктурах формуючої особистості, зокрема, в інтелектуальній та емоційно-вольовій сферах, у спрямованості особистості школяра, його характері, здібностях тощо.

Згідно поглядів Д.Б.Ельконіна, основним змістом учіння с засвоєння знань, умінь та навичок. Цей процес визначається структурою учіння та рівнем сформованості його. Проте не можна ототожнювати учіння із засвоєнням, бо воно може відбуватися і в інших видах діяльності. Головна мета засвоєння знань полягає в успішному застосуванні їх при розв’язуванні тих чи інших задач. У засвоєнні знань велику роль відіграє мова. Засвоюючи знання, людина виражає їх у поняттях, що відображають логічні та функціональні співвідношення предметів і явищ.

Підняття рівня сформованості учіння зумовлене навчанням, метою якого є створення умов діяльності, спрямованої на засвоєння досвіду. Досвід і способи його засвоєння не успад­ковуються, ними потрібно оволодівати. Цим і зумовлюється необхідність учіння. Оволодіння досвідом може відбуватися і спонтанно, без організаційного навчання, тобто в умовах “вільного виховання” (Жан-Жак Руссо). Таке навчання потребує багато часу і малопродуктивне, бо не дає глибоких системних знань та необхідних умінь і навичок.

Учіння в умовах організованого навчання набуває форми учбової діяльності учнів. Термін учбова діяльність вживається, щоб розрізнити такі поняття, як навчальна діяльність вчителя, учіння, учбова діяльність учня, засвоєння досвіду, навчальність та інші. Цей термін має зауваження з точки зору словотворен­ня. Воно має й інші форми, виникнення яких зумовлене перебігом цього процесу у грі, спорті або ж у праці.

Учбова діяльність учнів, на думку Д.Б. Ельконіна, є специ­фічним видом людської діяльності, у якій засвоюється соціаль­ний досвід і сама ця діяльність теж є об’єктом засвоєння.

Це діяльність, яка повинна побуджуватися адекватними мотивами. Ними можуть бути мотиви придбання узагальнених способів діяльності, або мотиви власного особистісного зростання, власного удосконалення. Це діяльність, яка спрямо­вана на засвоєння системи знань, умінь та навичок, формуван­ня відповідних дій, операцій.

І.Ільясов відмічає три основні характеристики учбової діяльності учнів. Вони полягають у тому, що діяльність спеціально спрямована на оволодіння навчальним матеріалом та розв’язання задач навчального характеру, в ній засвоюються загальні способи дій та наукові поняття, на основі сформова­них загальних способів дій відбувається розв’язування задач. Учбова діяльність повинна відповідати пізнавальним потре­бам, вона вдосконалюється сама та надає досконалості самому суб’єктові. Якість цієї діяльності залежить від дій суб’єкта.

Як специфічний вид діяльності, вона має суспільний характер та відбувається у відповідних установах (школах, вищих навчальних закладах). Учбова діяльність здійснюється суб’єктом. Вона є активною діяльністю. Має свій предмет. Здійснюється цілеспрямовано та свідомо.

З поняттям учіння, засвоєння навчального матеріалу, навчальної діяльності учнів пов’язані такі поняття, як научіння та навчальність учнів. Научіння є результатом дидактичних впливів вчителя та власне учбової діяльності учнів. Научіння полягає у набутті людиною нового сенсомоторного та інтелектуального досвіду, а також нових форм поведінки.

Дата добавления: 2014-01-04