Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

НЕРВОВО-ПСИХІЧНІ ПОРУШЕННЯ, ЇХ ПРОФІЛАКТИКА




Причини дитячої нервовості. Порушення нервово-психічного здоров'я дітей дошкільного віку виникає з різних причин. Спадкова схильність, конституційні особливості нервової системи, особливості темпераменту й умови виховання відіграють важливу роль у виникнення різних нервово-психічних розладів.

Розрізняють дитячу нервовість вроджену і набуту. Схильність до вродженої нервовості може виникнути у плода ще до народження під впливом несприятливих умов внутрішньоутробного розвитку: хвороба матері під час вагітності, порушення нею харчування, вживання алкоголю, наркотиків, деяких ліків та інших порушень нормального способу життя. Прояви нервовості можуть виникати вже в перші дні після народження дитини. Найбільш поширеним видом вродженої дитячої нервовості є невропатія, яка зустрічається переважно у дітей раннього віку (до 3 років).

Набута нервовість розвивається у дітей внаслідок різних її причин, які впливають на дитину після її народження. Це може бути все, що послаблює організм дитини, і особливо її нервову систему: пологова травма, неправильне харчування, порушення режиму сну і неспання, захворювання, особливо хронічні, психотравми, одноразове сильне потрясіння (переляк) або хронічна стресова ситуація. Часто дитина стає нервовою з вини оточуючих її людей.

Перші міцні умовні рефлекси у дитини виникають з 2-місячного віку, а в 6 місяців вони утворюються вже з усіх аналізаторів. Тому правильне виховання дітей повинно починатися з пелюшок. Це веде до утворення умовних рефлексів, які з роками стають все міцнішими. І якщо дитина з неурівноваженим і слабким типом нервової діяльності з раннього віку не отримала задатки правильного виховання, то набуті навички поведінки можуть виявитися надалі невротичними проявами. Від виховання в певній мірі залежить формування рис майбутнього характеру дитини. Виховання дитини без врахування її індивідуальних особливостей, насильне нав'язування її такої поведінки, яка не відповідає її потребам, ігнорування її як особистості, часті психотравмуючі ситуації, захворювання, послаблюючі нервову систему, призводять до стійких проявів нервозності, які вже виходять за рамки норм неадекватної поведінки, закріплюються як патологічні стани — неврози.

Нервові процеси у дітей (збудження гальмування) за силою, глибиною неоднакові в різні вікові періоди. Чим менша дитина, тим слабші ці процеси, тим більш слабкі подразники можуть викликати перенапруження та призвести до розвитку невротичних станів.

У ранньому дитячому віці навіть недотримання режиму сну у дитини часто приводять до того, що вона стає примхливою, плаксивою. Порушення режиму прийому їжі приводить спочатку до відмови від їжі, а потім до поганого апетиту і постійних примх.



Починаючи з річного віку, нервозність у дітей часто виникає внаслідок змін побутових умов. Якщо дитина звикла до постійного спілкування з матір'ю, тривала і часта її відсутність може призвести до розвитку невротичних явищ, пов'язаних з тривалим і тривожним очікуванням.

У більш старшому віці причинами нервовості у дітей є помилки, допущені при вихованні дітей. Неврівноваженість у взаємовідносинах з дитиною, суворість змінювана ніжністю, надмірна вимогливість поряд розбещеністю — все це вражає дитячу психіку, створює перенапруження нервових процесів. Часті невротичні реакції є результатом неоднакового відношення до дитини батьків: дуже суворий батько і безмежно ласкава мати. Тут, з одного боку, постійні заборони і осадження, що веде до подавлення ініціативи дитини, а з іншого - "сліпа" любов, пестощі і попускання в будь-яких примхах, перешкоджають тренуванню і зміцненню волі.

Велику психічну травму наносять дитині сварки і бійки в сім'ї, непорозуміння між батьками.

По-різному сприймають діти народження в сім'ї другої дитини. Якщо до народження братика чи сестрички дитина росла розбещеною увагою батьків, то поява в сім'ї новонародженого викликає Тяжкі переживання і роздратування. Виникають ревнощі і часто агресивні реакції у ставленні до новонародженого. В цьому, звичайно, і вина батьків, оскільки турбота про немовля віднімає весь їх час, позбавляючи цим необхідної ласки першу дитину.

Однією з частих причин виникнення неврозів, особливо у дітей зі слабким типом вищої нервової діяльності, є перенесені захворювання внутрішніх органів, різні травми голови.

В ранньому віці однією з найчастіших причин прояву нервозності дитини є розлади сну. Дитина або довго не може заснути, або сон її тривожний і неспокійний, переривається частим пробудженням. Перед сном такі діти примхливі, плачуть, а іноді надмірно жартують.

Іншим проявом невротичного стану є нічні страхи. Вони виникають у дітей 3-5 років і, як правило, пов'язані із залякуванням їх різними "вовками і людоїдами", або коли батьки кричать і б'ють дітей. Дуже часто батьки розповідають дітям страшні казки, читають книжки або показують малюнки залякуючого змісту. У таку дитину вселяється почуття страху. Все це викликає кошмарні сновидіння. Дитина зіскакує з ліжка, плаче, кричить, не пізнає оточуючих. Заспокоєна батьками вона знову засинає, а вранці не пам'ятає, що з нею було.

Залякування дитини нерідко приводить до виникнення страху темряви, самотності, якогось предмета чи живої істоти.

Досить поширеними причинами неврозів у дітей, особливо у пубертантному віці, є різкість у поведінці, грубість, схильність до сліз, і нерідко впертість, негативізм.

Із рухових невротичних проявів найбільш поширені тікозні посмикування обличчя, кінцівок або тулуба. Причиною цих гіперкінезів найчастіше є рухи, пов'язані з тісним незручним одягом та взуттям, або неприємними відчуттями в різних частинах тіла. Нерідко проявом нервозності у дітей буває заїкання.

Особливо шкідливо впливає на дітей штучне прискорення їх розумового розвитку і мови. До такого прискореного розвитку призводить багато іграшок, книжок, раннє запам'ятовування віршів, розповідь великої кількості казок. Особливо часто таке прискорення розумового розвитку буває у віці 2-4 років, коли діти стикаються з невідомим, дуже багато запитують. Існує термін "інформаційні неврози" Вони розвиваються від переванта¬ження мозку інформацією, перенапруги основних нервових процесів.

Великий всезростаючий об'єм інформації потребує нових підходів до виховання і навчання дітей. Майже кожен рік у процесі навчання дитини вносяться нові вимоги, які перевантажують індивідуальні можливості дитячої психіки. За даними статистики, кількість інформаційних неврозів з кожним роком збільшується.

Найчастіше перевантаження нервової системи дітей буває в інтелігентних сім'ях, особливо, коли дитина єдина і росте в оточенні декількох дорослих людей.

Несприятливо відображаються на дітях позбавлення дитячого товариства і постійне перебування серед дорослих. У таких випадках у дітей розвивається наслідування, надмірна серйозність.

Причиною виникнення невротичних станів у дітей може бути раннє статеве дозрівання. Цьому сприяють занадто часті ласки, надмірно м'яка постіль, загальна постіль, переїдання на ніч, умови, які дозволяють спостерігати інтимне життя батьків та ін.

Але про які б невротичні розлади не йшла мова, основна причина їх виникнення - психогенні нервові зриви. Невротичні стани можуть виникати у будь-якому віці. До числа найбільш загальних причин нервових зривів відносяться одночасні заняття декількома різним справами, коли дитина не встигає зосередитися на одному, вимушена переключитись на інше. Важливою причиною є також швидка зміна радісного стану тяжким хрилюванням.

Невропатія- вроджена дитяча нервовість (ослабленість), яка поступово зменшується з вівсом, якщо створені сприятливі умови для психічного розвитку дітей в сім'ї і в дитячому колективі.

Причинами невропатії є: вегето-судинна дистонія, нервова перевтома, хвилювання і тривога вагітної жінки; токсикози вагітності, загроза зриву вагітності. Однією з основних причин невропатії є невротичні стани жінки під час вагітності, які викликані сімейними і виробничими конфліктами, хвилюванням у зв'язку з побутовою невлаштованістю, екзаменами, нестачею часу і суєтою при підвищеному почутті відповідальності. Внаслідок негативних хвилювань стрес (дистрес) приводить до гормональних порушень в організмі жінки, що через загальний кровообіг несприятливо впливає на стан плоду і розвиток його нервово-гуморальних, адаптаційних систем. Після народження така дитина часто схоплюється від незначного звуку і неспокійно спить. До року прояви невропатії стають яскраво вираженими і продовжуються протягом декількох років.

Основні прояви невропатії: підвищена схильність до неспокою (хвилювання) на фоні загостреної емоційної чутливості та лабільності (нестійкості) настрою; швидка втомлюваність; загальна нервова невиносливість (погано переносить шум, яскраве світло, душне приміщення); порушення сну (поверхневий, чутливий, неспокійний або надмірно глибокий з мимовільними сечовипусканнями, важке засинання, зменшена потреба в денному сні — відмова в 2-3 роки); вегето-судинна дистонія (з'являється пониження артеріального тиску, погане самопочуття, головний біль, головокружіння, блювання і спазми (ларингоспазм - "несправжній" круп), а також підвищена пітливість, серцебиття і нестійкість пульсу; соматична ослабленість, зумовлена загальним пониженням реактивності організму, його захисних імунних сил; порушений обмін речовин (пониження або підвищення маси тіла, блідість шкіри, в'ялість); недостатня ферметативна активність і алергія у вигляді ексудативно- катарального діатезу; велика легкість виникнення психомоторних розладів у вигляді рухливого неспокою, енурезу, заїкання, нервових тіків. Чим більше ознак, тим сильніше виражена невропатія.

Діти з невропатією заслуговують особливої уваги, постільки вони мають підвищену емоційну чутливість, схильні до неспокою, порушення сну і апетиту. Вони загострено реагують на покарання, часто ображаються і плачуть. Тому емоційний стан таких дітей повинен знаходитися під постійним контролем педагога. Діти з невропатією швидко збуджуються навіть від незначного шуму. Тому тривалість їх перебування в групі повинна бути обмеженою, бажано, щоб батьки забирали при можливості таких дітей з дитячого колективу раніше.

Проблемою у дітей з невропатією є і поганий апетит. Схильність до спазмів і недостатня ферметативна активність травних соків створюють таку картину, коли дитина завжди залишається за столом останньою. Умовляння не допомагають, оскільки внаслідок нервового напруження ще більше зменшується виділення ферментів. Найрозумніша тактика в даному випадку - не підганяти дитину, не створювати навколо неї атмосферу уваги й осуду її нездатності бути як усі. Таке неправильне відношення проявляється в повній мірі вдома і нерідко є одним із суттєвих психотравмуючих факторів, доводячи дитину до нервового зриву у вигляді відмови від їжі, страх перед їжею.

Не менш важливою у дітей з невропатією є і проблема зі сном. Як правило, такі діти вже в 2-3 роки відмовляються спати вдень. При невропатії дитина, збуджуючись вдень, довго не може заснути вечором, хоч і втомилася, а дорослому здається, що сон у неї настає повільно. Чим менше вона спить, тим більше втомлюється і збуджується на наступний день, і так до того часу, доки дитина, як мовиться, не звалиться з ніг. Через деякий час цикл повторяється знову.

Розрізняють такі форми невропатії: а) астенічну; б) гіперстенічну (збудливу). Астенія (слабість, безсилля) — нервово-психічна слабість. Це стан природженої слабості, в'ялості, почуття втомлюваності, звуження кола інтересів, труднощі в зосередженні уваги, непереносимість голосних звуків, яскравого світла, великої кількості людей, сонливість удень. Збудливий (реактивний) стан виникає під впливом психотравмуючих факторів великої сили і значення і характеризується неспокоєм, нетерпимістю, нестійкістю уваги, непосидючістю, мимовільним прискоренням мислення і мови.

Аутизм. Дитячий негативом. У дошкільному віці ранній дитячий аутизм - порівняно рідка форма патології. Основним проявом аутизму є повна відсутність потреби або бажання контакту з оточуючими, емоційна холодність і байдужість до всього. Але у такої дитини може бути й емоційний сплеск, в основному за рахунок негативних емоцій: страх новизни, переміни обстановки, активне протистояння незвичному стилю життя. На цьому фоні можуть виникати розлади мови в різних проявах: від небажання розмовляти (аутизму) до заїкання.

Найбільш виражено ознаки раннього дитячого аутизму проявляються від 2 до 5 років. Проявом можливого його розвитку у грудних дітей є відсутність властивого здоровим дітям "комплексу пожвавлення": при контакті з матір'ю, близькими у них не з'являється на обличчі посмішка. У них може бути відсутня орієнтувальна реакція на зовнішні подразники, що іноді приймається за дефект органів чуття. У більш старших дітей може з'являтися і соматовегетативна недостатність: порушення сну, погіршення апетиту тощо. Такі діти протестують проти змін звичної для них обстановки, проти нової іграшки, нового одягу, виражаючи свій протест агресивністю (активний протест) або плачем (пасивний протест). Для них характерні одноманітні рухи: годинами можуть гратися однією іграшкою, переливати воду із посуди в посуду. Пізніше можуть з'являтися патологічні форми мови - ехолалія (багаторазове повторення слів), неправильна промова слів тощо.

Негативізм — вікова особливість дітей раннього віку, проявля-ється реакцією протесту, коли діти все роблять наперекір бажанню тих, хто з ними спілкується. Вони вередливі, роздратовані, неслухняні, іноді схильні до афективного емоційного вибуху.

Для попередження негативізму рекомендується доброзичливе спілкування з дитиною, розмовляти з нею необхідно спокійним тоном, без роздратованості, не наказуючи, не примушуючи, а пропонуючи за її бажанням виконати роботу в зручний для неї час. Особливо обережно потрібно підходити до покарань, не можна застосовувати фізичне покарання, принижувати або ображати дитину, що особливо травмує її нервову систему.

Невротичне заїкання (логоневроз) - порушення ритму, темпу та плавності мови, пов'язане з судомами м'язів, що беруть участь у мовному акті.

Заїкання буває природженим, проте частіше зустрічається як прояв неврозу в дитячому віці. У народі є думка, що заїкання буває від переляку. Однак, нам добре відомо, що заїканню в основному, сприяє перевантаження кори головного мозку і зриву в тому відділі кори, який визначається за І. П. Павловим як "друга сигнальна система", здійснююча мову. Переляк або інша причина є лише поштовхом для прояву заїкання. Розлад мови може виникати також при травмі, внаслідок виснаження нервової системи після різних захворювань. Заїканням частіше страждають вразливі, зі слабкою нервовою системою діти. Сприятливими умовами для розвитку заїкання є особливості нервово-психічного розвитку, сімейна схильність до заїканню, помилки виховання, перевантаження дитини мовною інформацією, черепна травма, нейроінфекція тощо.

Заїкання частіше зустрічається у хлопчиків, ніх у дівчаток (по даним різних авторів, співвідношення коливається від 2:1 до 10:1). Розлад частіше розвивається в 4-5 років, коли проходить значне ускладнення фразової мови, пов'язаний з інтенсивним формуванням мислення. В цей час дитина починає задавати особливо багато питань пізнавального характеру. Заїкання може розвинутися і раніше, особливо в період становлення мови - в 2-3 роки.

Велике значення в розвитку заїкання відводиться фактору "наслідування. У цьому випадку заїкання легко закріплюється за типом негативного умовного рефлексу.

Значну роль у закріпленні дефекту мови грає вразливість і спостережливість дитини. При невротичному заїканні дитина виявляє характерну реакцію оточуючих на свій дефект. Ця реакція залежить від віку, в якому настало заїкання, і від особливостей нервової діяльності. Дитина при цьому починає уникати мовного спілкування, особливо з незнайомими людьми. При спробі говорити у неї від хвилювання виникають вегето-судинні порушення (підвищена пітливість, серцебиття, неритмічне дихання та ін.) і супровідні рухи, що викликає посилення дефекту мови і його рефлекторне закріплення. При цьому виникають негативні психічні реакції.

Залежно від характеру судоми м'язів розрізняють тонічне та клонічне заїкання.

Тонічна судома характеризується тривалим напруженням скорочених м'язів, клонічна - супроводжується короткочасним скороченням м'язів з подальшим їх розслабленням.

У разі тонічного заїкання дитина не може розтулити рот і почати мову. Тому, наприклад, слово "мама" вона вимовляє як м-а-ма.

Якщо заїкання клонічне, то на початку мови виникає клонічна судома мовних м'язів і слово "мама" дитина вимовляє як м-а-а-ма. Частіше буває змішана форма заїкання - тоніко-клонічна (з переважанням тонічного спазму) або клоніко-тонічна (з перева-жанням клонічних судом).

Дитина зупиняється, перш ніж вимовити два наступних слова або посередині слова, найчастіше під час вимовляння голосних звуків. Вона докладає зусиль, аби продовжити мову, робить один за одним кілька вдихів, повторює кілька разів останній звук. Мова стає незрозумілою, нечіткою. Дитина вимовляє зайві букви, склади. Часто повторює перші звуки та склади. Мова супроводжується поверхневим та швидким видихом. Повітря видихають до початку мови або відразу після вимовляння кількох слів. Доводиться робити дихальні паузи, що призводить до порушення плавності та виразності мови.

Вади мови нерідко супроводжуються мимовільними рухами м'язів обличчя, язика та кінцівок, гримасами. Заїкання посилюється у разі нервового збудження, переляку, збентеження.

Заїкання розвивається в дитячому віці, отже треба звертати увагу на правильність мови дитини і, якщо виявлено цю патологію, своєчасно почати лікування.

Лікування невротичного заїкання повинно бути раннім і комплексним. Основним лікуванням є психотерапія.

При виникненні патології мови в зв'язку з психотравмою лікування потрібно починати з режиму мовчання протягом 7-10 днів з поступовим включенням дитину в мовну діяльність. Передусім важливо навчити дитину правильно дихати, бо це є неодмінною умовою плавної мови. Треба стежити, щоб дитина спокійно вимовляла окремі склади, а потім переходила до слова, і зрештою, цілого речення. Несміливих, сором'язливих треба підбадьорити, заохотити.

Якщо розлади мови природжені, дітей навчають у спеціальних логопедичних закладах. Коли ж заїкання виникло внаслідок психічної травми, переляку, одночасно зі спеціальним навчанням використо¬вують психотерапію, загальнозміцнювальне лікування.

При нервовому збудженні у дітей, що заїкаються, заспокійливу дію виявляє валеріана лікарська.

Під час читання, розмови треба ретельно виправляти огріхи в артикуляції (процесі формування звуків мови), частіше примушувати дитину читати вголос, завчати напам'ять вірші, абзаци з тексту.

З раннього дитинства з дітьми потрібно розмовляти правильно, не роблячи забави з лепету малюка. Боротися з сором'язливістю, оберігати дитину від глузування товаришів, вселяти впевненість у собі. Не варто забувати, що для дітей старшого віку це тяжке випробування. Вади мови заважають навчанню, іноді навіть стають причиною відставання в розумовому розвитку.

При спілкуванні з дитиною та її навчанні важливо дотримувати необхідного навантаження, щоб не викликати втоми. Усувати втому дитини ліпше природніми, а не лікарськими засобами. Якщо сон у дитини за тривалістю нормальний, а рухова активність достатня, то розумова втома швидко проходить, працездатність відновлюється.

Профілактикою перевтоми дітей є рухомі ігри, прогулянки на свіжому повітрі, спортивні ігри з урахуванням віку. Велике значення має оздоровчий комплекс: гігієнічний режим, свіже повітря, "виключення перебування в накуреному приміщенні та ін.

Енурез- нічне нетримання сечі. Свідомий контроль сечовипускан¬ня і вираження неспокою при стриманні позивів звичайно більш активно дитина починає проявляти після 1-1,5 року. Вважають, що це залежить від багатьох причин: від стану здоров'я і , особливо нервової системи дитини, її водного режиму, від приучування її до дотримання гігієни тіла (своєчасна зміна пелюшок, підмивання тощо). Мимовільне сечовипускання до 3-річного віку (нерідко буває при захопленні грою, при збудженні, коли контроль за функціями організму ослаблений) вважається фізіологічною нормою і не лікується. Вважають, що це пояснюється недостатньою сформованістю нервових процесів: процеси збудження в корі головного мозку дитини значно сильніші, ніж процеси гальмування. Тому вихователі повинні пояснювати це батькам і до 3-річного віку не одобрювати лікування дитини від енурезу.

Нетримання сечі буває частковим, постійним, тимчасовим і нічним. Нічне нетримання сечі спостерігається в основному у дітей. У хворого сеча витікає мимовільно, і він не відчуває позиву до сечовипускання.

Енурез - найчастіше це невроз, за якого межа чутливості нервової системи настільки знижена, що навіть за невеликої кількості сечі вмикається рефлекс спорожнення сечовою міхура. У дитини відбувається мимовільне виділення сечі під час сну. Нетримання сечі спостерігається також при епілепсії, слабкості сечового міхура, при дефектах хребетного стовпа, запаленні сечових шляхів, розладу водного обміну.

Енурез може виникати і внаслідок неправильного виховання дитини в ранньому віці - недостатнім розвитком у неї гігієнічних навиків, а також бути наслідком інтоксикації організму (глисти, нейроінфекція).

Передусім треба уточнити причину хвороби, обов'язково дослідити сечу, зробити рентгенівський знімок попереково-крижового відділу хребетного стовпа.

Оскільки при нічному енурезі страждає психіка дитини, потрібно забезпечити їй спокій, огородити від конфліктів, виключити фізичні покарання. У жодному разі не можна карати дитину за мокру постіль. Корисно проявляти ласку, уважне, спокійне відношення до дитини, не лякати і не загрожувати дитині, не соромити її в присутності інших дітей, не забороняти прогулянки.

Значну роль у лікуванні енурезу відіграє дієта. Метод дієтотерапії М. І. Красногорського побудований на регулюванні водно-електролітного обміну. Хворому до 15-ї години дозволяють їсти різноманітні страви і за бажанням пити рідину. У другій половині дня кількість води та рідких страв різко обмежують. О 18-й годині дитині дають вечерю без рідини. Дозволяють їсти м'ясо, свіжу рибу, масло, яйця, хліб. Забороняють овочі, фрукти, каші, а також сіль та солоні страви, оскільки сіль затримує воду у тканинах. За такої умови рідина, випита до 15-ї години, буде виведена з організму до настання ночі. Перед сном, о 20-й годині, дитині дають солону їжу: бутерброд з шинкою, ковбасою, сиром, оселедці. Оскільки вода затримується в тканинах, у сечовому міхурі збирається невелика кількість сечі, а тому сечовипускання під час сну не відбувається.

Такий дієтичний режим у поєднанні з прийомом препаратів лікарських рослин призначають на початку лікування (3-4 тиж).

Дитину примушують мочитися перед сном. Постіль повинна бути жорсткою. Малюк повинен спати на боку, а не на спині.

Хвору на енурез дитину в жодному разі не можна вночі будити та пропонувати спорожнити сечовий міхур. Це виснажує нервову систему хворого і може посилити прояви енурезу, особливо якщо захворювання розвинулося внаслідок неврозу.

Дуже важливо ліквідувати причину нічного нетримання сечі. Дитині треба приділяти якомога більше уваги, вселити переконання, що вона може самостійно позбутися недуги.

За умови адекватного лікування хвороба минає, якщо не раніше, то у перехідному віці, неодмінно. Для прискорення одужання використовують комплекс загальнозміцнювальних і заспокійливих заходів. Серед них - лікувальна фізкультура (3-4 міс).

Невротичні розлади сну. Фізіологічно тривалість сну значно змінюється з віком: від 16-18 год. на добу в дитини 1-го року життя до 10,5-11 год. у віці 7-10 років. Крім того, з віком проходить зсув сну в сторону переважно нічного часу, в зв'язку з чим переважна частина дітей, старших 7 років, не потребує бажання спати в денні години. Д ля виявлення розладу сну має значення не стільки тривалість, скільки глибина сну, яка визначається швидкістю пробудження під впливом зовнішніх подразників, а також тривалістю засинання.

В етіології невротичних розладів сну причинну роль грають загальні для всіх психогенних захворювань психотравмуючі моменти. У дітей дошкільного віку розлад сну викликають різні психотравмуючі фактори, які впливають на дитину у вечірні години, незадовго до сну: сварки батьків у цей час, різні повідомлення, які можуть лякати дитину, перегляди телепередач тощо.

Невротичні розлади сну характеризуються порушенням засинання, глибини сну, частими нічними пробудженнями, нічними страхами, а також сноходінням і еноговорінням.

Порушення засинання виражається в повільному переході від неспання до сну. Засинання може тривати до 1-2 год. Нерідко повільне засинання поєднується з різними страхами і небезпеками (страх темноти, страх задихнутися під час сну тощо), патологічними звичними діями (смоктання пальця, накручування волосся), нав'язливими ритуалами (багаторазове побажання спокійної ночі, повторення стереотипних запитань до батьків, укладання в постіль окремих іграшок та ін.).

Рідше зустрічаються тривалі нічні пробудження, властиві частіше дітям молодшого віку. Після пробудження дитина залишається спокійною, може довго гратися своїми пальцями, ковдрою, тихо наспівувати. Такий стан може тривати до 1-2 год.

Більш вивчені невротичні нічні страхи, які бувають в основному у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Нерідким проявом невротичних розладів сну є сноходіння (сомнамбулізм) і сноговоріння. Як правило, вони пов'язані зі змістом сновидінь, нерідко відображують окремі психотравмуючі пережи-вання. При цьому часто можливий контакт з дитиною, що не властиво, наприклад, еноходінню і сноговорінню епілептичного генезу.

Для усунення невротичних розладів сну найбільш ефективні психотерапевтичні заходи—сімейна психотерапія, корекція режиму дитини у вечірні години.

Невротичні тіки. Невротичними тіками називають різноманітні автоматичні (без свідомості) прості рухи, які часто повторяються (кліпання, зморщування лоба, носа, облизування губів, посмикування головою, плечима, різні рухи кінцівками, тулубом), а також покашлювання, хникання, "хрюкання" (так звані респіраторні тіки), які виникають внаслідок фіксації тієї чи іншої захисної дії, яка початково мала цілеспрямований характер.

При невротичних тіках переважають рухи в м'язах обличчя, шиї, плечового поясу, вони доповнюються респіраторними тіками (спазми дихальних м'язів). У процесі захворювання тіки можуть багаторазово змінюватися. Суб'єктивно діти оцінюють тіки як своєрідну звичку. Дуже часто невротичні тіки поєднуються з невротичним заїканням і енурезом.

Психотерапевтичні заходи при невротичних тіках повинні бути спрямовані на усунення психотравмуючих моментів і нормалізацію виховного підходу до дитини як в сім'ї, так і в дошкільному закладі. Психотерапевтичне значення може мати створення у дитини емоційно нових інтересів і захоплень (самодіяльність, робота в кружках та ін.). Ефективні фізкультурні заняття.

У профілактиці невротичних тіків велике значення має нормалізація внутрішньосімейних відносин, корекція неправильних методів виховання, усунення надмірно суворих вимог до дитини.

Патологічні звички- смоктання своїх пальців, колупання в носі, розгойдування тіла, ніг, онанізм та ін. - виникають у ранньому віці, але можуть зберігатися і виникати значно пізніше.

Патологічні звички служать для заспокоєння дитини і посилю-ються, як правило, в моменти втоми, засинання і переживань. Основну роль в їх виникненні відіграє нестача уваги до дитини з боку дорослих, байдужість, суворе відношення, позбавлення дитини тактильних контактів, необхідних для сприятливого становлення її нервової системи і психіки. В тяжких випадках можуть зустрічатися такі прояви як висмикування свого волосся, щіпання себе та інші спрямовані на себе агресивні дії. Посилюють і закріплюють ці звички заборони, постійне осудження, залякування. Неправильна поведінка дорослих призводить до зворотного результату: дитина фіксує увагу на свої діях, при кожному зауваженні дорослого відчуває почуття страху, провини, від чого її невротичний стан ще більше посилюється.

Особливої уваги потребують діти з проявами гіперактивносмі. Проявляється вона тим, що дитина ні хвилини не сидить спокійно, не може ні на чому зосередитись, постійно метушиться, відволікається. Для такої дитини характерні: загальний руховий неспокій, непосидючість, надлишок зайвих рухів, недостатня цілеспрямованість і імпульсивність поступків, підвищена збудливість. Усе це поєднується з труднощами в засвоєнні читання, письма, лічби.

Перші прояви гіперактивності дають про себе знати з перших днів життя дитини: діти часто мають підвищений тонус м'язів, надмірно чутливі до всіх подразників (світла, шуму), погано сплять, під час неспання рухомі і збудливі. В 3-4 роки дитина не може зосередитись на чомусь, вона не може спокійно слухати казку, не здатна грати в ігри, які потребують зосередження уваги, її діяльність носить переважно хаотичний характер. Особливо це стає помітним у ситуаціях, які потребують організованої поведінки дитини (на заняттях, під час проведення свят тощо).

Гіперактивна дитина викликає неспокій і роздратованість дорослих, які нерідко вважають, що вона не хоче зосереджено працювати і підкорятися дисциплінарним правилам. Але дорослі повинні пам'ятати, що в основі такої поведінки дитини, як правило, лежить більш або менш виражена органічна недостатність нервової системи. Тому кожна дитина з проявами гіперактивності повинна бути проконсультвана психоневрологом. При організації занять з цими дітьми дуже важливий принцип відповідності труднощів рекомендованого заняття реальним можливостям дитини з урахуванням її порушеної уваги. Заняття потрібно будувати так, щоб діяльність дитини була успішною, а мета — досягнутою.

Емоційна напруга, властива гіперактивним дітям, схильність гостро переживати труднощі, які виникають у дитячому колективі, призводять до того, що у дитини легко формується і фіксується негативна самооцінка і ворожість до всього, що пов'язано з дитячим закладом. Звідси виникають протестні реакції, вторинні неврозо- подібні розлади (тіки, енурез,страхи), які посилюють дезадаптацію. Розвиток вторинних порушень у значній мірі залежить від оточуючого дитину середовища. Воно визначається тим, наскільки дорослі здатні зрозуміти труднощі, які виникають через хворобливо підвищену активність, емоційну неврівноваженість, і створити для їх корекції атмосферу доброзичливої уваги та підтримки.

Гіперактивні діти особливо важкі для педагога, оскільки постійно привертають його увагу, заважають іншим дітям. Якщо педагог розуміє причини неправильної поведінки маленького "порушника", не вважає його свідомим зловмисником, у нього більше шансів установити доброзичливий контакт і допомогти дитині.

До поширеного виду нервозності у дітей належать і неврози. Головне, що відрізняє неврози від нервозності, це визначна роль у їх походженні психогенних факторів - психічних травм, хвилювань і напружень, з якими не може справитися дитина, і які, подібно до стресу, приводять до хворобливого розладу нейрорегуляційних і адаптаційних функцій організму. Функціональний характер нервово- психічних розладів при неврозах, їх психологічна зумовленість і поширеність потребують особливої уваги з боку педагогів.

Найбільш поширені види неврозів такі: неврастенія, невроз нав'язливих станів та істеричний невроз.

Неврастенія- найчастіший вид неврозу у дітей. Розвивається, як правило, після перенесеної психотравми.

В етіології неврозу у дітей основна роль належить стресу або хронічним психотравмам, найчастіше пов'язаним із конфліктами в сім'ї. Важливу роль у розвитку неврастенії дітей відіграє також неправильний підхід батьків до виховання, надмірні вимоги та надлишкові обмеження, які перевищують можливості дитини. Поряд з цими факторами має значення послаблення здоров'я дитини внаслідок частих захворювань, спадкова схильність. Розвитку неврастенії сприяє також перевантаження дитини різними заняттями, в першу чергу інтелектуальними.

Розрізняють дві форми неврастенії: 1. Гіперстенічну, для якої характерні в першу чергу підвищена збудливість, запальність, агресивність, поганий сон та інші прояви подразнення нервової системи. 2. Астенічну, що характеризується плаксивістю, швидкою втомлюваністю, труднощами в зосередженні уваги, загальною в'ялістю, іншими ознаками слабкості нервової системи.

Неврастеніки, як правило, переживають цілий ряд тривожних відчуттів (серцебиття, тремтіння, головний біль та ін.). Вони погано переносять різні зовнішні подразники (шум, звук, яскраве світло). В основі захворювання лежить зниження порога збудливості нервової системи. Тому відчуття, що йдуть від органів особистого тіла і від впливу факторів навколишнього середовища, які не помічає здорова дитина, для неврастеніка виявляються настільки сильними, що виводять його з рівноваги. Тобто неврастенік не якісно, а лише кількісно відрізняється від людини з міцними нервами, оскільки для будь-якої людини сила подразника може перевищити витривалість його нервової системи.

Неврастенія розвивається, якщо дитина живе в постійному напруженні, тривозі, невпевненості. Це зустрічається в таких випадках, коли дитина постійно відчуває небезпеку: одна боїться, що не справляється з домашніми завданнями або розгубиться завтра біля дошки, друга - що перепаде за випадково зроблену помилку, третя - за суперечки між батьками, приходу додому п'яного батька, четверту при прищеплені гігієнічних навичок залякують небезпекою мікробів, гельмінтів тощо.

Неврастенія частіше зустрічається у дітей, де в сім'ях надмірно суворе та вимогливе виховання. Якщо батьки часто самі нервують, плачуть, то і діти переймають цю поведінку. Тому батькам самим потрібно навчитися і навчити своїх дітей при конфліктах, неприємностях штучно створювати спокійну обстановку. Навчити дитину спокійно вирішувати конфліктні ситуації, не травмувати нервову систему ні собі, ні оточуючим - один із основних заходів профілактики неврастенії. Дитина повинна відчувати, що її завжди зрозуміють, прийдуть на допомогу, що її ніколи не покарають, якщо вона й здійснить щось недозволене.

Невроз нав'язливих станів. У дітей дошкільного віку невротична нав'язливість може виникати під впливом стресу, переляку. Першим етапом захворювання є невротична реакція у формі так званого невротичного переляку, яка в подальшому набуває характеру нав'язливих страхів.

Поряд з психотравмуючими факторами в етіології неврозу нав'язливих станів велике значення мають тривожно-вразливі риси характеру дитини. Вважається, що невроз нав'язливості більш тісно пов'язаний з особливостями особистості, ніж інші неврози. Діти, в яких розвивається невроз нав'язливостей, уже в ранньому віці відрізняються підвищеним страхом перед усім новим, невідомим. У дошкільному віці в них з'являються тривожність, вразливість, страх заразитися, схильність створювати собі різні заборони, віра в прикмети, ігри, правила яких подібні до нав'язливих дій, тощо.

Неврози нав'язливості у дітей проявляються найчастіше у вигляді нав'язливих страхів або нав'язливих рухів.

При нав'язливих страхах одні діти бояться темноти, другі - замкнутого простору, треті - перейти відкриту галявину, четверті - якого-небудь предмета домашнього побуту, п'яті - тварин, казкових героїв та ін. При нав'язливих рухах одні мружать очі, другі - похитують головою, треті - приплямкують, причому одні нав'язливі рухи можуть змінюватись іншими, проходити і знову відновлюватись. Ніякі умовляння, пояснення, вимоги, покарання при нав'язливих страхах або рухах не допомагають, а часто навіть поширюють їх.

Невроз нав'язливих станів частіше виникає у дітей інертного типу вищої нервової діяльності.

При неврозах нав'язливості не потрібно соромити, сварити дітей за нав'язливі страхи або рухи - це тільки погіршує справу, але не можна також, щоб вони приносили вигоду, інакше вони закріпляться за правилом вигідності або приємності.

Невроз нав'язливості більше, ніж інші неврози, залежить від природженого типу вищої нервової діяльності (інертності нервової системи) і від послаблюючих організм соматичних захворювань. Тому він гірше від інших неврозів піддається лікуванню. У 80% випадків цей невроз з віком проходить сам, по мірі загального зміцнення організму та його нервової системи.

Важливе значення в профілактиці неврозу нав'язливості має спеціально підібрана музична ритміка, лікувальна фізкультура.

Істеричний невроз. Істеричні розлади у дітей викликаються перенесеним стресом або хронічною психотравмуючою ситуацією, часто пов'язаною з протиріччям між бажаним і реально досягнутим, незадоволенням своїм положенням в колективі і роллю в сім'ї, вимогами, які перевищують можливості. Разом з тим у дітей дошкільного і молодшого віку істеричні розлади можуть виникати безпосередньо у відповідь на психотравму: покарання, зауваження, висловлене в різкому тоні, категорична відмова виконувати яке-небудь прохання, розлука з матір'ю тощо. Істеричний припадок звичайно буває в присутності дорослих і спрямований на привернення їх уваги.

При істеричному неврозі на перший план виступають розлади настрою, вередливість, егоїзм, фіксація уваги на своєму хворобливому стані.

Серед істеричних розладів у дитячому віці переважають моторні та соматовегетативні порушення. Частим руховим розладом є нездатність стояти і ходити при збереженні активних і пасивних рухів у лежачому положенні (астазія-абазія). Вважають, що в генезі (механізмі розвитку) цієї хвороби бере участь механізм патологічної фіксації суб'єктивного відчуття слабкості в кінцівках, який виникає в момент сильного страху або стресу. Значно рідше у дітей зустрічаються істеричні парези (послаблення рухів) і паралічі кінцівок (відсутність рухів), які охоплюють або всю кінцівку, або частину її. Ще рідше зустрічаються парези рухомих м'язів очей, які проявляються косоокістю; істерична афонія (втрата мови), пов'язана з тимчасовим парезом або паралічем голосових зв'язок. Рідкою формою рухових істеричних розладів у дитячому віці є істеричні гіперкінези ( хореїчні швидкі мимовільні рухи, тремор).

У дітей майже не зустрічаються розгорнуті психомоторні припадки класичного типу, описані у дорослих. Але стерті форми істеричних психомоторних припадків спостерігаються нерідко в ранньому і дошкільному віці. Виникають вони при незадоволенні дитини чим-небудь, відмові виконати її вимогу, пов'язані з прагненням добитися бажаного, звернути на себе увагу.

У маленьких дітей тип вищої нервової діяльності ще слабкий, а друга сигнальна система недостатньо розвинена, тому таке поєднання приводить до виникнення істерії у вигляді вередливості. Дитині щось не дають, не виконують її бажань, і вона падає на підлогу, починає кричати, бити ногами, розкидати іграшки, щоб досягти від оточуючих бажаного. І за механізмом свого виникнення, і за проявами—це типовий істеричний припадок. У деяких дітей подібні припадки виникають до 15-20 разів на день. А батьки, часто не розуміючи, задовольняють цей "каприз", завдаючи ще більшої шкоди здоров'ю дитини. Істерична реакція, що принесла вигоду дитині, закріплюється, і в наступний раз, коли дитині щось потрібно, вона вже не старається попросити спокійно, а зразу ж дає істеричну реакцію.

Коли дитина стає старшою, сила нервових процесів і роль другої сигнальної системи зростає, і маленькі дитячі конфлікти вже не доходять до істеричного припадка та коли вона стане дорослою і зіткнеться з серйозними життєвими труднощами, то, незалежно від її волі, прокинеться дрімаючий механізм істеричної реакції, закріплений потураннями "капризам" у ранньому дитинстві, і це призведе до виникнення тяжких проявів істерії. Тому потрібно спокійно виконувати прохання дитини, задовольняти її бажання і доставити як можна більше радості, свободи, любові, щоб не доводити до істеричної реакції. Але коли вона виникла у дитини, то ніколи не задовольняти її вимоги. Будьте якомога добрішими до дитини, але безпощадні до її істеричних проявів. Тут не можна йти ні на які компроміси.

Особливу форму примітивних істеричних припадків у дітей раннього віку (приблизно від 6 місяців до 3 років) являють афект- респіраторні припадки. Вони виникають у зв'язку з якою-небудь ситуацією, яка викликає у дитини незадоволення, образу. Приступ починається за типом описаних вище істеричних припадків, але вслід за цим настають переривчасті глибокі зітхання, які закінчуються повною зупинкою дихання (в зв'язку із судорожним скороченням м'язів гортані), зі швидким розвитком ціанозу (синюшності). Свідомість повністю не виключається. Приступ закінчується глибоким вдихом. Після цього нерідко відновлюється плач або дитина стає в'ялою.

Соматовегетативні істеричні розлади зустрічаються у дітей значно частіше від рухових порушень. Прояви їх різноманітні: болі в животі, в ділянці серця, головний біль, блювання, порушення ковтання, запори, затримка сечовипускання тощо.

Особливу, яка зустрічається переважно у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, форму істеричних розладів являє істеричний мутизм (небажання розмовляти ). Дана форма мутизму розвивається у дітей з мовною та інтелектуальною недостатністю в умовах підвищених вимог до мовної й інтелектуальної діяльності, наприклад, при вступі дитини до дитячого садка або школи.

Профілактика неврозів у дітей - вавжливе завдання вихователів дошкільних закладів.

Організація правильного догляду, дотримання раціонального режиму сну, харчування, відпочинку сприяють підвищенню адаптаційних можливостей дитини і служать ефективним попередженням нервово-психічних порушень.

Необхідно виключати ситуації, які травмують психіку дитини. Батьки і вихователі повинні розмовляти з дитиною спокійним тоном, без роздратованості, не застосовувати тілесних покарань. Не можна забувати, що травми бувають не тільки фізичні, але й духовні—від грубого слова, несправедливого відношення. І навпаки, спокійне, доброзичливе відношення створює у дитини почуття надійності, захищеності, формує у неї позитивну самооцінку, сприяє гармонійному розвитку особистості.

Попередження неврозів повинно включати і психогігієнічні заходи, спрямовані на нормалізацію внутрішньосімейних стосунків, оскільки їх порушення займають одне із основних місць в етіології неврозів дитячого віку. Велике значення має боротьба з алкоголізмом батьків, у сім'ях яких діти найчастіше хворіють неврозами.

Важливу роль відіграє також корекція неправильного виховання дітей у сім'ї, особливо таких видів його, як гіперпротекція, батьківський деспотизм, застосування фізичних покарань, підвищені вимоги або байдуже відношення до дитини. Певне значення в профілактиці невротичних реакцій у дітей раннього віку має недопущення таких виховних помилок, як залякування дитини з метою добитися виконання батьківських вимог, штучна ізоляція дитини від ровесників, ігнорування психологічної підготовки дитцни до вступу в дошкільний заклад, школу.

Враховуючи важливу роль в етіології неврозів внутрішніх факторів, перш за все особливостей характеру дитини, доцільні заходи з психічного загартовування дітей. До таких заходів відносяться формування активності, ініціативи, вивчення самостійному подоланню труднощів (темноти, тимчасової розлуки з батьками, контакт з незнайомими людьми та ін.).

Психічне загартовування дітей - завдання не тільки батьків, але й вихователів дитячих дошкільних закладів. Важливе значення в профілактиці неврозів мають заходи зі зміцнення фізичного здоров'я, загартувальні процедури, турпоходи тощо.





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 3599; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.167.242.107
Генерация страницы за: 0.196 сек.