Завдання психолого-педагогічного супроводу розвитку дитини з складним дефектом

Загальною закономірністю, властивою розвитку дітей з складними дефектами, є особливе обтяження умов раннього розвитку дитини. Наявність не одного, а двох, а то і більш первинних порушень надзвичайно обідняє контакт дитини із зовнішнім світом, вона потрапляє в умови величезної депривації (сенсорної, материнської, культурної) і в сенситивний період становлення і розвитку основних психічних функцій терпить значний збиток. Це веде до недорозвинення як окремих функцій (наочні дії, формування образів предметів, просторове орієнтування і моторика, емоційно-плотський контакт з дорослими і спілкування), так і до загальної затримки психічного розвитку. Положення посилюється тим, що матеріальне і соціальне середовище, як правило, залишаються мало пристосованими до особливостей пізнавальної діяльності такої дитини.

Надалі, коли врешті-решт дитина потрапляє в необхідне для неї специфічне середовище, активно стимулююче її розвиток, виявляється, що її стартова позиція гірша, ніж у інших дітей з аномальним розвитком.

Таким чином, виявляється, що по відношенню до дитини з складним дефектом завдання подальшої компенсації аномалій розвитку стають більш всеосяжними не тільки через складність порушення, але і через істотне відставання в розвитку, пов'язане з упущеними можливостями ранньої компенсації дефекту.

Дослідники, що займаються проблемою поєднаних порушень, одностайно відзначають той факт, що психічний розвиток при подвійному або потрійному дефекті не зводиться до суми особливостей психічного розвитку при кожному порушенні, а утворює нову, складну структуру порушень і вимагає особливого психолого-педагогічного підходу (дослідження А. І. Мещерякова, Т. В. Розанової і ін.). Так, сліпоглухі діти в своєму розвитку істотно відрізняються від інших категорій аномальних дітей (глухих, сліпих і ін.). Відсутність зору і слуху прирікає дитину на значну ізоляцію від зовнішнього світу, і її психіка не отримує належного розвитку. Така дитина нерідко розцінюється оточуючими як глибоко розумово відстала: у неї різко обмежено пізнання навколишньої дійсності, порушені можливості спілкування з людьми і формування навиків і норм поведінки. Проте, на відміну від дійсно розумово відсталої дитини, сліпоглуха дитина володіє значними потенційними можливостями розумового розвитку. Особливо великі ці можливості у дітей і підлітків з пізнішою сліпоглухотою, що уникнули впливу сенсорної депривації в ранньому віці і зберегли мовлення.

Характерним наслідком складних порушень є зменшення доступних каналів компенсації дефекту, різке звуження можливого діапазону засобів компенсації. Так, при сліпоті компенсація в сприйнятті дитиною навколишнього світу здійснюється значною мірою через підлягаючий зберіганню слух і дотик. При глухоті — через зір, кінестетичне, тактильно-вібраційне сприйняття, проте при поєднаному ураженні зору і слуху, сліпоглухоті шляхи компенсації через слух і зір виявляються перекриті і лише у разі часткового збереження цих функцій можуть бути використані.

Таким чином, якщо в складному бісенсорному дефекті ми маємо справу з складанням двох різних первинних порушень і утворенням їх поєднання, то в шляхах компенсації відбувається як би їх віднімання: ні зір, ні слух не можуть бути використані. Альтернативним є якийсь третій шлях. Психологічне завдання педагога-дефектолога полягає в тому, щоб виявити шляхи розвитку орієнтовної діяльності дитини, знайти хай і дуже вузькі, але реальні і перспективні шляхи компенсації складного дефекту. Так, для сліпоглухої дитини таку роль в її сприйнятті грають дотик і кінестетичне сприйняття, крім того, можливий значний компенсаторний розвиток нюх, який великою мірою замінює втрачений зір і слух.

Вирішальним чинником розвитку буде у будь-якому випадку включення дитини в процес навчання, або так званого культурного розвитку, привласнення їй суспільно виробленого історичного досвіду людства в процесі учіння. Виведення дитини з культурної безвиході, з ситуації ізольованості від навколишнього світу — матеріально-наочного і соціального — ось найперше завдання у пошуках шляхів компенсації складного дефекту. У контексті культурного розвитку провідне місце займає оволодіння дитиною мовленням. У цьому сенсі вихід на компенсаторні сенсорні канали набуває до певної міри підлеглого значення. Можливості розумового розвитку дітей з складним сенсорним дефектом принципово не слід визнавати обмеженими. Врешті-решт вони залежать від стану спеціальної педагогіки як науково-практичної дисципліни. У міру реального прогресу в області спеціальної психології і педагогіки ці можливості істотно зростають.

Оскільки найважливішим резервом, як це було показано Л.С. Виготським, є розвиток вищих психічних функцій дитини, принципово важливим стає питання про ступінь збереження інтелектуального розвитку. Розумова відсталість як можливий компонент складного дефекту, безумовно, надзвичайно знижує потенціал компенсаторного розвитку аномальної дитини, проте не робить останнє неможливим. У минулому фахівцями розділявся украй песимістичний погляд на навчання таких дітей, який в даний час подоланий. По відношенню до дітей, що мають разом з сенсорними порушеннями олігофренію, у наш час стверджується нова прогресивна точка зору, що спирається на гуманістичну традицію в дефектології і на нові позитивні експериментальні факти.

Реабілітаційний потенціал дітей з складною структурою дефекту далеко ще не освоєний в спеціальній психології і педагогіці, хоч і тут діє відома в цих галузях знання закономірність: чим раніше наступило порушення і чим більше ступінь порушення, тим більше виражений аномальний розвиток дитини. Ускладнення структури порушення, його багатокомпонентність мають такі ж наслідки.

Дата добавления: 2014-01-04