Віросповідні принципи й культова практика

Формування й поширення.

ЛЕКЦІЯ. ІСЛАМ.

1. Формування й поширення.

2. Віросповідні принципи й культова практика.

3. Течії ісламу. Іслам в Україні.

Іслам є наймолодшою світовою релігією і водночас впливовою ідеологією сучасного світу.

Іслам з'являється на поча­тку VII ст. Зазнавши впливу іудаїзму й християнства шля­хом прийняття від них низки догматичних та обрядових положень, іслам завдяки простішій та доступнішій догма­тиці, ритуалу швидко набуває популярності. Нині на плане­ті нараховується приблизно 1 млрд. 500 млн. його послідовників.

Моделюючи суспільство, іслам охоплює всі аспекти осо­бистого й суспільного життя. Тому сприятливі умови для цієї релігії бувають лише тоді, коли вона є домінуючою в певній країні. Тож не дивно, що 660 млн. мусульман, тобто понад 73 відсотки, мешкають у 36 країнах, де іслам є пані­вним віровченням. Набагато менше їх в Америці, Європі. В Африці його прихильники зосереджені на півночі конти­ненту. Майже половина мусульман світу живе в чотирьох країнах: Індонезії, Пакистані, Бангладеш та Індії. У 28 країнах іслам є державною релігією, зокрема в Алжирі, Єгипті, Іраку, Ірані, Лівії, Мавританії, Сомалі, Тунісі.

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «по­кірність». Того, хто прийняв цю релігію, називають «від­даним», що арабською —«мусульманин». Звідси і друга назва цієї релігії — «мусульманство». У Європі іслам має ще й третю назву — «магометанство» (від імені пророка Мухаммеда — Магомета, Могаммада).

Батьківщина ісламу — Аравійський півострів. Саме там у 570 р. у збіднілому клані Хашим могутнього мекканського племені курайш народився майбутній засновник нового релігійного вчення, пророк Мухаммед. Із 610 р. він почав виступати як релігійний проповідник, закликаючи зверну­тися до єдиного Бога — Аллаха, щоденно молитися йому, дотримуватися посту й творити благодіяння щодо бідних. У 622 р. Мухаммед переїхав із Мекки до сусідньої оази Ясриб, пізніше названої Мединою, де на нього чекав великий успіх. Тут було створено першу громаду мусульман та перші зако­ни й положення, які не лише стали основою ритуалу й куль­ту ісламу, а й об'єднали арабів під прапором нової віри. У 630 р. пророк зі своїми прибічниками повернувся знову до Мекки, яку було оголошено столицею ісламу. Мухаммед по­мер у 632 р. і був похований у Медині.

Віровчення ісламу формулюється просто й дохідли­во: Бог єдиний і всемогутній, він подарував людям своє одкровення — Коран, який передав через чоловіка на ім'я Мухаммед.

Єдинобожжя. Першим і основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухам­мед — пророк його») і його посланця — Мухаммеда. Важ­ливим у принципі єдинобожжя є не тільки те, що Аллах є і що немає Бога, крім нього, але також і те, що Аллах є один великий Творець. Він владика небес, землі та всього, що є на них. Чітка системність і регулярність, що спостерігається у Всесвіті, підпорядкована його волі. Він мудрий і всемогут­ній. Людське життя має сенс тільки в тому випадку, якщо воно цілком присвячене щирому поклонінню і служінню Аллаху. Людина відповідає перед Господом за всі свої добрі й погані вчинки на цьому світі. Суд і відплата будуть здійс­нюватися не в цьому, а в іншому, потойбічному житті. Земне життя дано людині заради перевірки. Іспит людини відбу­вається через усі її справи і скрізь: на землі, у воді, в повітрі чи в космосі. І Богу відомі не лише її почуття, думки чи фізичні можливості, а й найменші порухи душі. За непослух він може покарати як за життя, так і після смерті.

Правдиве трактування мусульманської віри — це «ві­ра у вчення Пророка і поклоніння Аллахові відповідно до того шляху, який вказав Пророк». Той, хто не ступить на цей праведний шлях, ніколи не зможе пізнати Аллаха та його Закону. Така людина не є мусульманином, навіть як­що проголошує себе покірною Всевишньому і слідує його Закону. Перше і найважливіше з того, що заповідав мусу­льманам пророк, це: «Немає Бога, крім Аллаха» («Ла іля-ха ілла-ллах»). Це означає, що у всьому Всесвіті тільки Всевишній Аллах гідний поклоніння, покори і немає вла­дики і царя, окрім нього. Мусульмани впевнені, що за ни­ми сила Господа небес і землі, яка підтримає їх у всіх випа­дках. Все і вся мають потребу в ньому і покладаються на нього. Він поза людськими почуттями, і людський розум не в змозі осягнути його сутності.

«Немає Бога, крім Аллаха», з точки зору апологетів му­сульманства, є останньою і найвищою сходинкою в пізнанні єдинобожжя. Всі атрибути божественності втілено в одній божественній сутності як такій, вважають вони. Дві божес­твенні сутності не можуть поєднати їх у собі з однаковою повнотою. Всеперемагаючий і правлячий усім може бути тільки один. Неможливо, щоб ці атрибути були поділені між різними божествами. Якби один був мудрим, другий — всевидячим, третій — тим, що дарує блага, і всі вони були б різними особами, то землю охопили б руйнація і хаос.

Відповідно до ісламу ідея єдинобожжя близька і зро­зуміла віруючим, адже вона породжує в людині благородс­тво і силу духу. Віра в те, що «немає Бога, крім Аллаха» збільшує силу віруючого, його почуття власної гідності та задоволення. Його серце очищується від жадібності, зло­сті, заздрості й інших негативних рис та побажань. Адже немає інших сили, влади, впливу, перемог, ніж від Аллаха. Успіх і поразка — все в руках одного Аллаха. Не дарує він, заборонивши, і не забороняє, подарувавши.

Вшанування пророка Мухаммеда. Другий догмат ви­магає вшанування головного й останнього пророка істин­ної віри — Мухаммеда. Розповідають, що коли він перебу­вав у печері Хіра, під Меккою, йому з'явився ангел із на­казом нести людям істинне слово — слово Аллаха (Коран, сура XCVI). Ісуса іслам також визнає великим пророком. Його буде покликано вершити Страшний суд. Тому мусульмани не вірять в те, що Ісус був стра­чений. Водночас вважається, що християни помиляються, сприймаючи Христа як сина Божого. Христос — заступ­ник, утішитель, а не божественна особа.

Кожен мусульманин зобов'язаний вірити Мухаммеду, тому що:

1) він — істинний посланець Аллаха;

2) шлях його правдивий, без недоліків і помилок;

3) він — останній пророк, який прийшов до людей від Всевишнього, до дня Страшного суду.

Мухаммед заповів вірити в Судний день. Це означає, що:

1) Аллах знищить цей світ і всі створіння у день воск­ресіння з мертвих;

2) потім Аллах оживить їх і збере в одному місці;

3) на суд Аллаха буде виставлено всі діяння людей, добрі й погані;

4) Аллах зважить добрі й злі вчинки кожного. Той, у кого добро переважить, буде прощеним; той, у кого перева­жать злі діяння, буде покараним;

5) прощені увійдуть у рай, покарані потраплять у пекло.

Коран — Святе Письмо ісламу. Третій догмат — ша­нування Святого Письма — Корану (араб., досл. - читан­ня), що є головною священною книгою мусульман. За іс­ламською традицією, Коран є «копією» «матері-книги», яка існує на небі одвічно. У ній записано всі Божі веління та всі події, що відбуваються і мають відбутися. Архангел Джебраїл (Гавриїл) переповів цю книгу Мухаммеду час­тинами, що мали стосунок до певних подій.

Складається Коран із промов, проповідей, пророцьких од­кровень, історико-релігійних оповідей, притч, етико-правових та правових приписів, що були виголошені упродовж 610— 632 pp. Через те що всі вони переповідалися усно, після сме­рті Мухаммеда виникла загроза втратити Святе Письмо. Ось чому при першому халіфі Абу-Бакрі (роки правління 632— 634) особистим секретарем Мухаммеда Зайд ібн Сабітом було складено перший збірний текст Корану. За третього халіфа Османа (роки правління 644—656) з'явилася друга редакція Корану, який визнано канонічним. Орфографія, пра­вила читання і структура тексту остаточно канонізовано офі­ційним виданням Корану в Каїрі 1923 року.

Коран написаний римованою прозою класичною араб­ською мовою і поділений на 114 сур (глав, або одкровень), які складаються з айатів, тобто віршів (араб, айа — зна­мення). Відсутність логічного зв'язку між сурами пояс­нюється їх розташуванням: найдовші сури розміщені на початку (окрім «Фатіха», або «Прологу» — молитви, що відкриває Коран), найкоротші — в кінці. Залежно від часу та місця їх виголошення сури поділяються на «мекканські» (610—622, Мекка, 90 сур) і «мединські» (622—632, Ме­дина, 24 сури). Наявність у Корані певних неясностей, су­перечностей зумовила виникнення ім ал кіра (науки про читання Корану) й ілм ат-тафсір (науки про способи йо­го тлумачення).

Основний зміст Корану — проповідь ідеї єдиного Бога (Аллаха) як першопричини життя і першотворного ство­ріння, попередження про Страшний суд, рай і пекло.

Коран посприяв розвитку мусульманських фікс (пра­вознавства), суфізму (містики), іс алам (теології). Це цінна релігійно-філософська та правознавча пам'ятка, що має все­світнє значення, джерело дослідження культурно-історич­ного, політичного розвитку та літературної спадщини Ара­вії кінця VI - першої половини VII ст. До того ж Коран є найдавнішим прозовим твором арабською мовою, що свого часу допомогло формуванню єдиної літературної мо­ви арабських народів.

Вважаючи себе духовними синами Авраама, мусульма­ни вірять у те, що Тора (Таура) і Євангеліє (Інджил) є та­кож священними книгами, посланими Богом. Щоправда, вони вважаються «другорядними».

Доповненням до Корану є Суна (араб. — звичай, зразок), що складається з висловлень Мухаммеда та хадисів (опові­дей) про його діяння людей, які близько знали пророка.

Культ. Кожен мусульманин знає, що бути правовірним — це:

1) сповідувати єдинобожжя та визнавати пророчу місію Мухаммеда;

2) здійснювати щоденну п'ятиразову молитву (намаз) та

3) паломництво до Мекки;

4) дотримуватися посту в мі­сяць рамадан (рамазан);

5) чинити благі справи на ко­ристь бідних та нужденних.

Намаз. Стрижнем намазу є п'ятикратне повторення вдень і вночі, словом і дією того, в що увірував мусульма­нин — молитви.

Піднявшись уранці, радять настанови, встань перед Го­сподом твоїм чистим і непорочним до того, як займешся буденними справами. Підтвердити перед Аллахом своє по­клоніння йому, стоячи, сидячи, коліноуклінно і лежачи пе­ред ним ниць. Скажи, що до нього ти звертаєшся і від нього чекаєш вказівки вірного шляху. Знову пригадай со­бі домовленість із ним про покірність і служіння. Повто­ри декілька разів своє бажання заслужити його милість і уникнути його гніву. Повтори урок Корану. Засвідчи іс­тинність його послання. Згадай день, коли ти постанеш перед судом Аллаха, де тебе запитають про справи твої, та отримаєш за них заслужене. Так починається твій день. Після того як ти попрацюєш декілька годин, покличе тебе муедзин (служитель при храмі) прославити ім'я Господа. Повтори свій урок ще раз, щоб не забути його. Встань зі свого місця і, повторивши формулу віри, повертайся до мирських справ. Згодом утретє покличе тебе муедзин на післяполудневу молитву. Коли день закінчиться і настане ніч, почни її тим, чим починав день. Згадай Всевишнього і служіння йому, щоб не забути свій урок уночі. А коли прийде час сну, помолися знову, пом'яни Господа твого востаннє на добу.

Така п'ятикратна молитва має зміцнювати основи віри та постійно нагадувати про основні постулати ісламу.

Іслам передбачає також колективні молитви, зокрема щотижневу молитву в п'ятницю. Колективна молитва має викликати у віруючих почуття спільності, любові й бра­терства, солідарності. Вона має привчати і підкорятися ке­рівникові, якого мусульмани обирають зі свого середови­ща, прилучає їх до порядку і дисципліни, породжує в них співчуття і милосердя один до одного, почуття рівності та згуртованості.

Заклик до молитви називається азан. Він надає му­сульманам, що збираються до мечеті (храму), час, аби під­готуватися до цієї важливої події. До безпосереднього по­чатку молитви перед громадою проголошується ще й дру­гий заклик, що називається ікама.

Загальнообов'язковою є лише одна загальна молитва в мечеті — салат аль-джама, або салат ад-джума (полуден­на молитва щоп'ятниці). Слово «джама» означає «зібран­ня», а «джума» — «п'ятниця». На цій молитві обов'язко­во має бути присутнім кожен дорослий чоловік-мусульманин. Якщо його немає більше трьох разів (тобто протягом трьох тижнів), то він опиняється поза лоном мусульманс­тва. Ось чому в ісламських країнах у п'ятницю закриті всі магазини й установи.

В ісламі вважається, що монополія на духовне знання чи особливу святість не може бути перешкодою між ві­руючим і Богом. Тому тут немає священиків у християн­ському розумінні. Кожний мусульманин є священиком сам для себе. Нікому не заборонено наближатися до Бо­га своєю вірою. А мусульманське духовенство нерідко поєднує виконання духовних і світських обов'язків. Імам, який стоїть перед зібранням і веде молитву, не є свяще­ником. Ним може бути будь-хто, хто добровільно дав згоду очолити молитву, але ця особа повинна знатися на осно­вах мусульманської віри і добре знати Коран, який чита­ється під час молитви. До того ж її мають поважати ві­руючі. Деякі мечеті мають постійного імама, але це не обов'язкова вимога. За відсутності імама будь-який мусульманин може очолити молитву.

Імам (араб, амма — стояти попереду) — духовний керівник; голова мусульманської громади; керівник колективної молитви у мечеті. Не є ні саном, ні професією.

Якщо молитва здійснюється в домашніх умовах, то ве­сти її може будь-хто з родичів. Молитва може бути здійс­нена в будь-який час і в будь-якому місці. Але мусульма­нин готується до неї, очищає своє тіло і вибирає чисте міс­це. Молиться вірний, як правило, на власному молитовному килимку. На молитву слід одягати чистий одяг, жінкам забороняється користуватися парфумами, робити макіяж і лакувати нігті. Чоловікам не обов'язково покривати го­лову, але більшість із них носять білу мереживну молито­вну шапочку. Перед молитвою мусульмани здійснюють ритуальне омовіння (відоме як вуду) водою певних частин тіла, що символізує фізичне та духовне очищення.

Ураза. Аби стати богослухняним досконалим мусуль­манином, окрім щоденної п'ятикратної молитви, раз на рік, у місяць рамадан (протягом повних 30 днів) треба дотри­муватися урази (посту): не пити й ковтка води та не вжи­вати ніякої їжі від світанку до вечора. Коли зайде сонце і полине вечірній азан, тоді можна розговлятися, але в міру. При цьому віруючий має бути богобоязливим, упевненим у всебаченні та всезнанні Аллаха, вірити в майбутнє життя і Божий суд, абсолютно підкорятися вимогам Корану і Про­рока, мати велике почуття обов'язку та терпіти й стриму­вати свої бажання. З приходом рамадану мусульманський світ ніби поринає в атмосферу тілесної й духовної чистоти, віри та покірності Аллаху. Зникає небажане в поведінці, і навпаки, множаться добрі справи, благі діяння. Одні жалкують через вчинене, в інших виникає бажання допомогти тим, хто того потребує. Усі разом перебувають у стані са­мооцінки й самоаналізу, внаслідок чого виникає відчуття єднання, взаємної любові, співчуття та взаємодопомоги.

Рамадан вважається особливим часом для мусуль­ман, оскільки саме в цей місяць Аллах вирішив заклика­ти Мухаммеда до пророцтва і послав йому перші одкро­вення. Тому цей місяць віщує про те, що настав час дода­ткових зусиль для поширення взаємної любові, миру і спокою. Піст вимагає від мусульманина також свідомого налаштування розуму на молитву і спокій. Адже сенс посту не тільки і не стільки в утриманні від вживання їжі засвітла. Аллах висловився чітко: якщо людина не може відмовитися від зла, насилля, пожадливості, хтиво­сті, роздратованості тощо, то їй не слід і позбавляти себе їжі. Такий ураз не матиме сенсу. Тому багато мусульман беруть зобов'язання прочитати за час посту весь Коран. Дехто відправляється у мечеть для тараві (нічних моли­тов), під час яких за місяць прочитується весь текст Свя­того Письма.

Мусульмани, здоров'ю яких дотримання посту може зашкодити, звільняються від нього. Це хворі, немічні, літ­ні, жінки, які годують дітей.

Хадж. Ісламський правовірний обов'язково має також здійснити паломництво — хадж (араб. — подорож із пев­ною метою) до Мекки, засвідчуючи цим самим свою лю­бов і відданість Аллаху.

Хадж — один із основних обов'язків мусульманина, який полягає у відвідуванні Мекки (храму Кааби) або Медини (гробу Мухаммеда).

Мекка — головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівсь­ка Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку ді­яльність засновник ісламу Мухаммед. Це особлива святиня, куди немусульманину вхід заборонено. Вона — харам («священна», «за­боронена»).

Готуючись до хаджу, вірному слід пам'ятати слова Ал­лаха: якщо ви вирішили здійснити хадж і вийшли з бу­динків своїх, очистіть серце своє, приховайте бажання свої й пристрасті, уникайте розпусти, суперечок, кровопролит­тя і словоблудства. Ставши перед Господом вашим, про­явіть належну вихованість, повагу і покірність. Знайте, на­правляєтеся до того наймогутнішого, якому належать не­беса, земля і те, що між ними. Всі, крім нього самого, мають потребу в ньому. Знайте, що якщо ви виявите перед Все­вишнім таку покірність, смирення і відданість і поклонитеся йому від усієї душі з чистими помислами, отримаєте велику нагороду.

Хадж розглядається як величний обряд поклоніння і вияву любові до Аллаха. Бо чи ж полишила б людина свою рідну домівку, улюблену справу, дітей і друзів, чи змогла б добровільно терпіти тягар довгого шляху, коли б у серці її не було любові до Аллаха, глибокого бажання й трепетного очікування зустрічі з ним? Хадж — це час самоочищення. Бо йдучи до святого місця, відчуваючи з кожним днем, го­диною наближення Кааби (головної святині у вигляді ку­боподібної будівлі висотою до 15 метрів, складеної з кам'я­них плит), людина всім серцем відвертається від спокуси і помилок, кається в колишніх гріхах, у неї з'являються нові праведні думки, яких раніше не було.

Під час хаджу Мекка стає мусульманським центром, до якого спрямовані помисли й душевні поривання пред­ставників різних народів і країн зі всіх кінців землі. Від­так хадж, з одного боку, — це поклоніння Всевишньому Аллаху, з другого — своєрідний щорічний всесвітній фо­рум мусульман.

Хадж здійснюється у чітко визначений мусульмансь­ким календарем час, у місяць зуль-хад-жа (четвертий після рамадана). Він знаменує собою три події в мусульманській історії. Перша — прощення і возз'єднання Адама і Єви з Богом. Друга — принесення в жертву пророком Ібрагімом сина свого Ісмаїла. Третя — життя в послуху проро­ка Мухаммеда.

Під час хаджу мусульманин мусить виконати чотири необхідні умови.

Перша — зодягнути іхрам (два простирадла білого кольору).

Друга — обійти навколо Кааби. Третя — здійснити похід у долину Арафат. Четверта — ще раз обійти навколо Кааби. Чоловіки-паломники, які виконали всі чотири умови, називаються хаджі, а жінки — хаджа.

Свята. Мусульманський культ передбачає також до­тримання мусульманських свят. Серед них особливе зна­чення має ураза-байрам (араб. — свято розговіння), яке відзначається в перший-другий день наступного за рама­даном місяця. Обряд свята полягає у спільній молитві, за якою починається святкова трапеза і подавання милости­ні біднякам. Згідно з традиціями ісламу під час ураза-байрам віруючий звітується за піст, що минув, та починає відбувати покарання у разі порушень правил поведінки. Тоді він сплачує фітр-садака.

Найголовнішим святом мусульман є курбан-байрам (жертвопринесення), яке відзначається через 70 днів після закінчення ураза-байрам. Починається воно 10-20 числа місяця зуль-хаджа і триває три-чотири дні. Центральною ритуальною дією курбан-байраму є принесення кривавої жертви (вівці, ягняти, барана, верблюда) на згадку про те, що Ібрагім був готовий принести в жертву свого сина Іс­маїла. М'ясо віддають бідним.

За ісламською традицією, жертвопринесення є необхід­ною умовою потрапляння до раю. Шлях до нього лежить через Сірат-міст, перекинутий над пеклом. Він тонший за жіночу волосину, гостріший за лезо шаблі й гарячіший від вогню. Біля входу на Сірат стоять тварини, заколоті під час свята. На них віруючі й переїжджають через міст. Вважається, що той, хто не приносив жертви, самостійно не зможе утриматися на мосту і впаде у пекло. Ритуал свята передбачає і відповідну молитву, відвідування могил предків та поновлення одягу. В цей час здійснюються па­ломництва (хадж) до Мекки.

В особливій шані й свято мавлюд-ан-набі (день наро­дження пророка Мухаммеда), що відзначається мусульма­нами у місяці рабі-аль-авваль.

Важливу роль в ісламі відіграє обряд сунат (обрізан­ня), що знаменує перехід юнака до іншої соціальної групи і є внутрішньою ознакою релігійної належності.

Дата добавления: 2014-01-04