Захист сільськогосподарських та лісогосподарських угідь від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб

Досягнення раціонального землекористування

На даний час аграрна наука сформулювала детальні правила раціонального використання земель. Проблемою є те, що такі правила мають переважно характер наукових рекомендацій, а не правових норм.

Наприклад, ч. 2 ст. 165 ЗК України передбачено існування нормативу оптимального співвідношення земельних угідь. На сьогодні такі нормативи існують поки що у вигляді наукових розробок та методичних рекомендацій[5]. Всебічно обґрунтованих нормативів щодо співвідношення розораних, лучних, лісових та інших видів угідь для України чи її окремих регіонів немає. Існують лише нормативи структури ландшафтів для окремих регіонів Європейської частини СНД, розроблені науковцями і формально не затверджені. Кожен з цих нормативів індивідуальний і дійсний тільки для конкретного регіону[6].

На сьогодні гострою є потреба запровадити мінімально допустимі розміри земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На шкідливість надмірного подрібнення земельних ділянок звертає увагу Т. О. Коваленко[7]. Пропозиції встановити нормативи мінімальних розмірів земельних ділянок, виходячи з місцевих умов, наявності земель та щільності населення, висловлюватись у спеціальній літературі ще на початку земельної реформи, проте, на жаль, не були почуті законодавцем[8].

На наш погляд, існує два способи, за допомогою яких вимоги щодо раціонального використання земель можуть набути обов’язкового характеру. Перший спосіб – це видання нормативно-правових актів, які б санкціонували ті чи інші агротехнічні правила та нормативи; другий – це закріплення у законодавстві загальної вимоги науково-обґрунтованого використання земель лише на підставі відповідних проектів (сівозмін тощо). Як видається, ці способи мають бути поєднані: загальна вимога щодо науково-обґрунтованого використання земель повинна бути підкріплена окремими актами з самих важливих питань, що могли б видаватися у формі стандартів.

Дана складова охорони земель є відображенням принципу пріоритету земель сільськогосподарського призначення, закріпленого у загальному вигляді у ст. 23 ЗК України:

“Стаття 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення

1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

2. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

3. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

4. Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.”

NB. Як зазначають представники землевпорядної науки[9], критерієм віднесення сільськогосподарських угідь до таких, що мають гіршу якість, у сучасних умовах повинні бути положення Порядку консервації земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 17.10.2002 № 175.

Реалізації принципу пріоритетності земель сільськогосподарського призначення, окрім його законодавчого закріплення у загальному вигляді, слугують низка правових механізмів:

(1) встановлення т. з. норм відведення земель для несільськогосподарських потреб,

(2) встановлення особливого ускладненого порядку вилучення особливо цінних сільськогосподарських земель для інших потреб,

(3) встановлення обов’язку рекультивації земель,

(4) встановлення обов’язку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

2.2.1. Норми відведення земельних ділянок для певних несільськогосподарських потреб передбачені як законодавчими[10], так і підзаконними нормативно-правовими актами[11]. Наведені нормативи забезпечують використання для несільськогосподарських потреб мінімально необхідних площ земель, передбачаючи в одних випадках конкретну мінімально необхідну площу земельної ділянки для певної потреби[12], а в інших випадках встановлюючи чіткі правила щодо обчислення такої мінімально необхідної площі (наприклад, встановлюючи норми відступу до межі від крайніх проводів лінії зв’язку[13]).

2.2.2. Особливий порядок вилучення цінних земель

З метою захисту особливо цінних земель, у т. ч. сільськогосподарського призначення, від необґрунтованого вилучення для інших потреб встановлений особливий, ускладнений порядок такого вилучення (ст. 150 ЗК України):

2.2.3. Обов’язок рекультивації земель. При тимчасовому використанні земель сільськогосподарського призначення для інших потреб встановлюється обов’язок рекультивації таких земель. У загальному вигляді правила про рекультивацію земель вміщені у ст. 166 ЗК України.

Більш детальні положення вміщені у ст. 52 Закону України “Про охорону земель”:

“Стаття 52. Рекультивація земель

Рекультивації підлягають землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та в гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт.

При проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, відокремлена ґрунтова маса підлягає зняттю, складуванню, збереженню та перенесенню на порушені або малопродуктивні земельні ділянки відповідно до робочих проектів з рекультивації порушених земель та підвищення родючості ґрунтів.

При знятті ґрунтового покриву здійснюється пошарове зняття і роздільне складування верхнього, найбільш родючого шару ґрунту, та інших прошарків ґрунту відповідно до структури ґрунтового профілю, а також материнської породи.

Об'єм ґрунтової маси, що підлягає зняттю і роздільному складуванню, визначається в проектах рекультивації порушених земель.

Рекультивація земельних ділянок здійснюється шляхом пошарового нанесення на малопродуктивні земельні ділянки або ділянки без ґрунтового покриву знятої ґрунтової маси, а в разі потреби - і материнської породи в порядку, який забезпечує найбільшу продуктивність рекультивованих земель.

Роботи із зняття, складування, збереження та нанесення ґрунтової маси на порушені земельні ділянки здійснюються за рахунок фізичних та юридичних осіб, з ініціативи або вини яких порушено ґрунтовий покрив, а роботи з нанесення знятої ґрунтової маси на малопродуктивні землі здійснюються за бажанням власників або землекористувачів, у тому числі орендарів, цих земельних ділянок за їх рахунок.”

Описане вище правове регулювання рекультивації на сьогодні стосується насамперед порушених земель сільськогосподарського призначення.

Дата добавления: 2014-01-04