Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності

Це договір, за яким одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК).

Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний. Даний договір укладається з метою створення об’єкта інтелектуальної власності (наприклад, картини, дизайну упаковки з метою його реєстрації як промислового зразка тощо). Тут слід враховувати, що умови договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об’єкта на створення інших об’єктів, є нікчемними (ч. 4 ст. П12ЦК).

У той же час договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності має визначати способи та умови використання цього об’єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК). Іншими словами, сторонам доцільно узгодити у договорі механізм розподілу прав на об’єкти, що будуть створені при виконанні договору. Якщо сторони не визначили, кому які права будуть належати, то буде застосовуватися загальне правило: майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК). Виключенням з цього положення є розподіл прав на твір образотворчого мистецтва: оригінал твору, створеного за замовленням, переходить у власність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч. 3 ст. 1112 ЦК).

5. Договір комерційної концесії. Це договір, за яким одна сторона (правоволоділєць) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК). Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, сплатний.

У більшості зарубіжних країн цей договір відомий як договір франчайзингу. За цією схемою в Україні працюють, зокрема, «Макдональдс», «Наша Ряба», «Джинсы Супермена», «Картопляна Хата», «Пицца Челентано», «Піца-хат», «Білла», «ІС», «Лукойл-Україна», «ТНК-Україна», «Кодак», «Кока-кола» та ін.

На відміну від ліцензійного договору, за яким надається право використання майнових прав інтелектуальної власності, основна мета укладення договору комерційної концесії - створення користувачем виробничої, торгової чи збутової ланки у мережі бізнесу правоволодільця. Тут недостатньо лише дозволити користувачеві використовувати об’єкти інтелектуальної власності, необхідно організувати і навчити його здійснювати діяльність аналогічно правоволодільцю і на тому ж рівні.

Сторонами договору комерційної концесії можуть бути лише фізичні та юридичні особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності: правоволоділєць - виробник товарів (робіт, послуг), який використовує належні йому права в підприємницькій діяльності, має комерційний досвід і ділову репутацію та зацікавлений у розширенні свого бізнесу; користувач - юридична або фізична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності, яка має намір скористатися комплексом прав правоволодільця.

Якщо для сторін договір комерційної концесії є дійсним з моменту укладення у письмовій формі, то у відносинах з третіми особами сторони мають право посилатися на договір лише з моменту його державної реєстрації за загальним правилом органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця, а якщо правоволоділєць зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.

Досить детально ЦК регламентує обов’язки правоволодільця і користувача (ст. 1120, 1121). Оскільки договір комерційної концесії є взаємним, правам однієї сторони кореспондують обов’язки іншої.

Користувач може бути наділений правом укладення договору комерційної субконцесії, тобто договору, який укладає користувач у випадках, передбачених договором комерційної концесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правоволодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії.

У договорі комерційної концесії можна виділити таке: внутрішні відносини складаються безпосередньо між сторонами договору комерційної концесії - правоволодільцем і користувачем та зовнішні відносини виникають між користувачем і третіми особами в процесі реалізації договору комерційної концесії (при укладенні, наприклад, договорів купівлі-продажу, підряду тощо). Аналогічним чином будується і відповідальність сторін.

Відповідальність перед третіми особами несе не лише користувач, а й правоволоділець. У цьому випадку за загальним правилом відповідальність правоволодільця є субсидіарною і настає за вимогами, що пред’являються до користувача у зв’язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. Виключенням є солідарна відповідальність правоволодільця і настає вона за вимогами, що пред’являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця. У цьому випадку споживач має можливість на власний розсуд вирішувати до кого заявляти вимоги - користувача чи правоволодільця.

Припинення договору комерційної концесії може бути на підставах, передбачених загальними положеннями про зобов’язання (гл. 50 ЦК), нормами про договір комерційної концесії (ст. 1 126 ЦК) чи самим договором комерційної концесії. Оскільки договір комерційної концесії підлягає реєстрації, то щоб реєстр відображав дійсний стан речей, законодавством уведена вимога державної реєстрації припинення договору.

Слід звернути увагу, що договір комерційної концесії припиняється у разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом (ч. 3 ст. 1 126). Якщо правоволоділець пропонує як заміну іншу торговельну марку чи позначення, то користувач має два варіанти поведінки: 1) відмовитися від цього і вимагати розірвання договору з відшкодуванням збитків або 2) погодитися на продовження чинності договору (при цьому за ст. 1 128 ЦК він має право вимагати зменшення плати за договором).

Якщо ж у період дії договору комерційної концесії припинилося право на інший об'єкт інтелектуальної власності, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором.

6. Інші договори у сфері інтелектуальної власності. Невичерпний перелік договорів у сфері інтелектуальної власності пояснюється неможливістю законодавчого закріплення усіх можливих договірних конструкцій у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднести договори: 1) між співавторами; 2) між співвласниками охоронного документа (патенту чи свідоцтва); 3) про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності; 4) про передачу ноу-хау; 5) щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав тощо.

Потреба укладення перших двох із зазначених договорів пояснюється тим, що у випадку наявності прав кількох осіб щодо одного об’єкта необхідно урегулювати відносини між особами. Так, у випадку відсутності такого договору кожний правоволоділець може використовувати об’єкт за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл на використання та передавати майнові права інтелектуальної власності на об’єкт іншій особі без згоди інших правоволодільців.

Договір про порядок розподілу прав на службові об’єкти інтелектуальної власності - це цивільно-правовий договір, що укладається між роботодавцем і працівником стосовно узгодження механізму розподілу прав на створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи доручення роботодавця об’єкти інтелектуальної власності. У випадку відсутності такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно.

Договір про передачу ноу-хау — це договір, за яким правовласник передає зацікавленим особам право на використання повністю або частково конфіденційних знань, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала.

Якщо за ліцензійним договором достатньо надати дозвіл на використання об’єкта інтелектуальної власності (тобто не забороняти його використання), то за договором про передачу ноу-хау необхідно виконати активні дії - розкрити певні знання, що зберігаються в режимі секретності.

Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб’єктів авторського права і суміжних прав - це договір, за яким володілець майнових авторських чи суміжних прав наділяє організацію колективного управління повноваженнями щодо управління належними їм майновими правами інтелектуальної власності. На підставі цього договору організації колективного управління укладають договори з зацікавленими особами про використання прав, переданих в управління, а також збирають, розподіляють і виплачують зібрану винагороду за використання об’єктів авторського права чи суміжних прав суб’єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють, а також вчиняють інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту наданих в управління прав (ст. 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Дата добавления: 2014-01-04