Теорії політичного лідерства

Є кілька концепцій політичного лідерства як тих причин, що його породжують. Основними з них є концепції рис, ситуативна, послідовників і психологічна.

Концепція рис виникла у XIX ст., склалася на основі аналізу ролі видатних осіб в історії. Згідно із цією концепцією лідерство є результат наявності у лідера певних психологічних та соціальних рис. На основі аналізу історичних постатей дослідники намагалися з'ясувати набір обов'язкових чи бажаних рис особи лідера. Було зібрано фактичний матеріал. Із-поміж рис, які притаманні політичним лідерам, називались, зокрема, гострий розум, тверда воля, енергійність, компетентність, організаторські і ораторські здібності, готовність брати на себе відповідальність. Проте з'ясувалося, що таких рис, які є притаманними лиш політичним лідерам, нема. Чим докладнішим ставав перелік рис лідера, тим точніше він збігався з повним набором психологічних і соціальних рис особи взагалі. З'ясувалося, що різним лідерам можуть бути властиві й протилежні риси. Навіть такі, здавалося би, необхідні задля лідера властивості, як розум, сила волі, принциповість, виявилися небезсумнівними. Деякі вчені доводили, що лідерами стають не вольові та принципові особистості, котрі здатні протистояти швидкоплинним масовим настроям, а ті, хто потакає масам, йде у них на поводу.

В процесі розроблення концепції рис з'ясувалося, ніби набір рис лідера значно відрізняється залежно від історичних епох та особливостей конкретних держав. Але досліди із різними експериментальними групами засвідчили, що лідери одних груп зовсім не визнаються такими в інших групах. Це спричинило появу на доповнення теорії рис іншої концепції витоків політичного лідерства – ситуативної.

Ситуативна концепція виходить з ідеї відносної множинності явиш лідерства та трактує його як функцію ситуації. За цією концепцією причина лідерства полягає не в індивіді та притаманних йому рисах, а в такій ролі, котру він має виконувати за конкретних обставин. Обставини визначають вибір лідера й його поведінку. Позиції і дії лідера, прийнятні в одних ситуаціях, є непридатними для інших ситуацій.

У межах ситуативної концепції вчені доходять висновку про те, що в сучасному суспільстві лідером може виступати безпринципна людина, яка є функцією ситуації, керівником, що підкоряється обставинам. Коли концепція рис абсолютизує значення індивідуальних якостей лідера, то тоді ситуативна концепція, навпаки, перебільшує значення обставин.

Ще одним поясненням витоків політичного лідерства є концепція визначальної ролі послідовників (конституентів). Вона пояснює лідерство як особливий тип стосунків між керівником і послідовниками. Феномен лідерства пояснено наявністю у лідера послідовників, а в ширшому плані – конституентів, всіх суб'єктів політики, які взаємодіють з одним лідером та впливають на нього: активістів, прихильників, і виборців. На перший план концепція послідовників висуває аналіз не самих лідерів або об'єктивної ситуації, а потреб та інтересів оточення лідера, його послідовників. Аналіз послідовників допомагає зрозуміти політичну поведінку лідера. Сприймаючи лідера й ситуацію, послідовники в кінцевому підсумку визначають або заперечують лідерство, група сама вибирає такого лідера, який її влаштовує. Причина лідерства, отже, корениться не в самому лідері, а в психології і запитах його послідовників.

Послідовники перебувають під безпосереднім впливом лідера. Взаємодія лідера з послідовниками – це двосторонній рух. Лідери мають змогу міняти свою соціальну опору. Самостійність лідера стосовно послідовників прямо залежить від характеру політичного устрою, ступеня концентрації влади в руках керівника, від політичної культури суспільства в цілому.

Важливим способом пояснення витоків лідерства є різноманітні психологічні інтерпретації. Психологічна концепція лідерства доводить: в підставі суспільного життя лежить людська психіка. Вона є керівною та визначальною щодо інших явиш людського буття. Людина за своєю природою є егоїстичною і владолюбною істотою, прагне щодо панування над іншими людьми. Її дії визначаються волею до влади (Ф. Ніцше), підсвідомими сексуальними інстинктами (3. Фрейд) чи іншими психічними мотивами. 3. Фрейдом, деякі дослідники вважають лідерство виявом невротичного стану особи лідера й навіть певним видом божевілля. Вони посилаються на те, що невротиками були такі відомі діячі, як Наполеон, Робесп'єр, Лінкольн, Рузвельт, Гітлер, Сталін та ін.

Послідовники 3. Фрейда поділяють суспільство на психічно нормальних людей, буцімто не здатних до творчості, і маніяків, психопатів, які нібито стають лідерами. Вони доводять, що орієнтованими на лідерство людьми рухає почуття вини, й такі люди шукають полегшення шляхом викриття інших. Лідери в дитинстві пригнічені чи пережили крах багатьох надій, а тепер компенсують комплекс неповноцінності жорсткою боротьбою за самоутвердження і владу.

Очевидно, що концепції Ф. Ніцше та 3. Фрейда описують причини виняткових виявів лідерства. Політичні лідери здебільшого насправді відрізняються особливим психологічним склад ом. Однак ці особливості далеко не завжди пов'язані із якимись психічними аномаліями. Як стверджують психологи, всі люди поділяються на дві категорії: одним характерна підвищена самоідентичність, для іншим – понижена. Перші зазвичай високої думки про себе, енергійні та впевнені у собі, легко йдуть на ризик, відкрито діляться своїми планами тощо. Другі, навпаки, же оцінюють себе нижче від реальних можливостей. Вони схильні до самоаналізу, зазвичай пасивні, обережні, уникають самостійних дій і рішень.

Лідери є в основному людьми із підвищеною самооцінкою. Для багатьох із них характерне відчуття необхідності власного керівництва над іншими людьми. Вони прагнуть бути попереду, брати на себе функції лідерства із власної ініціативи. Та значно рідше роль лідера делегується їм оточенням.

Очевидно, що кожна з концепцій витоків політичного лідерства не заперечує, а доповнює інші, розкриває якусь сторону даного суспільного феномену. Лідерство є одночасно функцією ситуації, і породженням послідовників, і результатом наявності в особи лідера певних соціальних і психологічних рис. Роль кожного з цих чинників у породженні лідерства в різних умовах неоднакова.

Дата добавления: 2014-01-04