Капітал як економічна категорія товарного виробництва

Тема: КАПІТАЛ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

План:

1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

2. Форми існування капіталу.

Мета: 1. навчальна – ознайомити студентів з сутністю капіталу та різними підходами до його визначення та структури, класифікацією форм існування капіталу.

2. розвивальна – розвивати у студентів творчу думку, нестандартне мислення, інтелектуальні здібності, професійну та термінологічну мову, уміння і навички.

3. виховна – виховувати економічне мислення, толерантність, плюралізм думок, поважне ставлення до думки іншого, професійні та соціально-значущі якості особистості.

Теорія капіталу є одним з найскладніших розділів економічної теорії.

Пол Самуельсон

Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію, еволюція якої відобразила історичний процес розвитку природи, форм руху, динаміки та структури товарного виробництва.

Історія розвитку економічної науки засвідчує існування різних підходів до визначення сутності та структури капіталу (табл. 11.1), у тому числі:

1. Предметно-функціонального підходу, згідно з яким капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою одержання доходу.

У межах цього підходу значного поширення набув аналіз капіталу як факторавиробництва, що впливає на результати підприємницької діяльності і приносить дохід власникові. При цьому підкреслюється особливе місце капіталу в системі економічних ресурсів, зумовлене його високою мобільністю, похідним характером формування та роллю, що опосередковується.

Аналіз матеріально-речового змісту капіталу постійно розширюється за рахунок збагачення діапазону видів нагромадження праці та певних благ, однак не дає можливості виявити джерело зростання підприємницького доходу та розкрити його соціально-економічний зміст.

2. Соціально-економічного підходу, згідно з яким капітал трактується як економічна категорія — специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов. Особливістю соціально-економічного підходу є прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.

Таблиця 11.1. Теоретичне осмислення сутності капіталу в історії економічної думки

Трактування сутності капіталу	Прихильники
Ототожнення капіталу з грошима (золотом, сріблом)	Меркантилісти (XV—XVIII ст.)
Ототожнення капіталу із засобами сільськогосподарського виробництва, поєднання яких з природою (землею) забезпечує приріст чистого продукту	Фізіократи (друга половина XVIII ст.)
Капітал як частина призначених для подальшого виробництва запасів, від яких очікують отримати дохід	А. Сміт (1723 —1790)
Капітал — фактор виробництва (уречевлені матеріальні блага, засоби виробництва), який сприяє створенню та розподілу національного доходу	Ж.Б. Сей (1767—1832)
Капітал — попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці, призначених для виробництва (заощадження, які споживаються у процесі виробництва)	Дж. С. Мілль (1806—1873)
Капітал — самозростаюча вартість (вартість, що приносить додаткову вартість); виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, засновані на експлуатації та монопольному привласненні капіталістами неоплаченої праці найманих робітників	К. Маркс (1818—1883)
Капітал — сукупність проміжних продуктів, що створюються на окремих стадіях "непрямого шляху" виробництва. Акцент на зв'язку дохідності капіталу з властивостями часу	Е. Бем-Баверк (1851—1919)
Капітал — сукупність речей, що формують передумови виробництва. Головна його властивість — здатність приносити дохід, який залежить від продуктивності факторів виробництва та відносної рідкісності, що випливає з тягаря утримання	А. Маршалл (1842—1924)
Капітал — фундаментальна основа виробництва, запас виробничих благ, які володіють фізичною продуктивністю	Дж. Б. Кларк (1847—1938)
Капітал — багатство, здатне приносити дохід. Перетворення багатства на капітал зумовлено перевищенням доходу від капіталовкладень над банківським відсотком	Дж. М. Кейнс (1883—1946)
Капітал — "фонд купівельної сили", що служить для придбання засобів виробництва, здатних забезпечити науково-технічний прогрес суспільства	Й. Шумпетер (1883—1950)
Капітал — дисконтований дохід, будь-яке благо, яке приносить дохід своєму власникові незалежно від сфери застосування та характеру діяльності	І. Фішер (1867—1947)

Розглядаючи капітал як самозростаючу вартість, К. Маркс трактував його як капіталістичні виробничі відносини експлуатації найманої праці.

Водночас необхідно враховувати, що розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки, поширення колективних форм приватної власності, акціонування, демократизація управління капіталом змінюють соціально-економічну природу капіталу. Зростає взаємозумовленість мотиваційних пріоритетів най­маних робітників та підприємців на основі "соціалізації" капіталу та "капіталізації" праці. Зближенню інтересів суб'єктів сучасної ринкової економіки сприяє також подальший розвиток співробітництва праці та капіталу, що ґрунтується на якісному вдосконаленні трудового законодавства та системи колективних договорів.

3. Грошового підходу, згідно з яким капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід власникові у вигляді процента.

4. Часової концепції капіталу, заснованої на порівнянні корисності благ у різний час та виведенні доходу з певних властивостей останнього. Згідно з цим підходом цінність теперішніх благ (за незмінності інших умов) завжди перевищує цінність таких самих благ у майбутньому. Відтак дохід на капітал має місце за умови обміну товарів поточного і майбутнього споживання.

5. Трактування капіталу як певного вкладання, що забезпечує дохід власникові незалежно від сфери застосування чи характеру діяльності.

У традиційному політекономічному визначенні капітал (від лат. capitalis — головний) має такі властивості:

1)обмеженість;

2)здатність до нагромадження;

3)ліквідність;

4)здатність до конвертації (постійної зміни форм);

5)самозростання.

Загальновизнано, що капітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. Відтак розуміння капіталу постійно розширюється, виходячи за межі свого початкового змісту. У сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:

І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість визначається не лише як суб'єкт, а і як об'єкт економічної діяльності та інвестицій, які прибутковіші, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва. Інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюються потенційним доходом, який він може приносити власнику.

II. Інтелектуальний капітал — нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

У сучасній економічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства (сукупність знань, досвіду, зв'язків та інформації, що використовуються на рівні суспільства в цілому і є провідним чинником зростання національного доходу постіндустріального суспільства), інтелектуальний капітал окремої компанії (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних здібностях працівників компанії, що реалізуються у процесі інноваційної діяльності та збільшують її ринкову вартість) та інтелектуальний капітал окремого індивіда. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники виокремлюють у структурі інтелектуального капіталу окремої компанії такі складові:

1. Людський капітал — нагромаджені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, професійний досвід і моральні цінності.

2. Структурний капітал — технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо.

До складу структурного капіталу входять:

— клієнтський капітал (відносини із замовниками, покупцями, ділові зв'язки з постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування тощо);

організаційний капітал (інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, авторські права тощо)

ІІІ. Соціальний капітал — капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. На відміну від матеріалізованого фізичного капіталу та невіддільного від індивіда людського капіталу, соціальний капітал існує лише у відносинах між людьми. Його об'єктивною основою є мережі соціальних зв'язків, які використовуються для інформації, навчання, формування правил поведінки та репутації, заснованих на порядності, надійності, послідовності, лояльності, чесності, відкритості, дотриманні загальновизнаних морально-етичних цінностей.

Західні дослідники визначають соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чи віртуальних), які накопичуються в індивідів та груп завдяки наявності мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри. Стверджуючи, що "соціальний капітал включає як певну мережу зв'язків, так і певні активи, які можуть бути мобілізовані через цю мережу", вони виокремлюють такі його форми:

1)зобов'язання та очікування, які залежать від надійності соціального середовища;

2)інформаційні можливості (здатність соціальної структури до передачі інформаційних потоків і норм);

3)соціальні норми та етичні принципи.

Таким чином, згідно із сучасними науковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але й неуречевлених (втілених у окремих людях або відносинах між ними) форм. На думку відомого французького дослідника

П. Бурдьє, постіндустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних станів капіталу:

1) інкорпорованого (сукупності відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу);

2) об'єктивованого (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній, предметній формі);

3) інституціоналізованого (визнання певного виду капіталу як ресурсу, який може бути неформалізованим або формалізованими у вигляді прав власності, сертифікатів тощо).

Водночас людський, інтелектуальний та соціальний капітали не є відокремленими і незалежними активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв'язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного. З огляду на те, що нагромадження, вдосконалення та всебічний розвиток людського багатства набувають першовартості у контексті наявних джерел сучасного економічного зростання, стає зрозумілою важливість цього підходу для аналізу капіталу як економічної категорії.

Не відкидаючи жодного з трактувань капіталу, накопичених науковою думкою за всю історію розвитку економічної теорії, слід наголосити на необхідності аналізу сутності капіталу в контексті соціально-економічних та історичних умов його саморозвитку.

У широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал — самозростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи, які уможливлюють отримання доходу.

Дата добавления: 2014-01-04