Структура внутрішньо групових зв’язків в малих групах

В неформальній групі є лідери, ієрархія, задачі, існують неписані правила, які називаються нормами. Ці норми служать зразками поведінки. Вони підкріплюються системою заохочення і санкцій.

Важливою характеристикою взаємодії людей в групі є рівень контактності – іншими словами те, як і коли, наскільки часто члени групи вступають в безпосередні міжособистісні стосунки. Група, всі члени якої знаходяться в процесі взаємодії в безпосередньому контакті один з одним називається малою чи контактною групою. Контактність не замикається тільки на малій групі і має різні форми проявлення.

Контактність може носити:

1. постійний характер;

2. епізодичний характер;

3. (обмежений) опосередкований технічним засобом (радіо, телефон, пошта, рація…)

Інші групи, де контакти за частотою і якістю зменшуються до порівняно з малими групами, називаються великими.

За рівнем контактності групи можна умовно поділити на:

1. дифузні групи – групи, в яких міжособистісні стосунки існують, але в їх основі не лежить трудова діяльність, ці відношення базуються на симпатіях чи антипатіях. (група однолітків, група колишніх однокласників).

2. асоціативні групи – групи, в яких існують міжособистісні стосунки і вони опосередковуються особисто значимим змістом діяльності.

3. корпоративні групи – групи, в яких міжособистісні стосунки, що існують опосередковуються особисто значимим, але асоціальним за своїми установками змістом діяльності.

4. соціальні групи – групи, в яких міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особисто значимим змістом групової діяльності.

Отже, в малих групах переважають особисті контакти. Ці малі групи можуть бути (типи груп):

1. постійними;

2. тимчасовими (демонстрація);

3. організаційно оформленими – «формальними»;

4. організаційно неоформлені – «неформальними».

Типи груп можуть трансформуватися: закохані створюють сім’ю, група друзів може положити початок суспільної організації або комерційній структурі.

Крім цього соціальні групи поділяють на:

1. первинні групи – це особливий різновид малих груп, в яких зв’язок спирається не тільки на первинні особисті контакти, але й на високе емоційне залучення її членів в діла групи, на високий ступінь обожнювання кожного члена із усією групою (сім’я, група однолітків в дитинстві, згуртований колектив робітничої бригади).

2. другорядні групи (вторинні) – це групи, які організовані для досягнення певної мети і які спираються на схематизовану систему відношень, що регулюється правилами. Звично другорядні групи бувають великими чи формальними.

Формальні групи – це групи створені по волі керівництва для реалізації певної мети і де всі відношення між людьми в діловому плані строго регламентовані різного роду циркулярами, інструкціями, правилами організації тощо. Але, як тільки формальна група створюється, вона стає також і соціальною групою, де люди взаємодіють не тільки за розпорядженням керівництва. Із соціальних взаємовідносин народжується безліч дружніх груп, які всі разом представляють неформальну організацію, які мають властивість взаємо проникати, іншими словами, ми входимо дуже часто в ці групи і навіть самі цього не усвідомлюємо. Неформальна організація є міцною силою, яка при певних умовах може фактично стати домінуючою в організації і зводити до нуля дії керівництва.

Неформальна організація – це спонтанно організована група людей, які вступають в регулярні взаємодії для досягнення певної мети, організація за принципом симпатії, інтересів і за тим, чому разом з членами групи віддається перевага. Ця мета є причиною для існування даної групи. Але ця мета не може бути чітко фіксованою, всі взаємовідносини людей мають яскраво виражений емоційний окрас.

Належність до неформальної групи може дати людям психологічні вигоди не менш важливі для них, ніж гроші.

Важливі причини вступу до неформальної групи:

1. почуття приналежності;

2. взаємодопомога;

3. тісне спілкування;

4. взаємозацікавленість.

Основні характеристики неформальних груп:

1. неформальні групи здійснюють контроль за своїми членами. Першим кроком до цього є встановлення і закріплення норм – групових еталонів допустимої чи недопустимої поведінки. Щоб бути прийнятим групою і зберегти в ній своє положення, особа повинна дотримуватися цих норм. Відносно тих, хто не дотримується норм група застосовує жорсткі санкції, а тих хто їх порушує, може чекати відчуження.

2. люди використовують групу для обговорення передбачуваних чи фактичних змін. В неформальній групі спостерігається тенденція до опору змінам. Частково це пояснюється тим, що ці зміни можуть нести з собою загрозу подальшому існуванню неформальної групи.

3. неформальна група має своїх лідерів. Лідер спирається на визнання його групою. В своїх діях він робить ставку на людей і на їх взаємовідношення.

4. неформальна група динамічно взаємодіє з формальною групою. Оскільки групові емоції впливають як на задачі, так і на взаємодії, вони можуть впливати і на ефективність формальної організації. Вони можуть призводити до підвищення чи до зниження ефективності.

Група може більш чи менш ефективно йти до досягнення своїх цілей в залежності від впливу наступних факторів:

1. розмір (найбільш оптимальний 5-11 чоловік);

2. склад: ступінь схожості осіб і точок зору;

3. групові норми: вони мають позитивний чи негативний характер;

4. згуртованість:

5. конфліктність;

6. статус і функціональні ролі її членів.

Групові норми:

1. гордість за організацію;

2. досягнення мети;

3. колективна праця;

4. контроль;

5. планування;

6. захист чесності.

Треба підкреслити, що всі глибинні пласти особи створюються завдяки спілкуванню і призначені для спілкування в більшості своїй в соціальній групі. Людина вступає в спілкування і в ньому визначає суттєво важливі орієнтири для своєї поведінки, весь час звіряє те, що вона робить, з тим, що від неї очікують оточуючі, справляється з їх думками, почуттями і вимогами. Але ж все, що людина робить для себе, вона робить разом з цим і для інших, діючи в соціальній групі.

Три показники:

1. самооцінка, 2. оцінка, що очікується, 3. оцінка особою групи – всі вони входять в характеристику особи і, бажає людина цього чи ні, вона об’єктивно рахується з цими суб’єктивними індикаторами її самопочуття в групі. Рахується навіть тоді, коли вона не підозрює про наявність цих показників.

На показники згуртованості групи індивідуальне самопочуття людини в ній, ефективність діяльності групи в багатьох випадках визначається злагодженістю волі всіх учасників соціальної групи.

Соціальні групи характеризуються наявністю різного виду структур:

1. організаційна;

2. соціально-демографічна структура. Характеризується складом групи за віком, статтю і національністю;

3. професійно-кваліфікаційна структура. Це склад організації за групами професій, рівню освіти і професійної підготовці, кваліфікації;

4. соціально-психологічна структура. Це склад групи за станом між особистих стосунків, характеру ціннісних орієнтацій і мотивів діяльності.

В останній структурі неабияку роль відіграє показник згуртованості групи – це міра тяжіння членів групи одне до одного і до групи. Високо згуртована група – це група, члени якої відчувають сильний потяг одне до одного і вважають себе схожими. У високо згуртованих груп зазвичай буває менше проблем у спілкуванні, а ті, що виникають, значно менші, ніж у інших. В них менше непорозуміння, напруги, ворожнечі і недовіри, а продуктивність праці значно вища, ніж в не згуртованих групах.

Кожна людина в групі відповідно своїм діловим і особистим якостям, своїм статусом займає певне місце в системі групової організації. (статус – закріплені за людиною в групі чи суспільстві права, обов’язки, престиж).

«Зірка» «Клубок» «Коло» «Ланцюг»

В будь-якій групі між людьми існують невидимі зв’язки взаємовідношень, які неможливо відобразити в жодному штатному розкладі. Розібратися у відношеннях між людьми дуже складно. Одним із методів дослідження між особистих стосунків, для керівника може стати поглиблене вивчення різних соціальних факторів, а також конкретних вчинків і дій людей, які входять до складу даного колективу. До таких соціальних факторів можна віднести взаємодопомогу, дружбу, сварки, конфлікти тощо. Постійне спостереження за цими явищами дозволяє керівнику вивчити міжособисті стосунки підлеглих. Розкрити міжособисті стосунки допомагають дослідження. При проведенні соціометрії всім членам будь-якої групи ставлять те саме запитання, наприклад, «З ким би ви хотіли працювати на спільних операціях?». Соціальні психологи в дослідженнях використовують не тільки позитивні, але й негативні критерії. Наприклад, «З ким би ви не хотіли працювати разом?». Негативні критерії допомагають більш чітко виявити неприязливі стосунки.

Надаючи свій вибір тому чи іншому члену колективу, людина як би заявляє: «З цією людиною я хотів би спілкуватися. Вона подобається мені більше, ніж інші». Якщо посада характеризує людину в формальній структурі групи, то кількістю отриманих виборів при соціометрії можна виміряти її положення в неформальній системі взаємовідношень, іншими словами, її соціальний статус. Останній має свій «табель про ранги».

Так, коли кожен член групи в середньому може розраховувати на 3 позитивні вибори, то той, хто отримав 6 і більше, потрапляє до «зірок». Частіше за все «зірками» стають особи, які є своєрідними каталізаторами спілкування, тому що володіють привабливістю…

Ті, хто при соціометрії отримав середню чи вище середньої кількість виборів, відносяться до тих, кому віддають перевагу. Ті, у кого кількість виборів трохи нижча середньої – «прийняті», позбавлені виборів – «ізольовані». Всі, хто отримав негативні вибори підпадають до категорії «знедолених» (отверженных).

Зазвичай в групі із 30 осіб до категорії «зірки» потрапляє не більше 3-4 чоловік. В категорію тих, кому надають перевагу – 10-12 чоловік, до сприйнятих теж – 10-12 чоловік, «ізольованими» можуть бути близько 5 осіб, а от «знедолені» бувають не в кожній групі, це переважним чином люди психопатологічного кола (збудливі, істеричні і психопати інших форм, алкоголіки, люди з підвищеною самооцінкою і іншими рисами характеру, які викликають негативне ставлення оточуючих: хвальки, пліткарі…)

У кожної людини обов’язково є своя референтна група, на її думку вона постійно орієнтується. Людина з надмірно високою самооцінкою схильна переоцінювати себе в ситуаціях, які не дають для цього основи. В результаті вона нерідко стикається зі скептичним ставленням референтної групи до її претензій, озлоблюється, проявляє підозрілість чи нарочиту пихатість і в решті решт може загубити необхідні міжособисті контакти, замкнутися. Надмірно низька самооцінка може свідчити про розвиток «комплексу неповноцінності», стійкої невпевненості в собі, відмови від ініціативи, байдужості і тривожності.

Дата добавления: 2014-01-04