ЛЕКЦІЯ № 6. 1. Загальна характеристика земельного права : поняття, відносини та предмет правового регулювання

План.

1. Загальна характеристика земельного права: поняття, відносини та предмет правового регулювання.

2. Види земель та їх правовий статус.

3. Права та форми власності на землю.

4. Відповідальність за порушення земельного законодавства.

5. Екологічне право України: поняття і предмет його правового регулювання.

6. Екологічні права та обов’язки громадян.

7. Права та обов’язки природокористувачів.

1. Земельне право – це галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів. Звідси земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, за умови, якщо вони не суперечити Земельному кодексу України.

Предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також їх охорони та використання. Земельне право – комплексна галузь права України, оскільки її основу складають норми цивільного права, органічно пов’язані з нормами адміністративного права й екологічного права.

Головними джерелами земельного права є Конституція України, Земельний кодекс України. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

2. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним призначенням цільовим поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

д) землі рекреаційного призначення;

е) землі історико-культурного призначення;

є) землі лісового фонду;

ж) землі водного фонду;

з) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико - культурного призначення.

3. Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у державній, приватній та комунальній власності.

Суб’єктами права власності на землю є:

А) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;

Б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

В) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

А) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

Б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

В) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

Г) прийняття спадщини;

Д) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі - продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок їх засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав передбачених законом.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

А) передачі їм земель державної власності;

Б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

В) прийняття спадщини;

Г) придбання за договором купівлі –продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами тощо.

Держава набуває право власності на землю у разі:

А) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

Б) придбання за договорами купівлі – продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

В) прийняття спадщини;

Г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

Д) конфіскації земельної ділянки.

Крім права власності земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.

Право постійного користування земельною ділянкою –це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. (таке право мають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда землі може бути короткостроковою – не більше 5 років, і довгостроковою – не більше 50 років.

Право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне чужою земельною ділянкою, при цьому встановлюються такі земельні сервітути:

· Право проходу та проїзду на велосипеді;

· Право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

· Право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.

4. Угоди укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Громадяни та юридичні особи несуть цивільну відповідальність, адміністративну та кримінальну відповідно до законодавства за такі порушення:

· Укладення угод з порушенням земельного законодавства;

· Самовільне зайняття земельних ділянок;

· Невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;

· Знищення межових знаків;

· Розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан земель;

· Не проведення рекультивації порушених земель;

· Самовільне ухилення від проектів землеустрою;

· Ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;

· Порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок тощо.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

5. Екологічне право – це система правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини).

До складу системи входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право та деякі інші галузі права, якими регулюються відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів. Предметом екологічного права є нормативно врегульовані відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. Метод екологічного права – комплексний і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.

Сучасними головними нормативно – правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є такі: Закон України „ Про охорону навколишнього природного середовища”,” Про охорону атмосферного повітря”, „ Про природно-заповідний фонд України”, „Про тваринний світ”, „Про карантин рослин” тощо.

6. Екологічні права та обов’язки громадян України – система юридично закріплених за громадянами повноважень і зобов’язань в екологічній сфері.

Екологічні права складають:

· Право брати участь в обговорені проектів законодавчих актів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та організацій з цих питань;

· Право брати участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

· Здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

· Право одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров`я населення;

· Право брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

· Подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров`ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

· Об’єднання в громадські природоохоронні формування;

· Отримання екологічної освіти, виховання тощо.

Екологічні обов’язки складають:

· Берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;

· Здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

· Не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів;

· Компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище;

· Вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафів за екологічні правопорушення.

8. Природокористування – це використання природних ресурсів, природних об’єктів, природних територій, всіх благ природи; це система заходів по освоєнню, використанню, перетворенню та відновлення природних ресурсів; це організація природи і суспільства.

Серед різновидів права природокористування слід виділити:

Землекористування; водокористування; лісокористування; користування надрами; користування тваринним світом; користування атмосферним повітрям; користування природо-заповідними територіями.

Відповідно до законодавства виділяють два основні види природокористування:

Загальне – право громадян використовувати природу, природні ресурси для задоволення різноманітних, життєво необхідних потреб: естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо; воно здійснюється громадянами безоплатно і не потребує спеціального дозволу.

Спеціальне – використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, організаціями, установами у тих випадках, коли природні ресурси в установленому порядку надаються їм у володіння, користування або на правах оренди; воно платне і здійснюється на основі державних актів на право володіння або користування природними ресурсами.

Контроль у сфері природо використання та охорони навколишнього природного середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію та експертизи. Він може здійснюватися як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями.

Дата добавления: 2014-01-04