Еволюція акціонерних товариств

Акціонерні товариства в своєму розвитку пройшли кілька етапів з властивими для кожного з них характерними особливостями.

Так, відмітною ознакою створення акціонерних товариств на першому етапі було те, що на той час для проведення подібних заходів не залучалися кошти безпосередніх працівників, тобто людей, чиєю працею створювались блага. Формувалися товариства, як правило, багатими верствами населення. В їх створенні брали участь банкіри, промисловці, торговці, тобто ті, хто володів багатством.

Формування акціонерних товариств, так само, як і розвиток продуктивних сил, мало еволюційний характер. Тому складно провести чітку межу між етапами. Але в економічній літературі прийнято вважати, що розмежування між першим і другим етапами припадає на 50-ті роки XX ст.

Для другого етапу розвитку АТ характерно те, що, хоча мета їх створення і залишилась тією самою — одержання високих доходів акціонерів, причини, які зумовили їх заснування, були іншими, ніж раніше. Одна з них — глибока криза, яка виникла в кінці 20-х на початку 30-х років XX ст. Вона змусила переглянути багато теоретичних положень, які існували доти. Зокрема, виникли теорії, котрі рекомендували регулювати економіку за допомогою планування. У західних країнах почали ширше використовувати елементи планування, чому сприяли існуючі акціонерні товариства.

Так, практика довела, що навіть за неповного використання виробничих потужностей власники акціонерних товариств можуть одержувати прибутки, якщо вміло поєднувати обсяги та асортимент продукції з цінами її реалізації. На цьому етапі суттєво зростає роль маркетингу, що, в свою чергу, дозволяє товариствам забезпечити одержання більших прибутків.

На цьому етапі достатнього поширення набуває випуск так званих дрібних акцій серед працівників підприємств та інших верств населення. Подібне явище дістало назву «демократизація капіталу». Свого часу така політика «розпорошення» акцій серед широких верств населення абсолютизувалась як у західній, так і радянській економічній літературі. Проте соціально-економічні висновки щодо цього робились діаметрально протилежні. Так, західні економісти доводили, що такий шлях розвитку акціонерних товариств призводить до згладжування граней між капіталістами та іншими працівниками, оскільки останні, купуючи дрібні акції, самі стають капіталістами (власниками підприємств). Така соціально-економічна система, за їх висновками, набуває рис «народного капіталізму». Але факти заперечують подібне прямолінійне трактування цього процесу, оскільки основна маса акцій (контрольний пакет) перебуває у руках великого капіталу. На початку 90-х років статистичні дані свідчили, що не слід перебільшувати соціальну ефективність акціонерного «ходіння в народ». Так, на той час рекорд належав США, де один акціонер припадав на кожних сім громадян. У ФРН та Японії акціонером був кожний дванадцятий, у Франції — кожний чотирнадцятий громадянин.

Водночас радянська наукова і навчальна література трактували теорію «демократизації капіталу» лише як апологетичну, основна функція якої — захист капіталістичної системи. Проте слід розуміти, що з точки зору економічного змісту тенденція зростання чисельності акціонерів дозволяє дійти й інших висновків. Так, розповсюдження і продаж акцій приносить подвійну вигоду. З одного боку, в обіг залучаються тимчасово вільні кошти населення, а з іншого — збільшуються доходи останнього, що дозволяє підвищувати сукупний платоспроможний попит і таким чином теж стимулювати розвиток виробництва навіть при відповідному зростанні цін.

Уся історія розвитку акціонерних товариств свідчить про те, що формування і методи їх створення змінювалися залежно від потреб розвитку продуктивних сил та раціонального використання факторів виробництва. Головне — ці товариства утворювалися не за рішеннями згори, їх поява була зумовлена об'єктивними причинами. Якісний і кількісний розвиток продуктивних сил та факторів виробництва забезпечували для їх функціонування матеріальну основу.

Дата добавления: 2014-01-04