Соціологія етносу як наука: об'єкт, предмет і методи

План

1. Соціологія етносу як наука: об'єкт, предмет і методи

2. Методологічні аспекти вивчення етнічних спільнот

3. Соціально-етнічні процеси в Україні: стан і проблеми

Ключові слова: етносоціологія, етнос, нація, народність, плем’я, народ, соціально-етнічні інтереси, цінності, відносини, процеси, взаємодія, конфлікти, національна свідомість, самоусвідомлення, етнічна ідентифікація, асиміляція та ін.

Поняття "соціологія етносу" або "етносоціологія " останнім часом ста­ло дуже популярним. Це викликано потребами наукового аналізу сучас­них складних і суперечливих суспільних процесів, серед яких національні (етнічні) та міжнаціональні (міжетнічні) набули особливого значення. Про­будження до життя національних ідей, проблеми ліквідації залишків на­ціонального гноблення, виявлення основних шляхів і тенденцій національ­ного відродження і державотворення диктують потребу посилення уваги до джерел і рушійних сил національних процесів, умов і чинників, ідо впливають на характер і особливості їх протікання, динаміку розвитку.

Перехід від механічної єдності і синкретичних способів співіснуван­ня націй, народностей і етнічних груп до нового характеру міжнаціональ­них відносин значною мірою пов'язаний із забезпеченням діалектичного взаємозв'язку загального і одиничного, людства і нації, нації і людини. Це виявляється у швидкій зміні геополітичної обстановки, загостренні не лише соціально-економічних і політичних суперечностей, а й поси­ленні міжнаціональної (міжетнічної) напруженості.

Пошук ефективної системи заходів, спрямованої на усунення дефор­мацій, що нагромадилися й виникають у сфері етнічних національних і міжнаціональних відносин, удосконалення механізмів управління ними, підвищення культури міжнаціонального спілкування тісно пов'язані з ви­вченням природи, сутності й структури нації (етносу), законами їх прояву і функціонування в сучасному суспільстві.

Виявлення особливостей, умов та чинників, що спричиняють зрос­тання національних рухів, національної самосвідомості, суттєво впливає на підвищення ролі і значення наукового передбачення й прогнозування можливої динаміки національних процесів, уможливлює ширше й об'єк­тивніше досліджувати тенденції розвитку соціуму, виробляти і своєчасно коригувати зміст, цілі і завдання, форми й методи національної політики, блокувати можливі негативні наслідки та прояви у міжнаціональних від­носинах. Особливого значення й гостроти ці проблеми набувають в умовах національно-культурного відродження держав, їх трансформації і ор­ганічного входження до світових соціокультурних, економічних, політич­них та інших співтовариств на основі творчого розвитку всього матеріального і духовного багатства, унікальності й самобутності націй.

Не менш важливим є й питання про зміст, визначення тієї "критичної маси" структурних компонентів національної самосвідомості, які об'єктивізують і активізують їх, перетворюють на відносно самостійний і ак­тивно діючий соціальний, політичний, духовний та ідеологічний фено­мен. Це тим більше необхідно враховувати, оскільки підхід, що донедав­на домінував як у вітчизняних філософсько-соціологічних теоріях і кон­цепціях, так і в політико-правовій та етнонаціональній практиці, полягав у тому, що, незважаючи на певні застереження, в остаточному підсумку національним питанням відводилась роль зовнішньої форми прояву глиб­ших, на думку більшості дослідників, соціально-економічних і політич­них процесів, які надають їм лише специфічної, історично зумовленої "національної забарвленості".

У соціологічній науці національні проблеми знайшли своє відобра­ження в соціології етносу (від грецького етнос — суспільство, група, плем'я, народ), тобто вченні про національні суспільства. У сучасному розумінні соціологія етносу — це спеціальна соціологічна теорія, що до­сліджує походження, сутність і функції різних етносів (рід, плем'я, народ­ність, нація) з метою виявлення закономірностей їх взаємодії та пізнання механізмів інтеграції в систему існуючих соціальних відносин. Вона ви­вчає також специфіку міжетнічних відносин і розробляє методологічні основи та принципи їх дослідження.

Виникнення етносоціології відносять до 30-х років XX ст. і пов'язу­ють з ім'ям Р. Турнвальда, який і запровадив термін "етносоціологія" в науковий обіг зарубіжної соціології. Серед фундаторів цієї галузі соціо­логії називають також X. Сетон-Уотсона, який починав вивчення соціа­льно-етнічних проблем у примітивних та доіндустріальних суспільствах. Подальший розвиток соціології етносу пов'язують з такими зарубіжними вченими, як Б. Андерсон, Е. Геллнер, Ф. Геккманн, К. Кван, Е. Ренан, Е. Сміт, Е. Хобсбаум, Т. Шибутані та ін. Слід згадати про гальмуючий вплив на розвиток етносоціології висновку К. Маркса про підпорядкова­ність національного соціальному та тимчасовий, історично приречений характер націй. З цим впливом, серед інших чинників, пов'язане, на наш погляд, запізніле (лише з середини 60-х років XX ст.) виникнення етно­соціології в колишньому СРСР. Серед вітчизняних вчених слід відзначити Л. Гумільова, Ю. Бромлея, М. Шаповала, І. Кона та ін.

В Україні соціологія етносу розвивається як наукова соціологічна дисципліна лише в останні роки у зв'язку з соціальними перетвореннями, демократизацією суспільства, проголошенням політичної незалежності української держави. Зміни в суспільно-політичному житті сприяли ди­намічному зростанню національної самосвідомості, потреб у науково об­ґрунтованих знаннях з етнічної проблематики, залученню до їх комплек­сного вивчення ряду споріднених галузей науки.

Проблеми етносу розглядаються різними галузями сучасного знання. У вітчизняній традиції найбільшого розвитку набула етнографія — нау­кова дисципліна, яка займається описом та аналізом (порівняльним) люд­ської культури в конкретних історичних, найчастіше — етнічних умов, з акцентуванням уваги на їх масовому, народному характері.

Зараз поряд з поняттям "етнографія" дедалі частіше з'являється по­няття "етнологія", яке в етимологічному відношенні має певну перевагу і прийшло до нас із Заходу. Але у вітчизняній та західній традиціях між цими поняттями є істотна різниця. Дехто із зарубіжних соціологів вважає етнографію важливою гілкою культурної і соціальної антропології, що дискриптивно вивчає звичаї і особливості народів, інші дотримуються іншої думки. Так, деякі автори Американської енциклопедії (1973) вважа­ють, що етнографія вивчає культуру етнічних груп і є серцем антрополо­гії, а етнологія являє собою "арену конфронтації історичних та структурних поглядів на людську культуру". Водночас у цій же енциклопедії Е. Бекон пише, що етнографія — дискриптивна наука, що вивчає людську культу­ру на противагу етнології, у якої значно вищий теоретичний рівень. На її думку, американські та британські соціальні антропологи, які наполяга­ють на тому, що теорія є невід'ємною частиною будь-якого дослідження, не мають особливої потреби використовувати поняття "етнографія".

Останнім часом швидкими темпами розвивається й етнолінгвістика — ще одна наукова дисципліна, яка перебуває на стику етнографії та лінгві­стики і вивчає взаємовідносини етносу і мови. Предмет етнолінгвістики включає такі галузі гуманітарного знання, як соціолінгвістика, паралінгвістика тощо. Етнолінгвістика охоплює також такі проблеми, як етноге­нез та етнічна історія, етномовні процеси як усередині етносу, так і при міжетнічних контактах, роль мови у формуванні й функціонуванні спіль­ноти. Поряд з цим особливого значення набуває вивчення та аналіз ролі мови в різних ситуаційних контекстах, притаманних різним культурам, або таких, що мають специфічну національно-етнічну забарвленість. При цьому етнолінгвістика намагається дати відповіді на запитання: як мова виокремлює або споріднює культури; вплив мови на розуміння та мис­лення; взаємовідносини мовних та культурних взірців.

Інші соціально-гуманітарні дисципліни також включають у сферу своїх наукових інтересів етнічні проблеми. Так, в економіці проводять порівняль­ні дослідження змін у промисловості та сільському господарстві різних країн, національних особливостей економіки різних держав. В історії основну увагу приділяють вивченню хронологічної послідовності розвит­ку різних етносів та націй. Політологія вивчає перспективи розвитку на­ціональних відносин, вплив політичних механізмів на їх регулювання та стабілізацію. Правників більше цікавлять проблеми національно-держав­ного будівництва. Одне слово, вивчаючи один спільний об'єкт — націо­нальні відносини, кожна наука виокремлює при цьому власний аспект ви­вчення — предмет цієї науки.

Що стосується соціології етносу, то її об'єктом виступають люди, що утворюють різноманітні соціально-етнічні спільноти, представлені у різ­них соціально-етнічних організаціях та інститутах, і виступають діючими суб'єктами в подіях, явищах і процесах соціально-етнічного характеру. Як бачимо, деяка специфічність об'єкта етносоціології не виключає мож­ливостей його вивчення іншими науками. Водночас соціологія етносу має й свій власний предмет дослідження.

Предметом соціології етносу є сукупність соціально-національних відносин, що виникають між представниками різних соціально-етнічних груп, спільнот у процесі їх виникнення, життєдіяльності та розвитку. До предметної сфери соціології етносу відносять такі основні теми: вплив націо­нальних чинників на соціальну структуру та міграцію населення; викорис­тання і раціональний розподіл трудових ресурсів з урахуванням їх етнічної належності; соціальна детермінованість національної самосвідомості, між­національних відносин; міжетнічні конфлікти; національні особливості цін­нісних орієнтацій, стереотипів поведінки, культурних інтересів та потреб у соціальних групах; етномовні процеси, у тому числі й білінгвізм.

Слід зауважити, що пріоритети предметних напрямів досліджень теж мають "національний" характер. У кожній країні світу віддають перевагу тим чи іншим напрямкам соціології етносу, мають сталі традиції, значні наукові напрацювання, що пройшли перевірку часом і практикою. На­приклад, у США високого розвитку набули дослідження співвідношення та існування етнічних меншин, адаптації представників різних культур до суспільного життя. В Австрії розробляються проблеми соціальних змін та соціального розвитку етнічних груп, а також їх взаємовідносини із соці­альною структурою, навколишнім середовищем та ідеологією. У Фран­ції теж активно досліджуються етнодемографічні проблеми. Деякі напра­цювання у цій галузі є і в сучасній Україні, як, наприклад, з етномовних проблем.

Зауважимо, що соціологія етносу виступає своєрідною методологічною базою етноконфліктології. Тому серед типів зміни ситуацій, якими займа­ється етноконфліктологія і які загострюють етнічні почуття людей, дуже багато тих проблем, що є саме предметом соціології етносу, наприклад:

• відсутність стримуючих чинників зовнішнього середовища (посла­блення політичної влади, зникнення зовнішньої загрози);

• швидкі зміни в соціально-економічному становищі одних етнічних груп стосовно інших;

• внутрішня боротьба за лідерство в межах однієї етнічної групи (по­силення етнічних пристрастей);

• існування етнічних спільнот за кордоном, які підтримують етнічну групу і втягують її у конфлікт та ін. Ці проблеми тісно пов'язані з етносоціологічними проблемами і не можуть бути відірвані від них. Нова хвиля етнічних конфліктів у світі і на теренах колишнього СРСР стиму­лює розвиток соціологічних досліджень етносу, в тому числі і в Укра­їні. З одного боку, йде активний пошук та визначення етнічних стерео­типів у найширшому розумінні цього слова. З іншого боку, етнічні групи вивчаються з погляду підґрунтя, соціальної бази певних політичних угруповань. Аналізується також і світоглядно-доктринальна спрямованість представників етнічних груп, їхня ідеологія тощо.

Отже, соціологія етносу — це наука, яка, головним чином, займається порівняльними дослідженнями етнічних груп, акцентуючи увагу на ме­тодах соціології, систематизуючи різноманітні підходи до етнонаціональної сфери суспільного буття.

Серед традиційних методів соціології — спостереження, опитування, експеримент — особливу роль в соціології етносу відіграє метод аналізу документів. Залучення його різновиду — контент-аналізу, статистико-математичного опрацювання інформації, використання комп'ютерної тех­ніки значно підвищують ефективність кількісного методу аналізу доку­ментів. Набувають поширення також методи формалізації, типологізації, квантифікації та моделювання. У той же час соціології етносу притаманні деякі специфічні методи. Наприклад, останнім часом великого значення набув метод, запозичений з культурної антропології. Це кроскультурні дослідження, які вивчають особливості різних національних культур і до­зволяють при аналізі суспільної свідомості нації або якоїсь етнічної гру­пи зосередити увагу на механізмі адаптації тих чи інших явищ дійсності, на їх специфічному соціально-культурному полі. Особливо широко їх за­стосовують в соціології етносу, при аналізі національно-змішаних родин. Перевага їх полягає в тому, що впливом соціальних, кліматичних, мов­них та інших чинників можна до певної міри знехтувати, а головну ува­гу приділити етнічним розбіжностям. У цьому напрямі працюють такі добре відомі на Заході соціологи, як Д. Ціммерман, П. Філмер, Н. Смелзер, Р. Едгертон та ін.

Як і кожна наука, соціологія етносу має свою систему наукових ка­тегорій і понять, за допомогою яких, власне, і розкривається зміст цієї наукової дисципліни. До основних понять цієї соціології належать: етнос, нація, народність, плем'я, народ, соціально-етнічні інтереси, цінності, відносини, процеси, взаємодія, конфлікти, національна свідомість, само­усвідомлення, етнічна ідентифікація, асиміляція та ін. Через сутність і взаємозв'язок саме цих категорій та понять розкривається сутність самої соціології етносу як науки.

Слід звернути увагу і на такі досить нові ключові поняття, що з'яви­лись у західній соціології етносу і ще не набули достатньої "легітимності" у вітчизняній соціологічній літературі:

• "етніцизм" — соціальний рух етнічного відродження, який охоп­лює нечисленні й середні за кількісним складом етнічні групи, існуван­ню яких загрожують процеси асиміляції, акультурації і які займають у структурі суспільства чи домінуючої соціальної спільноти нерівноправну соціально-політичну позицію;

• "етнік"— етнічна одиниця принципово нового типу, яка виникає завдяки імміграційним процесам і утворює плюралістичні нації (Канада, США, Австралія). Останні містять у собі колективи етніків, або людей, що перебувають в межах певного типу етнічності;

• "етноклас" — сегмент національного утворення плюралістично­го типу, що має імміграційне походження з яскраво вираженими класови­ми відмінностями.

Дата добавления: 2014-01-04