Ст. 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном

Позивачем може бути власник або титульний володілець, а відповідачем – особа, яка чинить перешкоди у користуванні майном. Предметом негаторного позову є сама вимога про усунення перешкод у користуванні майном.

Негаторний позов може бути пред’явлений в межах строку існування порушення права власності. Якщо перешкоди усунуто, то немає і підстави для пред’явлення негаторного позову. До таких вимог не застосовується позовна давність.

Підставою негаторного позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування і розпорядження майном, а також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди у здійсненні цих правомочностей. Власник повинен лише доказати факт існування перешкод у здійсненні користування та розпорядження майном, але не зобов’язаний доводити неправомірність дій відповідача. Особа, яка створює перешкоди-відповідач має довести про правомірний характер своєї поведінки, в такому разі негаторний позов не підлягає задоволенню.

І. Дзера вважає, що для покладення на відповідача за негаторним позовом обов’язку усунути перешкоди у здійсненні власником своїх повноважень не обов’язково мають бути встановлені винні дії порушника. Право власності є абсолютним правом, тому власник має право вимагати усунення порушень і тоді, коли дії порушника є законними і невинними (перекриття над магазином, яке закриває вікно у квартирі).

4. Позов про визнання права власності

В юридичній літературі правову природу позову про визнання права власності оцінюють по-різному. А. Венедиктов розцінював цей позов як різновид негаторного позову. В. Рясенцев – як позов, що супроводжує віндикаційний позов. А. Ярошенко – як самостійний вид позову про захист права власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності – це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.

Позов може бути заявлений власником індивідуально визначеної речі, який володіє або не володіє нею, права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, яка як заявляє про свої права на річ, так і не пред’являє таких прав, але не визнає за позивачем речового права на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого права на майно. Позивач має довести обставини, що підтверджують його права на майно як власника. До уваги беруться правовстановлюючі документи, показання свідків, інші фактичні дані.

Позовна давність не застосовується.

Як правило позови про визнання права власності супроводжують позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов’язаних з позбавленням володіння та ін. Спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, і це право оспорює відповідач (самочинне будівництво). Відповідно до ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Право власності за набувальною давністю (ст. 344 ЦК України) – справа окремого провадження, оскільки немає спору про право.

5. Позов про виключення майна з опису (звільнення з-під арешту).

Даний спосіб захисту прямо не передбачений ЦК України. Проте такий позов є поширеним у судовій практиці. Пленум ВСУ 27.08.1976 р. прийняв постанову „Про судову практику в справах про виключення майна з опису” (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до ст. 55 ЗУ „Про виконавче провадження” арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби – обмеженні права користування майном. Види, обсяги і строки обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з врахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. При проведенні опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна.

Право на такий позов закріплене у ст. 59 ЗУ „Про виконавче провадження”. Позивачами є особи, які вважають себе власниками описаного або арештованого майна. На стороні відповідача завжди є множинність суб’єктів – боржник, в якого арештовано майно, і стягувач, в інтересах якого описано і накладено арешт на майно. Якщо опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція.

Позивачами не можуть виступати особи, майно яких описано (арештовано).

Предметом позову є вимога особи, яка вважає себе власником майна, визнати її право власності на майно, виключити його з опису, звільнити з-під арешту. Якщо майно було вилучене, то заявляється вимога про його повернення.

Правову природу таких позовів у юридичній літературі оцінюють по-різному. Такі позови розглядають як різновид віндикаційних позовів (Толстой Ю.К.), як негаторний позов або як різновид позовів про визнання права власності (Суханов Є.А.), як позов, що має комплексний характер (Дзера І.О.).

6. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності

Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Підставою для визнання такого акта незаконним та його наступного скасування є дві умови:

1) такий акт не відповідає законові;

2) порушує права власника.

Позивач повинен довести вказані дві умови у суді. У судовій практиці практично відсутні справи про визнання незаконним правового акта, що порушує право власності, але поширеними є справи про скасування рішень ненормативного характеру.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідачем за даним позовом виступають державні органи, наділені владними повноваженнями чи органи місцевого самоврядування. Оскарженими можуть бути як акти індивідуального. Так і загально нормативного характеру.

До даних вимог не застосовується позовна давність.

7. Визнання правочину недійсним як спосіб захисту права власності

Захищаючи своє право власності через визнання правочину недійсним, власник може вимагати:

1) повернення майна, що стало предметом правочину, в натурі;

2) якщо майно не збереглося в натурі, власник вправі вимагати відшкодування його вартості за цінами, які існують на момент відшкодування;

3) власник має право на відшкодування збитків, завданих недійсним право чином, та моральної шкоди.

Відмінність даного позову від віндикації.

8. Зобов’язально-правові засоби захисту права власності

Для зобов’язально-правових способів захисту права власності характерним є те, що вимоги про захист права власності ґрунтуються не на праві власності як такому, а випливають з інших правових інститутів. Власник і особа, чиєю неправомірною поведінкою порушене право власності, перебувають між собою у зобов’язальних правовідносинах договірного чи недоговірного характеру.

До договірних способів захисту права власності належать:

• вимоги покупця у разі передання йому товару неналежної якості;
• вимога про розірвання договору найму житла з підстав і в порядку, визначених законодавством та виселення наймача та інших осіб, які проживають у помешканні;
• вимога наймодавця про повернення речі у разі припинення договору припинення договору найму і сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

До недоговірних способів захисту права власності належать:

• вимога учасника конкурсу про повернення йому речі, поданої на конкурс;
• вимога про відшкодування шкоди, заподіяної майну особи;
• вимоги про повернення майна, набутого без достатніх правових підстав.

Дата добавления: 2014-01-04