Суспільний лад Лівобережної України за Березневими статтями 1654 р

Суспільний лад Козацько-гетьманської держави

Зміни у правовому статусі України у складі Російської імперії, а відповідно і у правовому становищі її станів, верств і категорій населення, закріплювалось у нормативних актах, передусім у гетьманських статтях, які становили своєрідну згоду двох сторін – Росії в особі царського уряду та України в особі гетьмана та визначали їх взаємовідносини. Кожен з цих документів називався або за ім`ям гетьмана, який його підписав, або за місцем, де його було прийнято. Це статті: Березневі чи Переяславські, чи Богдана Хмельницького 1654 р., нові Переяславські чи Юрія Хмельницького (1659-1663) 1659 р., Московські чи Батуринські, чи Івана Брюховецького (1663-1668) 1665 р., Глухівські чи Дем`яна Многогрішного (1668-1672) 1669 р., Конотопські чи Івана Самойловича (1672-1687) 1674 р., Коломацькі чи Івана Мазепи (1687-1709) 1687 р., Решетилівські чи Івана Скоропадського (1709-1722) 1709 р., “Рішительні пункти” Данила Апостола (1727-1734) 1728 р.

Феодальне суспільство за правовим статусом поділялось на 5 станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство і селянство. В межах станів окремі соціальні групи відрізнялись за своїм економічно-правовим становищем – привілейовані групи (козацька старшина, родова шляхта, вище православне духовенство, міська аристократія) становили панівний клас, а підпорядковані їм залежні люди (селяни, рядове козацтво, міська біднота) обмежувались у правах і привілеях або й взагалі позбавлялись їх. Правове становище станів, різних груп і категорій визначалось Березневими статтями і царськими жалуваними грамотами, які залишали усі стани українського населення у їх попередньому соціально-правовму статусі; а у подальшому – наступними гетьманськими статтями, царським законодавством і нормативними актами місцевої адміністративно-політичної влади (гетьманськими універсалами, рішеннями і декретами Генеральної Ради, універсалами полковників тощо).

По завершенні національно-визвольної війни і підписанні Березневих статей 1654 р. більшість земель вигнаних польських феодалів була передана до скарбниці, а також дісталась козацькій старшині, яке набула прав феодалів. Кожний обраний на посаду в один із трьох урядів, отримував шляхетські права, старшина ставала панівним станом. Феодали (старшина і шляхта) привласнили також привілеї вигнаних з України польських феодалів – за ними закріплювалось виключне право на зайняття промислами (поташним, пивоварним, млиновим) та гуртовою торгівлею. Б.Хмельницький надавав феодалам захисні універсали, які підтверджували їх привілеї.

Змінився також статус православного духовенства – за договором 1654 р. православна церква в Україні була відновлена у своїх правах. Царський уряд підтвердив права і привілеї православного духовенства і пообіцяв не порушувати їх. Правове становище духовенства було наближеним до статусу шляхти.

Було уточнено правовий статус реєстрового козацтва. За Березневими статтями з нього мало бути сформоване військо України, тому після 1654 р. реєстровими стали вважати усіх, хто служив у війську, та з`явилась їх нова назва – “воинского звания человек”. Реєстр оголошувався у 60 тис. козаків, проте Б.Хмельницький для зняття соціальної напруги додатково залишив у складі реєстру ще значну кількість козаків. Реєстровцями могли бути лише заможні козаки, оскільки цар не давав їм платні, а служба потребувала витрат. Вони були власниками землі; джерелом їх земельних володінь було здебільшого захоплення залишених польськими феодалами у ході війни земель. Рядові реєстрові козаки несли бойову і похідну військову службу та підлягали лише своїй козацькій адміністрації.

Більшість економічно підлеглого населення становили селяни (посполиті). Поза тим, зростав прошарок вільних селян внаслідок скасування польського землеволодіння і зменшення землеволодіння української шляхти, а також багато селян, що брали участь у війні, стали вільними жителями військових поселень, де покозачились і набули право на володіння землею і на особисту свободу, та стали підлягати козацькій адміністрації. Приватні селяни зберігали право переходу, зокрема у козацтво. Б.Хмельницький не провів чіткого правового відмежування козацтва від селянства.

Після 1654 р. зростає кількість і роль в економіці міського населення України. З вигнанням польської шляхти багато міст вийшло з-під її феодальної влади і більшість міщан отримали особисту свободу. Більшість населення міста становили безпосередньо міщани, а також міщанами вважались усі жителі полкових і сотенних міст. Б.Хмельницький збільшив кількість міст, які управлялись за магдебурзьким правом – вони звільнялись від постоїв та інших військових обов`язків, а купцям і ремісникам надавались різні пільги.

Дата добавления: 2014-01-04