Характеристика пожежо- та вибухонебезпечних приміщень

Головним заходом запобігання пожеж і вибухів від електро­обладнання є правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- та пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з ПУЕ приміщення по­діляються на вибухонебезпечні (В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг,В-ІІ, В-ІІа) і пожежонебезпечні (П-І, П-ІІ, П-ІІа, П-ІІІ) зони.

Вибухонебезпечна зона - це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші.

Клас В-І - зони приміщень, в котрих виділяються горючі гази і пари в такій кількості і з такими властивостями, що можуть створю­вати з повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи.

Клас В-Іа - зони приміщень, в котрих вибухонебезпечна кон­центрація газів і пари можлива лише внаслідок аварії або несправно­сті.

Клас В-Іб - ті ж самі зони, що й класу В-Іа, але мають наступ­ні особливості:

· горючі гази мають високу нижню концентраційну межу запа­лення (15 % і більше) та різкий запах;

· при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої ви бухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об'єм, не більший 5 % загального об'єму приміщення (зони);

· горючі гази і рідини використовуються у невеликих кількос тях без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафахабо під витяжними зонтами.

Згідно з ПУЕ, якщо об'єм вибухонебезпечної суміші переви­щує 5 % вільного об'єму приміщення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпечності. Якщо об'єм вибухонебе­зпечної суміші дорівнює або менший 5 % вільного об'єму приміщен­ня, то вибухонебезпечною вважається зона приміщення в межах до 5 м по горизонталі і вертикалі від технологічного апарата, від якого можливе виділення горючих газів або пари ЛЗР. Приміщення за ме­жами вибухонебезпечної зони вважається вибухобезпечним, якщо немає інших факторів, які утворюють вибухонебезпечність.

Клас В-І - зовнішні установки, які містять вибухонебезпечні гази, пари, рідини, при цьому вибухонебезпечна концентрація може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Клас В-ІІ - зони приміщень, де можливе утворення вибухо­небезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окислювачем при нормальних, нетривалих режимах роботи.

Клас В-ІІа - зони, аналогічні зонам класу В-ІІ, де вибухонебе­зпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише вна­слідок аварії або несправності.

Пожежонебезпечна зона - це простір, де можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.

Клас ІІ-І - зони приміщень, в котрих застосовуються або збе­рігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С.

Клас П-ІІ - зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею запалення понад 65 г/м³ об'єму повітря, або вибухонебезпечного пилу, вміст котрого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій.

Клас П-ІІа - зони приміщень, в котрих є тверді або волокнисті горючі речовини. Горючий пил і волокна не виділяються.

Клас П-ІІІ - зовнішні установки, де застосовуються або збері­гаються горючі рідини з температурою спалаху пари понад 61 %, а кікож тверді горючі речовини.

Клас зони визначають технологи спільно з електриками прое- к гної або експлуатаційної організації, виходячи з характеристики на-

вколишнього середовища.

Основною умовою пожежо- та вибухобезпеки на підприємст­вах є усунення можливих причин загорання.

Джерелами загорання можуть бути:

· необережне поводження з відкритим полум'ям і нагрівальни­ми приладами, паління в недозволених місцях;

· несправність електрообладнання і неправильна його експлуа­тація;

· несправність систем опалення та порушення правил користу­вання ними;

· невірне зберігання паливо-мастильних матеріалів (ПММ), са­мозаймання горючих речовин;

· іскри удару і тертя деталей машин і обладнання;

· розряди блискавок, статичної електрики.

Існують два способи гасіння пожеж: фізичний та хімічний. До фізичних способів припинення горіння відносяться:

· охолодження зони горіння або горючих речовин;

· розбавлення реагуючих речовин в зоні горіння негорючими речовинами;

· ізоляція реагуючих речовин від зони горіння.

Хімічний спосіб припинення пожежі - це хімічне гальмування реакції горіння.

До основних засобів гасіння пожежі (з допомогою яких здійс­нюється той чи інший спосіб припинення горіння) відносяться:

· вода (у вигляді струменя або у розпиленому стані);

· інертні гази (вуглекислий газ, азот);

· піни хімічні та повітряномеханічні порошкові суміші;

· покривала з брезенту та азбесту.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визна­чається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежі, масштабів загорянь, особливостей горіння речовин та мате­ріалів.

Вибухи та їх наслідки – пожежі, виникають на об’єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вогню. Раніше на пожежах виділявся переважно чадний газ. Але в останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон. Це призводить до виділення в повітря синильної, хлороводневої й мурашиної кислот, метанолу, формальдегіду.

Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються при витоку газоподібних та зріджених вуглеводних продуктів метану, пропану, бутану, етилену, пропілену тощо.

В останнє десятиріччя від третини до половини всіх аварій на виробництві пов'язано з вибухами технологічних систем та обладнання: реактори, ємності, трубопроводи тощо. Пожежі на підприємст­вах можуть виникати також внаслідок ушкодження електропроводки та машин, які перебувають під напругою, опалювальних систем.

Певний інтерес (щодо причин виникнення) можуть становити дані офіційної статистики, які базуються на проведених у США дослідженнях 25 тисяч пожеж та вибухів: несправність електрообладнання — 23%; куріння в неналежному місці — 18%; перегрів внаслідок тертя в несправних вузлах машин — 10%; перегрів пальних матеріалів — 8%; контакти з пальними поверхнями через несправність котлів, печей, димоходів — 7%; контакти з полум'ям, запалення від полум'я горілки — 7%; запалення від пальних часток (іскри) від установок та устаткування для спалювання — 5%; самозапалювання пальних матеріалів — 4%, запалювання матеріалів при різці та зварюванні металу — 4%.

Більше 63% пожеж у промисловості обумовлено помилками людей або їх некомпетентністю. Коли підприємство скорочує штати й бюджет аварійних служб, знижується ефективність їх функціонування, різко зростає ризик виникнення пожеж та вибухів, а також рівень людських та матеріальних втрат.

4. Аварії з викидом (загрозою викидів) радіоактивних речовин.

Аварії з викидом (загрозою викидів) радіоактивних речовин - ава­рія на радіаційно небезпечному об'єкті, яка спричинила викид (роз­лив) радіоактивних речовин за межі встановлених захисних бар'єрів чи потужність дози іонізуючого випромінювання перевищує встанов­лені норми і загрожує довкіллю.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займа­ють радіаційно небезпечні об'єкти, до яких належать:

· атомні електростанції;

· підприємства з виготовлення ядерного палива, з переробки ядер­ного палива і поховання радіоактивних відходів;

· науково-дослідницькі організації, які працюють з ядерними реак­торами;

· ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту тощо.

На території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енерге­тичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактора та більше 8 тисяч підприємств та організацій, які використовують у ви­робництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різнома­нітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють ра­діоактивні відходи. Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх кон­центрації є:

· АЕС;

· уранодобувна та уранопереробна промисловості;

· установи та організації, які експлуатують джерела іонізуючого ви­промінювання (понад 100 тис. джерел іонізуючого випромінювання);

· зона відчуження Чорнобильської АЕС, підприємства з похован­ня радіоактивних відходів.

Наслідки аварій і руйнування об'єктів із ядерними компонентами характеризуються, насамперед, масштабами радіоактивного забруд­нення навколишнього середовища і опромінення населення. Вони за­лежать від:

· геофізичних параметрів атмосфери, що визначають швидкість розносу викиду;

· від розміщення людей, сільськогосподарських угідь, житлових, громадських і виробничих будівель у зоні аварії;

· від здійснення захисних заходів та ряду інших чинників.

Особливо серйозні радіаційні наслідки пов'язані з аварією на Чор­нобильській АЕС.

У випадку передавання сигналу чи мовної інформації «радіаційна небезпека» населення і персонал об'єкта повинні:

· використовувати заходи індивідуального захисту (протигаз, рес­піратор, ватно-марлеві пов'язки);

· зачинитись у будинку, загерметизувати вікна і двері, вентиля­ційні отвори, закрити продукти і запаси води;

· приміщення залишати тільки за командою про евакуацію. При цьому використовуються засоби захисту органів дихання і шкіри.

У випадку аварії у вашому районі на підприємствах, з викидом силь­нодіючих отруйних або радіоактивних речовин, в першу чергу від шкід­ливої дії цих речовин, треба захистити органи дихання та шкіру.

Найпростішим засобом захисту органів дихання може бути ватномарлева пов'язка, яку можна виготовити самостійно. Для цього треба взяти шматок марлі розміром 40x80 см. На його середину кладуть шар вати, який би закривав обличчя. Верхню і нижню сторони марлі загинають і кладуть на вату. Кінці марлі, що залишились, розрізають для зав'язування.

Надягають ватно-марлеву пов'язку на обличчя так, щоб вона за­кривала ніс до очей, рот та підборіддя. Кінці пов'язки зав'язують на потилиці (верхні) та на тім'я (нижні).

Крім ватно-марлевої пов'язки, для захисту органів дихання вико­ристовуються респіратори або напівмаски.

Принцип їх дії дуже подібний до дії ватно-марлевої пов'язки. Вони призначені для очищення повітря від шкідливого пилу та інших до­мішок.

Для захисту органів дихання можуть також застосовуватись протипилові маски, які складаються з двох основних частин: корпуса та кріплення.

Корпус виготовлений з декількох шарів тканини і повітря, що вди­хається, очищається при проходженні через них від пилу. На корпусі маски є оглядові скельця, що дозволяють захистити очі від пилу.

Для захисту очей можна використати протипилові захисні оку­ляри.

Для запобіганню шкідливого впливу отруйних речовин на шкіру використовують або спеціальний одяг, або підручні засоби захисту.

Спеціальним одягом укомплектовані військові частини та частини цивільної оборони, які провадять рятувальні та невідкладно-будівельні роботи. До нього відносяться: загальновійськовий захисний комплект, захисний комбінезон, захисний фільтруючий одяг.

До підручних засобів захисту шкіри можна віднести, в першу чер­гу, накидки та плащі з прогумованої тканини. Можна також викорис­тати спортивні, робочі, шкільні костюми (штани, куртка). Для захисту рук використовуються рукавиці, а для захисту ніг - гумові чоботи, черевики на товстій підошві.

Найбільш надійними засобами захисту населення від аварій в ра­йонах розташування великих хімічних підприємств, атомних електро­станцій є захисні споруди. Вони призначені для захисту людей від руйнівних факторів - вибухів, шкідливих газів, отруйних речовин, що утворюються від пожеж.

Сховище складається з двох частин: основного та допоміжного приміщення. В основному приміщенні розташовуються люди, а в до­поміжному - камери для продуктів, дизельної електростанції тощо. У сховищах передбачена система вентиляції приміщень та очистки повітря від пилу. Як правило, у сховищах влаштовується не менше двох виходів - основний та аварійний. Двері роблять герметичними.

З надходженням аварійного попередження, всі переходять у захис­ні споруди під керівництвом представників штабу цивільної оборони або місцевих адміністрацій. По команді вони шикуються і організо­вано найкоротшим шляхом ідуть до сховища. В першу чергу до нього входять діти, жінки, старі люди, якщо евакуація проводиться в школі - то учні молодших класів, потім середніх та старших класів.

У сховищах треба дотримуватись установлених правил поведінки і виконувати розпорядження старших. Вести себе треба спокійно, дис­ципліновано, незаважаючи оточуючим.

Не можна:

· ходити без потреби по приміщенню;

· запалювати свічки та інші джерела світла з відкритим полум'ям;

· приносити з собою великі речі, горючі речовини;

· приводити домашніх тварин.

Виходити зі сховища можна лише за командою старших. При ви­мушеному виході зі сховища слід надіти засоби індивідуального за­хисту органів дихання та шкіри.

Якщо ви знаходитесь у пошкодженому укритті або сховищі, вико­нуйте всі вказівки старших, за необхідності включаючись у роботи по усуненню пошкоджень або забезпеченню можливості виходу на поверхню.

Якщо основний вихід завалено, перевіряється стан аварійного вихо­ду. Якщо і він завалений, необхідно прийняти заходи по розчищенню завалу або створенню нового виходу. Для цього необхідно пробити отвір у стіні, котрий відкриє вихід у сусіднє підвальне приміщення. Можна спочатку зробити підкоп в землі, а потім розібрати завал знизу.

Пам'ятайте, що виходити зі сховища можна тільки по команді старших, після уточнення ситуації на поверхні.

Находячись у завалених спорудах, не створюйте паніки. Пам'я­тайте, що для врятування людей, які знаходяться у сховищі, прий­маються заходи органами цивільної оборони і на допомогу поспіша­ють рятувальні загони.

Стан здоров'я населення, постраждалого від аварії на ЧАЕС

Чим далі ми від 26 квітня 1986 року, тим більше питань постає щодо наслідків аварії. Першими наслідками цієї аварії стало опромінення осіб, які брали участь у гасінні пожежі та аварійних роботах на атомній станції. Гострою променевою хворобою захворіло 238 осіб, 29 з них померло в перші місяці після аварії, ще 15 — згодом. Пізніше діагноз «гостра променева хвороба» був підтверджений у 134 хворих, з них важкого та дуже важкого ступеня — у 43.

Що ми маємо сьогодні? Понад 3 млн. потерпілих, з них 1,2 млн. — діти. Саме в цій категорії потерпілих позначились проблеми чорнобильського раку щитовидної залози та інших пухлин, непухлинної патології щитовидної залози, порушення репродуктивного здоров'я, генетичних наслідків, порушення психічного здоров'я.

Другою групою ризику є ліквідатори. В Україні їх 346 тисяч. У цій категорії простежується підвищення кількості захворювань, спричинених впливом чорнобильських факторів. Третина ліквідаторів вже оформила інвалідність.

Після вибуху четвертого енергоблоку змін зазнали хромосоми 15 млн. людей. Щодня після аварії протягом 40 років в Україні, Білорусі та Росії народжуватимуться принаймні троє дітей з відхиленнями в розвитку в результаті опромінення одного чи обидвох батьків. Тому сьогодні постраждалими від аварії на ЧАЕС є чверть населення України, а за 40 років генетична хвиля постраждалих становитиме 40% населення.

Одним з наслідків аварії на Чорнобильській станції є довгострокове опромінення малими дозами іонізуючого випромінювання за рахунок надходження в організм радіоактивних речовин, які містяться в продуктах харчування. При впливі малих доз іонізуючого випромінювання відбувається поступовий розвиток патологічних процесів.

Головний урок Чорнобиля — те, що ця катастрофа назавжди.

Шляхи підвищення життєдіяльності в умовах радіаційної небезпеки

Актуальним для жителів багатьох районів України є питання про виживання в умовах підвищеної радіації.? Оскільки зараз основну загрозу становлять радіонукліди, що потрапляють в організм людини з продуктами харчування, слід знати запобіжні й профілактичні заходи, щоб сприяти виведенню з організму цих шкідливих речовин.

Сучасна концепція радіозахисного харчування базується на трьох принципах:

· обмеження надходження радіонуклідів з їжею;

· гальмування всмоктування, накопичення і прискорення їх виведення

· підвищення захисних сил організму.

Рекомендації американського вченого Р. Гейла щодо збереження здоров'я в умовах довгострокової дії малих доз випромінювання:

· Добре харчування.

· Щоденне випорожнення.

· Вживання:

— відварів насіння льону, чорносливу, кропиви, проносних трав;

— соків з червоними пігментами (виноградний, томатний);

— чорноплідної горобини, гранатів, родзинок;

— вітамінів А, Р, С, В, соку буряка, моркви;

— хрону, часнику;

— крупи гречаної, вівсяної;

— активованого вугілля (1—2 таблетки перед їжею);

— сирів, вершків, сметани;

— овочів й фруктів (знімати верхній шар до 0,5 см, з капусти видаляти верхні три листки); цибуля й часник мають здатність поглинати з організму радіоактивні елементи;

· Щедре пиття

Дата добавления: 2014-01-04