ІІ. Людина і світ в українській і європейській культурах ХІХ століття

1. ХІХ ст. стало часом бурхливого розвитку світової культури. Цей розвиток торкнувся всіх боків життя суспільства і позначився на еволюції як матеріальної, так і духовної сфери. Промислова революція, яка розпочалася у ХУІІІ ст. у Великобританії, набуває все більшої сили. ХІХ ст. характеризується могутнім розвитком виробничих сил, остаточним об’єднанням науки і техніки, звідси бере початок науково-технічний прогрес. В розвинутих європейських країнах відбувся промисловий переворот, індустріалізація, урбанізація. Як показали підрахунки Петерима Сорокіна, «Лише тільки одне ХІХ ст. принесло відкриттів і винаходів більше, ніж всі попередні століття разом узяті», а саме – 8527. Технічне панування над простором, часом і матерією виросло безмежно. Це – парова машина Джеймса Уатта; перший колісний пароплав з поршневим двигуном Роберта Фултона; перший паровоз Джорджа Стефенсона; телеграф Самюєля Морзе; піч для виробництва сталі П’єра Мартена; технічне обладнання електроосвітлення Томаса Едісон; двигун внутрішнього згорання Рудольфа Дізеля; виникнення першої залізниці, фотографії, відкриття метрополітену, пуск перших трамваїв, початок історії автомобіля, трактора, комбайна, літака. Переворот у науковому мисленні відбувся наприкінці ХІХ ст. у зв’язку з відкриттям німецьким фізиком Вільгельмом Конрадом Рентгеном невидимих променів, які пронизують різні предмети, названих рентгенівськими. Він став володарем першої у світі серед фізиків Нобелівської премії, заснованої шведським винахідником і промисловцем Альфредом Нобелем. Дещо раніше за Рентгена «Х-промені» відкрив в Австро-Угорщині українець Іван Пулюй, але він не встиг запатентувати свій винахід. У кінці ХІХ ст. почалося становлення атомної фізики. За винаходи у цій галузі французькі фізики Антуан Беккерель, П’єр Кюрі, англієць Ернест Резерфорд, данець Нільс Бор теж одержали Нобелівську премію, а Марія Склодовська-Кюрі, що була першою жінкою, яка отримала таку високу нагороду, була удостоєна її двічі.

На поч. ХІХ ст В.Гумбольтом. у Німеччині була запровадження реформа вищої університетської освіти, яка згодом набула поширення і в країнах Європи.

2. Романтизм як художня течія в літературі та мистецтві почав формуватися у 70–80-х роках ХУІІІ ст., а як широкий культурний рух став реакцією суспільства на Велику Французьку буржуазну революцію і пов’язане з нею Просвітництво. Художньо-світоглядна концепція романтизму: антитеза (контрастне протиставлення) мрії та дійсності, філософія інтуїтивізму, ірраціональності, зневіра у науці та її можливостях, використання фольклору, історичного минулого як джерел творчого натхнення. «Надзвичайний герой у надзвичайних обставинах», – так інколи стисло формулюють основний принцип поетики романтизму.

Найяскравішими представниками романтизму, виразниками епохи ХІХ ст. були:

Ø англійський поет Джордж Байрон, який після виголошення промови у палаті лордів сказав: «Одного ранку я проснувся знаменитим»;

Ø англійський письменник Вальтер Скотт, став зачинателем історичного течії в літературі («Айвенго»);

Ø французький письменник Олександр Дюма-старший – письменник Роберт Стівенсон, вражений досконалістю його історичних романів, говорив: «Після Шекспіра найкращий мій друг д’Артаньян…»

Ø французький письменник Віктор Гюго – теоретик французького демократичного романтизму (роман «Собор Паризької Богоматері», став основою популярного нині мюзиклу);

Ø французький письменник Жюль Верн, творець науково-фантастичного роману. «Море, муза і свобода – ось що я люблю…»;

Ø представники казково-містичного напряму, улюбленим жанром яких була казка: Ернест Теодор Амадей Гофман («Лускунчик», «Золотий горщик», «Крихітка Цахес»), брати Якоб та Вільгельм Грімм («Король Дроздобород», «Бременські музиканти», «Хоробрий портний»).

Ø представники двох течії у романтичній російській літературі – революційної, громадянської (письменники-декабристи О.Бестужев-Марлинський, В.Кюхельбекер); пасивно-споглядальної (В.Одоєвський, В.Жуковський та ін.).

Важливим тенденцією було використання історичних мотивів України, зокрема, загадково-суперечливого образу Мазепи у світовій літературі та музиці романтизму, до якого зверталися Дж.Байрон, В.Гюго, П.Меріме, О.Пушкін, композитор Ф.Ліст, а також використання українського фольклору у творчості українських і російських романтиків М.Гоголя, К.Рилєєва, О.Даля, О.Сомова, Т.Шевченка. До романтичних творів належить і рання поезія та проза Т.Г.Шевченка.

До композиторів-романтиків ХІХ ст. належать австрійський композитор Франц Шуберт, німецький – Роберт Шуман, чеський – Бенджамін Сметана, польський – Фредерік Шопен, якого у 8-річному віці називали «польським Моцартом». «Новоромантичною трійцею» називали французького композитора Гектора Берліоза, угорського композитора і піаніста Ференца Ліста, німецького композитора і музичного теоретика Ріхарда Вагнера.

Романтизм сприяв розвитку музичних жанрів – романсу (Р.Шуман, Ф.Шуберт, О.Варламов, О.Аляб’єв); опери (М.Глінка «Життя за царя», «Руслан і Людмила»; Р.Ваґнер «Каблучка Нібелунгів», «Трістан і Ізольда»; Дж.Верді «Аїда», «Травіата»; Ш.Гуно «Фауст»; Ж.Бізе «Кармен»); сонат, симфоній (Л.-В.Бетховен, Ф.Ліст, Ф.Шопен, Ф.Мендельсон, Ф.Шуберт).

Живопис романтизму (Ф.Гойя – графічні серії «Капрічос», «Жахи війни», картини «Маха одягнена» та «Маха оголена»; Т.Жеріко – «Поранений кірасір», «Полювання на левів»; Е.Делакруа – «Хіоська різанина», «Свобода на барикадах», портрети Паганіні, Шопена, Данте, Вергілія; портрет О.Пушкіна кисті О.Кіпренського; портрет В.Жуковського, виконаний К.Брюловим).

3. Художня культура реалізму. Філософським підґрунтям реалізму стала діалектична філософія Ґ.-В.-Ф.Гегеля, філософія позитивізму Огюста Конта. Художні та естетичні засади реалізму ґрунтувалися на принципах правдоподібного зображення життя в тих самих формах, які притаманні «оригіналу» – конкретно-історичній дійсності. «Типові характери у типових обставинах» – такий основний принцип реалістичного мистецтва.

Провідними жанрами реалістичної літератури були романи та повісті – Л.Толстой (роман-епопея «Війна і мир»), Ф.Достоєвський («Злочин і кара», «Брати Карамазови»), О. де Бальзак («Людська комедія»), Стендаль («Червоне та чорне»), Ч.Діккенс («Давід Копперфілд», «Домбі й син»), Г.Флобер («Мадам Боварі»), У.Теккерей («Ярмарок марноти»), повісті І.Тургенєва, М.Салтиков-Щедрін («Історія одного міста»), А.Франс («Острів пінгвінів»), Г.де Мопассан («Любий друг»).

Реалізм у живописі представлений творчістю художників-передвижників: І.Крамского – «Невідома»; І.Сурікова – «Бояриня Морозова»; Г.Мясоєдова – «Земство обідає»; В.Пєрова – «Приїзд гувернантки до купецького дому», «Тройка»; І.Рєпіна – «Не чекали»; пейзажним живописом: І.Левітан – «Над вічним спокоєм»; О.Саврасов – «Граки прилетіли»; І.Шишкін – «Ранок у лісі».

Реалістичні тенденції звучать у музиці П.Чайковського – опери «Мазепа», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», балет «Лебедине озеро»; Г.Берліоза – «Реквієм»; А.Адана – «Жізель»; Ж.Оффенбаха – оперета «Прекрасна Єлена»; а також у творчості композиторів «Могутньої кучки» – М.Балакірєва, Ц.Кюї, М.Мусоргского, О.Бородіна, М.Римського-Корсакова.

Дата добавления: 2014-01-04