Межі механізму державного регулювання розвитку ре­гіонів обумовлюються мінімально необхідним і максималь­но можливим ступенями втручання держави у розвиток економічної системи

Інтегрована система державного регіонального упра­вління функціонально складається із таких підсистем:

· ор­гани державної влади і управління;

· системи регіонального управління;

· бюджетно-фінансова підсистема регіону;

· про­ектно-прогнозна сфера;

· природно-екологічна сфера;

· меха­нізми і методи управління регіоном.

Основною метою державного управління регіоном за переходу до ринкових відносин є розроблення і проведення такої політики, яка забезпечить подолання спаду вироб­ництва, його стабілізацію і розвиток для задоволення по­треб населення.

Основними завданнями державного управління регіо­ном є:

· розроблення і проведення регіональної політики і стратегії розвитку регіону;

· контроль і управління власністю регіону;

· проведення ефективної інвестиційної та інституційної політики;

· створення ринкової інфраструктури;

· сприяння науково-технічному прогресу шляхом роз­робки і реалізації комплексних цільових програм;

· створення економічних, організаційно-правових та інших умов для ефективного і комплексного розвитку еко­номіки регіону і наповнення бюджету фінансовими ресур­сами для підтримки соціальних програм.

Інструментом досягнення цілей і розв’язання завдань є регіональна політика, яка ґрунтується на можливостях економіки регіону і реалізується через механізми упра­вління і регулювання.

Об’єктом державного управління є соціально-еконо­мічний комплекс та його під комплекси.

Предметом — від­носини між суб’єктами господарювання щодо ефективного використання регіональних ресурсів та розв’язання со­ціально-економічних проблем розвитку регіону.

Суб’єктом регіонального управління є населення, а його повноважними представниками — регіональні орга­ни влади.

Об’єктами регіонального управління у державі є такі територіальні елементи:

· господарський комплекс те­риторії (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво, зв’язок);

· економічна система і трудові ресур­си території;

· елементи соціальної і ринкової інфраструкту­ри;

· місцеве господарство (об’єкти комунальної власності);

· природно-ресурсний комплекс території тощо належністю до тієї чи іншої форми власності (дер­жавна, приватна, власність територіальної громади (муні­ципальна) або іншого суб’єкта);

Економічною основою системи регіонального упра­вління є забезпеченість кожного органу територіальної влади (сільське поселення, місто, район, регіон) визначе­ною економічною базою (землі, природні ресурси, право власності або право використання окремих об’єктів чи те­риторій, право на визначені збори і платежі тощо).

Повноваження ланок управління постійно змінюються відповідно до трансфор­мації системи державного управління.

Державні органи здійснюють керівництво регіональним розвитком відпо­відно до обраної стратегії, намагаючись забезпечити ефек­тивне використання регіональних факторів розвитку і не допустити поглиблення диспропорції міжрегіонального розвитку.

Згідно із законодавством, державна виконавча влада на рівні регіонів представлена:

· державними (місцевими) адміністраціями (обласних, районних, міських (районних у м. Києві) Київської і Севастопольської державної адміні­страції). Голів держадміністрації призначає Президент України (у м. Києві за умови обрання їх відповідними ра­дами).

· За погодженням з Кабінетом Міністрів України ре­гіональна виконавча влада, окрім підрозділів місцевих державних адміністрацій, включає також і підрозділи, які мають подвійне підпорядкування, тобто одночасно підпо­рядковані державним адміністраціям і міністерствам та ві­домствам. У такому разі їх фінансування здійснюється за рахунок відповідних центральних органів управління (мі­ністерств і відомств) із державного бюджету, а керівники призначаються (звільняються) керівниками відповідних центральних органів за погодженням із головами місцевих адміністрацій.

У країнах з різним рівнем економічного розвитку розподіл функцій (повноважень) між органами державного управління та органами місцевого самоврядування значно відрізняються відрізняється.

У країнах з розвинутою ринко­вою економікою і місцевим самоврядуванням до компетен­ції держави не належить реалізація в повному обсязі жод­ної функції.

До органів державного управління значною мірою передані повноваження в управлінні питаннями

· зовнішньоекономічної діяльності,

· вироблення фінансової і податкової політики,

· соціального захисту населення,

· охо­рони правопорядку,

· підтримки ринкових структур і під­приємництва тощо.

На рівні місцевих органів управління повною мі­рою реалізуються функції:

· землекористування,

· культури і відпочинку,

· соціального захисту,

· планування і забудови населеного пункту тощо.

На цьому ж рівні частково реалі­зуються

· функції освіти,

· енергозбереження і водопостачання,

· охорони правопорядку,

· зайнятості,

· фінансової і податко­вої політики,

· підтримки ринкових структур і підприєм­ництва.

Незначні повноваження є у виконанні таких функ­цій:

· житлове будівництво,

· охорона здоров’я,

· транспорт і зв’язок,

· будівництво об’єктів міського господарства,

· зов­нішньоекономічна діяльність.

У компетенції населення регіону перебуває реалізація таких функцій:

· житлове будівництво,

· торгівля і побутове обслуговування,

· охорона здоров’я,

· освіта, транспорт і зв’я­зок,

· будівництво об’єктів міського господарства,

· охорона довкілля, підтримка ринкових структур і підприємниц­тва;

· частково - енергозбереження і водопостачання,

· зай­нятість і ринок праці;

(!!!!!!) Відсутні повноваження щодо реалі­зації функцій землекористування, охорони правопорядку, соціального захисту, фінансової і податкової політики, планування і забудови населеного пункту.

Дата добавления: 2014-01-04