Методика виховання витривалості. 2.1. Загальна характеристика витривалості. Вікові передумови розвитку витривалості

Діагностика гнучкості в дітей

Обов'язковою умовою розвитку гнучкості та витривалості є періодичний контроль рівня їх розвитку.

Контроль рівня розвитку витривалості, як і інших рухових якостей, слід здійснювати після доброї спеціальної розминки. Об'єктивність контролю залежить від психологічних установок та мотивації дітей, ідентичності умов у всіх повторних тестуваннях та постійності тестів.

Показником гнучкості є максимальна амплітуда рухів, яку визначають у лінійних і кутових одиницях.

Метод визначення гнучкості. Дитина виконує нахил тулуба вперед із зі­мкнутої стійки (п'яти та носки разом), стоячи на лаві (заввишки 20 см). Вона нахиляється максимально вперед "до відказу" не згинаючи ніг у колінах, тор­каючись лінійки пальцями обох рук. Шкалу лінійки градуюють таким чином, щоб "0" відповідав площині лави, сантиметри зі знаком "-" йдуть вище площини лави, а зі знаком "+" - нижче. Оцінку глибини нахилу визначають у сантиметрах візуально. Дитина виконує три спроби поспіль (з таблицею зіставляють ліпшу з них). Дітей необхідно підстраховувати (підтримувати за майку зі спини).

Витривалість – здатність людини тривалий час виконувати роботу не знижуючи її ефективності. Якщо кільком учням запропонувати одну і ту ж вправу, то через деякий час одні з них припинять її виконувати, а інші будуть продовжувати.

Різні можливості учнів у виконанні певної роботи можна пояснити різним рівнем фізичної витривалості. Зниження ефективності виконання роботи, а з часом і повне її припинення пояснюється тим, що в організації накопичується втома. Втомою називають тимчасове зниження оперативної працездатності, що викликане інтенсивною або тривалою роботою. Вона розвивається поступово і має три фази:

Фази втоми: фаза звичайної втоми; фазу компенсованої втоми, коли продовжують роботу за рахунок вольових зусиль; фаза некомпенсованої втоми, коли роботу треба припинити. Види втоми: фізична; розумності від специфіки видів діяльності розрізняють чотири основні типи втоми: фізична, розумова, емоційна; сенсорна.

Види витривалості:

1. Загальна витривалість – здатність людини виконувати будь-яку роботу тривалий час.

2. Спеціальна витривалість – здатність виконувати роботу, яка домагається в результаті спеціальних тренувань. Спеціальна витривалість буває: швидкісна, силова, координаційна тощо.

Швидкісна витривалість – це здатність якомога довше виконувати м’язову роботу з біляграничню та граничною інтенсивністю.

Силова витривалість – це здатність людини якомога продуктивніше тривалий час долати помірний зовнішній опір.

Координаційна витривалість – це здатність людини тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємоузгдженості.

Витривалість характеризує здатність людини до тривалого виконання динамічної роботи на необхідному рівні інтенсивності та здатність протистояти стомленню. Витривалість в цілому забезпечується підвищеними можливостями функціональних систем організму.

У процесі фізичного виховання дошкільників частіше за все доводиться спостерігати загальне стомлення дітей, яке викликається впливом загальнорозвиваючих вправ, основних рухів, рухливих ігор. Однак розвиток загальної витривалості у дітей при застосуванні вищезазначених засобів не виключає також удосконалення спеціальної витривалості і деяких статичних зусиль та рухів, пов'язаних з ходьбою, бігом (швидкісна витривалість) і т.д.

Розвиток витривалості на відміну від інших рухових якостей вимагає особливого підходу у зв'язку з певною небезпекою, викликаною негативним впливом великих навантажень на організм дітей 3-6 років. У дитячому віці значна частина енергетичних ресурсів витрачається на розвиток дитини і дуже великі фізичні навантаження можуть негативно позначитися на його організмі.

Застосування великих фізичних навантажень неприпустимо через те, що у цей віковий період відбувається інтенсивне удосконалення тимчасових зв'язків, які регулюють діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму. Великі навантаження, які вимагають від організму максимального проявлення своїх функціональних можливостей, можуть заважати правильному формуванню цих умовно-рефлекторних зв'язків (О.В. Коробков, М.Я. Горкін).

Однією з функціональних особливостей дитячого організму є відносно обмежені можливості максимального споживання кисню при м'язовій діяльності у певний відрізок часу. Ці особливості обумовлені можливостями дихальної та серцево-судинної систем у дошкільників. Однак певна база для розвитку витривалості дітей у наступні роки повинна створюватися у дошкільному періоді їх життя, у плані загально фізичної підготовки дитини (Г.П. Юрко, В.Г. Фролов).

Рівень витривалості має тісний зв'язок з працездатністю організму людини як у розумовій, так і в фізичній праці. Тому стимулювання розвитку даної якості у дошкільні роки створює певні передумови для підготовки дитини до школи, більш успішного подолання навчальних навантажень, меншої стомлюваності під час уроків і відповідно кращого засвоєння знань з загальнорозвиваючих предметів (М.В. Антропова, Ю.К. Бабанський та ін.). Протягом дошкільного віку у дітей відбувається інтенсивне збільшення витривалості (у хлопчиків на 55%, у дівчаток на 75%). Результати статичної витривалості у хлопчиків усіх вікових груп вищі, ніж у дівчаток. З віком ця різниця у показниках витривалості збільшується. Витривалість до статичних зусиль обумовлюється перш за все діяльністю центральної нервової системи. З віком у дітей збільшується здатність нервової системи тривалий час підтримувати збудження нервових центрів до статичних напружень (А.М. Маркосян).

Дата добавления: 2014-01-04