Історичний аспект архітектурної поліхромії

ЛЕКЦІЯ 7. НАЦІОНАЛЬНА КОЛОРИСТИКА АРХІТЕКТУРИ

· Історичний аспект архітектурної поліхромії

· Національні особливості колористики європейських країн

· Колористична культура окремих країн

· Колористична культура України

· Приклади архітектурної колористики Галичини

Первісна культура. Синкретичність культури. Пізнання дійсності через зображення, широке використання мови кольору. Міфологічне значення кольорів: червоний, білий, чорний. Розписи печер, трипільська культура. Колористичну палітру складають червоний колір, що обумовлено його дефіцитністю в навколишньому зеленому ландшафті, та жовтий колір природних матеріалів, доповнюючий до синіх кольорів природного оточення. Додавання ахроматичних кольорів – білого та чорного, які співвідносяться з найважливішими явищами природи та життєдіяльності.

Єгипетський стиль. Міфологічність і традиціоналізм культури. Підкорення всіх декоративних кольорових елементів і скульптури архітектурі. Контрастні протиставлення архітектурних об’ємів, грандіозний масштаб споруд. Колірні канони, семантика кольорів. Поліхромія інтер’єрів храмів. Фресковий розпис стін: простота ліній і форм. Зображення пейзажів, побутових сцен – ефект просторовості, подолання замкненості інтер’єру. Декоративний та гіперболічний характер живопису. Художня єдність ієрогліфів та зображення. Зображення руху, об'єму, колористичне багатство, живописність. Вишуканість, декоративність. Натуральні відтінки. Колористична палітра: синій, жовтий, червоний, зелений.

Антична культура. Колір і гармонія є категоріями естетики. Поліхромія на основі контрастних гармоній, мажорний характер кольорової гами. Символічність кольорів, зв'язок з природним оточенням та життєдіяльністю. Напіввідкритий тип житлових споруд, природні кольори.

Античний класичний стиль. Чіткість і канонічність ордерної системи. Закономірності кольорового рішення храмів: основні тектонічні елементи з білого мармуру; активна колірність верхньої частини. Кольоровий орнамент посилює художній вплив споруди, колір виділяє головні елементи, пов’язує різні частини храму. Декоративне фарбування обумовлено тектонікою. Колористичні палітри є спільними не лише за кількісним, але й за якісним складом, переважають білий, жовтий, червоний, чорний кольори, а також зелений, синій і сірий.

Ордерна система. Колір як кольороматеріал, кольорове фарбування, орнаментальний розпис. Горизонтальна кольорова ритміка ордеру.

Помпейські фрескові розписи – тричастне членування стіни багатоколірним розписом у вигляді широких полів. Пізній період – антагонізм художньої форми і конструкції стіни, ілюзорне руйнування площини, подолання відчуття замкненості простору.

Давньоримський стіновий розпис, мозаїки. Яскравість, різнобарвність.

Культура середньовіччя. Домінування релігійної догматики, метафізичне опанування кольору. Встановлення канонічних обмежень у мистецтві, формування етнічних колористичних палітр предметно-просторового середовища, що включали загальнозначущі, загальнозрозумілі та загальноприйняті соціумом колірні символи.

Готичний стиль (ХІІІ-ХVІ ст.). Основний тип споруд – храми, монастирі. Розвиток міст, житлова архітектура, ринкові площі. Прості монохромні фасади – колірність природного каменю, світлотіньове моделювання. Вертикальність композиції храмів, велика кількість членувань. Цегляні червоні готичні собори. Багатство кольорової гами інтер’єру, вітражі. У колористиці використано контрастну гармонію; «божественні» кольори – білий, золотий, пурпурний, червоний, синій; нижчі за значенням – зелений, чорний кольори. Сірі і мало насичені кольори майже не використовувались у живописі. Кольорова гармонія заснована на контрастах доповнюючих кольорів.

Готичні собори. Хрестове склепіння – нервюри виділялись кольором. Вітражі трансформують колір у світлоколір. Готична просторова концепція з домінуючою висотою і майже повною відсутністю стіни сформувала нове поліхромне насичення інтер’єру. Подолання враження цільності і замкненості простору.

Візантійський стиль. Значні розміри, багатство оздоблення базилік. Візантійські мозаїки. Членування інтер’єру на три зони: верхня (купол, верхні склепіння) самих світлих тонів, білий, золотий за ідеєю небесного світу; друга зона святкового циклу локальних кольорів. Нижня – зображення святих з використанням темних тонів: темно-коричневий, глибокий синій,фіолетовий. Золотий або синій фон, насичені локальні кольори. Всі площини інтер’єру вкриті кольоровим орнаментом. Нечіткість контурів, нестійкість колориту. Зорова дематеріалізація форми кольором і світлом. Кольоровий мармур, мозаїки, розпис.

Архітектура Київської Русі. Релігійна семантика колористики, регламентовані колірні символи. Запозичення візантійської системи, декоративність. Стримана колористика житла. Фасади храмів – білий з позолотою. Інтер’єри насиченої колористики – розписи, мозаїка, іконостас. Використано пурпурний, зелений, жовтий, синій кольори з додаванням червоного.

Епоха Відродження та Нового часу. Вивчення законів взаємодії кольору і світла, зорового сприйняття. Неоднорідний характер колористики середовища: зростаюче збільшення частки професійного мистецтва в художній діяльності епохи, індивідуальність своєрідної колористичної мови великих майстрів та шкіл, особливості колірних переваг соціальних прошарків суспільства. Колір втрачає символічне значення, передає красу реального життя. Наукові вчення про колір.

Ренесанс (ХVІ-ХVІІ ст.). Різноманітні міські споруди, палаццо, заміські резиденції. Масивні і візуально стійкі архітектурні об’єкти. Горизонтальне членування стіни, виділення вікон. Монохромність, використання фактури природного каменю. Первинність і геометричність форми, колір наслідує форму. Кольорові фасади соборів. Поліхромія житлових споруд.

Гуманістична спрямованість ретроспективних (античних) колористичних образів. Єдність колористики живопису і інтер’єру, фрески, рельєфи. Колористику раннього Відродження складають: синій, рожевий, коричневий, світло-зелений. Колористичні переваги Ренесансу: синій, червоний, оранжевий, пурпурний, зелений, жовтий кольори. Додаються ахроматичні кольори – білий та чорний. У поліхромії переважає контрастна гармонія, темні, насичені, теплі кольори.

Інтер’єри Відродження. Простір замкнений у правильних симетричних формах, чіткі контури стін, сильний профільований карниз, падуги, фризи і тяги підкреслені кольором. Вирішення всієї поверхні стіни одним щільним поверхневим кольором.

Венеціанський стиль. Запозичення елементів готики, східної архітектури. Парадність, святковість. Різкі світлотіньові контрасти, орнамент. Тональний колорит. Палац Ка д’Оро (1440). Позолота орнаменту, червоний і синій кольори фасаду.

Бароко (ХVІІ-ХVІІІ ст.). Специфіка художньої мови. Князівські замки, культові споруди. Репрезентативні, монументальні святкові будівлі. Вишукані складні форми, велика кількість архітектурних деталей і скульптури. Атектонічність, багата пластика стіни, сильно членовані фасади, профільовані карнизи, декоративні ордерні елементи. Загальна ритмічність композиції. Яскраве поліхромне оздоблення інтер’єрів палаців. Контрастність, напруга кольорових сполучень монументального живопису. Колористику інтер’єру складають червоний, зелений, жовтий, синій кольори, додається ахроматичний чорний колір. Екстер’єр здебільшого ахроматичний.

Насиченість кольоровими елементами. Складна система кольоросполучень. Колір активно співпрацює з тектонікою інтер’єру. Пізнє бароко – ілюзорний прорив площини стіни живописними перспективними зображеннями. Парадність, театральність, надмірна пишність. Не існує чіткого розмежування стіни і стелі, стіна розбита на кольорові фрагменти. Плафонний розпис руйнує тектонічного розуміння стелі. Яскрава, насичена колористика.

Російське бароко. Церковне зодчество ХVІІ ст. – наришкінський стиль. На противагу європейському бароко – поліхромія екстер’єру. Посилення декоративних тенденцій, порушення тектоніки стіни. Елементи народної дерев’яної архітектури. Емоційність, святковість. Б.Ф.Растреллі. Андріївська церква, Київ (1747). Палац у Царському селі, Зимовий палац (1756), Петербург. Пластична динаміка, насиченість кольору стіни. Лазурні, блідо-фісташкові, оранжеві тони у поєднанні із білим і золотим.

Вплив релігійного фактора не втрачає свого значення аж до початку індустріальної епохи, але виявляється опосередковано. Вплив природного фактора на формування колористичних палітр середотворення виявляється лише в епоху Відродження, а згодом – нівелюється.

Рококо. Посилення декоративної ролі кольору у архітектурі. Створення комфорту і витонченого інтер’єру. Вишуканий, м’який, світлий колорит, різноманітність відтінків, приглушені та вибілені тони. Найповніше вираження стилю у предметах побуту, декоративному мистецтві.

Культ свята, насолоди, краси і галантності. Подрібненість архітектурної форми, надмірна деталізація. Повна втрата тектонічності стіни, стелі. Насичення інтер’єру картинами, дзеркалами, орнаментом. Ілюзійне розширення простору, криволінійні форми. Скульптурний горельєфний орнамент вкритий позолотою, розписи синіх і срібних відтінків.

Класицизм (ХVІІІ-ХІХ ст.). Оновлення архітектури, наслідування античної класики. Відмова від барокової пишності, раціоналізм архітектурних форм. Пріоритет об’єму і простору відносно кольору, заперечення активної поліхромії. Колористику класицизму складають різноманітні палітри кольорів червоно-жовтих та синьо-зелених кольоровостей з додаванням ахроматичного білого кольору.

Російський класицизм. К.Россі, ансамблі Петербургу. Оригінальна колористика – сірий тон стіни, білі колони і деталі, скульптури тоновані під бронзу. Сучасний вигляд – жовто-біла гама.

Анфіладна система інтер’єру, пропорційність, врівноваженість елементів, вагомість деталей. Ордерні деталі виділено кольором, колони і пілястри з натурального каменю. Контрастні зіставлення світлостей, колірних тонів, гармонізація кольоросполучень. Геометричне колірне моделювання всіх поверхонь.

Ампір. Спрощення форм, перехід до регулярності і лінійності. Орнамент більш чіткий, зрозумілий. Запозичення античних мотивів орнаменту. Суворий і спокійний характер інтер’єру, чітке відділення стелі від стіни. Колорит більш вишуканий – пастельні відтінки, переважає блідо-зелений, розбілений блакитний, білий с золотим.

Історизмі еклектика (ХІХ-поч.ХХ ст.). Інтенсивна будівельна діяльність, нові типи споруд. Орієнтування на форми минулих епох – архітектурно-ретроспективний плюралізм, змішування стилів. Порушення тектоніки фасадів, безсистемність деталей і декору. Перевага сірого кольору. Течія поліхромної архітектури – суміш візантійських, флорентійських форм і народної архітектури.

Стиль модерн. Відмова від традиційних архітектурних форм, нові матеріали. Пластичність, природність, наслідування функції. Орнамент як зв'язок елементів фасаду, виділення вікон. Стилізовані рослинні форми. Поліхромія екстер’єру і інтер’єру. Колористична палітра являє собою складні гами кольорів червоно-жовтих та синьо-зелених кольоровостей.

Співмасштабність людині, відчуття пластичності і природності. Аристократизм. Криволінійність форм співпадає з нейтральною вишуканою колористикою. Кольорові рослинні орнаменти, декоративні елементи. Створення гармонії настрою. Стильова відповідність меблів.

Колористика ХІХ ст. позначена як антагонізмами колористичних переваг ретроспективних напрямків, так і відсутністю поліхромії натуральних матеріалів та монохромністю архітектурного середовища, які разом складають еклектичністьколористики середотворення західноєвропейського регіону.

Мистецтво ХХ ст.

Фактори, що впливають на процес формування колористики індустріальної епохи: інтенсивний розвиток новітніх технологій, вплив засобів масової інформації, «інтернаціоналізація» всіх сфер культурного життя, породження кольорових стереотипів. Колористиці постіндустріального середовища властива велика кількість елементів, розбалансованість складу палітри, зміщення функцій поліхромії.

Композиційно-пластичні принципи конструктивізму та функціоналізму виключили зі своєї естетики поліхромію навіть у її декоративному аспекті. Переважання засклених поверхонь на фасаді, надмірний геометризм, відмова від традиційних форм. Технологічність, псевдоіндустріальність образу.

Інтернаціональний стиль. Лаконічність, мінімалізм, утилітарність. Композиційна узгодженість геометричних об’ємів. Білий колір стін, заперечення поліхромії. Залізобетон, натуральний або фарбований світлими тонами.

Пошуки нових форм кольоросередотворення в індустріальному, урбанізованому середовищі пов’язані із різнорідними напрямками у живописі, розробленням наукових досліджень у галузях оптики, фізичних та психофізичних функцій кольору.

Авангардизм, модернізм. Символічна роль кольору у архітектурі. К.Мельніков, «Червоний павільйон», Париж, 1925. Створення кольорового просторового середовища. Нова архітектура органічно вводить колір як засіб виразності композиції. Наукові дослідження функцій і ролі кольору в архітектурі.

Неокласицизм. Архітектура тоталітарних режимів Європи. Гіперболізовані традиції класики і Ренесансу. Використання природних матеріалів, масштабність деталей. Стримана колористика.

Модернізм 2 пол. ХХ ст. Нові форми, первинність архітектурної композиції об’ємів. Масивність, ефектність, виразність силуету. Фактура і колір бетону.

1960-70-і рр.. Надмірне вираження стилю. Течії хай-тек, технологічний стиль. Тенденція максимального використання у колірній композиції екстер’єру природної варіантності кольору. Впровадження відбиваючих матеріалів зовнішніх поверхонь.

Постмодернізм. Пошуки виразності, спроби подолання безликості архітектури. Парадоксальні, несподівані рішення.

Прийом «суперграфіки» (1970-80-і рр..). Повний відрив кольору від структурно-морфологічної основи архітектурної форми, активна трансформація поверхні.

Дата добавления: 2014-01-04