Методи дослідження газового складу ґрунтового повітря

Основним завданням при дослідженні складу ґрунтового повітря є точний і своєчасний відбір проб та їх зберігання аж до аналітичного визначення. Саме визначення легко здійснюється або на газових хроматографах різних марок, або на спеціальних газоаналізаторах. Тому відбір проб з відповідних глибин ґрунту та їх зберігання – основне ґрунтово-фізичне завдання.

Для відбору проб у природних ґрунтах використовують спеціалізовані бури або стаціонарні установки газопробовідбірників. Бури, як правило, представляють собою тонкі трубки (чим тонший внутрішній діаметр такої трубки, тим менший буферний обмін повітря, тим швидше встановиться рівновага), запаяні з нижнього кінця. Біля нижнього кінця трубки є голка-наконечник, над якою розміщені декілька отворів збоку, через які і встановлюється рівновага між повітрям всередині трубки і ґрунтовим повітрям (рис. 7.5). На другому кінці такої трубки-бура є клапан або герметично закрита резинова трубка, надіта на трубку-бур. Проби повітря забирають звичайним шприцом, що втикають у резинову трубку.

Рис. 7.5. Схема ґрунтового бура (а) і стаціонарного пристрою (б) для відбору ґрунтового повітря

У випадку стаціонарних досліджень на необхідну глибину поміщають невелику скляну лійку, з’єднану через трубку з резиновою, герметично закритою трубкою, яка виведена на поверхню. Якщо є необхідність відбирати проби повітря з гігроморфних ґрунтів, з шарів, насичених водою, то дно лійки закривають поліетиленовою плівкою.

Для визначення емісії газів з поверхні ґрунту використовують так звані емісійні камери-пробовідбірники, які представляють собою циліндричні (кубічні) ємкості. Вони з одного сторони відкриті і мають кілька отворів для відбору проб, а з протилежної сторони закриті резиновими пробками. У ґрунт врізається основа, по периметру якої є спеціальний жолоб, у який і поміщується пробовідбірна ємкість (рис. 7.6).

Рис. 7.6. Схема камери для вивчення дихання ґрунту, емісії СО₂ і інших газів

Для визначення важливого фізичного параметру дифузії газів у ґрунті – коефіцієнта ефективної дифузії – використовують різні методи. Один з них, найбільш простих і зручних – дифузиметр на основі колби Бунзена (рис. 7.7).

Рис. 7.7. Дифузиметр на основі колби Бунзена (за Смагіним, 1999)

Дата добавления: 2014-01-04