Класифікаційні утворення (форми) цивільно-правових договорів

Будь-яка класифікація цивільно-правових договорів передбачає їх поділ на однорідні класифікаційні утворення (рід, тип, види тощо) за тим чи іншим критерієм. Ключовим елементом при побудові всієї класифікації договорів виступає розробка наукового критерію такого поділу. Для класифікації договорів у доктрині цивільного права традиційно застосовуються два способи — дихотомії та направленості зобов’язання, яке породжується договором.

Види договорів у цивільному праві

Договори зберігають 3 роки після закінчення терміну його дії. Контракти з іноземними партнерами слід зберігати не менше 10 років.

Реквізити: найменування виду документа (ДОГОВІР), дата, номер (індекс), місце упорядкування, заголовок до тексту, текст, підписи та печатки сторін.

Текст договору містить:

¨ вступну частину (найменування сторін, що укладають договір, посади, прізвища й ініціали осіб, які підписують договір, зазначення їхніх повноважень);

¨ предмет договору;

¨ виклад порядку розгляду суперечок;

¨ загальну суму договору;

¨ термін дії договору та юридичні адреси сторін.

Цивільно-правові договори мають надзвичайно широку сферу застосування, оскільки регулюють майнові й частину особистих немайнових відносин у будь-яких сферах їхньої діяльності приватного характеру.

У ході вивчення всієї різноманітності договорів важливого практичного значення набуває їх класифікація, тобто поділ договорів на певні види, інші класифікаційні утворення (типи, підтипи, підвиди тощо). Здійснення класифікації договорів дає можливість не лише виділити основні риси чи істотні ознаки того чи іншого договору, а й визначити його місце в системі цивільно-правових відносин. Не можна не погодитися з тим, що «правильно побудована класифікація сприяє» систематизації накопичених знань, забезпечує належне використання понять та термінів, усуває двозначність і неоднозначність мови науки».

Цінність класифікації договорів викликана також і тим, що «юридично оформлюючи і закріплюючи суспільні, передусім економічні, зв’язки суб’єктів, надаючи цим зв’язкам рис стабільності і визначеності, цивільно-правові договори, взяті в цілому, є єдиною системою, окремі частини якої тісно пов’язані між собою і взаємодіють». Отже, правильно побудована система договорів надає істотну допомогу у формуванні правильних суджень щодо суті самого закону, в усвідомленні того порядку, до встановлення якого прагнув законодавець.

Встановлення критеріїв класифікації договорів допомагає також при кваліфікації договірних правовідносин у практичній діяльності судів та інших суб’єктів правозастосування.

Дихотомічний спосіб класифікації договорів передбачає можливість їх поділу за всіма тими підставами, за якими проводиться поділ на види правочинів у цілому і грунтується на виділенні певного дихотомічного (тобто поділ на два протилежні за значенням елементи) критерію поділу (зокрема, оплатні-безоплатні, абстрактні-каузальні, умовні-безумовні, неоспорювані-оспорювані, розпорядчі-зобов’язальні, алеаторні-комутативні, комерційні-фідуціарні, строкові-безстрокові,планові-непланові,загальноцивільні-господаркі, підприємницькі-споживчі тощо).

Інший принциповий спосіб класифікації договорів використовує як основну ознаку направленості зобов’язання, яке породжується договором. Цей спосіб класифікації договорів, який займає вирішальне значення як у теоретичному, так і в практичному плані, визначає систему договірного права, зокрема систему (послідовність) розташування договірних інститутів у ЦК.

ЦК України класифікує договори за їх юридичною направленістю (юридичним змістом) і розміщує їх у такій послідовності: 1) договори, направлені на передачу майна у власність або інше речове право (глави 54—57); 2) договори, направлені на передачу майна в користування (глави 58—60); 3) договори, направлені на встановлення зобов’язань ї ї виконання робіт (глави 61—62); 4) договори, направлені на встановлення зобов’язань із надання фактичних послуг (глави 67, 71—74);5) договори, направлені на встановлення зобов’язань з вчинення юридичних і фактичних послуг (глави 68—70); 6) договори, направлені на реалізацію виключних прав (глави 75—76); 7) договори, направлені на встановлення зобов’язань з надання фінансових послуг (глави 67, 71—74); 8) договори, направлені на досягнення спільної мети — простого товариства (гл. 77); 9) договір стосовно розпорядження майном на випадок смерті — спадковий договір (гл. 90).

Характерно те, що в рамках кожного із зазначених вище типів договорів формується певна група (підтип) договорів (купівлі-продажу, майнового найму, підряду, надання послуг, спільної діяль¬ності тощо), у межах яких виділяються окремі види договорів.

Основна задача цієї нормативно закріпленої класифікації суто практична — дати таку систему, яка б дозволила розташуват и законодавчий матеріал про найпоширеніші основні типи договорів способом, найбільш вдалим для повсякденного практичного застосування. Можна погодитися з тим, що з інших точок зору вона не позбавлена недоліків.

У зв’язку з цим слушно зазначається, що в даній класифікації порушено єдність підстави, а тому така система не може вважатися у повному розумінні науковою. Крім того, низка договорів (поступки вимоги, переводу боргу, застави, неустойки, поруки, про надання банківської гарантії, попередні, організаційні тощо) в неї просто не вписується.

Застосування кількох критеріїв при формуванні переважної більшості класифікацій цивільно-правових договорів передбачає їх поділ на однорідні класифікаційні утворення (рід, тип, види тонні), що вимагає виявлення їх поняття та встановлення співвідношення між собою.

Дата добавления: 2014-01-04