Національно-культурний розвиток України наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА

ЛЕКЦІЯ 8

1. Національно-культурний розвиток України наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

2. Освіта та наука в Україні у сучасну добу.

3. Література.

4. Музика, театр, кіно.

З другої половини 1980-х років в СРСР – Перебудова. Гласність. Становлення багатопартійної системи. З серпня 1991 р. Україна почала розвиватися як незалежна держава. З кінця 1980-х років активізується дисидентський рух, стають популярними національно-культурні заходи, як наприклад святкування ювілеїв відомих культурних діячів (Леся Курбаса, М. Шашкевича тощо).

У наступні роки було багато зроблено для відродження історичної пам’яті, повернення народові культурної спадщини попередніх поколінь. У 1990–1991 рр. окремими виданнями побачили світ праці М. Костомарова, Д. Яворницького, Л. Єфименко, М. Грушевського, І. Крип’якевича, Д. Дорошенка, Д. Донцова та ін.

З проголошенням незалежності України держава відчувала гостру потребу у створенні законодавчої бази в галузі культури. Цього потребувала, по-перше, та обставина, що необхідно було скасувати союзне законодавство, по-друге, — в умовах переходу до ринкової економіки змінювався сам підхід до фінансування культури державою. Важливим кроком у цьому напрямку стало прийняття Верховною Радою України 19 лютого 1992 р. “Основ законодавства про культуру”. Ця програма розвитку національної культури практично поривала з минулим, визначала напрямки розвитку культури, надавала йому пріоритетності. А напередодні прийняття цього закону Президент України видав Указ “Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів культури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин”, завдяки якому близько 70 провідних працівників культури і мистецтв одержали персональні стипендії і пенсії.

Вагомим був внесок інтелігенції у відродження української культури. З ініціативи Спілки письменників України, Народного руху України, Асоціації творчої інтелігенції “Світ культури”, Інституту літератури ім. Т. Шевченка та інших організацій у Києві у вересні 1991 р. відбувся Форум інтелігенції України, який виробив конкретні програми участі творчих працівників у державотворчому процесі.

Загальнонаціональною подією стало святкування в 1991 р. 125-річчя від дня народження видатного історика України М. Грушевського. В серпні у Львові відбулася конференція, в роботі якої взяло участь понад 150 науковців з України, США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини і Ватикану. 22 листопада 1991 р. вперше ювілей М. Грушевського відзначався в столиці України на державному рівні. В театрі опери і балету відбулася урочиста сесія Верховної Ради України, в музеї історії Києва було відкрито виставку, на фасаді будинку № 35 по вул. Володимирській, де містилася колись історична секція ВУАН і працював М. Грушевський, встановлено меморіальну дошку. Ювілейні святкування відбулися і в інших містах України. Великого резонансу набув скликаний в Одесі наприкінці 1991 р. перший Всеукраїнський міжнаціональний конгрес з проблем духовного відродження народів, які проживають в Україні.

Значним кроком до національно-культурного відродження було створення урядової Комісії з питань повернення культурних цінностей, яку очолив мистецтвознавець О. Федорук. Комісія веде інвентаризацію цінностей, які різними шляхами опинилися за межами України. Уже на сьогодні з Чехії повернулися архіви О. Олеся і О. Ольжича. До відділу рукописів Львівської національної бібліотеки ім. В. Стефаника надійшлирукописи Б. Антонича, з Німеччини передано колекцію з 82 предметів доби мідного віку, трипільського і скіфського періодів, що були вивезені з України в 1944 р. Повернено частину історико-культурних документів О. Довженка, колекцію мистецьких творів художників М. Андрієнка, Л. Морозової, окремі праці вченого Ю. Січинського тощо.

У 2000 р. у складі Міністерства культури і мистецтв України створено Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон. До відання служби віднесено державну експертизу культурних цінностей, повернення викрадених, незаконно вивезених і неповернених творів мистецтва.

Великі зрушення відбулися в культурному житті національних меншин України. Розвивається система національних шкіл, бібліотек, преси, наукових і культурних центрів, радіо, телебачення, театрів, творчих колективів. Налагоджується підготовка кадрів національної інтелігенції, створено низку національно-освітніх товариств. Особлива увага приділяється найчисленнішій нацменшині — російській. В Україні діє 2 тис. 399 державних шкіл з російською мовою викладання, 2 млн 106 тис. учнів, або 31,7 % їх загальної кількості навчаються російською мовою, майже 280 тис. дітей відвідують групи з російською мовою, навчання і виховання в 17,6 тис. дитячих дошкільних закладів, вищу освіту російською мовою здобувають 35 % українських студентів. Сьогодні в нашій країні функціонує 14 російських театрів державного підпорядкування, 440 млн одиниць, або 55 %, бібліотечного фонду України становлять книги російською мовою, видається 1195 російських газет, або 49,7 % загальної кількості українських періодичних видань.

У дев’яностих роках виникають недержавні культурно-мистецькі організації, серед них такі, як асоціація творчої інтелігенції “Світ культури”, громадські об’єднання театр-студія “Арабески”, “Арт-екзистенція”, асоціація “Артгалереї України”, асоціація “Нова музика”, мистецьке об’єднання “Дзига”, Центр міжнародних культурних ініціатив та ін.

В організації і здійсненні різноманітних за характером культурних програм дедалі більшу роль відіграють благодійні фонди. Крім згаданого українсько-американського фонду “Відродження” створено благодійний фонд “Літературна скарбниця” при Спілці письменників України. Діють також фонди М. Грушевського, Український фонд підтримки культури, “Центр сучасного мистецтва”, “Деметра”, “Мистецьке березілля”, Фонд розвитку історичних досліджень та ін.

Активно працює колектив Українського центру духовної культури.

Як науково-методичний і культурно-просвітницький заклад він об’єдную багатьох відомих в Україні фахівців з історії, філософії, соціології, права, народознавства, визначних діячів літератури і мистецтва. При центрі діє “Літературна світлиця”, “Музична вітальня”, літературно-музичний театр “Біля Святої Софії”, дискусійний клуб “Інтелект України. Проблеми пошуку оптимальних форм розвитку демократичного суспільства”. Центр видав, зокрема, такі унікальні літературні серії, як “Духовні скарби України” (50 томів), “Український історичний роман” (30 томів), “Українська соціологічна думка” (15 томів), “Історія релігії в Україні” (10 томів).

Проте, незважаючи на вказані прогресивні явища, які є характерними для розвитку української культури сучасного етапу, необхідно вказати на той факт, що криза культури, яка була характерна для 1980-х років далеко не повністю подолана. Як і раніш, фінансування культурної галузі відбувається за залишковим принципом, багато культурних діячів, які покинули Україну на початку 1990-х років так і не повернулися на Батьківщину, корупція роз’єднає систему освіти України (особливо вищу), бюрократичний апарат міністерств та відомств України у цілому не сприяє подальшому розвитку її культури.

Майже призупинив своє існування вітчизняний кінематограф. Загальний культурний рівень населення також зменшується. Не такими популярними, як у радянські часи стали театри, бібліотеки (багато з яких, особливо у сільській місцевості, припинили своє існування).

Характерним явищем української культури сучасного етапу став постмодерн. Постмодерн (або некласична культура) відкидає загальновизнані авторитети в галузі культури, традиції та звичаї, які формувалися в культурі протягом століть. В основі ідеології постмодерну лежить твердження, що митець є вільним у своїй діяльності, на нього не повинні тиснути жодні авторитети. Митець у своїй культурній діяльності повинен орієнтуватися перш за все на власну чуттєвість, власне сприйняття оточуючого світу. Так в Україні створюється альтернативна культура, яке не визнає жодних традицій та класиків. Стали вже звичним альтернативний театр та література, кіно та музика. З`являються багаточисельні субкультури (культура окремих соціальних груп, яка відрізняється від загально пануючих культурних традицій), особливо вони є популярними в середовищі молоді (панк рухи, хіпі, різні відгалуження рок культури тощо). Це є характерними явищами розвитку української культури сучасного етапу.

Дата добавления: 2014-01-04