Соціалізація особистості, її стадії та механізми

Лекція 9. Психологічні основи діяльності людини

1. Соціалізація особистості, її стадії та механізми.

2. Категорія діяльності в психології.

3. Рівні, форми та різновиди людської діяльності.

4. Механізми психологічного захисту особистості.

Соціум – оточення, в якому формується людина. Це сукупність різних груп та об’єднань, організацій; середовище, вплив якого людина відчуває в процесі своєї життєдіяльності.

Соціалізація – це багатогранних процес засвоєння людиною досвіду суспільного життя, перетворення її з природної істоти в суспільну, з індивіда в особистість. Це оптимальне включення індивіда в соціальне середовище, віднайдення ним свого місця в ньому, максимальне поєднання потреб та інтересів суспільства.

Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування (адаптація) і самоствердження людини в умовах суспільства.

У соціальній психології виділяють три сфери, в яких здійснюється становлення особистості: діяльність, спілкування, самосвідомість.

У процесі соціалізації особистість засвоює велику кількість різноманітних видів діяльності. При цьому здійснюються два важливих процеси:

1. Орієнтація в системі зв’язків, які існують у кожному виді діяльності, здійснюється завдяки особистісним сенсам. Це передбачає виявлення особистістю особливо значущих сторін діяльності, засвоєння та привласнення їх. Результатом орієнтації є особистісний вибір діяльності.

2. Зосередження уваги на головному виді діяльності та підпорядкування йому всіх інших діяльностей.

У сфері спілкування соціалізація розширює коло спілкування, збагачує його зміст, поглиблює розуміння інших людей, розвиває навички спілкування.

У сфері самосвідомості (становлення в людині її самості, її „Я”) соціалізація означає формування власного „я” як активного суб’єкта, осмислення особистістю своєї соціальної належності, соціальної ролі, формування самооцінки.

Види соціалізації:

1. Стихійна (відбувається внаслідок впливу на особистість різних, спеціально не створюваних обставин суспільного життя).

2. Відносно спрямована (має на меті створення в суспільстві певних економічних, законодавчих та інших передумов, які впливають на розвиток та життєвий шлях особистості).

3. Соціально-контрольована (процес спеціально організованої передачі соціального досвіду особистості та розвитку її потенційних можливостей, який здійснюється в різних державних і недержавних організаціях (школа, позашкільні заклади, дитячі та молодіжні організації).

Виділяють три стадії (етапи) соціалізації:

1. Дотрудова – період життя людини до початку трудової діяльності, здобуття освіти і професій:

а) від народження до вступу до школи;

б) стадія навчання.

2. Трудова – зріла, свідома діяльність людини на благо суспільства.

3. Післятрудова – переважно пасивний спосіб життєдіяльності, охоплює похилий вік.

Найбільш інтенсивна соціалізація відбувається від 7 до 23 років, тобто в навчальний (шкільний, студентський) та ранній трудовий періоди.

Основними джерелами соціалізації виступає сім’я, дошкільні заклади, школа, інші навчальні установи, трудові колективи, громадські організації, преса, радіо, телебачення, система освіти.

Вплив соціального оточення на особу опосередковано дією соціально-психологічних механізмів: наслідування, навіювання, переконання, соціальна фацилітація, конформність.

Наслідування – неусвідомлене або усвідомлене відтворення особою досвіду інших людей, включаючи їх рухи, манери, вчинки і дії.

Навіювання – процес неусвідомленого відтворення людиною внутрішнього досвіду, думок, почуттів, психічних станів інших людей, з якими вона спілкується. Через цей механізм ми пізнаємо переживання інших людей, краще розуміємо їх.

Переконання відбувається двома способами:

а) прямим, коли в процесі переконання зацікавлена аудиторія зосереджує свою увагу на логіці, аргументах;

б) побічний, коли на людей впливають випадкові фактори. Наприклад, привабливість лектора, його компетентність.

Соціальна фацилітація (покращення) – підтримуючий і стимулюючий вплив поведінки одних людей на діяльність інших, внаслідок чого їх діяльність проходить вільніше, розкутіше, активніше, інтенсивніше.

У товаристві чужих, незнайомих людей, що породжує у людини неспокій і стурбованість, нерідко спостерігається протилежне явище – соціальна інгібіція (гальмування), котра виявляється у загальмовувані поведінки, перешкоджає набуттю індивідом нового соціального досвіду та гальмує процес соціалізації.

Конформність – це своєрідне пристосуванство, розраховане на те, щоб не створювати собі зайвих труднощів у спілкуванні та взаємодії з оточенням.

Десоціалізація – втрата особистістю якостей, необхідних для повноцінної життєдіяльності в суспільстві; порушення нормального ходу соціалізації, втрата або деформація важливих функцій особистості.

Ресоціалізація – відновлення в особистості якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві; засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість попередніх, які були недостатньо засвоєні або застарілими; стосовно осіб з девіантною поведінкою – комплекс заходів, спрямований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених чи несформованих соціальних навичок, на переорієнтацію соціальних і референтних орієнтацій девіантів за рахунок включення їх у нові, позитивно орієнтовані відносини та види діяльності.

Через поняття соціалізації здійснюється конкретизація виховання.

Соціалізація свідомості – процес засвоєння індивідом соціальних норм, цінностей культури і перетворення соціального досвіду на установки, потреби,, прагнення і ціннісні орієнтації особи, який здійснюється з допомогою розгалуженої системи навчання і виховання.

Соціалізація діяльності – процес засвоєння індивідом наявних у суспільстві форм і зразків діяльності (трудової і суспільної), залучення його до активної участі в різних сферах діяльності суспільства, створення індивідом нових форм цієї діяльності.

Дата добавления: 2014-01-04