Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття про метод навчання. Прийоми й засоби навчання




Розміщення історії на сайті

Великий асортимент потенційних елементів на новинному сайті робить планування онлайнового висвітлення історії значно вимог­ливішим, ніж у друці. Візьмемо, наприклад, висвітлення в «Чика­го Трибюн» з'їзду Демократичної партії 1996 року. Популярність сайта сягнула 100000 відвідувань на добу завдяки поєднанню репортажів, аудіозвітів з радіостанції «Трибюн», відеокліпів з двох телевізійних станцій «Трибюн» і статей з газети. Крім того, був іще тур по 24 попередніх політичних з'їздах, які відбувались у місті, разом з оглядом подій тих років, а також архів промов і політичної карикатури. Щоб дати раду кошмару планування такої купи взаємопов'язаних матеріалів, «Трибюн», як і багато інших американських газет, використовує техніку розміщення на сайті, запозичену в кіноіндустрії. Виробляється абрис змісту, графіки й посилань кожної сторінки плюс блок-схема відносин сторінок між собою. Є маршрут, але користувачі також мають можливість піти туди, куди їм заманеться.

Успіх, ефективність навчання залежить не лише від правильного визначення цілей і змісту навчання. Важливо знати відповідь на кардинальне питання дидактики – яким способом цих цілей досягнути.

Відповідь на запитання дидактики – як навчати? – дає категорія методів навчання. Метод навчання – важлива ланка в дидактичній системі «мета – зміст – методи – форми – результат навчання». Саме від правильно вибраного методу залежить ефективність навчання взагалі.

Саме з моменту засвоєння майбутніми педагогами методів навчання починається професійне розуміння майбутнього викладання обраного предмету в школі. Вивчення методів навчання дозволяє зрозуміти як вести учня від незнання до знання, які обирати шляхи навчання, щоб забезпечити глибокі і міцні знання учням, як розвивати в учнів творчі і пізнавальні здібності.

При вивчені методів навчання ми маємо знайти відповіді на основні питання теми:

- Що таке метод навчання?

- Як класифікувати методи навчання?

- Які функції методів?

- Як використовувати методи навчання?

- Які фактори визначають вибір методів навання?

Колими говоримо про метод взагалі, то маємо на увазі шлях по досягненню якоїсь цілі.Метод (cлово “метод” походить від грецького слова “methodos ”, де “metha” – шлях до мети і “odos” – слідувати) – спосіб пізнання, шлях дослідження по досягненню мети. При визначенні сутності методу навчання важливо враховувати два фактори: сутність цього процесу (цілеспрямованість, двостороність) та багатоаспектність його мети (триєдина). Що й зумовлює те, що в підручниках педагогіки різних авторів можна зустріти достатньо різноманітні формулювання поняття «метод навчання». Проаналізуємо деякі з них, щоб побачити те спільне, що зустрічається в них.



«Система послідовних дій учителя, по організації пізнавальної і практичної діяльності учня, що стабільно веде до оволодіння ними змісту освіти, тобто досягнення мети» (І.Я.Лернер).

«Спосіб навчальної роботи вчителя і організації навчально-пізнавальної діяльності учнів по розв’язанню різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння навчальним матеріалом» (І.Ф.Харламов).

«Спосіб управління вчителем пізнавальною діяльністю учнів» (Т.А.Ільїна).

«Способи роботи вчителя та учнів, за допомогою яких досягається засвоєння учнями знаннями, уміннями, навичками, формується їх світогляд, розвиваються здібності» (Н.І.Болдирєв).

Якщо порівняти ці формулювання, то є очевидним, що вони всі відображають наявність діяльності вчителя й учнів (сутність процесу навчання, його двосторонній характер), а також результат процесу навчання, який відображає його функції (освітню, виховну, розвиваючу). Дійсно двосторонній характер процесу навчання, який відображає спільну діяльність вчителя та учня, зумовлює також двосторонній характер і методу навчання.

Отже, методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів, спрямованої на вирішення завдань процесу навчання.

Враховуючи функції процесу навчання – завдання навчання є освітніми, розвиваючими, виховними. Враховуючи структуру процесу навчання та структуру процесу оволодіння знаннями, уміннями, навичками до завдань процесу навчання, які розв’язують методи навчання також відносяться: повідомлення навчального матеріалу (організація розуміння, осмислення навчального матеріалу); узагальнення та систематизація ЗУН; формування умінь та навичок використання знань на практиці; корекція та контроль результативності пізнавальної діяльності учнів і т.п.

Серед багатогранності всіх існуючих методів навчання виділяють загальні і спеціальні. Під загальнимиметодами в сучасній педагогіці прийнято розуміти такі, що застосовуються в школі при вивченні різних навчальних предметів. Спеціальні– це такі, що застосовуються при вивченні окремих дисциплін.

Таке розуміння загальних і спеціальних методів навчання хоч і є найбільш поширеним в сучасній педагогіці, проте потребує уточнення з методологічних позицій – з погляду співвідношення загального, одиничного і особливого. Суть справи в тому, що у спеціальних методах навчання окремих предметів є багато спільного. Це і є те загальне, яким визначаються часткові прийоми викладання окремих предметів навчання. Спільні сторони прийомів навчання характеризуються загальні дидактичні методи і входять до змісту загальної дидактики. Точне визначення спеціальних методів навчання щодо окремих предметів є завданням окремих методик, які вони вирішують на основі дидактики. В цьому єдність одиничного і загального. Особливе можна вбачати в таких педагогічних ситуаціях, коли спільні властивості притаманні тільки окремим групам методів навчання за циклами навчальних предметів (природно-математичних, гуманітарних, трудового навчання, естетичного циклу).

З поняттям «метод навчання» тісно пов’язане поняття «прийом навчання».

Прийом навчання це складова методу навчання, це окремий крок, фазова дія в реалізації методу.

Прийом не має самостійного навчального завдання, а підпорядковується тому завданню, яке виконується даним методом. Але за різних умов метод може стати прийомом.

Дидактичний прийом включає дію. Дія– це акт цілеспрямованої діяльності, який характеризується усвідомленням результату, умов і шляхів його досягнення. Дія визначається метою, на досягнення якої вона спрямована, і мотивом, який збуджує людину прагнути до нього. Метод покликаний розв’язувати основні дидактичні завдання; а прийоми, дії, операції – конкретні (ситуативні) проблеми, які приводять до досягнення основної мети методу навчання. Дія включає в себе ряд операцій, за допомогою яких вона реалізується.

Якщо певний спосіб навчання (бесіда, пояснення, розповідь тощо) педагог використовує на уроці тільки для того, щоб зосередити увагу на якомусь питані змісту матеріалу, для зворотного зв’язку, то цей спосіб відіграватиме роль дидактичного прийому. А якщо спосіб навчання використовується для з’ясування суті питання, для пояснення змісту навчального матеріалу, то це вже буде не прийом, а метод навчання.

Реалізовуючи метод навчання, учитель використовує різні засоби навчання.

Під засобами навчаннярозуміютьвсе те за допомогою чого здійснюється навчання, що є джерелом навчальної інформації для учнів: слово вчителя, навчальне та лабораторне обладнання, наочні посібники, дидактичні матеріали, ТЗН тощо.

Засоби навчання дозволяють підвищити інтенсивність, ефективність методу навчання. Іншими словами, засоби навчання – це знаряддя праці, які використовує вчитель при реалізації метода навчання. Необхідно особливу увагу приділити технічним засобам навчання, які в сучасній школі сприяють інтенсифікації процесів викладання і учіння.

Вивчаючи педагогічні явища, ми виходимо з його генезису і розвитку, намагаємося визначити його внутрішню сутність, за наслідком побачити причину. Метод навчання не можна аналізувати без психологічних його компонентів, пов’язаних з особливостями психічних функцій, включених у навчальний процес. Кожний метод навчання тією чи іншою мірою пов’язаний з мисленням, зокрема з процесом усвідомлення навчального матеріалу, аналізом і синтезом, узагальненням і конкретизацією, з увагою, уявою, емоціями, вольовими процесами. Логічна сторона методів полягає в їх відповідності формам мислення (індукції, дедукції, аналогії) і логічним прийомам розумової діяльності.

Слово “функція” має декілька значень. У літературі зустрічаються характеристики таких загальнопедагогічних функцій методів навчання: спонукальна, освітня, виховна, розвиваюча, контрольно-корекційна.

Спонукальна функція методу полягає в тому, що він збуджує в учнів внутрішній інтерес до навчання, формує позитивні мотиви навчання. Цього можна досягти певними прийомами, наприклад: показом контрастів у розглядуваних об’єктах, парадоксів у явищах, несподіваних ефектів,. Які породжують здивування, інтерес до знань, а головне – до процесу самостійного їх здобування, до розв’язання складних завдань, подолання перешкод і труднощів у навчанні, спонукають брати активну участь у бесіді, дискусії, обговоренні поставлених питань.

Освітня (навчальна) функція методу є основною. Вона передбачає застосування таких прийомів керування навчальною роботою учнів, які б сприяли успішному набуванню ними знань, навичок, умінь і формуванню на цій основі певних переконань. Самостійність учнів і труднощі у виконанні завдань нарощуються поступово.

Освітня функція методів навчання спрямована не тільки на розв’язання пізнавальних завдань, а й на розкриття оцінно-орієнтувальних питань, виконання завдань перетворювально-творчого і художнього характеру.

Виховна функція методів невідривна від освітньої і властива кожному методу. Завдання вчителя -–визначити, якими прийомами вона найкраще забезпечується. Вивчення і глибоке засвоєння учнями навчального матеріалу на основі застосування різних методів навчання сприяє формуванню наукового світогляду. Особливе значення тут мають прийоми, які акцентують увагу учнів на основних виховних ідеях, на оцінці природних і суспільних явищ, моральних якостей і естетичної культури.

Розвиваюча функція методів потребує міркувань учнів для усвідомлення інформації, виконання логічних операцій – аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, доведення або аргументування загальних положень.

Контрольно-корекційна функціяметодів забезпечує успішне здійснення всіх інших функцій методів навчання. Аналізуючи результати навчальної діяльності, вчителі можуть робити висновки про успіхи, досягнуті в навчанні, вихованні та розвитку дітей.

 

2.Класифікація методів навчання.

В реальній шкільній практиці можна спостерігати дуже різноманітні способи взаємодії вчителя і учнів на уроці тому і кількість методів достатньо велика.

Чим і обумовлена необхідність їх упорядкувати. Для цього необхідно визначити суттєві ознаки, по яким можна відрізняти методи один від одного тобто класифікувати їх, що і є передумовою їх свідомого використання.

Класифікація методів навчання – групування методів навчання за певними ознаками і встановлення між ними системних зв’язків.

Нині відомі десятки класифікацій методів навчання.

Розглянемо сутність і особливості найбільш обґрунтованих класифікацій методів навчання.

 

2.1. Класифікація за джерелом знань (за джерелом передачі й сприймання навчальної інформації).

Традиційна класифікація методів навчання, що започаткована ще в стародавніх філософських і педагогічних системах і уточнена для нинішніх умов. Критерієм групування методів навчання в ній є джерело знань. Таких джерел здавна відомо три: практика, наочність, слово. З розвитком культурного прогресу до них приєдналося ще одне – книга, а в останні десятиліття все більше заявляє про себе не паперове джерело інформації – відео у поєднанні з найповнішими комп’ютерними системами. В даній класифікації відповідно виділяють п’ять груп методів.

Словесні Наочні Практичні Робота з книгою Відео метод
Пояснення. Роз’яснення. Розповідь, Бесіда, Інструктаж, Лекція, Дискусія, Диспут. Ілюстрація, Демонстрація, Навчальне спостереження. Досліди, Вправи, Лабораторні роботи, Практичні роботи, Навчально-продуктивна праця. Читання, Вивчення, Реферування, Швидкий огляд, Цитування, Виклад, Складання плану, Конспектування. Перегляд, Вправи під контролем «електронного вчителя», Контроль.

2.2. Класифікація методів навчання за типом (напруженістю) пізнавальної діяльності учнів (внутрішня психологічна сторона)

В основі цієї класифікації, критерій — рівень пізнавальної активності і самостійності учня у навчанні. В запропонованій класифікації виділяють такі методи: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий (евристичний), дослідницький.

2.3. Класифікація методів навчання на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань

За цією класифікацією виділяють такі методи: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний і синтетично-аналітичний, індуктивний, дедуктивний, індуктивно-дедуктивний і дедуктивно-індуктивний, традуктивний.

2.4.Класифікація методів навчання за ступенем самостійності учнів у здійсненні навчальної діяльності

За цією класифікацією виділяють методи самостійної роботи і роботи під керівництвом учителя. Найбільш поширеними видами самостійної роботи є: робота з підручником, самостійні роботи з приладами, самостійне виконання письмових вправ, написаня творів, віршів, метод самостійного розв’язання задач, самостійного спостереження тощо.

2.5. Класифікація методів за дидактичними цілями

За цією класифікацію виділяють дві групи методів навчання:

Методи, що забезпечують первинне засвоєння навчального матеріалу (інформаційно-розвивальні, евристичні, дослідницькі).

Методи, що забезпечують закріплення і вдосконалення здобутих знань (вправи, практичні роботи).

2.6.Класифікація за основними етапами процесу навчання

За цією класифікацією виділяють такі методи: формування знань, формування умінь і навичок, застосування знань, узагальнення і систематизації, закріплення, перевірки знань, умінь і навичок, творчої діяльності.

2.7.Бінарні і полінарні класифікації методів навчання

В основі групування цих методів – дві чи більше спільних ознак. Так, в якості істотних (спільних) ознак називають джерела знань, рівні пізнавальної активності учнів, а також логічні шляхи навчального пізнання.

2.8. Класифікації за системним підходом

Серед відомих класифікацій вирізняється системним підходом класифікація Ю. К. Бабанського. В її основі – комплексний діяльнісно-процесуальний підхід, який ураховує основні компоненти діяльності: мотиви, операції, дії, контроль та аналіз результатів. В цій класифікації за основу взято вирішення не одного дидактичного завдання (наприклад, розвиток творчої самостійності в учінні), а вирішення всіх основних завдань освіти, виховання і розвитку особистості, тобто розвиток теоретичного й емпіричного мислення, навичок практичної діяльності, самостійної роботи, формування світогляду тощо. Ю. Бабанський не просто дає перелік методів, а розкриває зв’язки між ними, які мають функціональний характер. Кожна група методів реалізує певну функцію в цілісному циклі процесу навчання, без якої він не може забезпечити оптимальне вирішення всіх навчально-виховних завдань. Ю. Бабанський, виділяє три основних групи методів навчання:

1. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

2. Методи стимулювання і мотивації учіння.

3. Методи контролю і самоконтролю у навчанні.

Ця класифікація методів навчання є відносно цілісною тому що вона враховує всі основні структурні елементи двостороньої взаємодії вчителя та учня: її організацію, стимулювання і контроль. Ця класифікація не просто механічно об’єднує відомі підходи, а розглядає їх у взаємозв’язку і єдності, при умові оптимального поєднання. Саме тому класифікацію методів навчання за системним підходом запропоновану Ю.К.Бабанським ми розглянемо детально, що дозволить більш осмислити й інші класифікації.

 

3. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

В цій групі виділяється автором (Ю.К.Бабанським) чотири підгрупи (характеристика методів навчання по чотирьох критеріях) .

Враховуючи двосторонній характер процесу навчання сутність якого викладання й оволодіння ЗУН.

То перша підгрупа включає методи навчання за джерелом знань (передачі і сприймання інформації), а саме: словесні, наочні, практичні методи.

Словесні методиїх основне призначення – повідомлення навчальної інформації, організація пізнавальної діяльності учнів за допомогою слова (усне чи писемне) з використанням логічних, організаційних, технічних прийомів: основні методи: розповідь, лекція, дискусія, диспут, пояснення, інструктаж, бесіда, робота з книгою.

Загальним для всіх цих методів є слово як джерело знань, хоча кожен із методів має свої особливості.

Так розповідь, шкільна лекція, пояснення - це монологічна форма навчальної роботи. Бесіда, лекція – це діалогічні методи навчання.

Розповідь – образний, динамічний, емоційний виклад інформації про різні явища і події;

За особливостями проникнення в явища дійсності розповідь буває художньою, науково-популярною, описовою.

За призначенням у навчальному процесі розрізняють розповідь-вступ (перед вивченням нового матеріалу актуалізація опорних знань); розповідь-викладання(пояснення); розповідь-завершення(проводять після пояснення або вивчення теми з метою узагальнення вивченого, підбиття підсумків)

Пояснення – словесне тлумачення понять, явищ, слів, термінів, принципів дій, прикладів тощо.

Розповідь, пояснення – найпоширеніші на практиці методи ознайомлення учнів з новим матеріалом.

Бесіда – метод навчання, при якому вчитель за допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів або відтворювати раніше набутті знання, або робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєних раніше знань і досягти засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів.

Бесіда найчастіше застосовується тоді, коли нова тема є порівняно не складною, а в учнів уже склалися про неї певні уявлення або усталилися життєві спостереження, які дозволяють осмислити і засвоїти знання еврестичним шляхом.

За призначенням у навчальному процесі розрізняють: вступну бесіду, бесіда-повідомлення, бесіда-повторення, контрольна бесіда.

За характером діяльності учнів бесіда буває: репродуктивною (спрямована на вітворення знань), еврестичною (спрямована на формування нових понять, висновків, правил), катехізисною (полягає у відтворенні тверджень, що потребують дослівного запам’ятовування)

Вимоги до проведення бесіди:

Чітка постановка мети бесіди відповідно до мети та завдань уроку.

1. Наявність плану-питальника;

2. Правильна постановка питань:

- стислість, доступність;

- системність питань – одне має логічно виплива з попереднього;

- уникати невизначених питань (що знаєте про....);

- ставити питання всьому класу;

3. виявляти гнучкість при проведені бесіди.

4. Підбивати підсумки, робити висновки.

Дискусія, диспут.Ці методи навчання близькі до бесіди.

Ці методи навчання засновано на обміні думками між учнями, що вчить самостійно мислити, розвиває здібність до практичного аналізу, аргументованості висунутих положень, поважання думки інших. Переважно використовується в старших класах при проблемному навчанні.

Диспут – дві протилежні точки зору, щодо вирішення проблеми;

Дискусія – більше точок зору, щодо вирішення проблеми;

Лекція. Від інших методів словесного викладу вона відрізняється:

1. більш строгою структурою;

2. логікою викладу навчального матеріалу;

3. великим обсягом інформації, яка повідомляється;

4. системним характером викладу знань;

Предметом шкільної лекції здебільшого є опис складних систем, об’єктів, процесів, наявних між ними зв’язків і залежностей, головним чином, причинно-наслідкового характеру.

Очевидно, що лекція доречна лише в старших класах, коли учні вже мають необхідний для сприймання і осмислення матеріалу лекцій рівень підготовки.

Робота з книгою полягає в організації самостійної роботи учнів над друкованим текстом. Найпоширеніші види такої роботи: читання тексту з метою закріплення матеріалу; відповіді на питання після тексту; заучування текстів правил, законів; аналіз таблиць та інше.

Джерелом знань учнів може бути письменне слово (інформація) із підручника, науково-популярної літератури, посібники, журнали, збірники вправ, задач, матеріали першоджерел, довідники, словники.

Робота з книгою, по-перше, дає можливість учням самостійно набувати нових знань, закріплювати їх, розширювати та поглиблювати набуті на уроках знання;

По-друге – спонукає школярів до оволодіння методами самоосвіти;

Самостійна робота учнів може забезпечити реалізацію принципу індивідуального підходу в навчанні, дозволяє диференціювати навчальні завдання, свідомість і міцність опанування знань, розвиток пізнавальної активності тощо.

У чому позитивні позиції словесних методів навчання?

1. Слово вчителя не тільки несе інформацію, але й керує одночасно пізнавальною діяльнісю учнів, готуючи до сприйняття, впливаючи на думки і почуття учнів одночасно;

2. Учитель не лише повідомляє певну інформацію, але й виявляє своє ставлення до них, бо, викладаючи матеріал, переконує учнів. Таким чином, живе слово зберігає в собі великі виховні можливості.

3. Учитель демонструє учням приклади логічної, яскравої мови, культуру мовлення;

Наочні методиїх основне призначення – повідомлення навчальної інформації за допомогою різних засобів наочності: основні методи демонстрація, ілюстрація, самостійне спостереження.

Ілюстрація і демонстрація передбачають показ конкретних предметів та явищ навколишньої діяльності в натурі чи у вигляді зображень, які сприймаються за допомогою органів відчуття.

Ілюстрація матеріалів показ у статичному стані (схеми, малюнки, графіки, фотографії, диограми і т.п).

Під час показу ілюстрацій учні не тільки сприймають матеріал, а і проводять певну роботу з ними: вказують, що зображено, пояснюють зміст ілюстрацій, порівнюють їх та інше.

Демонстрація показ в динаміці (досліди, проведення експременту з фізики, креслення на дожці схем, таблиць, показ фільмів чи кінофрагментів). Для демонстрації використовуються спеціальні засоби, технічні установки.

Спостереження як метод навчання забезпечує безпосереднє живе споглядання, сприйняття явищ дійсності.

Ці методи в ізольованому вигляді можуть представити школярам конкретні явища, але не забезпечують набуття знань як системи теорій, законів, понять тощо. Тому ці методи є допоміжними методами, які забезпечують набуття знань учнями у поєднані з іншими методами зокрема зі словесними.

Наочні методи навчання ефективно використовуються за умов кабінетної системи навчання.

Вимоги до використання наочних методів навчання:

1. Чітка постановка вчителем мети використання наочних методів, що потребує вступного слова вчителя.

2. Здійснення керування сприйняттям і розумінням того, що сприймається (давати пояснення, коментарі тим чи іншим процесам, явищам). З цією метою спонукати школярів порівнювати, робити висновки, обговорювати побачене, почуте.

3. Забезпечення якісного боку ілюстрацій та демонстрацій (дати можливість всім бачити, чути, дати час для розгляду, не перевантажувати ілюстраціями тощо)

 

З метою пізнання дійсності, поглиблення знань, формування умінь та навичок використовуються практичні методи. Про необхідність застосування методів, що базуються на практичній діяльності учнів, наголошував ще Я.А.Коменський, підкреслюючи доцільність дидактично обґрунтованого поєднання знань із практичною дійсністю. Необхідно навчати через діяльність, що забезпечує інтелектуальний та морально-емоційний розвиток школярів.

 

Практичні методиосновне їх призначення полягає в одержані інформації на основі практичних дій, щовиконують учителі чи учні: вправи, досліди, навчальна праця, лабораторні роботи, твори, реферати учнів.

Сьогодні практичні методи використовуються для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування умінь та навичок. Методи, основані на практичній діяльності учнів, використовуються, звичайно, разом з іншими методами навчання – наочними, словесними.

Вправи – це метод навчання, що полягає у повторенні певних дій, під час яких учнями виробляються вміння та навички, застосування вже набутих знань. Вправи розвивають увагу, спостережливість, мислення, самостійність, а також сприяють розвитку волі, наполегливості в подолані труднощів, відповідальності та ін.

За формую навчальної діяльності учнів розрізняють вправи усні, письмові, графічні, технічні.

Усні вправи необхідні для опанування вмінь користуватися мовою, рахувати без використання засобів фіксації зображення.

Письмові вправи в основному застосовуються на уроках мови та математики.

Графічні роботи, в яких знання знаходить відображення в кресленнях, графіках, змальовках з натури, ілюстраціях, таблицях, діаграмах. При виконані цих робіт зорове сприйняття школярів сполучається з їх розумовою діяльністю.

Технічні вправи використовуються для набуття трудових умінь і навичок (робота з різними інструментами, виконання розмітки, рубання зубилом у слюсарній справі, обслуговування апаратів, машин).

За навчальною метою вправи бувають вступні, пробні, тренувальні, творчі, контрольні.

Під час вступних вправ учитель поєднує пояснення з демонстрацією дій, а учні повторюють їх за вчителем;

Пробні вправи застосовують, коли новий матеріал ще недостатньо засвоєний учнями (пояснення учня передує виконанню дії, пояснення і виконання дії збігається, дія передує поясненню щодо її виконання)

Тренувальні вправи від пробних відрізняються більшим ступенем самостійності учнів, поступовим наростанням їх складності

Творчі вправизастосування знань, умінь і навичок в нових ситуаціях, розв’язання задач із зайвими або неповними даними.

Лабораторні роботи – вивчення у школі природних явищ за допомогою спеціального обладнання.

Цей метод оснований на проведені експериментів, тобто на створені умов, які дозволяють виявити будь-яке явище для дослідження причин його вияву, протікання, наслідків та ін.

Використовується цей метод переважно при вивчені фізики, хімії, біології для розв’язання таких завдань:

1. повторення учнями самостійно досліду, що був проведений вчителем, але за нових умов або з новими кількісними даними;

2. підтвердження того чи іншого закону;

3. самостійного розв’язання питань на основі раніше набутих знань.

Учні можуть проводити експерименти індивідуально або групами.

Лабораторний метод охоплює теоретичні обґрунтування теми вчителем, визначення мети заняття; ознайомлення учнів з матеріалом, апаратурою; ознайомлення з технікою, пояснення ходу роботи (що зробити, як фіксувати результати); дотримання техніки безпеки; підготовку питань і завдань, додаткових робіт для бажаючих.

Практичні роботи,як зазначає Паламарчук, розраховані на застосування знань у ситуаціях, наближених до життєвих (виміряти, зіставити, тобто визначити ознаки, властивості предметів і зробити відповідні висновки)

Процес навчального пізнання передбачає організацію осмислення навчальної інформації і логічного засвоєння.

 

Тому виділяються дві наступні підгрупи.

Друга підгрупа за логікою передачі і сприймання навчальної інформації у навчальному процесі природно використовують методи які властиві логіці: аналітичний, синтезу (синтетичний) індуктивні та дедуктивні.

Аналітичний метод передбачає мислительне або практичне розкладання цілого на частини з метою виокремлення суттєвих ознак цих частин.

Синтез(синтетичний) – це метод, який передбачає теоретичне або практичне поєднання виділених аналізом елементів чи властивостей предмета, явища в одне ціле. Синтез є органічним продовженням аналізу і може грунтуватися лише на аналізі.

Індукція – зведення, вид узагальнення.

У навчальній практиці індукція втілюється у принципі: від часткового до загального.

Вчитель організовує спочатку засвоєння часткових фактів, положень, потім осмислення, виявлення повторюваності, подібності потім робляться висновки узагальнення, виводяться правила, закономірності.

Дедуктивний метод є зворотнім до індуктивного тобто втілюється за правилом: від загального до часткового.

На практиці вчитель спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а потім починає підкріплювати їх конкретними прикладами, наводити часткові випадки, конкретні задачі. Учні спочатку сприймають загальні положення, формули, закони, а потім роблять і засвоюють висновки про часткові їх застосування.

 

Третя підгрупа За ступенем самостійності мислення школярів під час оволодіння знаннями. (напруженості пізнавальної діяльності) пояснювальні, репродуктивні, творчі, проблемне викладання, проблемно-пошукові, дослідницький методи.

Пояснювальний (інформаційно-репродуктивний) Суть його в тому, що вчитель організує сприйняття, а учні сприймають факти, явища, події фіксують їх у своїй пам’яті. Сприйняття може бути організоване шляхом подання слова, книги, наочних посібників, досвіду.

Репродуктивний, оснований на відтворені знань, повторені способів діяльності за завданням вчителя.

Проблемне викладання. Учитель ставить проблему, сам її розв’язує, але при цьому демонструє шлях розв’язання.

Частково-пошуковий метод, при якому вчитель організовує участь учнів у розкритті тих чи інших питань теми, що вивчається, добирати докази за певною тезою вчителя, висувати гіпотези, брати участь в еврестичних бесідах.

Дослідницький метод, завдяки якому учні беруть участь у науковому пізнанні: спостерігають та вивчають факти та явища, виявляють проблему дослідження, висувають гіпотези, планують шляхи їх перевірки, вивчають літературу, оцінюють результати, роблять висновки про можливість використання набутих знань.

Сприйняття, осмислення і використання знань може протікати під безпосереднім керівництвом вчителя, а також в самостійній роботі учнів.

Четверта підгрупаза ступенем керівництва навчальною роботою (Підкасистий) методи поділяють на два види

Навчальна робота під керівництвом учителя (самостійне виконання різних видів навчально роботи на уроці під керівництвом вчителя);

Методи самостійної роботи учнів (домашня навчальна робота поза контролем вчителя)

 

4.Методи стимулювання і мотивації учіння

Виходячи із двох великих груп мотивів (інтересу та обов’язку і відповідальності) методи стимулювання і мотивації учіння можна розділити на

- методи стимулювання (формування) пізнавального інтересу до навчання: пізнавальні ігри, навчальні дискусії, створення ситуації інтересу до навчання, створення емоційно-моральних ситуацій. (поширені прийоми навчання: створення ситуації новизни, актуальності; аналіз прикладів з життя; створення ситуації успіху)

- Методи стимулювання обов’язку і відповідальності: переконання в значущості навчання; роз’яснення мети вивчення предмета, висунення педагогічних вимог, заохочення і осуд в учінні.

5. Методи контролю і самоконтролю за ефективністю.

Головною функцією цих методів є контрольно-регулятивна. Це означає, що контроль не повинне відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукальні функції.

Залежно від організації контрольних зрізів, джерел інформації, способів одержання і обробки даних виокремлюють:

Методи усного контролю: індивідуальта фронтальне опитування, усні іспити, заліки.

Методи письмового контоля: письмові контрольні роботи, диктанти, письмові іспити та заліки.

Методи лабораторного контроля: контрольно-лабораторні роботи (перевірка умінь користуватися штангерциркулем, термометром, вольтметром і т. П також розв’язання експрементальних задач, що передбачають проведення дослідів, вимірів)

 

 

6.Вибір методів навчання.

Володіючи арсеналом методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів.

Які ж чинники необхідно брати до уваги під час вибору методів?

1. Закономірності та принципи навчання;

2. можливість конкретних методів у реалізації поставленої конкретної мети і завдань уроку.

3. Відповідність методів до специфіки навчального предмета, змісту й обраних форм організації навчання.

4. Навчальні можливості учнів (вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу, а також окремих учнів)

5. Можливості вчителя (досвід, рівень підготовки, здібностей, знання типових ситуацій процесу навчання, широту світогляду)

6. Матеріально-технічну базу школи.

Вибираючи той чи інший метод навчання, учителю необхідно одночасно враховувати багато залежностей: методи, загальні умови, випадкові (невідомі) причини, величину і спрямованість впливу яких не можна передбачити завчасно. При першому наближені до проблеми вибору методів останнім доводиться зневажати, проте слід пам’ятати, що саме наявністю непередбачених причин зумовлюється надійність прогностичних висновків. Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у конкретних умовах з багатьох методів слід виділити ті, які забезпечують найвищу ефективність навчання за прийнятими критеріями.

 

7. Засоби навчання. Використання комп'ютерної техніки у навчанні

Успішність процесу навчання, ефективність використання в ньому розглянутих методів навчання значною мірою залежить від того, що може використати вчитель для організації досягнення завдань процесу навчання — засобів навчання.

Засоби навчання — це матеріальний або ідеальний об'єкт, який “розміщено” між учителем та учнем і використовується для оволодіння ЗУН, формування наукового світогляду та досвіду пізнавальної та практичної діяльності.

Засоби навчання, які використовує педагог у процесі двостороньої взаємодії в навчальному процесі суттєво впливають на якість, рівень усвідомлення, систематизації, ґрунтовність знань учнів, їх розумовий розвиток. Особливо такі засоби навчання як: слово вчителя, підручники.

Слово вчителя — найістотніший засіб навчання. За допомогою слова вчитель організовує засвоєння знань учнями, формування в них практичних умінь і навичок. Викладаючи новий матеріал, він спонукає учнів до роздумів над ним.

Підручник і навчальні посібники як важливий засіб навчання слугує учневі для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення знань, здобутих на уроці, виконання домашнього завдання, повторення пройденого матеріалу.

Інші засоби навчання виконують різноманітні функції: одні заміняють учителя як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.); другі — конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє вчитель (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал); треті — є прямими об'єктами вивчення, дослідження (машини, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи); четверті — "посередники" між школярем і природою або виробництвом у тих випадках, коли безпосереднє вивчення останніх неможливе або утруднене (препарати, моделі, колекції, гербарії тощо); п'яті використовують переважно для озброєння учнів уміннями та навичками — навчальними і виробничими (прилади, інструменти та ін.); шості — символічні (знакові) засоби (історичні та географічні карти, графіки, діаграми тощо).

В сучасній школі широко використовуються такі засоби навчання:

1. Плакати, таблиці, картки тощо.

2. Об'єкти навколишнього середовища взяті в натуральному вигляді або препаровані для навчальних завдань (живі і засушені рослини, тварини і їх опудала, зразки гірських порід, ґрунту, мінералів, машини і їх частини, архіоючілогічні знахідки і т.ін.)

3. Діючі моделі (машин, механізмів, апаратів, споруд та ін.)

4. Макети і муляжі (рослин і їх плодів, технічних установок і споруд, організмів і окремих органів та ін.)

5. Прилади і засоби для демонстраційних експериментів.

6. Графічні засоби (картини, малюнки, географічні карти, схеми).

7. Прилади для контролю знань і умінь учнів.

8. Технічні засоби навчання. Компютери.

Спеціальні технічні засоби навчання (ТЗН) — необхідний чинник засвоєння знань. До них належать: дидактична техніка (кіно-, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони), аудіовізуальні засоби; екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагмеяти та ін.), фонопосібники (грам- і магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і телевізійні передачі.

Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання на уроках повинно враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту за допомогою цих засобів; забезпечувати органічне поєднання їх з розповіддю вчителя, іншими засобами навчання.

Необхідно ретельно продумати поєднання слова вчителя з ТЗН, можливості використання різних методичних прийомів: пояснення, установка на сприймання перед демонструванням (простеженням) окремих елементів комплексу чи комплексу загалом, бесіда за їх змістом; пояснення (бесіда) за змістом аудіовізуальних засобів; демонстрування (прослуховування) окремих частин, фрагментів або кадрів, що чергується з розповіддю (поясненням); демонстрування (прослуховування), що супроводжується поясненням (синхронним коментуванням).

У процесі підготовки до проведення уроку з використанням ТЗН слід: детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку вивчення навчального матеріалу; визначити обсяг і особливості знань, які повинні засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення; відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, встановити їх відповідність змістові та меті уроку, можливе дидактичне призначення як окремих посібників, так і комплексу загалом; встановити, на якому попередньому пізнавальному досвіді здійснюватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми забезпечення активної пізнавальної діяльності учнів, міцного засвоєння ними знань, набуття умінь і навичок.

Учителі часто вдаються до поєднання аудіовізуальних засобів; статичних екранних і звукових посібників; динамічних і статичних екранних; динамічних екранних і звукових; динамічних і статичних, екранних, звукових. Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система навчання, що передбачає проведення занять з усіх предметів у навчальних кабінетах, обладнаних посібниками, літературою, дидактичними матеріалами, технічними засобами, а також позаурочних занять. Така система сприяє швидкому "проникненню" учнів у предмет, що вивчається на уроці; створює кращі можливості для використання наочності, ТЗН та умови для цікавої організації позаурочної роботи з предмета і позакласної виховної роботи з учнями. Щоправда, вона створює і певні проблеми, пов'язані з труднощами у складанні розкладу занять, підтриманні санітарного стану в класі; зайві пересування в коридорах.

Комп'ютеру належить чільне місце серед сучасних технічних засобів навчання. Перелік професій, пов'язаних з використанням комп'ютерів, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ними повинен кожний, і школа не може стояти осторонь цієї справи. Узагальнивши сучасні уявлення про можливості комп'ютеризації в царині освіти, можна виявити такі чотири напрями використання комп'ютерів: 1) комп'ютер як об'єкт вивчення; 2) комп'ютер як засіб навчання; 3) комп'ютер як складова частина системи управління народною освітою; 4) комп'ютер як елемент методики наукових досліджень.

Враховуючи потребу в підготовці учнів до життя та діяльності в умовах комп'ютеризації виробничих і управлінських процесів, школа має забезпечити їх комп'ютерну готовність, тобто не лише ознайомити з основними сферами застосування комп'ютерів, їх роллю в розвитку суспільства, знанням будови, принципу їх роботи, з поняттям про алгоритми і алгоритмічну мову, уміння будувати алгоритми для вирішення завдань, а й навчити користуватися комп'ютерними редакторами, складати програми на одній із мов програмування. За допомогою комп'ютера як засобу навчання можна реалізувати програмоване і проблемне навчання.

Комп'ютер використовують для навчального моделювання науково-технічних об'єктів і процесів. Використання комп'ютера в процесі навчання сприяє також підвищенню інтересу й загальної мотивації навчання завдяки новим формам роботи і причетності до пріоритетного напряму науково-технічного прогресу; активізації навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подання інформації, змаганню учнів з машиною та самих із собою, прагненню отримати вищу оцінку; індивідуалізації навчання — кожен працює в режимі, який його задовольняє; розширенню інформаційного і тестового "репертуарів", доступу учнів до "банків інформації", можливості оперативно отримувати необхідні дані в достатньому обсязі; об'єктивності перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок учнів.

Водночас педагоги повинні враховувати й негативні моменти. Передусім робота з комп'ютером швидко стомлює учнів, може погано впливати на зір або навіть призводити до розладу нервової системи. Комп'ютеризоване навчання не розвиває здатності учнів чітко й образно висловлювати свої думки, істотно обмежує можливості усного мовлення, формуючи логіку мислення на шкоду збагаченню емоційної сфери. В умовах автоматизованого навчання швидко формуються егоїстичні нахили людини, загострюється індивідуалізм, розширюється конкурентність, сповільнюється виховання колективізму, взаємодопомоги. Здебільшого інтерес до програми з обмеженою інформативністю швидко згасає. Оскільки діалог з машиною синтаксично збіднений, учень нерідко почувається "дурнішим" за комп'ютер, що згодом може стати причиною стійкого негативізму до машини.

Загалом спілкування з комп'ютером сприяє розвиткові інтелектуального, духовного та морального потенціалу учнів, виховує уміння планувати й раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності, формує акуратність, точність і обов'язковість.





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1752; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:

  1. I. Засоби, що знижують потребу міокарда в кисні й поліпшують його кровопостачання.
  2. III группа. Свойства, характеризующие методологию целеполагания системы
  3. III. Засоби, які підвищують постачання міокарда киснем.
  4. III. Методы отдельных навесок и пипетирования.
  5. IV. Методи аналізу травматизму
  6. V. Методические рекомендации по организации изучения дисциплины
  7. V. Поняття про зміни об’єму в хрящах в період гормональної перебудови та в осіб похилого віку , проблеми остеопорозу .
  8. VI. Понятие и виды методов управленческих действий.
  9. VIIІ. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
  10. W. Stern (1980) предложил метод определения жировой прослойки у спортсменов.
  11. А в 2008 году по результатам такого анализа среди 50 стран мира по этой же методике МЭФ Россия была «перемещена – на 38 место.
  12. Або певні психологічні феномени: методи релаксопедії, гіпнопедії, сугестопедії, активізації резервних можливостей особистості.




studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.224.5.186
Генерация страницы за: 0.201 сек.