Екологічне ліцензування

Екологічне ліцензування — це відносини між державою в особі її спеціально уповноважених органів та суб'єктами господарювання (фізичними та юридичними особами), змістом яких є санкціонування здійснення цими суб'єктами певної діяльності в галузі охорони навколиш­нього природного середовища на основі оцінки їх відповідності комплексу вимог, що висуваються з боку держави.

Через функцію ліцензування держава ніби бере на себе частину відповідальності за всю діяльність в екологічній сфері, що підлягає ліцензуванню. Такому ліцензуванню підлягають найбільш важливі з точки зору державних інтересів види діяльності, а також види діяльності, які можуть спричинити найбільш суттєвий вплив на якісні та кількісні характеристики природних ре­сурсів та довкілля в цілому. Надаючи екологічну ліцензію, держава визначає придатність конкретного суб'єкта (його відповідність квалі­фікаційним вимогам, вимогам організаційного, матеріально-технічного забезпечення тощо) здійснювати певну екологічно важли­ву діяльність. Законодавство не містить визначення поняття «еко­логічне ліцензування» чи «екологічна ліцензія».

Під екологічною ліцензією нами розуміється узагальнена назва гру­пи дозвільних документів державного зразка, якими засвідчується право суб'єкта господарювання (ліцензіата) на провадження зазна­ченого в ній виду господарської діяльності, пов'язаної з використан­ням природних ресурсів чи потенційним шкідливим впливом на довкілля, протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Законодавство не встановлює чіткого переліку ліцензій власне екологічного характеру. Водночас ліцензовані види діяльності в цій сфері можна виокремити з-поміж інших видів господарської діяль­ності, що підлягають ліцензуванню, перелік яких наведено у ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяль­ності» (див. таблицю 2).

Цей Закон встановлює порядок ліцензування, передбачає заходи державного контролю у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення за­конодавства у зазначеній сфері.

Вид господарської діяльності	Орган ліцензування
пошук (розвідка) корисних копалин	Держгеолслужба
видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин	Держгеолслужба
видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння	Держгеолслужба
виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України)	Мінпромполітики
виробництво пестицидів і агрохіміка™ (тільки регуляторів росту рослин)	Мінпромполітики
оптова, роздрібна торгівля пестицидами і агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин)	Мінагрополітики, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації
транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл	Мінпапивенерго
централізоване водопостачання та водовідведення	Міністерство з питань житлово-комунального господарства
культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей	Мінагрополітики
заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів	Мінпромполітики
збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України)	Міністерство охорони навколишнього природного середовища
операції у сфері поводження з небезпечними відходами	Міністерство охорони навколишнього природного середовища
заготівля та утилізація відпрацьованих хімічних джерел струму	Міністерство охорони навколишнього природного середовища
проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів	Державне агентство по земельних ресурсах
проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем	Держводгосп
діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств	Держкомрибгосп
виробництво, зберігання і реалізація племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин	Головна державна племінна інспекція Мінагрополітики
проведення знезараження підкарантинних матеріалів та об'єктів, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони	Державна служба з карантину рослин Мінагрополітики
виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії	Міністерство регіонального розвитку та будівництва, Міністерство з питань житлово-комунального господарства, Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації
оптова торгівля насінням	Міністерство регіонального розвитку та будівництва, Держкомлісгосп, Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через упов­новажений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Орган, уповноважений на ліцензування відповідного виду діяльності, визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада 2000 р. № 1698 (з наступними змінами).

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати над­ходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.

Назва дозволу	Орган, що надає дозвіл	Норма закону, на підставі якого дозвіл видається
лісорубний квиток, ордер	органи Держкомлісгоспу в АРК, територіальні органи Держкомлісгоспу	ст. 69 ЛК України
лісовий квиток	власники лісів чи постійні лісокористувачі	ст. 69 Ж України
ліцензія (на добування кабана, лань, оленів благородного та плямистого, козулю, лося, муфлона, білку, бабака, бобра, нутрію вільну, ондатру, куниць лісову та кам'яну, норку американську, тхора лісового)	органи Держкомлісгоспу в АРК, територіальні органи Держкомлісгоспу	ст. 23 Закону України «Про тваринний світ», статті 14, 17 Закону України «Про мисливське господарство і полювання»
відстрільна картка (на пернату дичину, кроля дикого, зайця-русака, енотовидного собаку, вовка та лисицю)	користувачі мисливських угідь	ст. 23 Закону України «Про тваринний світ», статті 14,17 Закону України «Про мисливське господарство і полювання»
дозвіл на випалювання сухої рослинності або її залишків (лише в разі господарської необхідності)	територіальні органи Мінприроди України	ст. 39 Закону України «Про тваринний світ»
дозвіл на набуття у приватну власність, розведення в штучних умовах тварин, занесених до Червоної книги України	Мінприроди України	ст. 45 Закону України «Про тваринний світ», ст. 7 Закону України «Про Червону книгу України»
дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами	територіальні органи Мінприроди за погодженням з територіальними органами МОЗ	ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»
дозвіл на спеціальне водокористування — у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення	Мінприроди	ст. 49 BK України
дозвіл на спеціальне водокористування - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення	Верховна Рада АРК, обласні, Київська та Севастопольська міська Рада за погодженням з територіальним органом Мінприроди	ст. 49 BK України

Екологічне законодавство передбачає і деякі інші види дозволів (ліцензій) на спеціальне використання природних ресурсів і здійснення діяльності, що може справити негативний вплив на довкілля. Усі види дозволів мають, по-перше, персоніфікований ха­рактер (видаються конкретному суб'єкту — фізичній чи юридичній особі та не підлягають передачі іншому суб'єкту), по-друге, вида­ються на певний строк чи на період виконання певної роботи, по-третє, мають територіальний масштаб поширення. На підставі' ліцензії, виданої в порядку Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» центральним органом вико­навчої влади, господарська діяльність може проводитись на всій території України, а на підставі ліцензії, виданої місцевим органом виконавчої влади, — на території відповідної адміністративно-тери­торіальної одиниці. Що стосується екологічних дозволів, не перед­бачених цим Законом, територіальні межі їх чинності за загальним правилом визначені.

7. Екологічна експертиза

Екологічна експертиза полягає в оцінці можливого впливу перед­баченої або запланованої діяльності на стан довкілля, її відповідності вимогам екологічного законодавства.

Екологічна експертиза є самостійною управлінською функцією, що «відбрунькувалась» від функції екологічного контролю. За своєю правовою природою вона є екологічним контролем, який має попереджувальний характер.

Екологічна експертиза є вирішальною і, як правило, завершаль­ною стадією оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище (ОВНС). На більш ранніх стадіях ОВНС опрацьовується авторами проекту. Саме на них лежить обов'язок доведення еко­логічної «бездоганності» проекту в процесі підготовки матеріалів ОВНС до їх подання на екологічну експертизу. Остання ж здійснюється незалежними екологічними експертами і має на меті оцінку відповідності запланованої діяльності законодавству. Зазначе­не дає підставу деяким дослідникам вважати ОВНС і екологічну екс­пертизу самостійними правовими засобами: ОВНС — забезпечення врахування екологічних вимог на стадії підготовки управлінських рішень, а екологічну експертизу — на стадії прийняття таких рішень¹. Нами відстоюється позиція стосовно того, що ОВНС є комплексною, багатостадійною процедурою, яка ініціюється замовником проекту, опрацьовується його автором, оприлюднюється для громадського обговорення і завершується прийняттям управлінського рішення на підставі висновку екологічної експертизи.

Екологічна експертиза в Україні базується на таких принципах:

— попередній характер (за загальним правилом вона проводиться на найбільш ранніх стадіях, коли діяльність ще не почала здійснюва­тись і можна найбільш раціонально, найбільш економічно вплинути на прийняття господарських чи управлінських екологічно важливих рішень);

— обов'язковість щодо видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку;

- комплексність в оцінці матеріалів, поданих на експертизу (оцінці піддається діяльність на відповідність вимогам всього еко­логічного законодавства, а не окремо земельного, водного чи гірни­чого; при цьому слід підраховувати і не лише найближчі, а й віддалені екологічні наслідки господарської діяльності; ґрунтується на міжга­лузевому екологічному дослідженні);

—свобода вибору експертами форм і методів еколого-експертного аналізу;

—наукова обґрунтованість (об'єктивність висновків екологічної експертизи забезпечується науковою методологією, що застосо­вується в процесі дослідження, кваліфікаційними вимогами до екс­пертів екологічної експертизи, що є єдиними для учасників усіх видів екологічної експертизи);

—прозорість процедури та висновків екологічної експертизи, га­рантії участі громадськості в її здійсненні;

— відповідальність суб'єктів екологічної експертизи за організацію, проведення, її висновки та дотримання умов, що в них містяться.

Екологічній експертизі можуть також підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища. Одним із важливих об'єктів екологічної експертизи є військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю. Такі об'єкти підлягають експертизі в спеціальному по­рядку, з урахуванням вимог законодавства України про державну таємницю.

Закон виділяє три форми екологічної експертизи:

- державну,

- гро­мадську та інші.

При цьому обов'язковими для виконання є лише висновки державної екологічної експертизи. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експер­тизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

Суб'єктами екологічної експертизи є:

—спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії, інші державні органи, органи місцевого самоврядування і місцеві органи виконав­чої влади (суб'єкти державної екологічної експертизи; при цьому органи місцевого самоврядування можуть виступати суб'єктом усіх форм експертизи);

—громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування (суб'єкти громадської екологічної експертизи);

—інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні та фізичні особи, які залучаються до проведення еко­логічної експертизи (будь-якої форми);

—заінтересовані юридичні та фізичні особи (суб'єкти «інших» екологічних експертиз — на договірній основі зі спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями).

Дата добавления: 2014-01-04