Тема: основи управління загальноосвітньою школою

Лекція 8

План:

1. Принципи управління освітою.

2. Органи управління освітою та їх функції.

3. Керівництво навчально-виховною роботою школи.

4. Планування роботи школи.

5. Мета, зміст та форми методичної роботи в школі. Підвищення кваліфікації та атестація вчителів.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Освіта, №38-39, 11-18 лип.2001р. - Розд. Управління освітою.

2. Островерхова Н.М., Даниленко Л.І. Ефективність управління загальноосвітньою школою: соціально-педагогічний аспект. – К., 1996.

3. Грицай Ю.О., Журецький Я.І. Питання школознавства. – Миколаїв, 1995.

4. Грицай Ю.О., Журецький Я.І. Теорія та практика управління сучасною школою. Навчальний посібник. – Миколаїв, 2002.

(1) Школознавство – це IV розділ педагогіки, в якому викладені основи управління сучасною школою.

Принципи управління – це вихідні положення, яких треба дотримуватись в процесі управління школою.

Принципи управління:

ü принцип науковості: врахування досягнень педагогіки, психології та інших наук;

ü принцип демократизації: розвиток колегіальності в роботі, підзвітність керівництва колективові;

ü принцип участі громадськості в управлінні школою: комісії, батьківські комітети тощо;

ü принцип гуманізації: повага і шанобливе ставлення до членів колективу, турбота про них, створення сприятливих для роботи умов;

ü принцип компетентності: знання педагогами своєї справи;

ü принцип оптимізації: вибір найкращих форм навчання та виховання;

ü принцип врахування індивідуальних особливостей людей.

(2) В Україні створено систему державного управління і систему органів громадського самоврядування. Система освіти України складається із закладів освіти, науково-методичних і методичних установ, державних і місцевих органів управління освіти та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту;професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю. Вони мають на меті забезпечити фізичне, психічне здоров’я дітей, їх всебічний розвиток, виробити уміння, навички, необхідні для подальшого навчання. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткочасним, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І – початкова школа (1-4 класи), що забезпечує початкову загальну освіту, ІІ – основна школа (5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ – старша школа (10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюють профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об’єднань.

Позашкільна освіта та виховання спрямовані на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних засобів і потреб у професійному визначенні. До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації. Відповідними закладами освіти є: професійно-технічні училища, професійно-художні училища, професійні училища соціальної реабілітації, училища агрофірми, училища-заводи, вищі професійні училища, навчально-виробничі центри, центри підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсові комбінати, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є: технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші.

Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІІ і IV рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації, та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення тощо); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Для самоосвіти громадян державні органи, підприємства, установи, організації, об’єднання громадян створюють відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-радіонавчальні програми тощо.

Органами державного управління освітою в Україні є:

- Міністерство освіти і науки України;

- міністерства і відомства України, що мають навчально-виховні заклади (наприклад, Міністерство сільського господарства);

- Вища атестаційна комісія України;

- місцеві відділи управління освітою (райво, облво, міськво).

Центральним органом державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки. Його повноваження визначені Законом України „Про освіту” та „Положення про Міністерство освіти України”. Міністерство бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втіленні її в життя, визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв’язок з іншими державами, організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду, проводить атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення.

При Міністерстві освіти та науки функціонує Вища атестаційна комісія, яка здійснює атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів. Міністерству підпорядковані вищі навчальні заклади, Академія педагогічних наук та її науково-дослідні інститути.

При обласних, районних (міських) державних адміністраціях створюються відповідні структурні підрозділи, які здійснюють управління освітою: при обласній держадміністрації – управління освіти, при районній (міській) – відділ освіти, при сільських і селищних радах народних депутатів – комісії з питань освіти.

Управління освіти, з одного боку, підпорядковане Міністерству освіти, а з другого – обласній державній адміністрації. Воно здійснює керівництво освітою в області. Йому підпорядковані обласний інститут післядипломної освіти, обласні станції юних техніків, натуралістів, туристів, загальноосвітні навчально-виховні заклади інтернатного типу, інші освітні установи.

Управління освіти обласної держадміністрації аналізує стан освіти в області, організовує розробку і виконання регіональних програм розвитку освіти національних меншин, забезпечує розвиток мережі навчально-виховних закладів області, проводить їх ліцензування та атестацію. До його функцій входить і впровадження затверджених Міністерством освіти і науки нових освітніх технологій, здійснення контролю за діяльністю відділів освіти в районах, містах, організація державного інспектування підпорядкованих йому установ та закладів освіти, в тому числі післядипломної.

Управління освіти укладає і припиняє контракти з керівниками закладів освіти, що знаходяться в його підпорядкуванні. Відділ освіти підпорядкований, з одного боку, управлінню освіти обласної держадміністрації, а з другого – районній (міській) державній адміністрації. Він здійснює безпосереднє керівництво навчально-виховними закладами (загальноосвітніми школами, ліцеями, гімназіями, дошкільними закладами, позашкільними установами), а також районним (міським) методичним кабінетом, аналізує стан освіти в районі (місті), подає пропозиції місцевим органам влади щодо зміцнення навчально-матеріальної бази закладів освіти, сприяє створенню різних типів закладів освіти, організовує навчання обдарованих дітей, а також дітей, які мають вади у фізичному і розумовому розвитку, сприяє влаштуванню до інтернатних закладів дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, організовує роботу психологічної служби, соціально-педагогічного патронажу в закладах освіти у педагогічних працівників району, аналізує використання бюджетних коштів на освіту та інше.

Функції центральних органів:

ü участь у виробленні та втіленні державної політики в сфері освіти;

ü координаційні, науково-методичні, контрольні функції, державне інспектування, атестація та акредитація виховних і навчальних закладів.

Функції місцевих органів:

- фінансування навчальних закладів, визначення їхньої мережі (кількості), соціальний захист дітей та працівників;

- ведення обліку дітей шкільного віку і контроль за їхнім навчанням до 16 років;

- встановлення опіки над сиротами.

Органи громадського самоврядування:

ü загальні збори та конференції колективу;

ü ради навчально-виховного закладу;

ü районні, міські, обласні конференції працівників освіти;

ü республіканські збори працівників освіти.

Їхні функції: вирішення питань навчально-виховної, наукової, методичної, фінансово-господарської, виробничо-комерційної діяльності школи.

(3) Функції керівників школи:

Директор: відповідальний перед державою за всю діяльність школи: за організацію та якість навчально-виховної роботи, за якість знань та поведінку учнів, за трудову та профорієнтаційну підготовку, за зміцнення здоров’я та фізичний розвиток дітей, за фінансово-господарський стан школи, за техніку безпеки в школі;

Директора середньої загальноосвітньої школи призначає і звільняє її засновник або уповноважений ним орган. Директор школи виконує такі обов’язки:

- забезпечує реалізацію державної освітньої політики, діє від імені навчально-виховного закладу;

- розпоряджається в установленому порядку шкільним майном і коштами, затверджує за погодженням з радою навчально-виховного закладу кошторис та забезпечує його виконання, укладає угоди, відкриває рахунки в установах банків і є розпорядником кредитів;

- видає в межах своєї компетенції накази та розпорядження, обов’язкові для всіх учасників навчально-виховного процесу;

- організовує навчально-виховний процес, здійснює контроль за його ходом і результатами, відповідає за якість і ефективність роботи педагогічного колективу, за дотримання вимог охорони дитинства і праці, створює необхідні умови для участі учнів у позакласній та позашкільній роботі;

- за погодженням з радою навчально-виховного закладу призначає і звільняє своїх заступників, педагогічних працівників, помічника з господарської частини;

- за погодженням з профспілковим комітетом затверджує правила внутрішнього розпорядку, посадові обов’язки працівників навчально-виховного закладу;

- створює умови для творчого зростання педагогічних працівників, пошуку та використання ними ефективних форм і методів навчання та виховання;

- несе відповідальність за свою діяльність перед учнями, батьками, педагогічними працівниками та загальними зборами (конференцією), засновником, місцевими органами державної виконавчої влади.

Завуч: організовує та контролює хід процесу навчання, їх загальноосвітню і трудову підготовку, контролює поведінку, виконання навчальних планів та програм учителями, якість знань, умінь та навичок учнів, керує методичною роботою

Заступник директора з виховної роботи: організовує позакласну виховну роботу і дозвілля учнів, надає методичну допомогу класним керівникам та перевіряє їхню роботу;

Помічник з господарської частини (завгосп): відповідає за збереження шкільних приміщень та майна, відповідає за матеріальне забезпечення навчального процесу, за санітарний стан школи, за протипожежну безпеку, за організацію роботи обслуговуючого персоналу.

Директора назначає відділ управління освітою місцевої державної адміністрації і виконавчий комітет.

Управління школою здійснюють також колегіальні органи: педагогічна рада (лише педагогічні працівники), рада школи (педагогічні працівники, батьки та учні), методична рада школи (забезпечує науково-методичну діяльність вчителів), батьківський загальношкільний комітет.

Види внутрішкільного контролю (залежно від мети):

Класно-узагальнюючий. Передбачає виявлення рівня знань і вихованості учнів класу, якості та методів викладання, якості роботи класного керівника, виконання батьківських обов’язків у вихованні дітей;

Фронтальний. Спрямований на визначення стану викладання окремих предметів у всіх або окремих класах;

Тематичний. Його мета – перевірка роботи всього колективу над певною проблемою, рівня знань і вмінь учнів з якоїсь теми, або предмета, стану роботи класних керівників у певному напрямі та ін.;

Персональний. Його суть – перевірка продуктивності викладацької діяльності, методичного рівня учителя загалом або окремого аспекту його діяльності;

Оглядовий. Предметом перевірки є стан шкільної документації, стан трудової дисципліни, стан навчального обладнання.

Вид перевірки визначається метою і станом об’єкта, який перевіряють.

Форми внутрішкільного контролю:

Колективна. До контролю залучають усі ступені управління: адміністрацію, керівників кафедр, досвідчених учителів, учнів, батьків;

Взаємоконтроль. До контролю залучають керівників кафедр, досвідчених учителів і класних керівників через наставництво, взаємовідвідування навчальних занять і виховних заходів;

Самоконтроль. Делегується найдосвідченішим учителям і класним керівникам з обов’язковим періодичним звітуванням за пропонованими схемами;

Адміністративний плановий контроль. Здійснюють директор, його заступники, керівники кафедр відповідно до плану внутрішкільного контролю;

Адміністративний регулювальний (позаплановий) контроль. Здійснюють директор, його заступники у разі виникнення непередбачених планом проблем.

Методи контролю:

- Спостереження. Передбачає відвідування уроків, позакласних заходів з наступним обговоренням;

- Перевірка документації. Охоплює роботу з класними журналами, щоденниками учнів, планами уроків, особовими справами учнів та ін.;

- Опитування. Усне опитування здійснюють під час невимушеної або цілеспрямованої бесіди за спеціально підготовленою програмою. Письмове опитування проводять за допомогою контрольної роботи (зріз): через перевірку варіантів відповідей на запрограмовані запитання та через закрите анкетування, коли варіанти відповідей обмежені;

- Тестування. Використання методу психологічної діагностики для вимірювання індивідуальних відмінностей;

- Ретроспективний розбір. Використовується оцінка діяльності школи випускниками минулих років, викладачами вищих навчальних закладів на основі аналізу вступних іспитів та ін.

- За логічною послідовністю внутрішкільний контроль поділяють на поточний, попередній, проміжний, підсумковий, а також епізодичний і періодичний.

- навчальний процес, який передбачає вивчення стану виконання навчальних програм, рівня знань і навичок учнів, продуктивності праці вчителя, індивідуальної роботи з обдарованими дітьми, якості позаурочної предметної діяльності, наявності в учнів навичок самостійної роботи;

- виховний процес, коли перевіряють рівень громадської активності, якість роботи класних керівників, участь батьків у виховному процесі, якість загально шкільних традиційних заходів, рівень здоров’я і фізичної підготовки учнів, якість профілактичної підготовки з педагогічно занедбаними дітьми;

- методична робота, коли визначають методичний рівень кожного вчителя, кожного класного керівника, механізм поширення педагогічного досвіду, підвищення кваліфікації вчителів;

- наукова і експериментальна діяльність, коли визначають відповідність цієї діяльності концепції розвитку школи, ступінь наукової обґрунтованості нововведень, їх результативність, рівень наукової освіченості педагогів, науково-дослідницької роботи учнів;

- психологічний стан, коли виявляють ступінь психологічного комфорту (дискомфорту) учнів, учителів, психологічну підготовленість колективу до вирішення проблеми, запровадження нової структури та ін.;

- забезпечення необхідних умов навчально-виховного процесу (охорона праці, санітарно-гігієнічний стан, забезпеченість навчальною і методичною літературою, навчально-технічним обладнанням)

(4) Правові документи щодо планування роботи школи діляться на дві групи:

- державні: Конституція, державні концепції, закони;

- шкільні: статут школи, перспективний план розвитку школи, навчальний план школи, правила внутрішнього трудового розпорядку, план роботи батьківського комітету, план роботи учнівських органів самоврядування, план роботи ради школи, план роботи педагогічної ради, план роботи бібліотекаря тощо.

(5 Мета, зміст та форми методичної роботи в школі. Підвищення кваліфікації та атестація вчителів.

З метою поліпшення фахової підготовки пед. кадрів у школах проводять спеціальну методичну роботу.

Напрямки методичної роботи:

1.підвищення науково - методичного рівня.

2.удосконалення педагогічної кваліфікації, педагогічної майстерністі.

3.підвищення загатьнокультурного рівня,

4.вивчення діалектики і принципів розвитку української
національної школи.

Основна мета методичної роботи - поглиблення теоретичної підготовки і підвищення педагогічної майстерності.

Зміст. мата методичної роботи — поглиблення теоретичних за фахом, вивченнія програми підручника, метод. посібників щодо форм і методів проведення урочної і позаурочних заходів, вивчення і впровадження досягнень педагогів і методиків, оволодіння новими методами, формами навчання, розробка шляхів ефективності навчального процесу.

Форми:

1, індивідуальна (самоосвіта, стажування, індивідуальні консультації).

2. колективна (відкриті уроки, предметні методичні об'єднання
вчителів, творчі звіти вчителів, різні методичні об'єднання: - шкільні,
регіональні, районні, міжрайонні. Традиційні є районні, які
проводяться в січні і в серпні. Конференції, семінари, педагогічні
виставки і екскурсії, школи передового досвіду.

Найбільш ефективна - індивідуальна самоосвіта. Важливе значення має в школі методичний кабінет: в них маюті бути розробки уроків, виховних закладів, картотека, фотоальбом, папки. Керує роботою кабінету завуч.

Організовано періодично курси різного роду, не рідше 1 раз у 5 років. Найчастіше це відбувається в обласному інституті підвищення кваліфікації. Це є умовою до допущення атестації, результат атестації є надання кваліфікації і присвоєння певного звання.

Після закінчення інституту спеціаліст 2-го року роботи в школі може атестуватися на вчителя 2-ї категорії, вищою є 1 категорія, (вимоги: вища освіта, професійна компетентність, стаж 3 роки) і остання категорія - вища - для людей, які проявляють творчу ініціативу, стаж 8 років.

Якщо є вчене звання, то 1 категорія після 1 року, вища - після 3-х. Звання старший вчитель, вчитель-методист.

Позапланова атестація:

1.З ініціативи вчителя, якщо вчитель претендує на більш високу атестацію.

2. З ініціативи адміністрації, якщо вчитель після атестації знизив якість роботи. Якщо вчитель відмовився від атестації - йому знижують звання на 1 ступінь.

За результатом атестації ставки рівня заробітної плати. За звання - доплата.

Методичні органи:

ü методичні об’єднання вчителів з кожного предмета;

ü методичні об’єднання класних керівників;

ü різні семінари для вчителів;

ü конференції для вчителів;

ü педагогічні читання;

ü відкриті уроки;

ü взаємовідвідування вчителів;

ü предметні комісії;

ü кафедри з предметів;

ü самоосвіта вчителів;

ü інститути післядипломної підготовки вчителів.

Дата добавления: 2014-01-04