Службові строки

Говорячи про процесуальні строки, деякі автори зміщують процесуальні строки та строки судової діяльності (службові), розглядаючи останні як різновид процесуальних. На наш погляд, слід погодитися з тим, що ці строки не входять до змісту процесуальних правовідносин суду з особами, які беруть участь у справі, їх порушення не може бути оскаржено в процесуальному порядку. За своєю природою вони належать до сфери судового управління та не мають преклюзивного значення, правомочності суду та його обов'язки не припиняються у випадках прострочення здійснення ним відповідних процесуальних дій. У зв'язку з юридичними особливостями строків, встановлених для суду, обґрунтовано їх виводити за поняття процесуальних строків.

Разом з тим строки судової діяльності, які не є процесуальними строками, мають самостійне місце в механізмі забезпечення строковості процесуальної форми цивільного судочинства і разом з процесуальними строками сприяють своєчасному розгляду цивільних справ.

Строки судової діяльності (службові строки) відрізняються від процесуальних строків за своєю сутністю. Вони не впливають на реалізацію суб'єктивних процесуальних прав сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі. Пропущення службового строку не знімає із суду обов'язку вчинити процесуальну дію або комплекс процесуальних дій. На відміну від процесуальних строків, установлених законом, службові строки можуть бути подовжені.

У ЦПК поряд із поняттям ≪строк≫, яким визначаються процесуальні та службові строки, містяться поняття, що також відображають темпоральність процесуальних дій: ≪швидко≫ (ст. 130 ЦПК), ≪негайно≫ (ст. 209 ЦПК) тощо. Такі норми є оціночними з точки зору застосування,

не визначають процесуальних строків і спрямовані на регламентацію окремих процесуальних дій суду. На наш погляд, хоча законодавець конкретно не визначає проміжку часу, протягом якого здійснюється процесуальна дія, можна стверджувати, що вказані строки є специфічним різновидом, як правило, службових строків, оскільки вони є обов'язковими для суду. Так, ч. 1 ст. 157 ЦПК України закріплює обов'язок суду розглянути справу протягом розумного строку, який не повинен перевищувати двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а у справах про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — одного місяця. Вказана норма є орієнтиром для становлення судової практики України в контексті виконання та додержання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки процесуальні механізми боротьби із порушенням строків розгляду справи, а також процесуальні наслідки недотримання вказаних строків чинним законодавством не передбачені.

Зміст категорії ≪розумний строк судового розгляду≫ цивільним процесуальним законодавством не розкривається, тому при її визначенні слід відштовхуватися від положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка у ч. 1 ст. 6 закріплює право на

справедливий судовий розгляд протягом розумного строку, і практики та рішень Європейського суду з прав людини щодо її тлумачення, оскільки останні відповідно до ст. 17 Закону України ≪Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини≫ є джерелом права й повинні застосовуватися судами при розгляді справ.

На необхідність цього звернув увагу і Верховний Суд України у своєму листі № 1-5/45 від 25.01.2006 р. ≪Щодо перевищення розумних строків розгляду справи≫.

Дата добавления: 2014-01-04