Співвідношення понять «правосуддя» і «судочинство»

Суд – це орган держави, що розглядає цивільні, господарські, адміністративні і кримінальні справи на підставі чинного законодавства і відповідно до встановлених процесуальних правил шляхом здійснення правосуддя.

Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих конституцією України та законами прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Специфіка діяльності судів полягає в тому, що сама їх діяльність по застосуванню законів при розгляді конкретних справ (судочинство) відбувається у певних процесуальних формах визначених законом

Довід перший: правосуддя – це судочинство, судочинство – ще не правосуддя. Якщо правосуддя та судочинство є тотожними поняттями, то будь-яка судова діяльність може вважатися здійсненням правосуддя. Судова практика, утім, не підтверджує цю тезу й доводить зворотне в тому значенні, що рішення суду, прийняте всупереч закону, не вважається правосудним.

Судові рішення, прийняті відповідно до закону, але всупереч праву, теж не вважаються такими, що спрямовані на здійснення правосуддя. Як приклад, можна перечислити окремі рішення судів часів нацистської Німеччини щодо поводження із психічно хворими чи представниками певних етнічних груп.

Більше того, якщо припустити, що метою здійснення правосуддя є досягнення справедливості через прийняття судового рішення, то немає підстав вважати, що кожне судове рішення може вважатися таким, що відповідає цій меті. Рішення надалі оскаржуються, чимало з них – скасовуються чи змінюються, що, припускаємо, не траплялося б у разі, коли б суди приймали справедливі рішення. (Слушним контраргументом до зазначеної позиції є твердження про те, що справедливість є (суб’єктивним) почуттям і навіть рішення, прийняті згідно із законом, правом, можуть не відповідати суб’єктивним уявленням про справедливість, що формують такі почуття).

Водночас, вже з наведено можна зробити попередній висновок: правосуддя включає судочинство як діяльність суду, однак судочинство ще не є правосуддям.

Відтак детальніше з’ясовуватимемо зміст понять правосуддя і судочинство.

Довід другий: правосуддя і судочинство – не тотожні поняття. Довід аргументується наявністю термінів, що позначають різний зміст понять.

По-перше, висловимо термінологічний аргумент. Термін, або фахове слово є словниковою одиницею, що позначає специфічний для певного фаху зміст. Отже, і для юридичного фаху наявність різних термінів (правосуддя і судочинство) означає наявність різного, специфічного змісту. Так, дослівно термін правосуддя означає “суд за правом”, а термін судочинство – “діяльність суду”. Тому, припускаємо, перший термін акцентує на змісті (за правом), другий – на формі діяльності (діяльність суду) як специфічному значенні термінів.

Доповнимо цей аргумент аксіологічним, телеологічним аспектом. Якщо у випадку судочинства йдеться про діяльність суду, то в випадку правосуддя йдеться про діяльність із розгляду справ із певною метою (досягнення справедливості, вирішення конфлікту, захисту прав та свобод людини, юридичних осіб, держави). Тобто, йдеться не про будь-яку діяльність суду, а таку, що відповідає певній меті.

По-друге наведемо, так би мовити, змістовний аргумент. Змістовну відмінність зазначених термінів відображено, зафіксовано в юридичній літературі та нормативно-правових актах. Так, у юридичній науці судочинство визначається як “процесуальна форма здійснення правосуддя, діяльність суду” [8, c. 718.]. Утім, правосуддя визначається як “правозастосувальна діяльність суду з розгляду і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції […] справ з метою охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави” [5, с. 50]. Подібні визначення містить і чинне українське законодавство чи проекти нормативно-правових актів. Зазначені визначення підтверджують дійсність висновку про те, що правосуддя здійснюється через судочинство як форму діяльності.

Доповнимо зазначений аргумент філософсько-правовим аспектом: через з’ясування розуміння і значення терміна право у термінові правосуддя. Це є істотним з огляду на розуміння предмета філософії права як такого, що випливає із розрізнення понять право і закон (що, наприклад, на думку В. Нерсесянца, й становить предмет філософії права). У цьому зв’язку умовно, можна стверджувати: правосуддя не є законосуддям. Термін законосуддя, втім, не є поширеним, тоді як термін правосуддя дає прихильникам теорії чи принципу верховенства права, правовладдя – на відміну від, так би мовити, законників як прихильників верховенства закону – стверджувати про обов’язок суддів послуговуватися саме правом, а не законом, приймаючи судові рішення (інше істотне питання: як розуміється право і закон, які критерії їх розмежування?).

Додамо, що в юридичній літературі, нормативно-правових актах використовуються й інші терміни, подібні до термінів судочинство і правосуддя. Зокрема термін судівництво, який визначається “як єдина система судового устрою та судочинства” [3]. За таким розумінням судівництво є поняттям ширшим за поняття судочинство, охоплює його.

Підсумовуючи цю частину викладу та представлені аргументи, відзначимо на основі термінологічного та змістовного аргументів наявність достатніх підстав для розмежування термінів судочинство і правосуддя. Те, що кожен суд може вважатися таким, що здійснює судочинство, але не кожен – таким, що здійснює правосуддя, є важливим дослідницьким аргументом, що зумовлює необхідність подальшого виявлення істотних змістовних відмінностей між правосуддям і судочинством, і є завданням подальшого філософсько-правового дослідження теми філософія правосуддя.

Дата добавления: 2014-01-04